Ассирійська релігія

А тим часом бурхлива історія народів Дворіччя тривала далі. Старовавилонська держава в XVI ст. до н.е. була підко­рена касситами, що володарювали в ній від 1518 по 1204 р. до н.е., а потім у Дворіччі знову встановлюється панування ассирійців.

Ассирійська держава виростає з невеликої території в се­редній течії р. Тигр міста-держави Ашшура, що було на почат­ку II тисячоліття до н.е. олігархічною республікою, яка майже перебувала під владою інших держав, але час від часу посилю­вала свій економічний вплив і вагу серед держав Дворіччя. У XV-XI ст. до н.е., які в історії цієї країни звуться середньоасси- рійським періодом, складається міцна Ассирійська держава не тільки в економічному, а й у політичному та військовому від­ношенні. У XV - поч. XIV ст. до н.е. Ассирія підкоряє собі Ва- вилонію, його спадкоємці вже звуть себе царями. У XII ст. до н.е. ассирійський цар Тіглатпаласар І здійснює походи до Чор­ного і Середземного морів, а потім знов настає послаблення ассирійської держави. З кінця X ст. до н.е. до VII ст. до н.е. від­бувається нове піднесення царства - це новоассирійський період. Він характерний зростанням військової могутності держави, ассирійське військо було непереможне своєю збро­єю і організацією, неперевершене своєю жорстокістю. За коро­ткий час ассирійська держава поширюється на всю Північну Месопотамію, підкорює собі значну частину Малої Азії, схід­не Середземномор’я, Єгипет, веде успішні війни з хетами, Ура­рту, Мідією, Еламом, у 689 р. до н.е. руйнує Вавилон як свого конкурента і суперника в боротьбі за панування в Дворіччі. Але невпинні війни руйнували могутність держави, вона втра­чала силу. З 622 р. до н.е. почалася війна Вавилона в союзі з Мідією проти Ассирії, яка своїм союзником мала Єгипет. Ас­сирія зазнавала поразку за поразкою. У 612 р. була зруйнова­на Ніневія - столиця Ассирії з поч. VII ст. до н.е., а в 605 р.

За часів існування Ассирійської держави відбувалося пі­днесення ассирійських богів, головним богом стає бог Ашшур. Але це не виключає шанування Енліля чи Мардука, які разом з іншими богами, що “вершили долю”, утворювали раду ста- рійших у складі 7 чи 12 богів.

Розробляється складний культ царя, якого оголошують магічним творцем добробуту. Тривалий час живе звичай ри­туального вбивства старого вождя, потім воно було замінено ритуальним убивством його двійника: під час свята Сакса на п'ять днів із злочинців, приречених на смерть, вибирали царя і виконували всі його побажання, а потім приносили в жерт­ву богам замість справжнього царя. Згодом і цей обряд за­знав змін - царя замінювали на бідняка чи раба, якого неща­дно бив головний жрець. Жорстокість ассирійського часу виразно відбилась і на релігії, вся вона була спрямована на виправдання безмежної деспотії та самовладдя. Велику роль у житті суспільства відігравало жрецтво, воно посідало чіль­не місце в державі, всі царі і правителі були жерцями. Жерці володіли численними багатими храмами, що завжди перебу­вали під охороною держави. Храми мали великі господарст­ва і землі, які здавали в оренду.

Контингент жерців комплектувався звичайно за принци­пами успадковування цього звання. Але, крім права успадку­вання, існував ряд ритуальних вимог, серед яких була й така, як відсутність у кандидата фізичних недоліків. Були в храмах і жриці. Практикувалася храмова проституція. Жриці, які ви­конували ці функції, звалися ієродулами, вони виконували відправляли культи.

Жрецтво тримало в своїх руках науку, літературу і мисте­цтво. Розташування Ассирії та Вавилонії у межиріччі Тигру і Євфрату на торговельних шляхах, що ведуть до Східної Аравії, Індії і Далекого Сходу, створювало умови, що сприяли культу­рному обміну.

У Дворіччі розвиток релігійних уявлень збігався з розви­тком перших наукових знань. Тут виникло і розвивалося зро­шуване землеробство, яке підштовхнуло вивчати міри площ, обсягів, маси, часу.

Розвиток землеробства і будівництва потребував матема­тичних знань, вони з'явилися вже в кінці ІІІ тис. до н. е. Шумери користувалися шістдесятирічною позиційною систе­мою числення, склали таблиці ділення і множення чисел, ква­дратів і кубів чисел, їх коренів, розв'язували квадратні рівнян­ня; вони знали теорему, яку згодом відкрив Піфагор; мали інші математичні досягнення.

Розвиток математики вавилонськими жерцями є, безу­мовно, історично знаменним явищем. Відомий дослідник історії стародавньої науки О.Нейгебауер вважає, що його мо­жна порівнювати з математикою раннього Відродження. Адже була відкрита ірраціональність V 2; вавилоняни наближалися до висновку, що рівняння р = 2 g не має розв'язання в цілих числах. А щодо астрономії, то вже в часи Селевкідів вавилоня- ни були на рівні античних греків.

У храмах Дворіччя особливо інтенсивно велися астроно­мічні дослідження; адже дві третини року небо над країною було безхмарним. Вже в VII ст. до н.е. жреці точно вирахову­вали час сонячного затемнення. Для обчислення часу було взято періодичність проходження по небосхилу Місяця. Так виник період часу - місяць - 28 днів, під час яких світило про­ходить чотири фази по 7 днів; з'явилося обчислення часу в тижнях по 7 днів. Сім небесних світил, відомих тоді людям - Сонце, Місяць, планети Меркурій, Сатурн, Марс, Юпітер і Венера - мали кожний свій день у тижні, а число 7 набрало особливого магічного значення. Була відома періодичність місячних і сонячних затемнень, описані сузір'я. У І тис. до н.е. починає розвиватися астрологія, яка дуже зміцнила автори­тет жерців.

Але той же О. Нейгебауер застерігає, що не слід перебіль­шувати заслуг шумерських жерців у розвитку астрономічних знань. “Міфологічні уявлення про небеса, обожнення Сонця, Місяця чи Венери не можуть бути названі астрономією, так само як не можна назвати гідродинамікою віру у божествен­ність шторму чи одухотворення річки”.