12.2. ЛЮТЕРАНСТВО ПІСЛЯ ЛЮТЕРА

Конфесія лютеранства виникла на теренах Священної Римської імперії, яка в той час охоплювала всю Центральну Європу. У 1520 році імператором Священної Римської імперії став Карл V Габсбург - один із найвидатніших політиків у європейській історії.

Карл по батьковій лінії був онуком імператора Максиміліа- на І, від якого він отримав Священну Римську імперію, а також у пряме володіння Австрію, Шритію, Угорщину, Богемію і Моравію, Тіроль та інші землі. Від батька, короля Філіпа, Карл отримав Брабант, Голландію, Зеландію, Бургундію та інші землі. Він також був онуком по материнській лінії короля Фердинанда ІІ, від якого отримав Арагон, Ломбардію, Сардинію, Сицилію, Неаполь тощо. Карлова мати, королева Хуана І Божевільна передала Карлу Кастилію, Леон, Ґранаду, а також Карибські і Багамські острови. Сам Карл приєднав до своїх володінь Туніс, колонії в Північній та Південній Америці, Філіппіни. Так, під владою Карла V перебувала вся Центральна і Західна Європа, за винятком Франції, Британії, Португалії, Папської області і Скандинавії, та гігантські володіння за межами Європи. Вступивши на імператорський трон, Карл мріяв про єдину всеєвропейську імперію, в якій кожна нація мала би можливість самовираження, але не було би війн та протистоянь. Він вів політичні справи латиною, німецькою, іспанською і французькою, не вводячи єдиної мови для своїх володінь. Саме на час його правління випав початок реформації. Політичні плани Карла зіткнулися з опором частини німецької аристократії, якій політичний хаос та феодальна роздробленість Європи були вигідними. Відсутність сильної політичної влади дозволяли свавілля і можливість нечесно наживатися. Для аристократів, які боялися сильної імператорської влади, виступ Лютера став можливістю ідеологічно обґрунтувати свою опозицію.

• ВОРМСЬКИЙ РАЙХСТАҐ

У 1521 році Карл зібрав райхстаґ у Вормсі, на який з'їхалась німецька знать.

Серед питань, які піднімалися на засіданні райх- стаґу, було питання Лютера. Реформатор був визнаний єретиком і державним злочинцем, однак його не арештували, оскільки напередодні райхстаґу імператор обіцяв Лютеру особисту безпеку. Ухвалений у Вормсі едикт забороняв дворянам підтримувати Лютера та сприяти поширенню його вчення. Однак, імператор не мав можливості особисто проконтролювати виконання едикту, оскільки його увагу забирали конфлікти з Туреччиною та Францією, а також управління величезними володіннями. В 1526 році відбувався райхстаґ у Шпайєрі, на якому імператор прагнув домогтися виконання Вормського едикту, однак вирішення церковних питань були перенесені на пізніше, а допоки кожен князь отримав право самостійно вирішувати церковні питання на свій розсуд. В 1529 році знову був скликаний райхстаґ у Шпаєрі, на якому були відмінені постанови Шпайєрського райхстаґу 1526 року. Декілька дворян та представників імперських міст висловили протест проти рішення райхстаґу 1529 року. Оскільки вони опротестували це рішення, їх почали називати протестантами. Згодом цим словом почали називати себе всі, хто підтримав реформацію. Однак, первісно це найменування поширювалося тільки на невелику групу політиків, які не погоджувалися з рішеннями Шпайєрського райхстаґу 1529 року. У 1530 році імператор скликав райхстаґ в Авґсбурґу. Завданням цього райхстаґу стало вирішення церковного питання. В ході засідань протестанти виробили два тексти віросповідання. Одне було написане Мартіном Буцером та Вольфґанґом Капітоном і містило виклад цвінґліанського віровчення. Його підписали представники чотирьох міст - Страсбурґу, Констанца, Меммін- ґена і Ліндав. Тому воно отримало назву «Тетраполітанського віросповідання» (Confessio Tetrapolitana), тобто «віровизнання чотирьох міст». На райхстаґу було також представлене віросповідання, яке написав Філіп Меланхтон, та погодив Лютер, і яке містило виклад лютеранської доктрини. Воно отримало назву «Авґсбурґське віросповідання» (Confessio Augustana).

