Процес розуміння і вирішення завдань

Результатом розумової діяльності є розуміння людиною предметів і явищ реальної дійсності.

Розуміння - складна аналітико-синтетична діяльність мозку, спрямована на розкриття внутрішньої суті об’єктів, на усвідомлення зв’язків, залежностей і відношень між предметами і явищами навколишньої дійсності.

Коли проявляється розуміння?

(1). Розуміння може проявлятися у співвідношенні нового

об’єкта з відомим, який має загальні ознаки.

(2). Коли з’ясовуться причинно-насліові зв’язки і відношення.

(3). Коли визначаються принципи та логічні основи розуміння

факту.

(4). При розумінні підтексту мовленнєвого висловлювання.

(5). При визначенні мотивів, змісту й значення вчинку.

Необхідною умовою розуміння яких-небудь фактів є наявність у людини достатніх знань і життєвого досвіду, які є ключовими компонентами цього процесу.

Важливе значення для розуміння має поєднання слова з наочними образами, особливо тоді, коли предметом розуміння є функціональні характеристики об’єктів (наприклад, демонстрація за допомогою зображення принципу дії двигуна внутрішнього згорання).

Критерієм розуміння є сформована словесно думка, яка відображає знання істотних ознак об’єкта або явища. Уміння охарактеризувати словами те, що осмислюється свідчить про правильне розуміння.

Важливу роль як показника розуміння відіграють розумові практичні дії. При розумінні наукового тексту необхідно виокремити понятійний апарат, визначити його логічну структуру, скласти тези, зробити узагальнення. При вивченні механізмів і принципів їх роботи показником розуміння є уміння вільно їх розбирати і збирати.

Показником розуміння є також уміння відповісти на нестандартні запитання відносно суті засвоєних знань, уміння варіювати формулювання думок, передавати зміст у коротшій або розгорнутій формі. Основним показником розуміння є вміння застосовувати на практиці сформовані в словесній формі принципи, правила, закони, а також наводити оригінальні приклади, котрі ілюструють явища, факти тощо.

Роз’яснюючи смисл і суть розуміння, А.А. Смирнов наводить такий приклад: «Ми не розуміємо, як влаштований мотор автомобіля, як він працює, як ним рухається автомобіль. Щоб зрозуміти це, ми дізнаємося, з яких частин він складається, як вони пов’язані одина з одною, як взаємодіють між собою, який зв’язок їх з частинами автомобіля. Розуміння конструкції мотора і його дії досягається, відтак, шляхом усвідомлення зв’язку його окремих частин як між собою, так і з тим, що ними рухається в автомобілі». Отже, коли ми усвідомлюємо причини руху автомобіля, ми спроможні висловлювати думки про той або інший автомобіль.

Як правило, зв’язки, які ми відтворюємо в думці, різноманітні. Це визначається тим, що будь-який предмет навколишньої дійсності знаходиться у різноманітних зв’язках з іншими предметами та явищами. Багатство зв’язків між предметами не завжди відоражається в нашій думці, тому глибина розуміння різних предметів і явищ може варіюватися. На першому рівні розуміння ми можемо лише позначити (накреслити) предмет або явище, відносячи їх до якої-небудь загальнішої категорії. Наприклад, маленька дитина всіх знайомих і незнайомих чоловіків і жінок називає словом «дядько» або «тітка», тобто не розрізняє стать людини, але відносить сприйману людину до певної загальної для всіх людей категорії.

Інший, вищий рівень розуміння досягається тоді, коли загальна категорія предметів і явищ, до якої ми можемо віднести те, що потрібно зрозуміти, добре нам відома. Наприклад, дитина, сприймаючи дорослу людину, диференціює її стать і називає всіх знайомих і незнайомих чоловіків словом «дядько», а жінок - словом «тітка».

Глибшим є розуміння тоді, коли ми осмислюємо не лише загальні, а й специфічні особливості предмета, що відрізняють його від того, що схоже з ним. Наприклад, дитина на вищій стадії формування розуміння може розрізняти знайомих і незнайомих людей, називаючи імена знайомих людей.

Значно допомагає поглибити розуміння перехід від загального, недиференційованого сприйняття чого-небудь до осмислення кожної його частини і розуміння взаємодії цих частин.

Крім глибини розуміння має й інші характеристики. Так, другою істотною особливістю розуміння є чіткість усвідомлення зв’язків і відношень. Ця особливість також має низку рівнів свого формування. Наприклад, на початкових рівнях ми лише «відчуваємо» смисл того, що прагнемо зрозуміти. На інших, вищих рівнях ми всі з більшою ясністю розуміємо смисл того або іншого поняття.

Наступна характеристика розуміння - повнота осмислення того, що треба зрозуміти. Чим складніший предмет або явище, яке треба зрозуміти, тим вище значення цієї характеристики розуміння. Не можна досягти високого рівня розуміння предмета або явища, якщо ми не осмислимо кожну його частину, кожну його властивість.

Наступною істотною особливістю розуміння є обґрунтованість, тобто усвідомлення підстав, через які наше розуміння предмета або явища треба вважати правильними. Слід зазначити, що не кожне розуміння можна обґрунтувати. Бувають випадки, коли ми не можемо довести істинність наших думок.

