5.3. ВІРМЕНСЬКА АПОСТОЛЬСЬКА ЦЕРКВА

Християнство у Вірменії пережило важку історію. Вірменія належить до числа країн, які прийняли християнство найдавніше. Християнство ввійшло в культуру і життя вірмен. Оскільки Вірменія знаходилась між двома гігантськими світовими імперіями - Римом і Персією, її історичною долею було виборювати своє право на самобутність у запеклій боротьбі проти цих імперій.

Прийняття Вірменією християнства у 301 році стало початком розквіту вірменської культури. У 405 році архимандрит Месроп Маштоц (361/362-440) створив вірменський алфавіт, а Католикос Саак Партев і цар Врамшапух всіляко сприяли впровадженню вірменського алфавіту. В результаті, вірмени відмовилися від арамейського алфавіту, а вірменський став ключовим чинником формування писемної культури і згуртування нації у Вірменії. У 387 році Вірменія була розділена між Римською імперією та Персією. Якщо в Римській імперії вірменські християни могли вільно сповідувати свою віру, то в Персії вони зазнали величезних утисків. Перська влада намагалась силою насадити вірменам зороастризм та змусити їх відмовитись від християнства. У 451 році відбулась Аварайрська битва, в якій вірмени хоч і програли, проте назавжди відвоювали своє право на збереження власної віри.

Оскільки Вірменія то зберігала незалежність, то ставала частиною Римської імперії, то частиною Персії, то розділялась між Римом і Персією, контакти Вірменської Церкви як із Церквою Римської імперії, так із Церквою Сходу, були дуже складними. Складність контактів спричинили формування самобутньої вірменської християнської традиції. Втім, Вірменська Церква прийняла постанови Першого Нікейського, Першого Константинопольського та Ефеського Вселенських Соборів. Після Ефеського Собору велика частина несторіан переселилася до Персії та приєдналася до Церкви Сходу. Це спричинило напруження між Церк-

вами у Візантії та в Персії. Вірмени у цій ситуації стали на сторону Греко-Римської Церкви.

На це були, передовсім, політичні причини. Уряд Візантійської імперії дуже негативно ставився до не- сторіан, а вірменам було вкрай важливо підтримувати добрі відносини з візантійцями, позаяк вірмени сподівалися на підтримку візантійців-християн у боротьбі проти персів-зороастрійців. Тому христологія Ефеського Собору була сприйнята вірменами безумовно. Оскільки у Візантії після Ефеського Собору домінували радикальні антинесторіанські настрої, то їх перейняла й Вірменська Церква. Ці настрої у Візантії врешті призвели до іншої крайності - монофізитства, яке проникло й до Вірменії. Коли ж Церква у Візантії реагувала на монофізитську єресь, Вірменській Церкві було геть не до богословських суперечок.

• ВІРМЕНСЬКА АПОСТОЛЬСЬКА ЦЕРКВА І МОНОФІЗИТСТВО

У роботі Халкедонського Собору 451 року вірмени участі не брали, оскільки в той час Вірменію заливала кров жертв персько-вірменських війн. У тому ж 451 році відбулась Аварайрська битва. В тих умовах вірмени не могли брати участь у богословських диспутах. Проблема христологічних єресей після Халке- донського Собору не вирішилась. У другій половині V століття Візантією правив імператор Зенон, який намагався примирити православних і монофізитів. Задля досягнення цієї цілі імператор у 482 році проголосив розроблений Константинопольським Патріархом Акакієм документ Енотикон (суштікоу) - символ віри, завданням якого було так витлумачити христологічний догмат, щоби він міг задовольнити і православних, і монофізитів. Насправді, Енотикон був прихованою формою монофізитства. Так християнський світ виявився розділеним на три частини: православний Рим, монофізитська Візантія та несторіанський Схід. Перед Вірменською Церквою постала проблема вибору: з котрою із гілок християнства будувати відносини. Рим був далеко, і надіятися на його допомогу не було підстав; Церква Сходу сама переживала постійні утиски від перського уряду. З міркувань безпеки, найпевнішим союзником вірмен була Візантія. З богословських міркувань монофізитство було близьким Вірменській Церкві, бо останні десятиліття її богослов’я формувалось у полеміці проти несторіанства.