Його підписав герцог Йоганн Саксонський, макрграф Ґеорґ Бранденбурґ- Ансбахський, герцог Ернст Люнебурґський, ляндграф Філіп Гессенський, герцог Ганс-Фрідріх Браншвайґ-Люнебурґський, князь Вольґанґ Ангальт-Кьотенський, представники міст Нюрн- берґ і Ройтлінґен. «Авґсбурґське віросповідання» стало головним документом, у якому викладене лютеранське віровчення. Його підписання частиною німецького дворянства визначило межі лютеранських територій.

• ШМАЛЬКАЛЬДЕНСЬКА ЛІГА

Підписання лютеранськими князями «Авґсбурґського віросповідання» всупереч волі імператора було прямим порушенням діючих у той час законів Священної Римської імперії, зокрема ухваленого в 1495 році Вічного Земського миру. Розуміючи, що такі дії тягнуть за собою покарання, лютеранські князі вирішили подбати про власну безпеку. Для того, щоби оборонитися від імператора, вони в тюрінґському місті Шмалькальдені в 1531 році створили союз лютеранських князівств - Шмалькаль- денську лігу, учасники якої зобов’язувалися надавати військову підтримку одні одним, коли імператор вирішить напасти на когось із них. У той час, коли імператор обороняв кордони країни та дбав про добро народу, лютеранські князі утворили сепаратистське об’єднання, покликане вести міжусобні війни та розділяти країну. Шмалькальденська ліга розросталась та перетворилась на реальну проблему для цілісності імперії. Імператор Карл, який, хоч і осуджував лютеран, все ж толерантно ставився до них та не чинив ніякого тиску на них, був вимушений оберігати цілісність країни. Коли Шмалькальденська ліга стала серйозною загрозою, імператор виступив проти неї війною. Шмалькальден- ська війна тривала в 1546-1547 роках, і завершилась перемогою імператора. Незважаючи на перемогу, Карл не взявся за винищення лютеран, а натомість прагнув мирного врегулювання питання. З цією ціллю він скликав у 1548 році райхстаґ в Авґ- сбурґу, на якому запропонував Авґсбурґський Інтерім (Augsburg Interim), відповідно до якого лютерани мали би повернутися до Католицької Церкви, але приймалися деякі зміни у католицькі звичаї, наприклад, відміна обов’язкового целібату та причастя під двома видами.

Авґсбурґський Інтерім був підтверджений Ляйпціґським Інтерімом, який був угодою між імператором Карлом та лютеранами на чолі з Меланхтоном. У той час лідером лютеран був Меланхтон, оскільки Лютер помер у 1546 році. На практиці Авґсбурґський та Ляпціґський Інтеріми не діяли. Для остаточного вирішення церковного питання імператор у 1555 році скликав райхстаґ в Авґсбурґу. Особисто він туди не приїхав, оскільки не покладав великих надій на його рішення. Від його імені райхстаґ очолював його брат король Фердинанд І. На райхстаґу був ухвалений Авґсбурґський мир, відповідно до якого лютерани отримували свободу віросповідання за принципом «cuius regio, eius religio» (чия земля, того й релігія), тобто кожен місцевий князь отримував право визначати, яка саме конфесія мала домінувати в його князівстві.

Авґсбурґський мир насправді не приніс миру Німеччині. Для Карла V, який щиро прагнув створити сильну країну, яку би не розривали міжусобні війни, і в якій не було би нещасть, провалилася. Для імператора це стало справжньою особистою трагедією. Він мав можливості за допомогою армії підкорити бунтівних васалів, але не зробив цього. Регулярні райхстаґи, які скликав імператор, були покликані достукатись до сердець князів і мирно їх переконати. Але жага до влади взяла верх: князі виявилися нездатними оцінити благородні прагнення імператора. Карл, який залишився незрозумілим для його часу, будучи наймогутнішим правителем своєї епохи, не став залежним від своєї влади. Коли його наміри провалилися, імператор в 1556 році зрікся корони і пішов у монастир, де й помер у 1558 році. Перед своїм зреченням Карл розділив свої володіння: Священну Римську імперію він передав своєму брату Фердинанду І, а Іспанію - своєму сину Фі- ліпу ІІ. Так, династія Гасбурґів розділилась на німецько-австрійську та іспанську лінії. В період правління Фердинанда І до Священної Римської імперії було приєднане Королівство Галичина.

