<<
>>

5.2. АССИРІЙСЬКА ЦЕРКВА СХОДУ

Розуміння значення Ассирійської Церкви Сходу вимагає ви­яснення, про який саме Схід йдеться в її назві, адже ж у хрис­тиянській історії поняття «Схід» має два зовсім різні значення.

Сьогодні у більшості європейських християн розрізнення Схід- Захід асоціюється зі Східною і Західною Європою. Під Західною Церквою розуміють Католицьку Церкву, а під Східною - Пра­вославні Церкви. Однак такий поділ досить пізній: він сфор­мувався тільки в момент поділу Римської імперії на Східну (Візантійську) і Західну. До поділу Римської імперії ці терміни мали інше значення. Вся Римська імперія вважалася Заходом, а Сходом називали території, за межами східних кордонів імперії. В цьому значенні навіть Мала Азія чи римська провінція Сирія були Заходом. На Схід від Римської імперії знаходилась імперія Сасанідів, Парф'янське Царство, і, врешті, Персія. Отже, до роз­паду Римської імперії Заходом був Рим, а Сходом - Персія. Від­повідно, якщо сьогодні Константинопольську, Олександрійську, Антіохійську, Єрусалимську Церкви прийнято називати східни­ми, оскільки вони після розпаду Римської імперії опинилися на теренах Східної Римської імперії, то до розпаду імперії вони звались західними, бо знаходились на території Римської імпе­рії. Коли мусульмани завоювали Персію та завдали непоправної шкоди християнству і зороастризму в Халіфаті, про Церкви, які розвинулись на схід від Візантії, почали забуватись, а ототож­нення Сходу зі Східною Римською імперією вкоренилося в уяві європейців. Однак, у назві Ассирійської Церкви Сходу під «Схо­дом» потрібно розуміти не внутрішнє європейське розмежуван­ня між Римом і Візантією, а широке євразійське розмежуванням між Римською і Перською імперіями. Отже, Ассирійська Церква Сходу - це Церква Персії. Інше слово, присутнє у назві, - це «Ас­сирійська». Церква Сходу включала в себе різні народи, а давніх ассирійців у час формування цієї Церкви уже не було, оскільки до цього часу давні ассирійці злились із численними іншими народами Близького Сходу.
Однак слова «Ассирія» і «Сирія» є насправді одним і тим самим словом, але в різних вимовах. Не­зважаючи на те, що члени Церкви Сходу мешкали на території Персії, вони не іменували себе персами, оскільки більшість пер­сів були зороастрійцями. Перська національність і зороастрій- ська релігійність настільки злились, що «перс» і «зороастрієць» стали синонімами. Саме тому зороастрійці, які переселися до Індії, офіційно називають себе персами. Тому християнам Пер­сії було вкрай незручно себе називати персами. Назвавши себе ассирійцями, члени Церкви Сходу не претендували на зв'язок із давньою Ассирією, а радше декларували своє актуальне етнічне походження - сирійське. Одне і те саме слово східноарамейськи- ми діалектами вимовлялося як «Ассирія», а західноарамейськи- ми як «Сирія». Під Сирією чи Ассирією в час формування Церкви Сходу потрібно розуміти територію, заселену народами, які роз­мовляли арамейською. В цьому випадку мова точно відобрази­ла історично-політичну дійсність: Західна Сирія була частиною Римської імперії, а Східна - Персії. Звідси й поділ: Антіохійський Патріархат (Сирійська Церква) знаходився в Римській імперії, а Ассирійська Церква Сходу - в Персії.

• ЗАРОДЖЕННЯ АССИРІЙСЬКОГО ХРИСТИЯНСТВА

Християнство в Азії поширювалося ще в апостольські часи. Ві­домо, що апостоли проповідували не тільки в Римській імперії, а виходили далеко поза її межі. Так, апостол Тома проповідував навіть в Індії. На теренах Персії проповідував апостол Петро, а також Христові учні Аддей і Марі. Ассирійці вважають, що за­сновником їхньої Церкви був апостол Петро. Рим (а згодом Ві­зантія) і Персія були найбільшими імперіями світу свого часу, до того ж вони були сусідами, а тому вони постійно ворогували і безперервно мали одна до одної територіальні претензії. Від­носини між Римом та Персією були визначальними для історії Церкви Сходу. Постійні конфлікти між Персією і Римом пере­шкоджали християнам двох країн вільно спілкуватися. Через це вони розвивались незалежно одна від одної.