В результаті, у 506 році відбувся Перший Двинський Собор, на якому Вірменська Церква прийняла Енотикон як своє кредо. Коли на візантійському троні перебували імператори Юстин І (518-527) і Юстиніан І (527-565), ситуація кардинально змінилась. Юстин І осудив Енотикон та проголосив постанови Халкедонського Собору обов’язковими для Церкви його імперії. На той час монофізитство вже глибоко вкоренилося у благочесті Вірменської Церкви та інших Церков, які прийняли цю єресь. Позиція імператора завжди мала подвійний характер. З одного боку, Юстин І та Юстиніан І, як добрі християни, намагалися підтримати істинну віру, звільнити її від єресей та розколів. З іншого боку, імператори були політиками, які несли відповідальність за міць імперії, а тому намагалися уніфікувати населення. Для вірмен та інших християн, які не належали до Грецької Церкви, такі намагання уряду несли небезпеку втрати власної ідентичності, самобутнього способу богословствування, рідного обряду та благочестя. Ці чинники відіграли дуже важливу роль у прийнятті рішення про власний шлях подальшого розвитку. Залишитись монофізитами і відмежуватися від Константинополя означало залишитись вірними власній ідентичності.

Незважаючи на всі проблеми, Вірменська Церква завжди щиро тяжіла до єдності зі світовим християнством. Упродовж історії здійснювались неодноразові спроби налагодити єдність. Найяскравіші з них відбулись у ХІІ столітті. Війни зі сусідами постійно змінювали кордони Вірменії. Врешті у 1080 році виникло Килікійське Вірменське князівство, яке у 1198 році стало королівством, та проіснувало до 1515 року. До виникнення Килікійського князівства престол Католикоса знаходився в Еч- міадзинському монастирі. У 1080 році престол був перенесений до міста Сіс, яке було столицею Килікії. Сьогодні Сіс є містом у Туреччині і називається Козан. У 1165 році вірменський єпископ Нерсес Шноралі зустрівся з візантійськими аристократами, які вручили йому список питань про віру і обряд Вірменської Церкви. Нерсес Шноралі виклав відповіді у творі «Виклад віри Вірменської Церкви», який передав візантійцям.

Візантійський імператор Мануїл Комнін та Константинопольський Патріарх Лука вирішили, що віра вірмен не різниться від грецької, а тому об’єднання Церков можливе. У 1166 році Нерсес ІУ Шноралі став Католикосом, і почав активну об’єднавчу діяльність, однак він наполягав на можливості повного збереження вірменами свого обряду. У 1172 році імператор і Патріарх запропонували Католикосу об’єднання, але за умови, що вірмени приймуть постанови всіх Вселенських Соборів, проголосять анатему монофізитам, використовуватимуть для Євхаристії квашений хліб та розбавлене вино, і дозволять імператору затверджувати обрання Католикосів. Нерсес IV Шноралі був розчарований такими вимогами, однак вирішив зібрати єпископів на Собор. Собор відбувся у Ром- клі в 1179 році; його провів уже наступний Католикос Григор IV, бо Нерсес IV Шноралі помер у 1173 році. Собор не погодився на поставлені умови. У 1180 році помер імператор Мануїл Комнін, а його наступники байдуже поставились до справи єднання Церков. Завдяки хрестовим походам вірмени отримали можливість ближче познайомитись із Католицькою Церквою. Відразу ж з’явились намагання укласти унію та відновити церковну єдність. Внаслідок цих прагнень виникла Вірменська Католицька Церква. З кінця ХІІ століття аж до падіння Килікійського королівства у 1375 році Килікійський Католикосат перебував у єдності з Римською Церквою.

• ЕЧМІАДЗИНСЬКИЙ І КИЛІКІЙСЬКИЙ КАТОЛИКОСАТИ

На початку XV століття Вірменська Церква мала свої єпархії в різних частинах Вірменії, яка була розділена між різними країнами, а також у розлогій вірменській діаспорі. Осідок Католикоса знаходився в місті Сіс, столиці Килікії. Під владою Католикоса знаходились єпархії й за межами Килікії, управління якими інколи суттєво ускладнювалось кордонами і нестабільною політичною ситуацією. Постійні війни послабили і врешті зруйнували Килікійське королівство. Перебування Католикоса у місті Сіс втратило будь-який сенс. В результаті у 1441 році Собор Вірменської Церкви ухвалив рішення перенести престол Католикоса назад до Ечміадзину.

