Синтоїстський культ

Синтоїстський культ теж має на собі відбиток незаверше­ності. Він майже цілком зведений до поклоніння конкретним камі і духам конкретних предків, які живуть у храмі.

Синтоїстський храм мав дві обов’язкові частини: хонден - святилище, де зберігається священний предмет, у якому пере­буває божество - сінтай, і зал, у якому знаходяться ті, що при­йшли молитися - хайден.

Крім храмів, невеликі вівтарі споруджують і в домах віру­ючих, перед ними теж відбувається читання молитв - норіто і приносяться жертви. Бувають і складніші храмові обряди, які здійснюються за допомогою каннусі - жерця. Весь обряд, хоч би з якого приводу він здійснювався, має на меті викликати задоволення когось із конкретних камі і духів, доставити їм приємність, нагадати про свою повагу та відданість і принагід­но попросити у них те чи інше. Для цього все годиться: молит­ва, заклинання, співи, музика, священні танці - кагура, жерт­ви (реальні й умовні). Оскільки це справа делікатна, бо все тре­ба зробити, щоб не викликати нарікань збоку божеств, а ще гірше - їхнього незадоволення і гніву, то вона має бути дору­чена фахівцям, зокрема каннусі. Тому в синтоїзмі ряд обрядів здійснюється так, що це має професійний характер.

Спочатку - очищення, символічне чи ритуальна миття роту і рук біля храму. Потім японець звертається до жерця, викладає йому свої потреби, той записує їх на спеціальну жер­товну дощечку, одержує відповідну плату - і справи віруючо­го закінчені, жрець сам дає їм хід надалі.

Як уже було сказано, каннусі - професіонал. Він мав за­кінчити відповідний навчальний заклад і одержати один з чо­тирьох ступенів святості й освіченості, тобто мати духовний сан. Жінка теж може бути каннусі, але це буває рідко. А ось в імператорському храмі обов’язково поруч з верховним жер­цем є верховна жриця з принцес. У храмі каннусі носять спе­ціальний одяг: біле кімоно, біла чи кольорова спідниця-плісе, чорна шапочка. Поза храмом - одяг звичайний.

У системі синтоїстського культу є і свята - мазурі, що від­буваються раз чи два на рік і тривають від одного до кількох днів. Храм вичищають, вимивають і прикрашають. До місце­вого каннусі прибуває підкріплення від служителів сусідніх храмів. Храмові обряди в ці дні ускладнюються, набирають особливої пишноти, це вже цілі театралізовані вистави, відбу­ваються ритуальні процесії з паланкином о-мікосі, вони вклю­чають у себе карнавальні елементи, часто зовсім не релігійно­го значення. Обряди, які супроводять мазурі, мають традицій­ний і притаманний саме цьому храму місцевий характер, тут щедро виявляється національна ментальність жителів окре­мого села чи міста. Їх виникнення відносять аж до ІІ-ІІІ ст., при чому у формуванні їх чимала роль належить первісному шаманству. Між іншим, відомий мандрівник і дослідник Азії М.Я. Мічурін (1777-1853) пише про японців, що вони вміють ворожити і особливо вірять шаманам і шаманкам.

Із синтоїзмом пов’язане повсякденне життя японця. Він має місце в усіх родинних подіях, народженні дитини, почат­ку її навчання, її повноліття, заручинах, шлюбі, спорудженні будинку чи придбанні квартири, виїзді в мандрівку чи повер­нення з неї, всіляких родинних святах чи торжествах - в усьо­му мають взяти участь камі і духи предків. Отже, синтоїстські звичаї глибоко проникли в побут японця.

Дотримання японцями синтоїстського культу зовсім не заважає їм звертатись і до інших культів, зокрема буддійського. Уже говорилося, стосунки між синтоїзмом і буддизмом у Японії складалися повсякому: були часи зближення, як у ІХ-Х ст., і загострення. Так чи інакше, а процес релігійного культового синкретизму в Японії не минув, і ось уже майже тисячу років японці сповідують принаймні дві релігії. При народженні дити­ни, шлюбі, святкуванні місцевих свят - вони синтоїсти, а хова­ють померлих за буддійськими звичаями. Крім того, паралель­но існують завезені з Китаю конфуціанство і даосизм, їхні куль­тові елементи також проникають у щоденне життя японців.