Якщо в Римі часів імператора Константина християнство було дозволеним, то Персія завжди залишалась зороастрійською, і ніколи не при­ймала християнство офіційно, хоч кількість християн у цій краї­ні була величезною. Коли в Римській імперії християнство пере­слідувалося, то в Персії воно могло вільно розвиватися. Однак, як тільки імператор Константин дозволив християнам вільно визнавати свою віру, і опісля християнство стало офіційною релігією Римської імперії, перси почали ставитись до християн із підозрою. Християнство в очах персів почало сприйматися як релігія римлян, а в перських християнах вони бачили рим­ських агентів. Наслідком цього стали переслідування християн у Персії, які досягли свого апогею у IV столітті, в час царюван­ня Шапура II (309-379), і припинилися за царювання Ездіґер- да I (399-421), який у 410 році проголосив Акт віротерпимості. Через ці гоніння представники Церкви Сходу не брали участі в роботі Першого Нікейського Собору 325 року та Першого Кон­стантинопольського Собору 381 року. Цей факт чітко показує, що відносини між Церквами двох країн були дуже слабкими. Аж у 410 році, коли в Персії припинилися переслідування християн, єпископи Церкви Сходу змогли зібратися на свій Собор, на який прибув представник Антіохійського Патріархату єпископ Мару­та, який запропонував єпископам Персії прийняти Нікейський Символ віри. Марута діяв як офіційний представник візантій­ського імператора і Церкви Римської імперії, але належав до Ан- тіохійського Патріархату, тобто був носієм сирійської культури, найближчої до Церкви Сходу. Впродовж історії Антіохійський Патріархат був єдиною з усіх Церков Заходу, з якою Церква Схо­ду підтримувала бодай якісь контакти. Собор 410 року був над­звичайно важливим для Церкви Сходу. На ньому відбулась від­будова структур після занепаду під час гонінь. На цьому Соборі єпископ Селевкії-Ксетифону отримав титул Католикоса і Глави єпископів усього Сходу. Так, Церква Сходу отримала організова­ну структуру і свого Главу.

Важливим аспектом цього акту був титул Глави Церкви Сходу.

Оскільки слово «католикос» спільнокореневе зі словом «като­лицький», тобто «вселенський», то це в черговий раз підтвер­джує, що поняття «Вселенна» означало імперію. Римська імпе­рія - це одна Вселенна, а Перська імперія - зовсім інша Вселенна. Коли архиєпископ Константинополя взяв собі титул «Вселен­ський Патріарх», то це означало, що він претендує на владу не над усім Всесвітом, а над Вселенною, тобто Римською імперією. Ці претензії він обґрунтовував тим, що від часу Константина Великого Константинополь є столицею Римської імперії, тобто Римської Вселенної. Присутність єпископа Марути як офіційно­го представника Церкви Заходу на Соборі 410 року показує, що Церква Заходу погоджувалась на претензії Церкви Сходу.

