4.8. ДОКТРИНА І КУЛЬТ

Слово «індуїзм» є європейським, і відображає погляд на цю релігію з точки зору європейської релігієзнавчої науки. Втім, ця назва є доречною і виправданою, оскільки вона виражає той факт, що культура Індії не мислима без індуїзму.

• ОСНОВИ ДОКТРИНИ

Індуїзм - це монотеїстична релігія, послідовники якої вірять у те, що Бог проявляє себе в різних формах. Людина може по­клонятися тій із форм Бога, яка їй найближча, при цьому з по­вагою відносячись до інших форм поклоніння. Перед індуським релігійним генієм, як і перед будь-якою іншою релігією, постало ключове питання узгодження трансцендентності та іманент­ності Бога. Індуси вирішували цю проблему, постулюючи пере­конання в тому, що Бог є єдиною дійсною реальністю, а світ є тільки його проявом. Так, Бог пронизує світ, але при цьому світ є тільки одним із відблисків буття Бога. Індуський монотеїзм спе­цифічний, позаяк у ньому Бог розуміється як абсолютна реаль­ність, яка безконечно виражається. Світ є вираженням Бога, але його вираженнями є також численні священні сутності. Бог - не­осяжний і неописанний, однак він виражається через свої про­яви, які піддаються схопленню людським духом. Індуські тексти називають Єдиного Бога Брагманом. Він є безособовою сутністю, Абсолютом. Оскільки Брагман виражається через світ і у світі, то індуси використовують три терміни на окреслення Абсолюту. Бога як безособову сутність, абсолютну трансцендентність, не­досяжну для людського розуму прийнято називати Брагманом. Бога, як всюди присутню енергію світу, принцип буття, світову душу, яка наявна як у кожній найменшій частинці сущого, так і в людських душах, називають Параматма.

Оскільки Брагман виражається через різні атрибути та різ­номанітні прояви, кожен із цих виражень зафіксований в ін­дуській традиції під якимось іменем, якому прийнято покло­нятися як вияву Бога. В індуському культі немає форм покло­ніння безпосередньо Брагману, оскільки індуси вважають, що він недоступний. Ритуально вшановують його прояви, яких є безліч. Оскільки поняття безконечності було важко виразити категоріально-поняттєвим апаратом людей епохи написання індуських священних текстів, то для окреслення безконечності використовувалися великі числа. Сьогодні європейські дослід­ники знаходять в індуських текстах згадки то про 330 мільйо­нів богів, то про три тисячі богів, то ще якісь числа. Їх потрібно сприймати не як конкретну кількість, а як древню форму ви­раження безмежності.

Серед численних іменувань Бога, які персоніфікуються, як окремі модуси божественної сутності, виділяються три основні. В центрі індуського богослов’я знаходиться Брагман, тобто Аб­солют у моністичному розумінні. У процесі творіння світу Браг­ман виражається як Вішну - Бог, який творить і опікується сві­том. Ім’я Вішну означає «той, що все пронизує», «всеохопний». У процесі руйнування світу Брагман виступає як Шива (шуа), тоб­то «благий», «милостивий». Ці три модуси Абсолюту називають трімурті, тобто трьома особами або індуською трійцею. Серед цих трьох богів навколо постаті Брагмана не сформувався культ, оскільки індуси усвідомлювали його повну трансцендентність та недоступність. Натомість Вішну і Шива опинилися в центрі культів, і навіть дали початок двом найбільшим конфесіям інду­їзму: вішнуїзму та шиваїзму. Піднесення значення і оформлен­ня культів Вішну і Шиви виражає прагнення людини не тільки своїм розумом сягнути до абсолютного світового принципу, а й своїм духом полинути до особового, люблячого і милосердно­го Бога. З часом у вішнуїзмі сформувалося переконання в тому, що Вішну і є Абсолютом, але при цьому він особа, з якою можна спілкуватися в молитвах, який вміє любити і співчувати, який милосердно ставиться до людей. А Брагмана почали сприймати лише як одну зі сторін Вішну, в якій він виступає як космічний принцип.

