2.3. КУЛЬТ ЄГИПЕТСЬКОЇ РЕЛІГІЇ

Релігійна культура Єгипту створила цікавий та багатогран­ний культ. В основі єгипетської релігії лежало переконання в тому, що Бог виражається у світі через світовий порядок маат.

Єгипетський культ зосереджувався навколо храмів. Кожен храм мав свої культові особливості та свята, які святкувались за власним обрядовим уставом.

• СВЯЩЕНИКИ

Священики єгипетської релігії сприймалися не як посвяче­ні особи, які виконували своє служіння в силу свого духовного статусу, а як особи, яким місію священства делегував фараон. В Єгипті деякі професії, які вважалися особливо важливими, утво­рювали певні соціальні класи, на кшталт середньовічних цехів або груп мігруючих працівників. Єгиптяни називали такі групи «са», а греки - «філе» (φυλή). Єгипетські священики утворювали саме такий цех. Їхнє храмове служіння зазвичай не займало всьо­го їхнього часу, а переважно тривало якусь частину року; іншу частину року вони поверталися до своїх домівок, де займалися домашнім господарством та родинними справами. Однак були й такі священики, які всеціло посвятили себе служінню, не мали сімей та безперервно служили при храмі. Необхідно пам'ятати, що єгипетське священство, як і в багатьох інших давніх куль­турах, не становило єдину єрархічну структуру. Кожне місто мало свого Бога, свій храм, свій культ і своє священство. Після об'єднання різних єгипетських номів у єдину державу злилися міфології, які пояснювали богів як родичів, однак не злилися культи. Навколо кожного божества і його храмів творився свій культ. Священики одного храму не були залежними від свяще­ників іншого храму. Коли зустрічаються згадки про «верховного жерця» або «першосвященика», то мається на увазі не главу за- гальноєгипетської релігійної організації, оскільки такої ніколи не існувало, а про головного священнослужителя центрального столичного храму, який був найбільш шановним фараоном та займав центральне місце в офіційній релігії.

• ХРАМИ

Центрами єгипетського культу були храми. Як і в інших дав­ніх цивілізаціях, єгипетські храми були величезними і багато­гранними комплексами, в яких відбувалися не тільки обряди, а й плекалася тогочасна культура. Храми були університетами давнини, а єгипетські храми особливо славилися своїми освіт­німи традиціями. Жерці єгипетських храмів були передовими вченими свого часу, наукові здобутки яких приваблювали шу­качів знань навіть з інших країн. Єгипетські жерці мало писали, притримуючись давньої традиції передавати істину усно. Храми були місцем духовної розради та внутрішнього миру. Все ж осно­вним завданням храмів було богослужіння. Давні храми вважа­лися місцем помешкання Бога. Тому ті приміщення, які призна­чались для Бога, були окутані побожною пошаною, а вхід до них не дозволявся нікому, окрім священиків, і то в особливих випад­ках. Жертвоприношення та інші обряди здійснювалися перед святилищем на спеціальних жертовниках.

Найбільший храм Єгипту знаходився у Карнаці. До сьогодні все ще збереглися частини його величних споруд, які в 1979 році були занесені до переліку світового культурного спадку ЮНЕСКО. Пер­ші будівлі Карнакського храму були збудовані фараоном Сенусер- том І із ХІІ династії, який правив у ХХ столітті до РХ. Розбудовував храм фараон Рамзес ІІ. Загальна площа храму становить близько 30 гектарів. Карнакський храм є плодом синкретизму єгипетської релігії: він становить комплекс із декількох храмів різних епох та присвячених різним божествам. Центральним храмом Кар- накського комплексу є святиня Амона-Ра. Поряд із ним у цьому комплексі знаходилися храми божества війни Монта та богині Мут. До них прилягав також храм Атона, збудований Ехнатоном. Карнакський храм мав важливе державницьке значення. Оскіль­ки фараони Середнього царства на верховне місце єгипетського пантеону ставили Амона-Ра, то вони величністю храму прагнули показати важливість свого Бога. За правління Рамзеса ІІ, який розбудовував Карнакський храм, проявлялися монотеїстичні тенденції з наголосом на культі Амона-Ра, хоч ці тенденції про­являлися не настільки радикально, як це було з культом Атона в часи фараона Ехнатона.