• НЕСТОРІАНСТВО В ЦЕРКВІ СХОДУ

Незважаючи на релігійну терпимість у Персії V століття, на­сторожене ставлення персів-зороастрійців до християн збері­галося, і особливою толерантністю до себе християни Персії не втішалися. Ситуація змінилась, коли у Західній Церкві почались христологічні суперечки. Перший виток дискусії спровокувала єресь несторіанства. Константинопольський Патріарх Несторій, який походив з антіохійської богословської школи, наслідуючи своїх учителів, почав проповідувати, що в Ісусі Христі були дві усії і дві іпостасі: Божественна і людська, і вони поєднувалися одним особовим союзом. Відповідно, Марію Несторій і його по­слідовники не вважали Богородицею, а називали Христороди- цею. Ефеський Вселенський Собор 431 року засудив Патріарха Несторія як єретика; він був звільнений з патріаршого престо­лу в Константинополі, й відправлений у заслання, де і помер. Оскільки несторіанці визнавались за єретиків, вони потрапили під переслідування візантійського уряду. Несторій і більшість його прихильників були сирійцями. Внаслідок постійних війн між Римом і Персією різні частини Сирії переходили то під владу Риму, то під владу Персії, оскільки Сирія знаходилась на кордоні двох імперій. Коли сирійські несторіани опинились у небезпеці в Римській імперії, велика їх частина мігрувала до Персії, позаяк там жила частина їхнього народу.

Зі собою вони несли несторі- анські ідеї. Несторіанство в Церкві Сходу знайшло благодатний ґрунт, позаяк ще до Ефеського Собору Церква Сходу з усіх Цер­ков Заходу підтримувала зв'язок тільки з Антіохією, і тому в ній вкоренилися вже багато ідей антіохійської школи, вихідцем із якої був Несторій і його прибічники.

Вливання несторіан у Церкву Сходу спричинило домінування в цій Церкві несторіанського богослов'я. Сьогодні Ассирійську Церкву Сходу часто називають несторіанською. Однак самі чле­ни цієї Церкви відкидають таку назву, наголошуючи на тому, що їхня Церква існувала задовго до Несторія. Навіть якщо Церква Сходу не заснована несторіанами, все ж її богослов'я несторіан- ське. Якщо в перші століття християнства Церкви Сходу і Заходу розмежовувались адміністративно, але їхня віра була спільною, то після Ефеського Вселенського Собору і переселення несторі- ан до Персії можна говорити про розкол між Церквою Заходу і Церквою Сходу, між якими тепер з'являлись доктринальні від­мінності. Нові реалії були вигідними для уряду Персії, оскільки несторіани були небажаними у Візантії, і тепер перси були впев­нені, що вони не є п'ятою колоною в їхній країні. Християни в Персії отримали доступ до державних посад і отримали певні привілеї.

• ІНДІЙСЬКА ЦЕРКВА СХОДУ

Ассирійська Церква Сходу, яка сьогодні, після поширення іс­ламу, є невеликою релігійною організацією, в минулому була величезною. Хоч Персія і була зороастрійською країною, хрис­тиян аж ніяк не можна було назвати меншістю. Церква Сходу вела надзвичайно активну місіонерську роботу в усій Азії. Під час переслідувань християн у Персії в IV столітті, частина хрис­тиян Церкви Сходу переселилися до Індії, в Малабар - історич­ну прибережну область на Південно-Західному Індостані. В той час в Індії вже були невеликі християнські общини, засновані ще апостолом Томою. Однак прибуття християн з Персії дало поча­ток багатої традиції індійського християнства. У XVI столітті, коли в Індію прибули перші португальські колонізатори, вони зафіксували на території субконтиненту півтори тисячі храмів, і близько 200 тисяч християн.

Коли Персію завоювали мусуль­мани, Католикос втратив можливість підтримувати контакти зі своїми вірними в Індії. Як наслідок, вірні Церкви Сходу в Індії уклали унію з Римом, утворивши Сиро-Малабарську Католиць­ку Церкву, а частина перейшла до монофізитства. Однак неве­лика група християн залишилась у традиції Церкви Сходу, утво­ривши Індійську Церкву Сходу, яка є автономною структурою в складі Ассирійської Церкви Сходу. Сьогодні Індійська Церква Сходу налічує тільки 30 парафій, які розміщуються в індійсько­му штаті Керала. Богослужіння відбуваються мовою малаялам - найбільш поширеною мовою в Кералі.

