Зороастрійський культ

Зороастрійський культ розвинувся з первісного фетиши­зму і первісної магії і спочатку був примітивним. Послідовни­ки Заратуштри приносили свої молитви Ахура-Мазді на вер­шинах гір і пагорбів, на берегах річок перед домашнім вогни­щем.

Згодом зороастрійський культ ідейно і ритуально усклад­нюється. Кожне слово, кожна дія, кожний рух набувають по­тайного змісту. На долю жрецтва випадає тлумачення їх. Ат- равани стають знавцями віровчення і традицій, вони - в центрі культових церемоній.

Коли зороастризм став державною релігією могутніх імпе­рій, культ набрав ускладнення і пишноти. Були побудовані величні храми з вівтарем, оберненим на південь, інші культові споруди. Але в них не було зображень богів.

Обов’язковою частиною зороастрійського культу є моли­тви. Головна молитва, яку склав сам Заратустра, називається “Ахуна-Ваїра”, чи “Ахунвар”. Її текст такий:

“Як найкращого владику, так і суддю вибирають у згоді з істиною! Утверджуй силу, яка йде від життя, з благим помис­лом заради Мазди, заради владики, пастиря бідних”. Читають її авестійською мовою, що надає їй, на думку віруючих, особ­ливої магічної сили.

Під час зороастрійського богослужіння відбувається сим­волічне жертвоприношення: богам приносять у дар Хауму - сік особливої рослини з наркотичними якостями, що змішу­ється з молоком, так звану сому. Офірують також прісний корж - драунах і фруктову їжу - міазду. Дар може бути приготовле­ний лише жерцями з продуктів, що їх приносять віруючі. Дари частково спалюють на вогні, який запалюють з особливими церемоніями, а те, що залишилося, з’їдають жерці і віруючі.

Зороастрійці носять спеціальний одяг, який свідчить про їх належність до цієї віри. Це - стахр пайсанха, або судра - натільна сорочка, розписана зірками з невеликим гаманцем біля комірця на ознаку того, що віруючий усе життя мусить збирати добрі думки, слова і справи. Віруючому також нале­жить носити авіанхану - шнур, яким користуються як поясом, ним тричі підперізуються (нагадуючи цим три принципи ети­ки зороастризму) і зав’язують вузлом спереду і ззаду.

Зороастрійський культ включає в себе чимало свят. Це, насамперед, сім щорічних свят на честь Ахура-Мазди і його Амеша Спенти. Ці свята встановив особисто Заратуштра.

Ряд свят запозичений із дозороастрійського часу життя і доіранських племен. Це свята, пов'язані з певним періодом року, вони називаються гаханбарами чи гахамбарами. Їх шість: перший гаханбар усередині весни, другий - в середині літа, третій - на початку осені, це свято збирання врожаю, четвер­тий відзначає кінець осені, повернення худоби з пасовищ до­дому, п'ятий - в середині зими, шостий - початок весни, в дні весняного рівнодення. Гаханбар триває п'ять днів. Він склада­ється з двох частин: афрінгану - богослужіння з молитвами з Авести і бадж - богослужіння з жертвами.

Особливо врочистим є святкування Нового року - Ноу- рузу, який відбувається в останній день шостого гаханбара, в день весняного рівнодення. Зазначимо, що в зороастрійців історично існувало кілька календарних систем. Їхній рік налі­чує 360 днів, п'ять останніх днів року - це дні особливих моли­тов за душі предків, на четвертий рік до них додається ще один день. Останній день шостого гаханбара - це день народження Заратуштри.

Під час усіх свят віруючі обов'язково вживають священ­ний напій хаому, який спричинює у них почуття релігійного піднесення і, на думку віруючих, має особливо позитивне ма­гічне значення.

На завершення огляду зороастрійського культу розпові­мо про зороастрійські поховальні обряди.

Як уже сказано, смерть у зороастрійців - найбільше зло.

Багато чого в поховальних обрядах зороастрійці запози­чили у своїх предків.

Давньогрецький історик Страбон (64/63 рр. до н.е. - 23/24 рр. н.е.) розповів про поховальні обряди стародавніх ка- спіїв, які жили на південному узбережжі Каспійського моря. Вони морили голодом тих, кому виповнювалося сімдесят ро­ків. Трупи померлих вони виносили в пустельні місця і спо­стерігали: якщо їх з'їдали птахи, то це була ознака посмертно­го блаженства, якщо звірі чи собаки - відносне щастя. Але якщо трупи ніхто не чіпав - це вже нещастя для покійника.

Цей принцип поховання успадкували зороастрійці. Мер­твих не слід закопувати в землю пускати на воду чи вогонь, бо це оскверняє природні стихії. Їх виносили на високі, сухі, ка­м'янисті місця і закріплювали так, щоб не можна було розтяг­ти їх кістки. Коли трупи з'їдали птахи - це добре, звірі - це вже погано. Кістки ж складали у спеціальні сховища.

Тепер зороастрійці ховають померлих у круглих вежах мовчання - дакмах, які всередині мають три концентричні амфітеатри із заглибленнями для розміщення мерців: у зовні­шньому - чоловіків, середньому - жінок, внутрішньому - ді­тей. Голі тіла померлих були поживою шулік. Об'їдені кістки скидалися до колодязя, що був у центрі дакми. Вважалося, що в дакмі збираються на свої бісівські ігри деви, це закляте місце, його можуть відвідувати лише обрані служителі.

Зороастрійський культ як найбільш консервативний бік релігії лишається незмінним уже десятки століть.