Теорія функціональної системи П.К.Анохіна.

Підкреслюючи недоліки "загальних теорій систем" (Л.Берталанффі та ін.), видатний фізіолог П.К.Анохін головною їх причиною вважає відсутність у цих теоріях системоутворюючого фактора.

Визнаючи важливість ідеї про конкретний результат дії системи як системоутворюючий фактор, слід додати, проте, що цей результат необхідно перетворити в осередок системи у всій його складності й суперечливості. В осередку психологічному однаково важливі і ситуація, і мотив, і акт звершення, і врахування результату вчинку. У процесі переходу від фізіологічного рівня мислення до психологічного стає очевидним, що всі три названі компоненти вчинку, враховуючи і його результат, утворюють живу систему психічного. Точніше, цю роль виконує єдина вчинкова дія як така, котра в акті самотворення виступає психологічним осередком, тобто репрезентує все психічне, оскільки є його живим зосередженням, вузлом суперечностей, фокусом, основним працюючим органом його, що відображає всю повноту психічного.

Щоб створити велику систему, сам осередок мусить бути малою системою. Він є не логічним абстрактом, а живим механізмом самотворення, який сам розгортається у велику систему, створює її. Ось чому слід говорити не про фактор, а про цілісний осередок, котрий, як у мікросвіті, вміщує в собі імпліцитно увесь макросвіт. Ось чому слід підкреслити, що вся архітектура функціональної системи, виступаючи логічною моделлю поведінкового акту, є осередком психології. Результат дії функціональної системи має відношення вже безпосередньо лише до цього осередку.

Відкриваючи вузлові специфічні механізми функціональної системи, Анохін виділяє водночас ряд найважливіших компонентів вчинкової структури — аферентний синтез, прийняття рішення, формування акцептора результату дії.