• РОЗВИТОК АССИРІЙСЬКОЇ ЦЕРКВИ СХОДУ

Вже на межі ІІ-ІІІ століть християнство потрапило до Туркме- ністану. У 334 році в Мерві вже діяла єпархія, а близько 420 року була заснована митрополія, яка проіснувала до X!V століття, і перебувала у складі Ассирійської Церкви Сходу. Судячи з архео­логічних знахідок, у середині VII століття християнські общини існували в Китаї. В документах Католикоса з VIII століття згаду­ється про митрополита Китаю. Якщо в Китаї в той час існувала митрополія Церкви Сходу, то це означає, що в VII столітті в Ки­таї було багато християн. У VIII столітті християнство з Китаю проникло до Японії. Цікавий факт: сучасне місто Кіото у той час називалось Узумаса, а назва «Узумаса» походить від імені Ішо Мшиха - сирійського варіанту імені Ісуса Христа. У 1009 році були християнізовані кераїти - одне з великих монгольських племен. В той сам час християнство прийняли народи, які жили поблизу Великої Китайської Стіни. Християнські спільноти по­ширювались навіть у Тибеті. На загал, у ХІІІ столітті Ассирійська Церква Сходу включала в себе 25 митрополій, тобто близько 150 єпархій.

Завоювання мусульманських халіфів спинило бурхливий роз­виток Ассирійської Церкви Сходу. В перші століття ісламу хрис­тияни мали достатньо вільні права, однак Церква розвиватися не могла. З плином часу позиція мусульманських правителів що­до християн ставала дедалі тоталітарнішою. Утиски християн у мусульманських країнах Близького Сходу змусили їх мігрувати в інші країни, або приймати іслам. Такі міграції християн три­вають і до сьогодні. В ХІХ столітті невеликі групи членів Асси­рійської Церкви Сходу перебралися до України і Росії. В Росії їх у примусовому порядку реєстрували як вірних Російської Право­славної Церкви. В Україні вони змогли зберегти свою ідентич­ність. Так, у Києві в 1907 році ассирійський підприємець Ісая Бекас отримав у користування 19 га землі, на якій розсадив ви­ноградники, на яких працювали переважно члени Церкви Сходу. В 1932 році виноградники Бекаса були перетворені у колгосп, головою якого став сам Бекас. Сьогодні на цьому місці знахо­диться житловий масив, який у пам'ять про виноградники Бе­каса називається Виноградар. В 1992 році, тобто відразу ж піс­ля проголошення Незалежності України, відродилась і Церква Сходу в Україні. Однак в органах державної влади Церква була зареєстрована аж у 2004 році, а в 2005 році були зареєстровані перші громади: в Києві та Запоріжжі. В Києві Церква Сходу від­крила науково-просвітницьку установу - Інститут імені Теодора Мопсуестійського, веде активну душпастирську діяльність, від­криває недільні школи, в яких ведеться катехизація і вивчення ассирійської мови.

• БОГОСЛОВ'Я І ЛІТУРГІКА АССИРІЙСЬКОЇ ЦЕРКВИ СХОДУ

Церква Сходу сьогодні має офіційну назву Свята Апостольська Соборна Ассирійська Церква Сходу. Вона сформувала власні ас­пекти віровчення і обряд. Церква Сходу визнає постанови Пер­шого Нікейського і Першого Константинопольського Вселен­ських Соборів, однак відкидає всі наступні Собори. Віровчення Церкви Сходу ґрунтується на несторіанському богослов'ї: як і Несторій, богослови цієї Церкви вважають, що Ісус Христос має дві усії (природи) - Божественну і людську, та дві іпостасі. Усія, на думку несторіан, - це загальний рід, а іпостась - одиничний представник цього роду. Ісус Христос є носієм обох природ, а тому він має як Божественну, так і людську іпостасі. Ортодок­сальні християни вважають, що Христос має одну іпостась, але дві усії, тобто будучи причасним двом природам, у нього одна індивідуальність. Відповідно, несторіани не називають Марію Богородицею, позаяк вона народила людину Ісуса. Дві усії і дві іпостасі Ісуса поєднані єдиною особою єднання, що дає підстави об’єднувати його дві індивідуальності під одним іменем. Якщо ортодоксальні християни вважають, що воля є атрибутом усії (природи), а тому у Христі є дві волі, то Церква Сходу прийня­ла єресь монотелітства у власній інтерпретації, тобто вважає, що воля є атрибутом особи, а тому у Христа одна воля. Однак, монотеліти вважали, що воля є атрибутом іпостасі, а оскільки у Христі одна іпостась, то й одна воля. Несторіани, натомість, вважають, що у Христі дві іпостасі, але воля, на їхню думку, не є атрибутом ані усії, ані іпостасі, а особи єднання.

