АНТРОПОЛОГІЧНА РЕВОЛЮЦІЯ (Г.МАРКУЗЕ, 3.ФРЕЙД, Т.АДОРНО, Е.ФРОММ) ЧИ КЛАСОВА БОРОТЬБА ТРУДЯЩИХ (К.МАРКС, В.ЛЕНІН)

Існує широкий спектр поглядів щодо природи відчуження і відповідно шля­хів та засобів його подолання. Сучасна соціальна філософія переповнена своє­рідними рецептами, які охоплюють (і певного мірою абсолютизують) майже всі фундаментальні засади існування людини у суспільстві - соціальні, біологічні (генетичні), психологічні, технократичні, антропологічні.

Як відомо, ліквідацію відчуження К.Маркс пов’язував із соціальною револю­цією. Суб’єктом її він вважав пролетарську масу, що завойовує владу, встанов­лює свою диктатуру й розпочинає будівництво соціально справедливого (без­класового) суспільства.

Революційність пролетарської маси та її диктатура - ось що передусім не влаш­товувало й лякало західних соціологів постмарксистського періоду. Другою головною причиною неприйняття марксистського варіанта подолання відчужен­ня була запропонована 1$.Марксом ідея заміни приватної власності суспільною. В усуспільненні власності вони вбачали радикальний відхід від загальноцивілі- заційних засад суспільства, своєрідне збочення, що призводило до соціальних колізій. У диктатурі мас західні теоретики вбачали загрозу масовізації суспіль­ного життя, деспотії переможців, кривавого терору і тоталітарного суспільства. Історія свідчить, що їх побоювання, на жаль, виявилися виправданими. Втілен­ня в життя марксистської концепції подолання відчуження в багатьох країнах призвело до тих соціальних катаклізмів, про можливість яких вже тоді поперед­жали освічені люди епохи.

Що ж пропонують західні теоретики стосовно подолання феномена відчу­ження? Розглянемо деякі варіанти.

Теорії генетичного детермінізму пропонують вирішувати принципові питання соціального розвитку шляхом встановлення контролю над розумом та поведінкою людини з метою підпорядкування її волі тих, хто володіє владою. Так, професор Мічиганського університету Д.МаккОнен вважає, що настав час, коли стало мож­ливим здійснити швидко і ефективно «промивання мозку», і це уможливить ради­кальну зміну поведінки людей у суспільстві. Абсолютизуючи надбання генетики, він заявляє, що суспільство вже володіє такими технічними можливостями контро­лю над людиною, що може примусити її бажати тільки те, що хоче від неї суспільст­во. Сучасні психологи-біхевіористи, вважає Д.Макконен, є творцями й інженерами прекрасного нового світу. За ними - майбутнє людства й цивілізації.

Відомо, що жодна абсолютизація не наближала ще теорію до істини. Це поло­ження безпосередньо стосується й Д.Макконена. По-перше, генетика не є всесиль­ною. Як свідчить Н.Дубінін, наука ще не знає, що треба робити для покращання генофонду людства, який існує в незмінному вигляді понад 40 тис. років. По-друге, крім біологічної (генетичної) складової, людська природа має психологічні, соці­альні, загальнокультурні виміри, поступитися якими, не порушивши її цілісності, звичайно ж, неможливо. Нарешті, існує моральний аспект проблеми: хто за кого повинен вирішувати, який тип поведінки обрати, які ідеї поділяти, який світогляд розвивати? Таким чином, генетична детермінація розв’язання проблеми відчужен­ня не витримує експертної оцінки й на сьогодні може бути визнана як хибна.

Антропологічна революція - інший напрям пошукової теоретичної діяльності західних соціальних філософів, спрямованої на обгрунтування шляху подолан­ня відчуження, альтернативного теорії класової боротьби трудящих. Цей напрям пов’язаний з іменами таких відомих дослідників, як Т.Адорно (1903-1969), Г.Маркузе (1898-1979), Е.Фромм (1900-1980), Ю.Хабермас (н.1929) та інших представників Франкфуртської школи. Всі вони дійшли висновку, що теорію лю­дини, започатковану К.Марксом, треба удосконалювати новими теоретичними надбаннями, зокрема результатами психоаналітичного вчення 3.Фрейда. Загаль­на лінія удосконалення марксизму така: відмова від аналізу соціально-класових відносин, перехід до дослідження психології індивіда, вивчення його інстинктів і поєднання марксизму з фрейдизмом.