• ПІРАМІДИ

Ще одним видом єгипетської сакральної архітектури були гробниці фараонів. Єгиптяни вірили, що померлий фараон по­винен у спокої продовжувати своє земне життя. Монархів хо­ронили у величних гробницях. Для ранніх фараонів будували мастаби, тобто гробниці з поховальною камерою під землею та будівлею над поверхнею у формі прямокутника чи усіченої піраміди. Висота гробниць могла сягати до 10-12 метрів, а пло­ща - до 50х25 метрів. Але найбільше віднайдених мастаб мали висоту 3-5 метрів. Поряд із мастабами фараонів будувалися мас- таби єгипетських аристократів, інколи утворюючи ціле кладо­вище. Згодом мастаби почали виростати: на одну прямокутну конструкцію встановлювали іншу, дещо меншого розміру, а на неї ще іншу. Так виникли східчасті піраміди. Найдавніша зі зна­йдених пірамід - це піраміда Джосера, яка мала саме східчасту форму. Вона збудована у 2670 році до РХ. Архітектором цієї пі­раміди був Іманхотеп. Він прославився також як письменник, лікар, астроном і радник фараона, а головне - верховний жрець геліопольського храму Амона-Ра. Після його смерті його вшано­вували як божество. Сучасні масони зараховують його до одно­го зі своїх попередників. Згодом східчасті піраміди переросли у піраміди з різними стінами. Найбільшою гробницею Єгипту є піраміда Хеопса висотою 146 метрів, збудована в XXVI столітті. Сьогодні археологам вдалося віднайти 238 пірамід або їхніх за­лишків. Найбільші з них знаходяться в Гізі, проте на загал піра­міди розташовані по всьому Єгипті.

Гробниці були пов'язані з особливими похоронними обряда­ми - муміфікацією. Тіла померлих фараонів потрібно було збе­регти навіки. Для цього їх муміфікували. Використовувалися різні способи муміфікації. Перші мумії просто заштукатурювали та розмальовували по штукатурці. Тіло зітлівало, але обриси за­лишалися на штукатурці. Згодом з'явилися досконаліші способи муміфікації: тіла очищали від нутрощів та рідин, а тоді наповню­вали бальзамуючими препаратами. При бальзамуванні смолою тіла отримували зелений колір та ставали надто крихкими. Для такого бальзамування потрібно було використовувати бинти, щоби тіло не розсипалося. При бальзамуванні бітумом, тіла не розсипалися, але чорніли. Найдосконалішим способом баль­замування було начинення натровими солями. Такі мумії були міцні та мали колір найбільш наближений до природного. Ви­користовувалися, щоправда рідко, бальзамування медом. Були й простіші способи бальзамування, які використовували знач­но бідніші люди: в черевну порожнину заливали сік редьки та занурювали тіло в луговий розчин на 70 днів. Органи, які вий­малися з тіла не викидали, а ретельно промивали, обробляли бальзамуючими речовинами та складали у посудини - канопи. Каноп було чотири; кожну з них клали інший орган, та накри­вали кришкою із зображенням одного з синів Гора. В канопу із зображенням Гапі, який мав голову павіана, клали легені; в ка­нопу із зображенням Кебексенуфа, який мав голову сокола, кла­ли кишківник; в канопу із зображенням Даумутефа, який мав голову шакала, клали шлунок; а в канопу із зображенням Імсета, який мав людську голову, клали печінку. В Єгипті муміфікували також тварин, зокрема кішок. Муміфікація тривала до декількох місяців та вимагала праці різних спеціалістів.

Хоч смерть та похорон займали важливе місце в релігії єгип­тян, все ж повсякденне життя наповнювалося радісними свят­куваннями. Центральним святом Єгипту було Опет, присвячене Амону-Ра. Оскільки Амон-Ра був центром єгипетської релігій­ності, то й святкування в його честь були найурочистішими. За правління Тутанхамона вони тривали 11 днів, а за правління Рамзеса ІІІ - 27 днів. Святкування розпочинались в Карнаці, де фараон складав дари у храмі Амона-Ра. Опісля фараон з усією свитою плив по Нілу на човнах до Луксора, де також складав дари. Урочисто відзначалося також свято Бастет. Назва пов'язує його з богинею Бастет, проте це свято відзначалось на початку Нового року, тобто коли сходила зоря Сіріус та розливався Ніл. Це було приблизно в червні-липні.