• АНТРОПОЛОГІЯ

Основою індуської доктрини є вчення про людину та її душу. Саме антропології та сотеріології (вченню про спасіння) підпо­рядковані всі інші богословські рефлексії індуїзму. Розуміння людини однакове в усіх конфесіях індуїзму. Сутністю людини є її атман або джива (душа), яка перебуває у постійному зв'язку з Брагманом за посередництвом Атмана, світової душі. Призна­ченням людини є перебування у повному зв'язку з Богом. Однак, потрапивши в матеріальне тіло, душа зв'язується з матерією, по­чинає відчувати насолоду від матеріального світу, створює собі псевдоцінності, скеровані на накопичення матеріальних благ. Аксіологія матеріального світу спричинює гріх, суттю якого є те, що людина забуває про свою справжню сутність та ототожнює себе з побічними атрибутами. Кожна людина впродовж жит­тя накопичує низку атрибутів: вона володіє живим і здоровим тілом, певними матеріальними благами, посадами і титулами, соціальними статусами, славою, владою тощо. Індуїзм вимагає, щоби людина ставилася до всього цього безпристрасно. Однак багато людей ототожнюють себе зі своїми атрибутами. Втрата посади, матеріальних статків, здоров'я і життя у тілі стають для них трагедією. Це змушує людину прикладати багато зусиль для того, щоби зберегти і примножити наявні та відновити втрачені атрибути, замість того, аби зосередитися на головному - своєму зв'язку з Брагманом. Коли душа втрачає життя в тілі, вона прагне відновити втрачений атрибут, тобто знову народитися в тілі. Це прагнення обумовлює переродження душі в новому тілі. Оскіль­ки зі смертю людина втрачає все набуте впродовж попереднього життя, то вона прагне не тільки народитися знову, а народитися так, щоби отримати всі умови для відновлення попередніх атри­бутів. Окрім цього людина впродовж життя накопичує добрі і злі вчинки. Все це обумовлює якість наступного життя. У світі діє закон вічної справедливості: при наступному народженні людина отримує такі умови життя, на які заслужила впродовж попередніх життів.

В індуїзмі є поняття раю і пекла, однак вони сприймаються не як довічні, а як тимчасові місця перебування душ у період між народженнями. Карма визначає не тільки спосіб людсько­го буття в матеріальному тілі, а й у період між народженнями. Якщо людина добре провела життя і накопичила добрі вчинки, тоді вона насолоджуватиметься наслідками свого життя й у по- тойбіччі, допоки очікуватиме нового народження. Якщо ж вона накопичила злу карму, то, в період очікування на нове наро­дження, вона спокутуватиме за свої вчинки. В деяких індуських конфесіях існує переконання, що живі люди можуть у молитвах і жертвах звертатися до Бога з проханням про допомогу для по­мерлих, і цим полегшувати їхню посмертну долю.

Перебування в колі сансари, тобто у постійних реінкарнаціях, породжує постійні страждання. Людина розуміє, що, народив­шись, вона мусить померти, накопичивши статки, статуси і вла­ду, вона обов’язково їх втратить, щонайпізніше в момент смерті. Все це породжує страждання. Єдиним шляхом звільнитися від постійного негативу є вихід з кола сансари. Оскільки людина за­вжди осягає те, чого прагне, то для звільнення з кола сансари вона повинна захотіти звільнення. Допоки єдність із Брагманом не стане для людини базовою цінністю, доти звільнення зали­шатиметься неможливим. Звільнення від кола сансари індуси і джайни називають мокша (токва). Щоби досягнути мокші, потрібно очиститися від карми, тобто від усіх злих залишків і схильностей попередніх життів та звільнити свою свідомість від пристрасних прагнень.

