Сіро-Малабарська Католицька Церква

Ця Церква походить від християн Апостола Фоми, яких португальці зустріли в 1498 році, відкриваючи для себе Мала- барське узбережжя Індії (нині штат Керала). Як говорилося (див. I.

Однак португальці в цілому не визнали законності Ма- лабарської традиції й стали нав’язувати християнам Апостола Фоми латинські обряди й канони. На Синоді 1599 року під головуванням португальського архієпископа Гоаського був прийнятий ряд латинізуючих змін, зокрема, про призначення єпископів з португальців, змін у літургії, використанні латин­ських одягань, безшлюбності духівництва й, нарешті, про уста­нову, інквізиції. Все це викликало загальне невдоволення, що привело до того, що в 1653 році більшість християн Апостола Фоми вирішилася порвати з Римом. У відповідь папа Олек­сандр VII послав на Малабарське узбережжя монахів-карме- літів, щоб вони сприяли врегулюванню ситуації. До 1662 року більшість, що відпали, відновило спілкування з Католицькою Церквою.

Європейці-кармеліти залишалися єпископами в Сіро-Ма- лабарської Церкви до 1896 року, коли Рим заснував для хрис­тиян Апостола Фоми три апостоличних вікаріати (Тричур, Ер- накулам й Чанганачеррі) під початком місцевих сіро-малабар- ських єпископів. В 1911 році з’явився четвертий апостолич- ний вікаріат-коттаям. В 1923 році папа Пій XI установив цер­ковну ієрархію, що повністю складається з сіро-малабарців.

Посилення автономії сприяло відродженню Церкви. Якщо в 1876 році налічувалося 200 000 сіро-малабарських ка­толиків, то в 1931 році їх число подвоїлося. В I960 року в Церкві було майже 1,5 мільйона віруючих, у цей час їх близько 4 міль-

йонів.

У Церкви є 16 конгрегацій черниць, 5 з яких перебувають під заступництвом папи Римського.

Головні духовні семінарії розташовані в Альваї (двох-об- рядова), Коттаямі, Сатні, Бангалорі й Удджайні.

В 1934 році з ініціативи папи Пія XI у Церкві почалися литургічні реформи, покликані відновити східну природу си­льно латинізованого сіро-малабарського обряду. Відновлена літургія, заснована на своєрідній східно-сірійській традиції, в 1957 році була схвалена Пієм XII й в 1962 році введена в по­бут. Незважаючи на те що в 1985 році Східна Конгрегація зно­ву схвалила введену в 1962 році літургію, ці реформи зустріли сильний опір. Як наслідок, у більшості сіро-малабарських єпа­рхій дотепер використовується обряд, що майже не відрізня­ється від латинської меси.

У січні 1996 року папа Іоанн Павло II головував у Римі на спеціальному синоді єпископів Сіро-Малабарської Церкви, намагавшимся перебороти розбіжності між групами, які до­тримуються різних обрядів. В 1998 році папа Іоанн Павло II надав сіро-малабарським єпископам повну самостійність у лі- тургічних питаннях, щоб вони самі вирішували виниклі роз­біжності.

Відносини Сіро-Малабарської Католицькій Церкві і Ла­тинській Церкві в Індії були завжди напруженими, особливо у зв'язку з питанням про поширення сіро-малабарської юрис­дикції в інші частини Індії заради окормлення емігрувавших з родних місць малабарців.

Тільки в 1977 році Римська курія почала засновувати сіро- малабарські єпархії в тих частинах Індії, де вже існували ла­тинські діоцези.

Дотепер у Сіро-Малабарської Церкви був відсутній єди­ний предстоятель, були два равночесних митрополити в діо- цезах Ернакулам і Чанганачеррі. 16 грудня 1992 року папа Іоанн Павло И привласнив Сіро-Малабарської Церкви статус Головної Архієпископії й призначив кардинала Ернакулам- Ангамальського Антонія Падіяра першим головним архієпис­копом. Після того як у середині 1998 року він пішов на спочи­нок, його місце залишалося вакантним. Архієпископ Варкей Витхаятхил був призначений апостоличним адміністратором Церкви sede vacante et ad nutum Sanctae Sedis.

МІСЦЕЗНАХОДЖЕННЯ: ІНДІЯ, ПЕРЕВАЖНО ШТАТ КЕРАЛА

ГЛАВА: [АРХІЄПИСКОП ВАРКЕЙ ВИТХАЯТХИЛ, АДМІНІСТ­РАТОР]

ТИТУЛ: ГОЛОВНИЙ АРХІЄПИСКОП ЕРНАКУЛАМ-АНГАМАЛЬ- СЬКИЙ

РЕЗИДЕНЦІЯ: ЕРНАКУЛАМ (ІНДІЯ)

ЧИСЕЛЬНІСТЬ: 3 886 000