Церква Сходу сформувала власний біблійний канон, до якого не ввійшли Друге Послання Петра, Друге і Третє Послання Іва­на, Послання Юди і Одкровення Івана Богослова. Відмінним у Церкві Сходу є і підхід до Святих Таїнств. Якщо католики і пра­вославні сприймають сім Святих Таїнств, то християни Церкви Сходу тільки дві: Хрещення і Євхаристію. В цій Церкві існує Ми­ропомазання, але воно сприймається не як окреме Таїнство, а як доповнення до Хрещення. Сповіді у Церкві Сходу немає, але є обряд покаяння, який відбувається перед кожною літургією. Під час цього обряду священик читає покаянні молитви, а віруючі повинні осягнути щирий жаль за гріхи. Важливе значення в об­ряді Церкви Сходу має закваска, тобто тісто для випікання про- сфори, яке складається з борошна, олії, солі і води. Кожен свя­щеник отримує закваску від свого єпископа в момент свячення. Священик перед кожною літургією сам пече просфору, додаючи до неї трохи закваски, наче розбавляючи її новим тістом. З цього тіста він залишає закваску на наступні літургії, і так постійно. Відповідно, священик випікає просфори з того тіста, яке йому дав єпископ, лишень додаючи до нього нову муку, олію, сіль і во­ду. Єпископ також отримує закваску від свого святителя, а потім розбавляє її, щоби випікати просфори на літургію і роздавати священикам. Так, кожен священик випікає просфори з того тіс­та, яке має двохтисячорічну історію. Вважається, що перша за­кваска взята з того тіста, з якого був випечений Євхаристійний Хліб, який Ісус Христос освячував на Тайній Вечері. В Церкві Схо­ду немає ікон, але важливе значення відіграє Хрест. В літургій­ному році Церква Сходу святкує господські свята (Воскресіння, Вознесіння, Зіслання Святого Духа, Різдво, Богоявлення, Воз- движения Хреста), але з богородичних свят тільки Успіння Діви Марії. Інших свят, присвячених Марії, Церква Сходу не святкує, оскільки не вважає її Богородицею.

