ТЕОРІЇ СОЦІАЛЬНОЇ СТРАТИФІКАЦІЇ ТА СОЦІАЛЬНОЇ МОБІЛЬНОСТІ (П.СОРОКІН, Т.ПАРСОНС, С.ЛІПСЕТ)

Поряд з поняттям класів у сучасній західній філософії вживається термін «стра­та». Деякі дослідники намагаються замінити перший останнім як більш еврис­тичним та конструктивним. Існують своєрідні теорії страт, їх взаємодії, перехо­ду людей з однієї страти в іншу.

Досить довго вони трактувались як ідеалістичні, буржуазні, антимарксистські й, безумовно, засуджувались як теоретично неспроможні. Сьогодні стверджу­ється більш врівноважене ставлення до них. Теорії соціальної стратифікації та соціальної мобільності виникли на противагу однозначності класового аналізу марксизму як спроба пояснити нові тенденції, що виникли в суспільстві вже піс­ля смерті К.Маркса. Одним з родоначальників цих теорій є російсько-амери­канський соціальний філософ П.Сорокін. У працях «Соціальна мобільність» (1927р.) та «Соціальні й культурні динаміки» (1962р.) він обгрунтував потребу ширшого, ніж класовий аналіз, підходу до соціальної структури та її динаміки. Пізніше таке обгрунтування розвинули американський соціолог С.Ліпсет, англійський соціолог Т.Боттомер, німецький соціолог Р.Дарендорф та інші дослідники.

За твердженням деяких західних вчених, суспільство поділяється не на класи (за марксистським розумінням), а на особливі верстви - страти. На їх думку, в індустрі­альному суспільстві власність на засоби виробництва втратила провідне значення. Саме тому різницю між верствами слід шукати не в класовій структурі, а в іншому: розмірах прибутку, стилі й способі життя, різниці рівнів культури, освіти, житла, одягу тощо. Так, С.Ліпсет пропонує проводити розмежування людей одночасно за декількома ознаками: професією чи родом занять; рівнем життя (споживання); спіль­ністю соціальних інтересів та ступенем володіння політичною владою.

Більшість західних теоретиків заперечує констатований марксистами факт розколу капіталістичного суспільства на антагоністичні класи - буржуазію й пролетаріат, а також конфронтацію, конфлікт та боротьбу між ними.

Між стратами в суспільстві існує постійна взаємодія. Люди мають можли­вість переміщуватись з однієї страти в іншу. Цей процес західні теоретики нази­вають соціальною мобільністю.

Вони поділяють її на горизонтальну мобільність (переміщення людей в ме­жах однієї й тієї ж страти у зв’язку, наприклад, зі зміною місця проживання чи фаху) і вертикальну мобільність (переміщення людей з нижніх страт у верхні, й навпаки). Як підкреслює С.Ліпсет, «загалом система стратифікації в суспільстві діє як джерело невдоволення серед тих, хто перебуває внизу на соціальних ща- белях, і тому є джерелом розколу; одночасно вона постає й у якості механізму призначення людей на різні посади, стимулятора виконання людьми своїх соці­альних ролей» (JIuncem С. Политическая социология//Социология сегодня: Про­блемы и перспективы. - M., 1971. - С. 146). Теорії соціальної стратифікації та соціальної мобільності буйно рясніють термінами «рівні можливості для всіх», «рівність шансів на старті», «західне суспільство - це відкрите суспільство». їхнім своєрідним символом став пропагандистський вислів: «кожен чорноробочий має реальні можливості стати мільйонером». Звичайно, це - утопія, так само, як і міф про те, що «кожна кухарка може стати міністром». Проте аргументи для його обгрунтування, конструкція механізму соціальної мобільності не можуть не викликати зацікавленості.

На думку соціальних філософів Заходу, індустріальне суспільство містить своєрідний «ліфт», «ескалатор», на якому люди можуть дістатися до вищої стра­ти. Як правило, називають шість таких «ліфтів»: економічний (кожна людина може стати мільйонером завдяки власним якостям та збігу обставин); політич­ний (можна зробити політичну кар’єру); армійський (є можливість просунутися по службі, особливо під час воєнних дій); церковний (пробитися в найвищу цер­ковну ієрархію); науковий (піднятися завдяки досягненням у тій чи іншій галузі науки); шлюбний (вигідний шлюб).

Західне суспільство змальовується також у вигляді «автобуса», де пасажири не мають броньованих місць. Страти - це місця в автобусі, на які по черзі сідають різні люди. Звідси робиться висновок, що в суспільстві високої мобільності класові кон­флікти слабшають і навіть зникають взагалі. Як приклад наводиться життя людей у США, Англії, Німеччині та інших високорозвинутих державах.

І все ж, незважаючи на високу привабливість, теорії соціальної стратифікації та соціальної мобільності не можуть бути означені як абсолютно істинні. їх головна вада - в ігноруванні суттєвої поляризації людей західного суспільства в контексті власності. Незважаючи на всі демократичні завоювання народних мас, класів, страт, саме власність постає тим «чарівним словом», що відчиняє «двері Сезаму» до вищої страти: можливості для переміщення людей у верхні верстви, звичайно, є, але без власності вони мають абстрактний, формальний характер. Саме тому на верхні щабелі суспільних сходів дістаються лише одиниці, розростається так званий серед­ній клас, збільшується чисельність нових верств населення, а суспільству в цілому притаманні класові суперечності, конфлікти, антагонізм.

Сьогодення потребує створення нових теоретичних моделей соціальної струк­тури суспільства. Вони мають будуватись з урахуванням переваг та недоліків як марксистської, так і немарксистської концепцій поза ідеологічними та пропа­гандистськими вивертами, на основі узагальнення реальних чинників, визначен­ня перспектив їх розвитку. Такі моделі нині лише починають будуватися.