МАТЕРІАЛІСТИЧНЕ РОЗУМІННЯ ІСТОРІЇ К.МАРКСА І ТЕОРІЯ СОЦІАЛЬНОЇ ЕВОЛЮЦІЇ Ю.ХАБЕРМАСА

З самого початку концепція матеріалістичного розуміння історії викликала неоднозначне ставлення. Одні вчені захоплювались її логікою і витонченою од­нозначністю, інші категорично не приймали як таку, що схематизує історичний процес і орієнтує пролетаріат на руйнацію викристалізованих суспільством спо­конвічних підвалин життя.

Своєрідне ставлення до матеріалістичного розуміння історії формується у наш час. Цілковите захоплення одних і заперечувальний пафос інших теоретиків посту­пається місцем тверезому, науковому аналізу марксистської концепції. Це дає мож­ливість виявити як її надбання, так і суттєві хиби, визначити її місце в системі ево­люції наукових поглядів на історію, евристичні можливості щодо її пояснення.

Однією з останніх спроб теоретичного переосмислення марксистської кон­цепції історії є теорія соціальної еволюції відомого німецького філософа Ю.Хабермаса. За висловом одного з представників франкфуртської школи А.Вельмара, «теорія Хабермаса... критично сприймаючи Маркса, намагається за допомогою Маркса вийти за межі Маркса. Вона виходить з нових істо­ричних обставин і спрямована на ревізію Маркса» (цит. за: Гайда А.В. Мате­риалистическое понимание истории и «теория социальной эволюции» Ю.Ха- бермаса//Филос. науки. - 1983. - №1. - С.85). Які ж нові заперечення проти марксизму знаходить Ю.Хабермас і що у зв’язку з цим він пропонує?

Насамперед вчений звинувачує існуючі варіанти марксизму у неспроможності розкрити специфіку сучасного капіталістичного суспільства. На його думку, марксистська теорія Принципово не може пояснити ряд його соціальних явищ.

Замість традиційно-марксистської інтерпретації соціальних процесів і явищ Ю.Хабермас пропонує теорію соціальної еволюції як найбільш адекватної концепції історії, що суттєво видозмінює історичний матеріалізм, долає його однобічність.

Головну ваду марксистської концепції історії вчений вбачає насамперед у розумінні К.Марксом феномена праці. До специфічно людських форм життєді­яльності еволюція прийшла не лише під впливом праці і, головним чином, не через працю, вважає Ю.Хабермас, а завдяки спілкуванню і мові. Саме мова пос­тає тим надприродним феноменом, який забезпечує рівень соціокультурного роз­витку, формування людини як носія загальних комунікативних ролей. Лінгвіс­тичний аналіз мови стає для Ю.Хабермаса фундаментом створення загальної теорії еволюції соціального, тому що саме мовна комунікація і мовне розуміння створюють передумови для практичного здійснення передбачуваних форм жит­тя, відповідних форм соціальної дійсності.

Лінгвістичний і соціальний процеси, за Ю.Хабермасом, йдуть паралельно один одному. Деформована комунікація породжує деформований соціум. Хиб­не розуміння життя негативно відбивається на суспільстві. Досконала комуні­кація гарантує морально-духовне вдосконалення особистості, що позначиться позитивними змінами на всіх життєвих проявах.

Марксистський аналіз історії розвитку суспільства як історії становлення від­повідних форм праці Ю.Хабермас намагається замінити історією комунікатив­них процесів. Категорії «продуктивні сили» і «виробничі відносини» мають по­ступитися місцем більш загальним поняттям «праця» і «інтеракція».

Інструментальні і комунікативні дії, за Ю.Хабермасом, відбивають три основні сфери людської діяльності: працю, мову і владу. їхнім співвідношенням визнача­ється вигляд і якість соціального. Оскільки зазначене співвідношення історично постійно змінювалось, всю соціальну еволюцію можна подати як історію суспіль­них принципів організації, що змінювали один одного. Цей процес відбувається на основі проникнення людини в сутність соціального, тобто розуміння, яке досяга­ється навчанням, освітою. Таким чином, історичний процес вчений розглядає як соціокультурний процес навчання, а фундаментальну основу соціальності - у тому, що кожен повинен навчатися. Відповідно до рівня навчання формуються суспільні принципи організації, зміна їх постає соціальною еволюцією людства від елемен­тарних до розвинутих універсальних форм соціальності.

Виходячи з цього, Ю.Хабермас дійшов висновку про існування чотирьох сус­пільних формацій людської історії: передвисококультурної, традиційної, капі­талістичної, посткапіталістичної (державно-соціалістичної). Перехід від однієї до іншої відбувається шляхом свідомої заміни принципів суспільної організації, а не через боротьбу і революцію, як вважають марксисти. Саме політична дис­кусія, що приводить до встановлення оптимальних форм комунікації, і є тим «чарівним ключем», що відкриває оптимальні рішення щодо лікування безна­дійно хворого суспільства.

Отже, еволюціоністська концепція Ю.Хабермаса спрямована проти основи основ марксизму - вчення про класову боротьбу як головного джерела суспіль­ного розвитку. Вчений намагається довести, що не революція, а еволюція відби­ває неухильний поступ людства сходинками прогресу. Він робить спробу пере­конати громадськість, особливо політичних діячів, що стабілізацію соціальної системи, розв’язання різноманітних проблем можна здійснити шляхом вільної політичної дискусії, а не класового протистояння і конфронтації.

Відомо, що коріння теорії соціальної еволюції Ю.Хабермаса містяться у вченні про мовні ігри Л.Вітгенштейна, прагматиці М.Хомського, теорії інтерсуб’єктивності Е.Гуссерля, психоаналізу З.Фрейда і особливо - в історицизмі і герменевтиці В.Діль- тея. Ю.Хабермас захоплювався В.Дільтеєм, цінував його історичну концепцію, хоч, звичайно, розвинув її відповідно до соціально-наукового досвіду ХХст.