15.1. АНАБАПТИСТИ, МЕННОНІТИ, УНІТАРІЇ

Реформація від своїх початків була неймовірно складним і неоднозначним явищем. Головними напрямами реформації бу­ли лютеранство, кальвінізм та англіканство. Їх трьох прийнято називати поміркованою або магістерською реформацією.

• АНАБАПТИЗМ

Отже, першим періодом радикальної реформації був ана­баптизм. Назва руху походить від грецьких слів ауа - заново і ваптюро^ - хрещення. Ця назва сформувалась тому, що анабап­тисти в більшості не визнавали Хрещення немовлят, і перехре­щували своїх прихильників у зрілому віці. Виникнення та фор­мування руху досі залишається невирішеною науковою пробле­мою. До середини ХХ століття дослідники дотримувались моно- генетичної теорії походження анабаптизму, відповідно до якої він зародився у Швейцарії в середовищі колишніх соратників Ульріха Цвінґлі, які відділилися від нього, а згодом поширили свої ідеї в різних країнах Європи. Починаючи з другої половини ХХ століття, більшість дослідників схиляються до полігенетич- ної теорії походження анабаптизму, відповідно до якої він спон­танно виникав у різних країнах Європи, а швейцарське коріння є лишень одне із багатьох, хоч і відіргало в анабаптистському русі ключову роль. Лідером цюріхської реформації був Ульріх Цвінґлі. Навколо нього гуртувалась група реформаторів, які під­тримували його заклики. Однак, як тільки Цвінґлі підпорядку­вав Церкву Цюріха міському магістрату та встановив межі цер­ковної реформи, група його прихильників відійшла від нього. Вони закликали до незалежності Церкви від світської влади, до радикальної відмови від літургії та церковних звичаїв, а також закликали народ руйнувати здобутки християнської культури (ікони, статуї, храми тощо).

Найактивнішими діячами радикальної цюріхської реформації були Андреас Кастельберґер, Сімон Штумпф, Вільгельм Ройблін, Конрад Ґребель, Фелікс Манц. Вони й стали лідерами цюріхсько­го анабаптизму. Остаточний розрив між Цвінґлі і радикальними реформаторами відбувся у 1524 році. Головним питанням, яке розділило реформаторів стало Хрещення. Анабаптисти ствер­джували недопустимість хрещення немовлят. 17 січня 1525 року цюріхський магістрат вислухав Цвінґлі та його противни­ків. Магістрат підтримав позицію Цвінґлі, і вже наступного дня з'явилась постанова магістрату, яка осуджувала позицію анабап­тистів.

• ШЛЯЙТГАЙМСЬКЕ ВІРОСПОВІДАННЯ

Анабаптистські общини виникали в різних містах Швейца­рії. Ранні анабаптисти не мали чітких віросповідання та про­грами дій. Їх об'єднували не так спільні ідеї, як спільні вороги, якими вони вважали поміркованих реформаторів, на кшталт Цвінґлі й Кальвіна. Переслідування стимулювали анабаптистів об'єднуватись, і, вочевидь, з'явилась необхідність узгодження віровчення. 24 лютого 1527 року швейцарські анабаптистські богослови зібрались у містечку Шляйтгайм, у якому ухвалили доктринальний документ під назвою «Братський союз», який став більш відомим як Шляйтгаймське віросповідання. Відпо­відно до офіційної назви документу, швейцарські анабаптисти почали називати себе швейцарськими братами, чим копіювали самоназву чеських братів (гуситів). Шляйтгаймське віроспові­дання прийняли більшість швейцарських анабаптистів, але не всі. Документ був надісланий до Цвінґлі і Кальвіна, але вони го­стро осудили його як єретичний. Документ, на відміну від інших протестантських віросповідань, перелічував не всі догми віри, а тільки ті питання, які відрізняли анабаптистів від цвінґліанства та кальвінізму. Він складається з семи розділів і розглядає на­ступні питання:

забороняється хрещення немовлят, натомість допускається хрещення тільки тих, хто свідомо вирішив хреститися; відлучення від Церкви можна застосовувати тільки до тих, хто у свідомому віці вирішив наслідувати Христа, але повернувся до гріха, і залишився грішником навіть після настанов Церкви;

до Євхаристії можуть допускатися тільки ті, хто хрестився у свідомому віці та дотримується Закону Божого;

·/ Церква повинна бути повністю відділена від держави, не втручатися у державні справи та не підпорядковуватися державі;

·/ регламентувалися правила обрання пасторів;

·/ проголошувався пацифізм, християнам заборонялось братися за меч;

·/ накладалась заборона на складення клятв чи присяг.