Цікавим фактом є те, що таке рішення ухвалювалось за участі Католикоса Григора ІХ, який рішення підтримав, однак заявив, що через погане здоров’я не може переїхати до Ечміадзину, та запропонував обрати нового Католикоса. Так і було зроблено. Однак поділ Вірменії між різними країнами спричинив до виникнення декількох паралельних єрархічних структур. Так Католикос усіх вірмен перебував у Ечміадзині. Ечміадзинський Католикосат існує до сьогодні, а його Католикос є Главою всієї Вірменської Апостольської Церкви. Незважаючи на перенесення осідку Католикоса до Ечміадзину, в Сісі після смерті Григора ІХ був обраний інший Католикос. Причиною цього поділу стало те, що Ечміадзин опинився на території Персії, і Католикос втратив можливість управління Церквою за межами Персії. Тому на території мамелюків довелось обирати власного Католикоса. Килікійський Католикосат також існує до сьогодні, а його Глава носить титул Католикоса Великого Дому Килікії Вірменської Апостольської Церкви. Фактично, Ечміадзинський Католикос керував Вірменською Церквою у перській частині Вірменії, а Килікійський Католикос - у турецькій. Після геноциду вірмен в Туреччині у 1930 році Килікійський Католикос переніс свій осідок до Лівану, де перебуває й досі. Під його владою знаходяться вірменські єпархії в Лівані, Сирії та Кіпрі. Килікійський Католикос завжди визнавав над собою першість Ечміадзин- ського Католикоса, і узгоджував із ним свої дії, як тільки історичні та політичні обставини цьому не перешкоджали.

• КОНСТАНТИНОПОЛЬСЬКИЙ ВІРМЕНСЬКИЙ ПАТРІАРХАТ

В 1461 році виникла ще одна єрархічна структура Вірменської Церкви - Константинопольський Патріархат Вірменської Апостольської Церкви, який є структурною одиницею Вірменської Церкви з автономними правами. Патріархат був створений в період розквіту Османської імперії для того, щоби консолідувати вірменські християнські общини на території Туреччини. Турецький уряд поділяв національні меншини на міллети - групи з автономними правами.

На чолі міллетів стояли духовні лідери. Так, був створений грецький міллет, який об’єднував православних греків Османської імперії, а на його чолі стояв православний Константинопольський Патріарх. Вірменський міллет включав усіх вірмен, які жили на території Османської імперії, а на його чолі стояв Вірменський Константинопольський Патріарх. Через те, що Вірменський Константинопольський Патріарх очолював вірменський міллет, він отримав адміністративну владу над Ки- лікійським Католикосатом і над Єрусалимським Вірменським Патріархатом. Сьогодні, коли Вірменська Церква може вільно адмініструвати свої єпархії, Вірменський Константинопольський Патріарх займає місце в єрархії після Ечміадзинського і Килікійського Католикосів.

• ЄРУСАЛИМСЬКИЙ ВІРМЕНСЬКИЙ ПАТРІАРХАТ

Четвертою єрархічною структурою Вірменської Апостольської Церкви є Єрусалимський Патріархат Вірменської Апостольської Церкви, який офіційно називається Апостольська Ка- тедра Святого Якова в Єрусалимі. Історія вірменської діаспори в Єрусалимі є дуже давньою. Коли православний Єрусалимський Патріархат прийняв постанови Халкедонського Собору 451 року, а вірмени від них відмовились, то Католикос почав призначати власних єпископів в Єрусалимі, які діяли паралельно до православної єрархії. В 1307 році Вірменська Церква під впливом Католицької Церкви прийняла зміни в обряд, Єрусалимський Вірменський Патріархат відмовився від прийняття змін, та в 1311 році, заручившись підтримкою єгипетського султана, отримав право автономного управління вірменськими громадами в Єрусалимі та всій Палестині. При цьому Патріарх завжди визнавав верховенство Ечміадзинського Католикоса. Сьогодні Вірменський Єрусалимський Патріархат діє як автономна структурна одиниця Вірменської Апостольської Церкви, зберігаючи власні права. Цей Патріархат володіє декількома загальнохристиян- ськими святинями у Святій Землі. Він спільно з православним і латинським Єрусалимськими Патріархами бере участь в обряді отримання Благодатного Вогню у Страсну Суботу в Храмі Гробу Господнього. В сам момент отримання Вогню на Гробі Господньому обов’язково присутні дві особи: православний Єрусалимський Патріарх і уповноважений архимандрит Єрусалимського Вірменського Патріархату.

• АХТАМАРСЬКИЙ І ГАНЗАСАРСЬКИЙ КАТОЛИКОСАТИ

Окрім чотирьох перелічених єрархічних структур Вірменської Апостольської Церкви, а саме Ечміадзинського Католикосату та йому підпорядкованих Килікійського Католикосату, Константинопольського Патріархату і Єрусалимського Патріархату, в минулому існувала ще одна структура - Ахтамарський Католи- косат. У 927-947 роках резиденція Католикоса усіх вірмен перебувала на острові Ахтамар, який знаходиться на озері Ван (сьогодні - Східна Туреччина). Незважаючи на те, що час перебування Католикоса на Ахтамарі був дуже коротким, він вкарбувався у пам’яті вірмен. Коли у 1113 році помирав Католикос Барсег І Анеці, він представив єпископа Григорія як свого наступника. Після смерті Барсега, Собор обрав Григорія Католикосом. У той час Григорію було тільки 20 років. П'ять єпископів виступили проти цього вибору. Вони, паралельно до законного Католикоса, обрали Католикосом ахтамарського єпископа Давида. Так, у 1113 році виник Ахтамарський Католикосат, який проіснував до 1895 року. Незважаючи на протестні умови його виникнення, утворення нового Католикосату не переросло у розкол. Ах- тамарський Католикосат став автономною структурою Вірменської Апостольської Церкви.