• ХАЛДЕЙСЬКА КАТОЛИЦЬКА ЦЕРКВА

Ассирійська Церква Сходу не збереглась єдиною структурою. Історичні перипетії та виклики спричинили її поділи. Сьогодні Церква Сходу розділена на три основні конфесії: Ассирійська Церква Сходу, Древня Ассирійська Церква Сходу та Халдейська Католицька Церква. У XV столітті в Церкві Сходу сформувалась традиція спадковості престолу Католикоса: престол передавав­ся від діючого Католикоса його племіннику. Такий порядок не задовольняв велику частину єрархії. В результаті, у 1552 році група духовенства, які не погоджувались із утриманням титулу Глави Церкви в межах однієї родини, відійшли від Католико­са. Вони обрали Патріархом Юханнана Сулака. Відразу ж після обрання новий Патріарх відправився до Риму. Єрархія, яка під­тримала Патріарха, була переконана, що Церква, яка перебуває у розділенні, неспроможна зберегти істинну віру та лад. Патрі­арх зустрівся з Папою Римським Юлієм ІІІ та уклав унію, тобто проголосив єдність із Католицькою Церквою. Папа затвердив титул «Патріарх халдеїв», та Юханнана Сулака, який з момен­ту обрання Патріархом носив ім'я Симона VIII. Від патріаршого титулу походить офіційна назва цієї Церкви - Халдейська Като­лицька Церква. Цій Церкві довелось пережити важку історію. Як тільки Патріарх Симон VIII повернувся на батьківщину, він по­трапив під переслідування мусульманської влади, яка не бажа­ла бачити на своїй території християн, до того ж пов'язаних із Римом. У 1555 році Патріарх Симон VIII був страчений, а халдеї- католики зазнали гонінь. Деякі халдеї-католики повернулися до Церкви Сходу, зберігаючи прокатолицькі настрої. Незважаючи на важкі переслідування, більшість халдеїв зберігали зв'язок із Католицькою Церквою. В 1830 році, після подолання внутріш­нього розколу у Халдейській Церкві, Папа Пій VIII надав Главі Церкви титул Патріарха Вавилону Халдейського (Patriarchatus Babylonensis Chaldaeorum), а його резиденція була перенесена в Мосул. У 1954 році резиденцією Патріарха став Багдад. У 2013 році Халдейську Католицьку Церкву очолив Патріарх Луїс Рафа- ель I Сако. Халдейська Церква є свідченням вічного прагнення Церкви Сходу зберігати єдність і сопричастя з Апостольською Столицею і світовим християнством, незважаючи на складні іс­торичні та політичні обставини.

• ДРЕВНЯ АССИРІЙСЬКА ЦЕРКВА СХОДУ

Та частина Церкви Сходу, яка не пішла на унію з Римом збе­реглась під назвою Ассирійська Церква Сходу, неприйняття унії цією частиною Церкви обумовлювалась як зовнішніми, так і внутрішніми чинниками. До зовнішніх чинників належав тиск мусульманської влади, яка всіляко протистояла будь-яким спро­бам християн відновити єдність. До внутрішніх чинників нале­жало прагнення династії Католикосів зберегти престол у своїх руках. Проблема вибору Католикоса стала вирішальною для ще одного перелому в житті Церкви. У ХХ столітті Ассирійська Церква Сходу прийняла григоріанський календар. Цю реформу частина духовенства не сприйняла. Противниками григоріан­ського календаря стали ті члени Церкви, які стояли в опозиції до спадковості престолу Католикоса. В результаті, у 1964 році митрополит Індійської Церкви Сходу Мар Тома Дармо відколо­вся від Ассирійської Церкви Сходу. У 1968 році він прибув до Баг­даду, де висвятив трьох єпископів, створивши цим єрархію нової Церкви. Церква отримала назву Древня Ассирійська Церква Схо­ду, а Мар Тома Дармо став її Патріархом. Хоч він був першим Гла­вою ним проголошеної Церкви, все ж Древня Ассирійська Церк­ва Сходу презентує себе істинним продовжувачем Церкви Сходу, а тому своїм першим Главою вважає апостола Петра. У 2010 році Древня Ассирійська Церква Сходу перейшла на григоріанський календар. У 1970 році Древню Ассирійську Церкву Сходу очолив Патріарх Мар Аддай ІІ. Сьогодні ця Церква налічує за різними даними від 55 до 100 тисяч вірних, більшість із яких живуть в Іраку.