• ТРИДЦЯТИЛІТНЯ ВІЙНА

У період царювання наступних імператорів Габсбурґської династії - Фердинанда І (1558-1564), Максиміліана ІІ (1564-1576), Рудольфа ІІ (1576-1612) та Матвія (1557-1619) - в імперії зберігався позірний мир, хоч напруга постійно зростала.

Північні князівства все більше сепарувалися від імперії, а імператор все частіше перебував у Відні, який перетворювався в центр імперії. Врешті сепаратистські настрої досягли свого логічного вираження: в 1609 році протестантські князівства утворили Протестантську лігу, до якої ввійшли вісім князівств і 17 міст імперії. Утворення цієї організації означало, що війна невідворотна. Щоби бути спроможними дати опір у випадку війни, в 1609 році католицькі князівства та міста імперії організувалися в Католицьку лігу. Піком протистояння двох ліг стала Тридцятилітня війна, яка тривала у 1618-1648 роках. Ця війна декілька разів міняла свій характерів і учасників, а тому поділяється на декілька періодів.

- Перший - чесько-пфальцький період (1618-1623) - почався з того, що імператор Матвій, який не мав своїх дітей, передав богемську корону своєму брату Фердинанду ІІ, але богемська знать виступила проти царювання Фердинанда. Богемські дворяни обрали своїм королем пфальцького курфюрста Фрідріха V. Це викликало протистояння між Фердинандом і Фрідріхом. Оскільки Фрідріх Пфальцький був лідером Протестантської ліги, то ліга виступила на його підтримку. Фердинанд був католиком, і його підтримала Католицька ліга. Конфлікт швидко переріс із міжусобної боротьби у міжнародну війну. Протестантів підтримали скандинавські країни і Англія, які були протестантськими, Франція, яка, хоч і була католицькою, але боялася Габсбурґів і всіляко намагалася послабити їхній вплив, та Московське царство, яке впродовж всієї своєї історії вело війни задля поширення загальної розрухи. Католиків підтримали Іспанія, Польща і українські запорізькі козаки. У 1623 році Католицька ліга розбила протестантів, а Фрідріх Пфальцький був позбавлений титулів та володінь, і був вимушений покинути межі імперії.

- Богемський конфлікт був вирішений, але датського короля Крістіана IV такий поворот подій налякав. Він страшенно боявся поразки німецьких протестантів та посилення Габ- сбурґів. В 1525 році король Крістіан, заручившись підтримкою Франції і Швеції, вторгся на територію Німеччини.

В той час імператором був Фердинанд ІІ, а очільником імператорської армії став фридланський і мекленбурзький герцог та саганський князь, генералісімус Альбрехт Венцель Ойзебіус фон Валлєнштайн. Підтримку імператору надали угорці, поляки та українські козаки. Крістіан IV надіявся на підтримку Протестантської ліги, але її не отримав, оскільки в той час Нідерланди вели війну проти Іспанії, у Франції розгорілась громадянська війна, Швеція вела війну проти Речі Посполитої, а німецькі протестантські князівства й самі зрозуміли, що війна приносить тільки розруху, і прагнули миру. В 1629 році датські війська були розбиті імператорською армією, і Данія капітулювала. Так завершився другий період Тридцятилітньої війни - датський (1625-1629).

- Капітуляція Данії викликала занепокоєння Франції, яка приклала зусилля для примирення Швеції і Польщі, та втягнення Швеції у війну. Так почався третій період війни - швецький (1630-1635). Швецький король Ґустав ІІ Адольф під намовою Франції напав на Німеччину, але зазнав поразки. В 1635 році був підписаний Празький мирний договір, який повертав дію Авґсбурґського миру. Позиція імператора Фердинанда ІІ у цій війні була політично невигідною, але благородною. Він жодного разу не вийшов за межі своєї імперії, хоч мав таку можливість після кожної з трьох перемог; він не скористався перемогами для утисків лютеран, а повернув дію Авґсбурґського миру, який забезпечував їхні вольності; він не помстився своїм противникам. Празький мир був невигідний Франції. Тепер вона відкрито вступила у війну, оголосивши війну Іспанії та Німеччині, заручившись підтримкою своїх союзників в Італії. Швеція за намовою Франції порушила Празький мир та відновила військові дії. Почався четвертий період Тридцятилітньої війни - французько-швецький (1635-1648). Виснажена багатолітньою війною Німеччина не могла чинити гідний опір. Тепер війна повністю втратила релігійний характер: з одного боку барикад опинилась протестантська Швеція та католицька Франція, а з іншого католицька Священна Римська імперія, і навіть німецькі протестантські князівства тепер підтримали імператора, зрозумівши, наскільки руйнівною є війна.

