ПЕРСПЕКТИВИ ДЕРЖАВИ: ЗЛАМ БУРЖУАЗНОЇ ДЕРЖАВИ ТА ВІДМИРАННЯ СОЦІАЛІСТИЧНОЇ (К.МАРКС, Ф.ЕНГЕЛЬС, В.ЛЕНІН)

Перша з них всебічно обгрунтована марксистською філософією в таких пра­цях, як «Походження сім’ї, приватної власності та держави» (Ф.Енгельс), «Ві­сімнадцяте брюмера Луї Бонапарта» (К.Маркс), «Держава та революція» (В.Ле­нін).

Саме тому робітничий клас, що, на думку марксистів, є найбільш передовою й конструктивною силою суспільства, має взяти владу - зламати революційним шляхом стару буржуазну «державну машину» й створити нову державу дикта­тури пролетаріату як знаряддя соціалістичної революції. «Пролетаріатові, - писав В.Ленін, - необхідна державна влада, централізована організація сили, організація насильства і для придушення опору експлуататорів, і для керівниц­тва величезною масою населення, селянством, дрібного буржуазією, напівпро- летаріями в справі «налагодження» соціалістичного господарства» (Ленін В.І. Твори.-Т.25.-С.365).

За задумом В.Леніна, держава диктатури пролетаріату мала передати всю повноту влади до рук робітничого класу, ліквідувати буржуазні політичні ус­танови, створити нові державні органи, які б виражали волю абсолютної біль­шості трудящих - робітників і селян.

Виконавши зазначені функції, диктатура пролетаріату поступиться місцем народній державі, яка буде, на думку В.Леніна, напівдержавою, адже втратить гнобительський сенс і буде представляти інтереси всього народу, а не якоїсь ок­ремої верстви населення. Соціалістична держава також не залишиться незмін­ною. В ході вдосконалення та розвитку демократичних засад життя суспільства вона поступово перетвориться на суспільне комуністичне самоуправління. На думку класиків марксистської соціальної філософії, буржуазна держава знищу­ється, соціалістична держава відмирає.

Історичний досвід більш як сімдесятирічного розвитку суспільства на теоретич­них засадах (істинних і спотворених) марксизму виявив значну частку утопізму у вченні класиків про державу та її перспективи. Його коріння - в безрозсудній вірі в історичну місію пролетаріату як єдино прогресивної суспільної сили, що згуртовує інші верстви населення. Ця місія виявилась ілюзорною: диктатура пролетаріату у вітчизняній історії перетворилася на диктатуру партії, а ще пізніше - диктатуру осо­бистості. Це призвело до тоталітарного режиму, кривавих репресій, голодомору 1933р., суспільного застою другої половини ХХст.

Зупинити політичну поляризацію суспільства, стати на загальноцивілізаційний шлях державного будівництва дозволяє лише нова методологія соціально-філософсь­кого аналізу. Вона полягає у відмові від класового протистояння, виходить із за­гальнолюдських пріоритетів, розглядає кожну людину як людину, незалежно від її класових, національних, расових та інших характеристик, залишає за нею суверен­не право бути самостійним суб’єктом своєї життєдіяльності. Ця методологія лише створюється. Шлях до неї - реалістичне політичне мислення, що узагальнює теоре­тичний досвід, набутий на засадах різних методологій, навіть таких, які досить три­валий час вважались абсурдними. Одна з них - методологія анархістського аналізу суспільства. Створена анархістами теорія державного будівництва і нищення є мало не найоригінальнішою спробою організації суспільного життя на бездержавній ос­нові. Всі інші соціальні філософи були «державниками». Вони будували державу, тимчасом як анархісти пропонували ліквідувати її взагалі. Це був до відчайдуш­ності новий крок у соціально-філософській думці.