Існує кілька видів розуміння. По-перше, це безпосереднє розуміння. Для нього характерним є те, що воно досягається відразу, майже миттєво, не потребуючи значних зусиль. По-друге, це опосередковане або дискурсивне розуміння. Цей вид розуміння характеризується необхідністю значних зусиль для того, щоб досягти розуміння. Такий вияд розуміння передбачає здійснення низки розумових операцій, зокрема, аналізу, синтезу, порівняння, та ін.

Напротивагу дискурсивному розумінню, при інтуїтивному розумінні створюється враження, що воно відбувається раптово, як осяяння. Ось як описує цей акт відомий математик А. Пуанкаре, який довго не міг вирішити складну професійну проблему: «Я залишив Канн, де жив тоді, щоб взяти участь у геологічній екскурсії, організованій Гірським училищем. Дорожні перипетії змусили мене забути про математичні роботи.

Процес вирішення завдачі

Мислення - це процес руху від невідомого до відомого. Мислення починається там, де перед людиною постає щось нове, невідоме і коли вона починає аналізувати, порівнювати, узагальнювати. Такі питання виникають в умовах проблемної ситуації.

Проблемні ситуації характеризуються наявністю протиріч між реальним рівнем знань людини й об’єктивно необхідними для успішного вирішення завдання.

Першим етапом вирішення проблеми і задачі є формулювання запитання, яке необхідно визначити, ураховуючи конкретні умови проблемної ситуації (усвідомлення проблеми). Цей етап складний і важкий; вирішальну роль на цьому етапі відіграє здатність людини визначити невиявлені аспекти в тих або інших предметах, уміння накреслювати проблемні питання. Це уміння залежить від попереднього досвіду людини, здатності бачити незрозуміле там, де іншій людині все здається зрозумілим.

Цей етап виявляється не всім під силу - той, хто не звик мислити, сприймає навколишній світ як сам по собі зрозумілий. Чим більше знань, тим більше проблем вбачає людина. Необхідно мати мислення І. Ньютона, щоб побачити в падаючому на землю яблуці проблему. Проблемна ситуація, як правило, містить у собі протиріччя і не має однозначного вирішення. На думку А.М. Матюшкіна, в структуру проблемної ситуації також входять пізнавальна потреба, спонукаюча людину до діяльності, невіоме знання (тобто предмет потреби), котре досягається, інтелектуальні можливості людини. У результаті аналізу проблемної ситуації формулюється завдання. Це означає, що в цих умовах вдалося заздалегідь розчленувати відоме (дане) і невідоме (те, що потребує пошуку), а також визначити вимогу (мета).

Другий етап - аналіз умов (що відоме?) для вирішення проблемної задачі.

Мета дана в певних умовах, і суб’єкт, який вирішує завдання, перш за все, повинен зорієнтуватися в умовах цього завдання, виокремити зі змісту найбільш важливе, зіставивши складові його (завдання) частини. Лише така работа, яка є орієнтовною основою інтелектуальної дії, дозволяє сформулювати гіпотезу вирішення проблемного завдання, тобто знайти стратегію рішення, загальну схему.

Третій етап - висунення гіпотез. На цьому етапі людина передбачає напрям щодо вирішення проблемного завдання й прогнозує вірогідні результати.

Четвертий етап - практичне вирішення розумового завдання. Здійснюється по-різному, а саме:

(1). Інколи людина діє методом спроб і помилок, перевіряючи

ефективність висунутих гіпотез.

(2). Вирішення задач із використанням відомих способів за

аналогією в нових умовах проблемної ситуації.

(3). Вирішення задач може здійснюватися як творчий процес. У

цьому випадку воно потребує подолання інертності мислення й побудови нової стратегії вирішення. Побудова нової стратегії є результатом тривалої попередньої роботи мислення, узагальнення та реконструкції досвіду вирішення завдань у тій або іншій галузі людської діяльності.

(4). Вирішення задачі інколи здійснюється раптово після

попередніх напружених, але безрезультативних зусиль, як інсайт (осяяння) - це інтуїтивне, не до кінця усвідомлене в процесуальному плані знаходження рішення (Ньютон, Архімед).

Природно, процес вирішення задачі протягом усього періоду повинен визначатися основним завданням і не виходити за межі її умови; будь-яка втрата зв’язку окремих операцій із вихідною умовою неминуче призведе до неможливості вирішення задачі та перетворить інтелектуальний акт на ланцюг асоціацій, які втратили будь-який сенс. Слід також наголосити, що людина не завжди спроможна виокремити етапи, якими послідовно «проходить» думка в ході вирішення задачі.

Все це потребує спеціальних вимог, котрі забезпечують повноцінний характер вирішення задачі. Людина, яка вирішує задачу повинна, зокрема: (а) запам’ятати задачу і не втратити зв’язок запитання з її умовою; (б) зорієнтуватися в умові задачі та загальмувати будь-які прояви безпосередніх імпульсивно виникаючих операцій, не підпорядкованих її загальній смисловій схемі; (в) створити відоме «внутрішнє поле», в межах якого мають відбуватися всі пошуки та операції і в жодному випадку не виходити за межі цього логічного поля; (г) виконати необхідні операції лічби, не забуваючи яке місце в загальній стратегії вирішення задачі займає кожна операція; (ґ) звірити отриманий результат із вихідною умовою. Порушення кожної з цих вимог неминуче призводить до розпаду інтелектуального акту.

5.