Сірійська Церква

Сірійська Церква зводить своє походження до ранніх хри­стиянських громад Антиохії, згаданим у Діяннях Апостолів. На початку християнської епохи Антиохійска Церква була одним з найбільших центрів християнства.

В УІ столітті єпископ Едесси Яків Барадай, незважаю­чи на протидію Візантійської влади, висвятив велику кіль­кість єпископів і священників для оформлення тих, хто від­кинув Халкідон. Згодом цю Церкву стали називати «яко- вітською», вона мала свою власну літургію (так звану «захі- дносірійську» або «антиохійську») і інші обряди. У богослу­жінні ця Церква використовує розмовну сірійську мову. Деякі громади Церкви виникли за межами Візантійської імперії, у Персії.

Завоювання цієї області персами, а потім арабами покла­ло кінець гонінням з боку Візантії й створило умови, що спри­яють подальшому розвитку Сірійської Церкви. У Середні віки мало місце велике відродження сірійського православного утворення, процвітали богословські, філософські, історичні наукові школи. В апогеї свого розквіту Церква нараховувала двадцять митрополичих кафедр й 103 єпархії що поширюва­лася аж до Східного Афганістану. Відомо про громади сірійсь­ких православних християн, які проживали в цей період у Туркестані й Сінцзяне.

Навала Тамерлана наирикінці XVII століття, при якому більшість сірійських церков і монастирів було зруйновано, поклало початок цовільному занепаду Церкви. Жорстокі уда­ри нанесли Церкви гоніння й різанина в Східній Туреччині під час Першої світової війни, що привело до розсіювання гро­мади по усім світі.

Ефіопська Церква, особливо в останні роки, діяльно до­помагає нужденним. Вона робить допомогу біженцям і потер­пілим від посухи, під її заступництвом засновано безліч сиріт­ських притулків.

До соціалістичної революції 1974 року, зкинувшої імпе­ратора й, що поставила в главі уряду полковника Менгісту Хайле Маріама, Ефіопська Православна Церква була держав­ною Церквою. Незабаром після революції Церква була відді­лена від держави й більшість церковних земель були націона­лізовані. Це послужило сигналом для початку антирелігійної кампанії по всій країні.

Донині сірійські православні продовжують свою манд­рівку. В І950-60-х роках багато хто з них емігрували з Іраку й Сирії в Ліван. В Іраку вони рухалися з північного міста Мо­сул у Багдад. Найбільші втрати громада понесла в південній Туреччині, де проживає незначне число сирійців. На почат­ку хх століття багато православних сирійців емігрували по політичних й економічних причинах у Західну Європу й Америку.

У сирійців сильна чернеча традиція. Кілька монастирів збереглося в провінції Мардін у Туреччині й в інших районах Близького Сходу. Недавно був заснований монастир у Нідер­ландах, єдиний у діаспорі.

До 1034 року сірійські патріархи перебували в Антіохії, потім вони перебували в монастирі Мар Барсаума (1034­1293 р.), у монастирі Дер езЗапфаран (1293-1924 р.), Хомсе, Сирія (1924-1959 р.) і, нарешті, у Дамаску (з1959 р.).

Богословське утворення в істотному ступені пов'язане з монастирями. Головний богословський інститут патріархії - Сірійська Православна Семінарія Св. Єфрема, заснована в 1939 році в Мосуле (Ірак), але в 1960-х роках перебравшася в Ліван. В 1968 році були відкриті нові факультети в Атшане, біля Бейрута, але громадянська війна в Лівані змусила перене­сти заняття в Дамаск. Нові відділення семінарії Св. Єфрема в Сайдная, біля Дамаска, минулого освячені сірій ським патріа­рхом 14 вересня 1996 року.

Із середини XVII століття до сірійського патріархату на­лежить автономна Церква в Індії, частина якої називається нині «Маланкарська Сірійська Православна Церква». Її насто­ятель, католикос Мар Василь Павло ІІ, помер у вересні 1996 р. До початку 1998 року його спадкоємець не був обраний. Див.:ІІ. Е. Маланкарська Православна Сірійська Церква.

МІСЦЕЗНАХОДЖЕННЯ: СИРІЯ, ЛІВАН, ТУРЕЧЧИНА, ІЗРАЇЛЬ, ІНДІЯ, ДІАСПОРА

ГЛАВА: ПАТРІАРХ ІГНАТІЙ ЗАККА І ІВАС (НАРОДИВСЯ В 1933 РОЦІ, ОБРАНИЙ В 1980 РОЦІ)

ТИТУЛ: СІРІЙСЬКИЙ ПРАВОСЛЛВНИЙ ПАТРІАРХ АНТІОХІЇ Й УСЬОГО СХОДУ

РЕЗИДЕНЦІЯ: ДАМАСК (СИРІЯ)

ЧИСЕЛЬНІСТЬ: 250 000 Й 1 000 000 В ІНДІЇ