СОЦІАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКІ погляди МИСЛИТЕЛІВ СТАРОДАВНЬОГО СХОДУ

Як відомо, перші соціально-філософські вчення були створені в Стародав­ньому Єгипті і Вавилоні, Індії і Китаї. Зокрема, у класичному творі давньоєги­петської літератури «Пісні арфіста» розглядається комплекс проблем суспіль­ного життя, людських стосунків, морально-етичних настанов і порад.

Серед перших філософських джерел Стародавньої Індії слід назвати «Веди» - збірку гімнів богам та силам природи (ІП-Птис. до н.е.) та «Упанішади» - своє­рідні бесіди вчителів зі своїми учнями. Багатий філософський матеріал і узагаль­нений життєвий досвід містять такі славнозвісні давньоіндійські твори, як «Ма­хабхарата» і «Рамаяна». Поширення набули філософські вчення релігійно-міс­тичного змісту - брахманізм, джайнізм, буддизм. Пізніше розрізнені філософські течії складаються в більш-менш цілісні системи, що зберігають свій вплив про­тягом наступних епох. Найбільш впливовим серед них були чарвака, ньяя, вай- шешика, санкх’я, йога, міманса, веданта.

Які соціальні ідеї і орієнтації обстоювали ці вчення? Узагальнена відповідь на це запитання була б, мабуть, надзвичайно приблизною, адже кожне вчення - це цільний, особливий і неповторний інтелектуальний світ. Разом з тим, є певні сюжетні лінії, притаманні кожному з напрямів.

Ідея звільнення від дійсності є провідною і в таких філософських школах, як санкх’я і міманса, джайнізм і буддизм, йога та інші. Філософія санкх’я обгрунто­вує цю ідею, розвиваючи вчення про пракріті - першоматерію, з якої утворили­ся Бог і світ. Міманса і джайнізм вважають матеріальний світ головною перепо­ною «звільнення душі». Буддизм пропонує здійснити «звільнення» шляхом са­моспоглядання і самозаглиблення, кінцевою метою чого є стан вічного блажен­ства - нірвана. Йога обгрунтовує цілу систему положень тіла, способів дихання, контролю за душевним станом, що змінюючи одне одного, нарощують рівень бажаної досконалості.

Аналогічні філософські вчення існували і в інших регіонах Стародавнього Сходу. Звичайно, вони мали специфіку, відмінні засоби обгрунтування. Однак зв’язок філософських вчень, наприклад, Японії, Китаю, Тибету, Монголії, Кореї з фундаментальними орієнтаціями давньоіндійської філософії є фактом незапе­речним.

У Стародавньому Китаї філософські системи, що набувають належної зрі­лості у VI-Vct. до н.е., звертаються до тих же сюжетів, що й давньоіндійська філософія: людина і світ, духовність і мораль, людська доля і всесвітній закон вічності. Давньокитайські мислителі також ведуть пошук відповідних орієнта­цій, обгрунтувань шляхів оптимальної взаємодії людини зі світом, людини з людиною. Відмінною характерною рисою цього пошуку є тісний зв’язок із за- гальнонауковим пізнанням, вивченням таємниць навколишнього середовища, закономірностей розвитку природи.

Давньокитайські вчені знали періодичність сонячних затемнень, мали астро­логічний календар, глибокі математичні, біологічні, медичні знання.

Найбільш відомим і впливовим мислителем Стародавнього Китаю був Кон­фуцій (551-479 до н.е.), соціально-філософські та етико-політичні погляди яко­го збереглися завдяки книзі «Бесіди і судження», складеної учнями філософа на основі його міркувань і суджень. «Для життя і смерті, - вчив Конфуцій, - існує доля, багатство і знатність залежать від неба». При цьому філософ розглядав небо як частину природи, що вступає в органічний взаємозв’язок з усім світом згідно з вимогами загальносвітового закону - жень. Жень - центральне поняття вчення Конфуція - джерело моральних якостей людей, організуюча та інтегру­юча сила природного існування і людського життя, закон, принцип культури взаємодії людини зі світом і з іншими людьми. Головний зміст жень філософ розкриває словами: «Чого не бажаєш собі, того не роби людям». Обгрунтована Конфуцієм домінантна етико-соціальна орієнтація пізніше втілиться у такій лі­тературній пам’ятці, як Біблія. А ще пізніше її повторить, піднявши до рівня «зо­лотого правила моральності», німецький філософ !.Кант. Навіть якби Конфу­цій й не сказав би більше нічого оригінального, одним цим правилом він зали­шив би про себе пам’ять як про одного з найгеніальніших інтелектуалів людст­ва. Проте Конфуцій обгрунтував складний і суперечливий поділ людей на соці­альні групи (категорії), суспільне значення морального виховання індивідів, сут­ність державної влади як механізму керівництва суспільством на засадах висо­кої народної довіри, чіткого розподілу громадських обов’язків і особистого при­кладу моральності панівних (керівних) верств населення.

Звичайно, філософ створював соціально-філософську систему за загальними світоглядними орієнтаціями своєї доби, її економічними і політичними реалія­ми, науковими й загальнокультурними надбаннями та прорахунками.

Вчення Конфуція - конфуціанство - не мало й не має на сьогодні однознач­ної оцінки. Власне, мабуть, її не може бути взагалі. Наприклад, відомий китайсь­кий філософ Мо-цзи (479-381 до н.е.) заперечував конфуціанство, особливо в тій частині, де йшлося про поділ людей на шляхетних і низьких, обстоювалися привілеї панівних верств населення, різнопланові норми поведінки для різних

соціальних верств. Такі ж мислителі, як Мен-цзи (372-289 до н.е.), Чжоу-Янь (340-305 до н.е.), захоплювалися конфуціанством, розвивали й пропагували його основні тези. Подібні суперечливі оцінки стосовно конфуціанства і Конфуція властиві інтелектуальній історії людства до наших днів. Конфуцій чи не першим серед перших мислителів давнини створив оригінальну й цілісну (хоч, безумов­но, і внутрішньо суперечливу) філософську систему соціуму, обгрунтував особ­ливості її функціонування, виявив фундаментальні засади інтеграції, а головне - основною суспільною цінністю вважав громадську злагоду, єдність індивіда і суспільства, краси і добра. Все це дає підстави для висновку про те, що соціаль­на філософія як філософія соціальної злагоди розпочинається саме з Конфуція. І незалежно від того, що погляди давньокитайського мислителя нерідко доходи­ли до наступного покоління інтелектуалів у значно деформованому, заідеологі­зованому і навіть спотвореному вигляді, його повного мірою можна вважати прабатьком соціальної філософії, основоположником її фундаментальних ідей та принципів.