Теорія наслідування Габрієля Тарда. Психологічний механізм наслідування як ключ до пояснення соціальної поведінки.

Габріель Тард (1843-1904) - один з основоположників французької

соціальної психології, соціолог і криміналіст. Основна його праця - «Закони наслідування» (1890), де Тард ставить у центр свого дослідження індивіда, а суспільство розглядає як продукт взаємодії індивідів.

В основі соціології, говорить Г. Тард, є колективна психологія, чи «інтерпсихологія», яка вивчає відношення нашого «Я» з іншими «Я» та їх взаємовплив. З цього елементарного факту повстає все життя. Кожна людина - унікальна самобутня монада - неподільна єдність і першооснова всього; суспільство існує завдяки індивідам і в ін-дивідах. Але коли б різні «Я» були цілком незалежними одне від одного, то що б їх тоді об’єднувало, тим більше що соціальні факти існують у матеріальних формах надіндивідуального буття?

Цю суперечність між неповторністю, «монадністю» індивіда та реальністю соціального буття з притаманною йому колективною інтерментальною психологією (взаємодією різних способів мислення) Тард намагається подолати за допомогою створеної ним теорії наслідування.

Наслідування - загальна характеристика процесу повторення різних форм буття. Фізика відтворює періодичні рухи, хвилі, гравітації; біологія займається фізико-хімічним відтворенням через появу нових поколінь. Соціологія мусить досліджувати психологічні відтворення результатів наслідування, котрі мають простір повторюваності, число і вимір.

Головною рушійною силою розвитку суспільства є не-поборне психічне прагнення людей до наслідування; всі явища людського життя здійснюються під впливом сили прикладу, і кожне з них має наслідувальний характер. Саме тому явища суспільного життя часто схожі між собою, оскільки вони є результатом наслідування в найріз-номанітніших формах: наслідування звичаю, моди, симпатії, покори,навчання, виховання і т.

Головним об’єктом наслідування є винаходи та відкриття. Окремі індивіди - творчі особи - здійснюють ці новації в суспільстві. З цих новацій завдяки наслідуванню виникають нові відкриття, нові вдосконалення елементів матеріальної та духовної культури. Наділена актом творчої уяви обдарована особа - єдине джерело всіх новацій.

Становлення і розвиток суспільства безпосередньо пов’язані з цими відкриттями, оскільки вони зумовлюють три основні процеси в суспільстві: повторення відкриттів (завдяки наслідуванню), протистояння їм (опозиція) та пристосування (адаптація).

Завдяки винаходам геніїв-одинаків відбуваються всі «соціальної модифікації». (Цим терміном Тард замінює поняття еволюції) Винаходи

здійснюються в різних місцях і поширюються хвилеподібно від центрів до периферії завдяки індивідам, які сприймають і пристосовують їх для своїх потреб. Суспільство завжди має великі можливості у виборі винаходів. Коли ж відкриття «зіштовхуються» між собою (бо члени суспільства поставлені перед вибором, чому наслідувати), починається зіткнення винаходів, їх єдиноборство. Цей стан у суспільстві Тард називає «опозицією», наслідком якої стають «дуелі наслідувань». Відбувається боротьба між індивідами, що вибрали різні об’єкти наслідувань. Ця боротьба за право власного вибору породжує конфлікти, дискусії або співпрацю, тобто може закінчуватися по-різному - від взаємоузгодження позицій до військового конфлікту. Але якими б не були відносини на етапі опозиції, рано чи пізно конфлікт дуелей наслідування приводить до відновлення соціальної рівноваги, і настає процес адаптації.

Тард ретельно розробляє всі деталі процесу наслідуван-ня. Він розрізняє два типи наслідування - звичаї і моду. З традиційному суспільстві панує звичай, у сучасному - переважає мода. Відкриття завжди сприймається менш болісно, якщо воно відповідає існуючим традиціям. Адаптація тоді наступає швидше, виникає логічний союз наслідувань. І навпаки, коли новація суперечить існуючим звичаям, уявленням, знанням, то гострішою стає логічна дуель наслідувань.

На зміну одним новаціям приходять інші, знову наступає наслідування, опозиція та адаптація, і таким чином, згідно з уявленнями Тарда, розвивається суспільство.

Суб’єктивістське розуміння історичного процесу, в якому є геніальні одинаки-винахідники та пасивна маса, не стало перешкодою у дослідженні процесів соціальної взаємодії, у вивченні особливостей і механізмів міжособистісного спілкування, психологічного зараження та наслідування.

Г. Тард пояснював суспільні процеси дією психологічного механізму наслідування. Взаємовідносини двох індивідів, з яких один наслідує іншого, - ось, за Тардом, характерна модель соціального буття взагалі. Усі подібності, що існують у світі, обумовлені, на його думку, повторенням, що є універсальним світовим законом. Наслідування існує вже в індивідуальній свідомості, у тому, що людина за допомогою пам'яті і звички відтворює сама себе, повторює своє минуле. Потім при зіткненні двох чи більш людей наслідування стає головним механізмом соціальної поведінки.

Тард схематично малює процес поширення нововведень шляхом наслідування у вигляді концентричних кіл, що розходяться від центру. Коло наслідування має тенденцію нескінченно розширюватися, поки не натикається на зустрічну хвилю, що виходить з іншого центру. Зустрічні потоки наслідування вступають у конфлікт - повторення змінюється опозицією, і починається «логічна дуель» наслідувань. Окремими випадками цього можуть бути будь-які конфлікти, від теоретичної суперечки до війни.

Г. Тард детально описав такий масовий феномен як публіка, а також феномен наслідування, за допомогою якого намагався пояснити всі суспільні процеси. На його думку, суспільство - це публіка різного роду публіка, яка з часом замінить економічний, політичний та корпоративний поділ у державі.

Відмінності між натовпом та публікою полягають у наступному:

- людина може належати до складу багатьох публік, але тільки до одного натовпу;

- натовп більш нетерпимий, ніж публіка;

- публіка - потенційний натовп;

- натовп підкорюється вождю, публіка вождя не має;

- натовп менш однорідний, ніж публіка.

Г. Тарду належить «парадокс натовпу»: натовп не здатний до розумних дій, лише окрема людина може діяти раціонально.

Натовп - це «велика кількість осіб, що зібралися в один і той же час та в певному місці і поєднуються почуттям, вірою та дією».

Будь-який натовп, за Тардом, ірраціональний і легко піддається навіюванню. Він повторює ті ж рухи, ті ж вигуки, він дріб'язково самолюбний. Критикувати його не можна, звертатися до його розуму даремно. Причому чим багаточисельніший натовп, тим нижчий його рівень. Зібравшись у великій кількості, натовп, з кого б він не складався - із професорів чи кочегарів, насамперед утрачає здатність володіти собою, тому що він не мислить, а відчуває. А в цьому розумінні, за Тардом, кочегар і професор нічим не відрізняються, обидва відчувають себе однаково. Тобто натовп робить з людини автомат, послаблюючи або знищуючи його індивідуальність.

2.1.4.