• СУЧАСНІСТЬ АССИРІЙСЬКОЇ ЦЕРКВИ СХОДУ

Ассирійська Церква Сходу за свою історію пережила величез­ні гоніння в мусульманських країнах. Під час Першої світової ві­йни влада Османської імперії влаштувала геноцид ассирійців, в якому загинули за різними підрахунками 500-750 тисяч чоло­вік. В 1933 році масову різню християн-ассирійців улаштувала влада Іраку; під час цієї різні загинули 3000 християн. В тому ж році влада Іраку позбавила Католикоса громадянства і ви­слала з країни. Католикос Мар Шимун ХХІ Ішая був вимушений переселитися на Кіпр, а у 1940 році до США, де й до сьогодні зна­ходиться резиденція Католикоса. Переселення Католикоса до США підштовхнуло керівництво Церкви Сходу перейти на гри­горіанський календар, а відсутність Католикоса в Азії уможли­вила розкол і утворення Древньої Ассирійської Церкви Сходу. З іменем Мар Шимуна ХХІ Ішаї пов'язані переворотні події в історії Церкви Сходу. У 1960 році він зрікся сану за станом здоров'я, у 1973 році він одружився, а в 1975 році його вбив ассирійський націоналіст біля дверей власного дому. Зречення престолу Ка­толикосом Мар Шимуном ХХІ Ішаєю поклало край спадково­му престолонаслідству. У 1976 році Католикосом Ассирійської Церкви Сходу став Мар Дінха IV, який ліквідував традицію успадковування титулу Католикоса племінником попереднього Глави Церкви. Оскільки Ассирійська Церква Сходу відмовилась від спадковості титулу Католикоса, а Древня Ассирійська Церк­ва Сходу прийняла григоріанський календар, між ними зникли будь-які різноголосся, і це дало можливість почати діалог з ціл­лю відновлення єдності. Цей діалог поки-що не об'єднав Церкву, але вже спричинив великий поступ у відносинах обох Церков. У 1994 році Католикос Мар Дінха IV та Папа Іван-Павло ІІ у Натика­ні підписали «Спільну христологічну декларацію», в якій Асси­рійська Церква Сходу та Католицька Церква заявили про єдність віри. Після цієї декларації іменування Церкви Сходу несторіан- ською стало некоректним з богословської точки зору. Після зу­стрічі Католикоса та Папи налагодились братні відносини між Ассирійською Церквою Сходу та Халдейською Католицькою Церквою. У 2015 році Католикосом став Мар Ґірварґіс ІІІ, який продовжує екуменічний діалог, заснований його попередником. Сьогодні Ассирійська Церква Сходу налічує близько 400.000 ві­руючих.

Отже, Церква Сходу є однією із найдавніших християнських Церков світу. Вона єднала під своїм омофором християн Азії та в періоди розквіту простягалась від Сирії до Японії. Після Ефесь- кого Вселенського Собору до Церкви Сходу почали проникати несторіанські богословські віяння. Церква Сходу впродовж своєї історії зазнала неймовірних гонінь, проте зуміла вижити та збе­регти власну ідентичність. Сьогодні Церква Сходу представлена трьома організаціями: Ассирійська Церква Сходу, Халдейська Католицька Церква та Древня Ассирійська Церква Сходу. До тра­диції Церкви Сходу належить також Сиро-Малабарська Церква, яка перебуває в унії з Римом, і знаходиться в Індії.

<< | >>
Источник: Шепетяк Олег Михайлович. Історія релігій. Том третій. - Жовква: Місіонер,2020. - 856 с.. 2020

Еще по теме 5.2. АССИРІЙСЬКА ЦЕРКВА СХОДУ:

  1. Асирійська церква сходу
  2. Ассирійська релігія
  3. ЩО ВІДОКРЕМИЛИСЯ ВІД АССІРІЙСЬКОЇ ЦЕРКВИ СХОДУ
  4. Розділ 9 ЕЛЛІНІСТИЧНІ РЕЛІГІЇ БЛИЗЬКОГО СХОДУ І ГНОСТИЦИЗ
  5. СОЦІАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКІ погляди МИСЛИТЕЛІВ СТАРОДАВНЬОГО СХОДУ
  6. Українська Православна Церква — Київський патріархат й Українська Автокефальна Православна Церква
  7. Маланкарська Сірійська Церква
  8. Маронітськая Католицька Церква
  9. Халдейська Католицька Церква
  10. Сірійська Церква
  11. Східно-католицькі церкви
  12. Отці церкви
  13. Вірменська Католицька Церква
  14. Церкви Вселенського православ'я
  15. Утворення християнської церкви
  16. Коптська Церква
  17. Сіро-Малабарська Католицька Церква
  18. Русинська Католицька Церква
  19. Мелькитська Католицька Церква