Отже, індуїзм - це монотеїстична релігія, в центрі якої знахо­диться віра в Брагмана. Все суще є вираженням Брагмана. Він виражається у бутті світу як принцип космічного існування, і як одиничні втілення. Божества індуїзму є також тільки моду­сами буття Брагмана. Найбільш шанованими серед них є Вішну і Шива. Вихідною точкою індуської релігійної рефлексії є духовне життя людини. Потрапивши у матеріальні тіла, душі опинилися у залежності від усього, що пропонує їм світ. Ці залежності зму­шують душу прагнути збереження матеріальних надбань. Такі прагнення, а також моральна якість попередніх життів, обумов­лює реінкарнацію (сансара), відповідно до космічного закону справедливості (карма). Мокша, тобто звільнення від сансари, можливе тільки тоді, коли людина позбудеться всіх залежнос­тей та очиститься від негативної карми. Звільнившись від не­гативу карми, душа осягає нірвани.

• КУЛЬТ

Одним із основних складових релігії є культ. Центром осно­вних обрядів індуїзму є домівка. Кожен день побожної індуської родини починається з обряду пуджа. Перш, ніж зайнятися по­всякденними справами, індуська сім'я вмивається і підходить до домашнього вівтаря. Вівтар розміщується або в ніші у стіні, або ж у шафці на кухні. Спершу господиня ретельно промиває домашніх мурті (статуї божеств) та протирає їх. Тоді запалює перед ними лампаду і ароматизовані палички. Опісля всі чле­ни родини кладуть перед мурті кусочки цукру та зерна. Під час цього промовляються мантри. Аж тоді родина сідає снідати. Цей обряд покликаний показати, що родина снідає разом із Богом. Мурті знаходяться в кожному домі, а також в усіх храмах. Їх ви­готовляють з каменю, дерева або металу. Статуетка стає мурті після обряду освячення, які описані в пуранах. Статую омива­ють холодною водою, тоді до неї торкаються золотою паличкою, змазаною топленим маслом і медом, та скроплюють сумішшю молока, топленого масла, йогурту, цукру та меду. Під час цих об­рядів священик і миряни промовляють мантри. Завданням цих обрядів є запросити Бога оселитися в мурті. Самі мурті - це тіль­ки статуї, які не мають жодного сакрального значення; священ- ність мурті полягає тільки в тому, що в них мешкає Бог. Будь-яке місце, де знаходиться мурті, є священним, тому домашній вівтар сприймається як малий храм.

Життя індуса є культовим актом. Індуси виділяють шістнад­цять сакральних моментів життя людини, які називають сам- скарами. Три самскари відбуваються до народження дитини: зачаття, молитви за народження сина та розчісування волосся. Дев'ять самскар належать до дитинства: церемонія народження дитини, присвоєння імені, перший вихід з дитиною з дому, пер­ше споживання твердої їжі, перша стрижка волосся у хлопчиків, проколювання верхньої частини правого вуха, обряд священної нитки, початок вивчення священних книг та закінчення навчан­ня. Ще чотири обряди належать до дорослого віку: шлюб, отри­мання статусу глави сім'ї, обряд шістдесятиліття та кремація.

Обряд намакарана (присвоєння імені) відбувається на два­надцятий день після народження. Під час цього обряду бать­ко і мати дитини одягаються в новий світлий одяг, мати сідає праворуч батька та тримає дитину на руках. Перед ними на підносі розсипані зерна рису, на якому батько пише ім'я дити­ни, а тоді нашіптує це ім'я у праве вухо дитини. Священик і всі присутні благословляють дитину.

Традиційно дитину не виносять до публічних місць перших кілька місяців. У давнину цей звичай мав важливе санітарне значення. Перший вихід дитини з дому (двору) відбувається, коли дитині виповнюється три-чотири місяці. Традиційно дитину спершу несуть до храму, де дитина отримує благосло­вення, а родичі моляться за її щасливу долю.

У сім-вісім місяців відбувається обряд першої твердої їжі. Цей обряд звершується під час домашньої пуджі. Батько годує ди­тину відвареним рисом, змішаним з йогуртом, медом і топле­ним маслом.

Обряд першого обстригання волосся здійснюється, коли дити­ні виповнюється рік. Дитині вистригають все волосся, зали­шаючи тільки пучок волосків на чолі.