На їхню думку, риси індустріального суспільства з відносинами панування та підкорення, інститутами власності та влади настільки глибоко увійшли в пси­хологічну структуру особистості, проникли у глибини фізіологічних потреб та потягів, що жоден соціальний устрій (навіть соціалізм) не в змозі їх викорінити. В людську природу міцно і, мабуть, назавжди увійшла потреба мати, володіти, використовувати тощо. Тому природа людини повстає проти будь-яких змін, спрямованих проти сучасного індустріального суспільства. Ніякі економічні й політичні зміни не в змозі покласти край відносинам панування-підкорення, доки не будуть розкріпачені внутрішні біолого-естетичні потреби людей, доки носія­ми цих змін не стануть люди, фізіологічно та психологічно підготовлені до того, щоб їх стосунки виключали елементи насильства та експлуатації. За цих умов, вважає Г.Маркузе, головною ланкою подолання відчуження є формування нової свідомості людини, а не класова боротьба й класова свідомість як такі.

Г.Маркузе взагалі не бачить принципової різниці між двома системами - ка­піталізмом та соціалізмом. На його думку, обидві є модифікацією індустріаль­ного суспільства, де революція (у марксовому розумінні) неможлива, бо система створила мережу інститутів, що матеріально, політично й ідеологічно трима­ють індивіда в покорі. Система створює одномірну людину, що характеризується повною втратою соціально-критичного ставлення до дійсності. Поступово сус­пільство наповнилося масовізованими особистостями, які принципово не мо­жуть бути носіями революційної ініціативи. Таку роль можуть виконати лише аутсайдери: безробітні, студенти, національні меншини тощо.

Е.Фромм також намагається відшукати шляхи вивільнення особистості з пут відчуження, визначити шляхи оновлення західної цивілізації. З цією метою він звертається, з одного боку, до К.Маркса, з другого - до 3.Фрейда. Своєрідно поєднуючи їхні ідеї, Е.Фромм конструює поняття соцільного характеру як про­міжної ланки між психікою індивіда й соціальною структурою суспільства.

Фактично всі представники Франкфуртської школи поділяють, інтерпрету­ють у своїх працях і вдосконалюють ідеї антропологічної революції як альтер­нативного марксовій теорії класової боротьби засобу подолання відчуження особистості. Одні йдуть ближче до 3.Фрейда, другі - до О.Шпенглера, треті - до М.Хайдеггера та К.Ясперса. Проте суть їх пошуків одна: магістральний шлях ліквідації відчуження - вдосконалення внутрішньої природи людини. Саме за­вдяки цьому вони увійшли в контекст сучасної соціальної філософії, яка не може нехтувати зазначеною пропозицією, хоч і не вичерпує нею всю проблематику відчуження та шляхів його подолання.

Природу людини, безумовно, треба вдосконалювати. Із свідомості, почут­тів, духовного світу особистості треба викорінювати негативні звички, що сфор­мувалися тисячолітнім пануванням приватної власності. Проте чи варто при цьому ігнорувати інші підходи? їх, як відомо, надзвичайно багато. Це - кон­цепції надлюдини Ф.Ніцше, боголюдства Вол.Соловйова, духовності особистості М.Бердяева, духовно-космічного всеединства особистості П.Тейяр де Шардена, раціовіталізму Х.Ортега-і-Гассета та ін. Ортодоксальний марксизм однозначно назвав ці підходи ідеалістичними й фактично відкинув їх як щось несуттєве, ви­падкове в філософському осмисленні людини. Сучасна соціальна філософія на­магається виявити їх раціональний зміст. Попереду ще великий пласт роботи щодо оцінки внеску кожного оригінального мислителя в філософське осмислен­ня особистості, адже у вітчизняній літературі по суті не було відповідної оцінки. Саме тому ми ознайомимося лише з основними засадами зазначених підходів.