Складність у керуванні вірменськими общинами в Нагірному Карабасі спричинили виникнення Агванського або Ганза- сарського Католикосату, який проіснував з 551 по 1828 рік, та був автономною структурною одиницею Вірменської Апостольської Церкви. На території Нагірного Карабаху у ІІ-І століттях до РХ виникла країна Кавказька Албанія. В цій країні християнство поширювалось ще в апостольські часи. У IV столітті Святий Григорій Просвітитель хрестив царя Кавказької Албанії Урнайра. У V столітті Церквою в Кавказькій Албанії керував архиєпископ, у підпорядкуванні якого знаходились вісім єпархій. Архиєпископ підпорядковувався Вірменському Католикосу. Розподіл Вірменії між Персією та Візантією ускладнив спілкування вірменських общин. Оскільки резиденція Католикоса опинилася на території Персії, у Кавказькій Албанії у 551 році був обраний власний Католикос. Під тиском мусульман населення Кавказької Албанії чи сучасного Нагірного Карабаху розділилося на дві частини: одні прийняли іслам, а інші, які зберігали християнство, асимілювалися серед вірмен. У 1815 році Ганзарський Католикос Сар- гіс ІІ втратив титул Католикоса і отримав титул митрополита. Оскільки Саргіс ІІ помер у 1828 році, то саме цей рік вважається кінцем Ганзарського Католикосату. Зв'язок населення цієї країни з вірменами визначив її долю. Радянський уряд включив Нагірний Карабах у склад Азербайджану. У цей час 94% населення Нагірного Карабаху вважали себе вірменами. Однак за радянський період кількість вірмен у Нагірному Карабасі зменшилась до 76%. У 1988 році Нагірний Карабах оголосив про вихід зі складу Азербайджану, що стало причиною збройного конфлікту між Азербайджаном і Вірменією.

• ВІРМЕНСЬКА ЦЕРКВА СЬОГОДНІ

У 1990-х роках Вірменська Апостольська Церква пережила низку змін. Після розпаду СРСР усі структурні одиниці Церкви змогли вільно спілкуватися і будувати спільне майбутнє Церкви. У 1995-1999 роках 131-м Католикосом був Гангерін І, завдяки невтомній праці якого Вірменська Церква зросла кількісно, і відновила єдність з усіма своїми єпархіями. Сьогодні Вірменська Апостольська Церква налічує понад сім мільйонів віруючих. До складу Церкви входять десять єпархій у Вірменії та Нагірному Карабасі, вісім в Азії, три в Північній Америці, три в Південній Америці, дев'ять у Європі, одна в Австралії. Також до складу Церкви входить три Патріарші екзархати (Західноєвропейський з центром у Парижі, Східноєвропейський з центром у Відні, Індійсько-Далекосхідний з центром у Калькутті), Килікійський Католикосат, Константинопольський Патріархат і Єрусалимський Патріархат. У 1364 році була створена Українська єпархія Вірменської Апостольської Церкви з центром у Соборі Успіння Богородиці у Львові. Ця єпархія в 1630 році ввійшла в унію в Ри- мо-Католицькою Церквою, давши початок сучасної Вірменської Католицької Церкви. Із входженням України у склад СРСР єпархія припинила своє існування. В 1991 році єпархія ВАЦ у Львові була відновлена. Її центром знову став Львів. Сьогодні єпархія налічує півмільйона вірних по всій Україні. Повний титул глави Церкви звучить - Слуга Ісуса Христа, милістю Божою і волею народу, Першосвятитель і Католикос усіх вірмен, Верховний Патріарх всенародного першого у вшануванні Араратського престолу Апостольської Церкви Першопрестольного святого ка- тедрального Ечміадзину. Церква дотримується монофізитської христології, однак активно шукає шляхів порозуміння з іншими християнськими Церквами. В літургії Вірменська Апостольська Церква дотримується власного вірменського обряду.

<< | >>

↑

Источник: Шепетяк Олег Михайлович. Історія релігій. Том третій. - Жовква: Місіонер,2020. - 856 с.. 2020

Еще по теме 5.3. ВІРМЕНСЬКА АПОСТОЛЬСЬКА ЦЕРКВА:

- История религий -