Важливе значення в житті індуса відіграє упанаяна (обряд священної нитки). Цей обряд здійснюється над хлопчиками восьмирічного віку, зазвичай удома. Вдосвіта вся родина вми­вається, звершує звичайну пуджу і снідає. Опісля перукар зі- стригає хлопцю все волосся, залишаючи лише символічний пучок волосся на верхній частині голови. Тоді священик одя­гає на хлопчика священну нитку, перев’язуючи її над лівим плечем і під правим плечем. Хлопчик, разом із своїм батьком, промовляє мантри, після яких священик наставляє хлопця у вірі та моралі. З цього моменту хлопчику дозволено вивчати священні писання. В давнину хлопчик, після обряду священ­ної нитки, відправлявся на навчання до гуру. Сьогодні такого не відбувається, однак символічно хлопчика одягають у по­хідний одяг і дають йому їжу та фрукти в дорогу. Цим обряд закінчується. Після нього новому індусу вручають подарунки. Шлюб є одним із основних обрядів у житті. В Індії шлюби в основному організовуються родичами. Батьки підшукують гідну пару для своєї дитини, зважаючи на кастову прина­лежність, майновий статус, родинні традиції та виховання. Сьогодні нерідко послуговуються шлюбними агентствами та повідомленнями в газетах. Сама церемонія шлюбу колись тривала чотири-п’ять днів. Сьогодні вона триває декілька го­дин. У давнину шлюб відбувався в домі нареченої, а сьогодні нерідко в орендованих залах. Під час церемонії відбуваються наступні обряди: молитви і пуджа до Ганеші, після чого на­речена відходить у свою кімнату, щоби вшанувати Парваті та випросити благословення. Опісля прибуває наречений з батьками; його вітає мати нареченої під читання брагманом мантр з Яджур-Веди до Вішну і Лакшмі, а батько нареченої частує його медом. Батьки символічно передають наречену її майбутньому чоловікові. Опісля наречені повертаються одне до одного та кожен висловлює три приписані бажання й по­годжуються підтримувати одне одного в їх осягненні. Наре­чений обв'язує ліву руку нареченої ниткою, на знак вічного зв'язку, та накладає на її шию намисто. Опісля молодята і всі присутні моляться за їхню щасливу долю.

Останнім обрядом є кремація, тобто спалювання тіла покійни­ка. Кремують тільки тіло члена родини. Коли помирає дити­на, якій ще не встигли дати ім'я, тобто яка ще не вважається членом родини, її просто хоронять. Так само поступають із саньясами, тобто тими, хто залишив родини задля духовно­го подвигу. Кремація належить до обов'язку чоловіків: обряд кремації дружини організовує чоловік, вдови - старший син, дівчини або хлопця - батько, старший брат або дядько, чоло­віка - старший син. На одинадцятий день після смерті здій­снюється обряд шраддга, тобто принесення жертви у вигляді кульок із вареного рису. Вважається, що цей обряд допомагає отримати нове тіло при переродженні.

• АШРАМИ

Індус повинен прожити чотири етапи життя - ашрами, про­ходження яких знаменує життя праведного і побожного індуса.

Перший етап зветься брагмачарья. Він розпочинається обря­дом упанаяни і полягає у вивченні священних книг. У давнину, коли освіта полягала тільки в пізнанні релігійних істин, об­рядом відкривався доступ до навчання. Сьогодні освіта до­ступна всім, утім більшість населення Індії залишається без­грамотними.

Другий етап життя - ґрігасртга - це укладення сім'ї. Індійці в більшості живуть розширеними сім'ями, тобто в одному до­мі проживають батьки, їхні сини з невістками, внуки і навіть правнуки. При цьому, вони дотримуються однакових тради­цій і спільного бюджету. Одруження не робить чоловіка голо­вою сім'ї, оскільки таким все рівно залишається батько. Донь­ки в сім'ї не залишаються; вони переходять до родин своїх чоловіків.

Третім ашрамом є ванапрастга, тобто відхід від побутових справ. Цей етап зазвичай починається тоді, коли в сина голо­ви сім'ї народжується син. Тоді дідусь передає більшу части­ну обов'язків сину, а сам втручається тільки у найважливіші спільні рішення.