• ВЕСТФАЛЬСЬКИЙ МИР

У 1642 році помер Кардинал Рішельє, а через рік, тобто в 1643 році, помер французький король Людовік ХІІІ. Новий король Людовік XIV та новий перший міністр Кардинал Мазаріні не бачили сенсу у війні. В 1632 році помер швецький король Ґустав ІІ Адольф, і на трон вступила його вісімнадцятирічна дочка Христина І, яка перебувала під великим впливом швецької аристократії. З роками Христина все більше перебирала владу у свої руки, і все більше розчаровувалась у війні. В 1641 році вона домоглася підписання перемир'я, і почала працювати над укладенням остаточного миру. Врешті, в 1648 році з ініціативи королеви Христини в Мюнстері та Оснабрюку відбувся з'їзд сторін конфлікту; в тому ж році було підписано Вестфальський мир, який зупинив Тридцятилітню війну, яка забрала життя понад шести мільйонів європейців, а на подолання демографічних, економічних та соціальних наслідків війни Європа витратила сто років. Королева Христина, яка під кінець війни була лідером протестантського табору, розчарувалась і в протестантизмі. В 1654 році вона зреклася швецької корони, прийняла католицизм і переїхала до Риму, де прожила до своєї смерті в 1689 році. Христину похоронили в базиліці Святого Петра; вона була єдиною жінкою, яку похоронили в головному храмі Католицької Церкви. За іронією долі, Ґустав І, засновник династії Ваза на швецькому троні, зробив Швецію протестантською, а його правнучка і остання представниця цієї династії повернулася до католицизму. Після зречення Христини, швецьку корону отримав її кузен Карл Х Ґустав, засновник Пфальц-Цвейбрюкської династії.