Четвертим ашрамом є саньяса, тобто відхід від світу. На цьому етапі чоловік залишає домівку, родину і навіть ім'я, та йде в ліси для життя в аскетизмі задля осягнення звільнення. Са- ньяса не є обов'язковою, і кожен може самостійно приймати рішення, обирати такий спосіб життя, чи ні. Коли чоловік обирає такий життєвий шлях, у нього більше не залишається сім'ї; родичі щорічно моляться за нього як за померлого, але не знають, де він, і чи ще живий.

• КОЛЕКТИВНИЙ КУЛЬТ

Невід'ємним елементом індуських ритуалів є сакральна чи­стота. Їй індуси присвячують багато уваги. Перед пуджею або перед споживанням їжі індус мусить очиститись. Обряд очищен­ня досить простий: правою рукою зачерпує воду і губами з руки втягує в рот, промовляючи ім'я Бога, а за четвертим зачерпу­ванням розводить пальці, щоби вода просочилася. Сакральним місцем вважається кухня і весь процес приготування їжі. Перед приготуванням їжі жінка мусить умиватися; на кухні не можуть знаходитися речі, які не призначені для приготування чи спо­живання їжі. Коли в жінки менструація, вона не може готувати їжу. До їжі можна торкатися тільки правою рукою, оскільки ліва рука вважається нечистою. Ложку, якою господиня пробувала їжу, заборонено використовувати для помішування. Їжу пода­ють кожному члену родини чи гостю окремими порціями на ме­талевих тарелях. Ніхто не може торкатися їжі або посуду іншої людини. Якщо хтось торкнувся випадково, то посуд потрібно за­мінити. В більшості індуси вегетаріанці. В індуських сім'ях від­повідальність за домашні виконання обрядів лежить на жінці. Кожна сім'я має свою шва-дгарма, тобто кодекс сімейних риту­альних приписів. Його формує старша жінка в родині, а невістки сприймають його як даність. Коли невістка стає найстаршою в домі, вона може внести у шва-дгарму свої зміни. До шва-дгарми належить вирішення питання, які свята і як їх святкувати, коли і як дотримуватися посту, яким богам встановлювати домашні мурті тощо. Шва-дгарма залежить від кастової приналежності та від побутових обставин.

Осередком колективної обрядовості індуської релігії, як і більшості інших, є храми. Їх індуси називають мандіра, що озна­чає «дім», під чим розуміють «дім Бога». Індуські храми є місцем перебування мурті. Якщо в домівках індуси зберігають мурті невеликого розміру для виконання родинних обрядів, то у хра­мах перебувають мурті, яких вшановує вся община. Зазвичай на центральному місці храму знаходиться великий мурті того божества, якому освячений храм, а поряд можуть знаходитись численні інші мурті. Кожен храм є автономною структурою, яка очолюється радою храму та його настоятелем. Обряди в різ­них храмах не завжди однакові. Найбільші храмові комплекси є місцем масових паломництв. Менші храми служать для духо­вних потреб населення певної місцевості. Найбільші місця па­ломництва називають тіртга. Одним із найбільших тіртга, до якого індуси здійснюють прощі, є місто Аллагабад (місто Бога) або Праяґ (злиття рік). Це місто розташоване в точці злиття рік Ганг і Ямуна. За легендою саме тут Брагман приніс першу жерт­ву після створення світу. Іншим тіртгою є місто Гарідвар (воро­та Бога), в якому ріка Ганг входить в Індо-Гангську рівнину. За легендою, коли священний птах Ґанґавара ніс посудину з елік­сиром безсмертя, каплі еліксиру пролилися в містах Аллагабід, Гірідвар, Удджайн і Нашік. Відтоді ці міста вважаються священ­ними. Назагал, особливий сакральний статус в індуїзму має ріка Ганг, купання в якій приносить духовне очищення. Тому храми, до яких найчастіше здійснюються паломництва, в більшості, розташовані на берегах Гангу. Втім існують і такі центри релі­гійності, які знаходяться далеко від Гангу. Зокрема, найбільшим і найрозкішнішим місцем паломництва, який щороку приймає найбільше індуських прочан, є місто Тірупаті.