• НІМЕЦЬКИЙ СОЮЗ

Після закінчення Тридцятилітньої війни, Священна Римська імперія кардинально змінилася. Імператор остаточно оселився у Відні, а північні князівства стали фактично незалежними. Влада імператора міцніла в південних теренах імперії, але слабшала в північних. Князівства постійно ділилися; їхня кількість досягала сотень. Центральну роль в імперії почала відігравати Австрія. Так тривало до початку Наполеонівських війн. В 1804 році Наполеон Бонапарт став імператором французів. Щоби отримати імператорську корону, він змусив імператора Священної Римської імперії Франца ІІ зректися корони на його користь, а в 1810 році Наполеон одружився з дочкою Франца Марією-Лу- їзою. Франц ІІ зрікся корони і оголосив про ліквідацію Священної Римської імперії в 1804 році. Цією датою закінчилась історія імперії, яка володіла Центральною Європою від середньовіччя. Після повалення Священної Римської імперії її території розділилися. Франц оголосив про створення нової держави - Австрійської імперії. Досі він, окрім титулу римського імператора, носив титули герцога Австрії, короля Угорщини, короля Богемії, короля Хорватії і Славонії, короля Галичини і Володимирії та низку менш значущих титулів. У 1804 році Франц трансформував титул герцога Австрії в імператора Австрії. Всі інші титули залишилися незмінними. Так королівство Галичина у 1804 році вийшло зі Священної Римської імперії та ввійшло у персональну унію з Австрійською імперією. Нову країну історики називають технічним терміном «Австро-Угорщина». Австрійським імператором Франц став під іменем Франца І. Ті німецькі князівства, на які влада імператора Священної Римської імперії до 1804 року поширювалася тільки номінально, після падіння імперії отримали офіційну незалежність. Виконуючи ультиматум Наполеона І, вони в 1806 році об’єднались у Рейнський Союз, протектором якого став Наполеон. У 1813 році, коли Наполеон втратив корону, Рейнський Союз припинив існування. В 1815 році відбувся Віденський конгрес, у якому взяли участь керівники всіх німецьких країн. На цьому Конгресі було створено Німецький Союз, до якого ввійшли 39 німецьких країн, включно з Австрією, але не ввійшли східноєвропейські країни, які перебували в персональній унії з Австрією, наприклад Галичина. Поряд із Австрією, політичної ваги в Німецькому Союзі набирала Пруссія, яку активно підтримувала Англія, боячись посилення Франції. Дві сили - католицька Австрія та протестантська Пруссія - вели боротьбу за домінування в Німецькому Союзі. В 1862 році прус- ський король Вільгельм І призначив прем’єр-міністром Пруссії князя Отто Едуарда Леопольда фон Бісмарк-Шенгаузена, який виявився геніальним дипломатом і поборником об’єднання Німеччини. Протистояння Австрії та Пруссії спричинили австро- прусську війну 1866 року, в якій перемогла Пруссія. В тому ж році Німецький Союз розпався. Під проводом Бісмарка був утворений Північнонімецький Союз, у якому домінувала Пруссія, а Бісмарк став його федеральним канцлером. В 1852 році імператором французів став Наполеон ІІІ Бонапарт, племінник Наполеона І. В 1870-1871 розгорілась франко-прусська війна, в якій перемогла Пруссія. Наполеон ІІІ втратив корону, а Вільгельм І і Отто фон Бісмарк оголосили про перетворення Північнонімецького Союзу в Німецьку імперію, імператором якої став прусський король Вільгельм І Гогенцоллєрн. У ХХ столітті імперію Гогенцоллєрнів почали називати «другою імперією» або «Zweites Reich» (Другий Райх). При цьому першою німецькою імперією вважали Священну Римську імперію, а третьою - Drittes Reich (Третій Райх) - державу Адольфа Гітлера.

• KULTURKAMPF

Домінуючою релігією Німецької імперії було лютеранство, а імператор отримав провідну роль у Лютеранській Церкві Німеччини. Однак, для повного об’єднання Німеччини, необхідно було в неї включити і католицькі князівства, які більше схилялися до зв’язку з католицькою Австрією, аніж із протестантською Пруссією. Бісмарк розумів, що Католицька Церква була найбільшою перешкодою в реалізації його імперських планів. Все це спричинило боротьбу Бісмарка проти Католицької Церкви, яка ввійшла в історію під назвою «Kulturkampf» (культурна боротьба), і яка тривала у 1871-1878 роках. Бісмарк видав закони, які обмежували права католиків. Діяльність Ордену єзуїтів була заборонена, впроваджувався строгий контроль за школами, які перетворилися на головний засіб антикатолицької агітації, конфіскову- валось церковне майно, закривалися монастирі, ув’язнювались єпископи тощо. Все це призвело до серйозної католицької опозиції. Таку політику Бісмарк вів при імператорах Вільгельмі І (1871-1888) та Фрідріху ІІІ (1888). Однак, коли на трон вступив Вільгельм ІІ (1888-1890), він побачив, що терор Бісмарка в царині церковного життя, протекціонізм в економіці та абсолютизм у політиці може мати згубні наслідки. В 1890 році імператор відправив Бісмарка у відставку з посади імперського канцлера, а німецьким католикам були повернути всі попередні права. Культуркампф призвів до зросту національного духу в Польщі, велика частина якої в той час належала Пруссії. Оскільки поляки в більшості були католиками, то політика Бісмарка призводила до суттєвого утиску їхніх прав. Національно-визвольна боротьба поляків переплелася з боротьбою за свободи католиків, а бути католиком для кожного поляка означало бути польським патріотом. В 1918 році третій і останній німецький імператор Вільгельм ІІ втратив корону, а Німеччина стала республікою. До сьогодні католики і лютерани є двома найбільшими релігійними групами Німеччини.

<< | >>

↑

Источник: Шепетяк Олег Михайлович. Історія релігій. Том третій. - Жовква: Місіонер,2020. - 856 с.. 2020

Еще по теме 12.2. ЛЮТЕРАНСТВО ПІСЛЯ ЛЮТЕРА:

- История религий -