• ТОМАС МЮНЦЕР

Швейцарські анабаптисти розселялися в різних містах Свя­щенної Римської імперії, і навіть проникали до Англії. В німець­ких містах вони зустрічали численні общини прихильників ра­дикальної реформації, які виникали незалежно від швейцарців, і які в той час були дезорієнтовані після поразки у Селянському повстанні. Найвідомішим лідером радикальної реформації в Ні­меччині був Томас Мюнцер (1490-1525). Після здобуття бого­словської освіти Мюнцер став католицьким священиком, але ще зі студентських років відзначався бунтівною вдачею. Почавши священиче служіння, він на жодному місці не затримувався на тривалий час, оскільки звідусіль його проганяли за конфлік­тність та непокору. Врешті Мюнцер покинув Католицьку Церкву та перейшов до лютеранства. В 1519 році він зустрівся з Люте­ром, який до нього поставився зі симпатією і призначив люте­ранським пастором. Однак, невдовзі Мюнцер зумів посваритися і з Лютером, і з саксонкськими князями. Він став проповідником анархії, закликав народ до громадської непокори та переко­нував, що люди не повинні коритися жодній владі, не повинні сплачувати податки та виконувати громадянські повинності. Проповіді Мюнцера принесли багато шкоди німецькій культурі: за його закликом натовп трощив храми, знищував ікони та ста­туї, руйнував здобутки мистецтва. В 1524-1526 роках в Німеч­чині вибухнуло Селянське повстання, до якого жваво закликав Мюнцер. На заклик Лютера північнонімецькі дворяни жорстоко придушили повстання, а сам Мюнцер потрапив у полон та був страчений у 1525 році.

Томас Мюнцер стояв на позиціях анабаптизму, апокаліптиз- му, антиклерикалізму, анархізму та комунізму. Його анабаптизм проявився в закликах відмовитися від хрещення немовлят, а тих, хто вже охрестився в дитячому віці заохочував хрестити­ся заново. Апокаліптизм Мюнцера полягав у його переконанні в тому, що кінець світу відбудеться незабаром, а тому христия­ни повинні якомога швидше змінити світ. Цими закликами він спричинився до початку Селянського повстання.

Після придушення Селянського постання в Німеччині, ана­баптисти закрилися у своїх спільнотах, які не мали легального статусу. Вони склали релігійну опозицію до офіційного лютеран­ства і кальвінізму. Анабаптисти ніколи не були єдиною конфесі­єю, а під цю назву підпадали найрізноманітніші незалежні малі общини, які сповідували принципи радикальної реформації. З плином часу серед анабаптистів сформувалися численні напря­ми, деякі з яких існують і до сьогодні. Слово «анабаптисти» сьо­годні доречно використовувати як збірну назву для цілої низки сект, історія яких сягає радикальної реформації. Переслідування анабаптистів у Швейцарії та Німеччині спричинили їхнє поши­рення по всьому світі. Невдовзі після свого виникнення, анабап­тисти з'явилися в Нідерландах, де вони злилися зі сакраментис- тами. Сакраментисти - це ще один, незначний за кількістю при­хильників, напрям радикальної реформації, який з'явився в Ні­дерландах і північних областях Німеччини внаслідок діяльності Ніколяуса Петерса близько 1520 року. Сакраментисти прийняли основні богословські погляди протестантизму, але відмовля­лися від традиційного для католицизму, православ'я і більшої частини протестантизму визнання принципу ex opere operato у випадку Святих Тайн. Принцип ex opere operato (силою самої дії) означає, що Святі Тайни діють в духовному житті християнина незалежно від моральних якостей священика, який їх уділяє, оскільки священик є тільки посередником, а джерелом благода­ті, яку отримує християнин через Святі Тайни, є сам Бог, а тому роль священика в цьому випадку не визначальна.

• МЕННОНІТИ

В Нідерландах сакраментисти злилися з анабаптистами. Осо­бливу роль у нідерландському анабаптизмі відіграв богослов Менно Сімонс (1496-1561), який систематизував доктрину цієї деномінації. Ті анабаптисти, які прийняли доктринальні осно­ви Менно Сімонса, почали іменуватися меннонітами. Сьогодні менноніти є найбільшою анабаптистською конфесією світу. Менноніти поширились у різних країнах Європи. У XVII століт­ті в нідерландських меннонітських общинах відбувся розкол на ліберальних ламістів та консервативних соністів. Ці напрями розколювались на ще менші. Однак, у 1801 році ці общини зно­ву об’єдналися. У XVIII столітті менноніти поширились в Украї­ні та Росії. Починаючи з 1925 року меннонітські Церкви світу об’єдналися в Світову Конференцію Меннонітів, до якої ввійшли 102 Церкви. Сьогодні у світі мешкає 2,1 мільйони меннонітів, з яких 35% в Африці, 32% в Північній Америці, 20% в Азії та на островах Тихого океану, 10% в Латинській Америції, і тільки 3% в Європі. Така незначна кількість меннонітів у Європі обумов­лена тим, що вони завжди переслідувалися у європейських про­тестантських країнах і мігрували в Новий світ в пошуках свобо­ди. Меннонітські общини діють і в Україні.

• АМІШІ

В 1693 році від меннонітів відділилась особливо консерва­тивна група - аміші. Вони виникли в Ельзасі під проводом швей­царського переселенця Якова Аммана (1644-1730). Оскільки у Франції вони переслідувались урядом, аміші були змушені пе­реселятися в інші країни. Головними центрами аміші є США, Канада і Україна. Вони відзначаються надзвичайно консерва­тивними поглядами та відмовою від досягнень цивілізації: не користуються електрикою, телебаченням, автомобілями тощо. Аміші облаштовують власні села, в яких немає ніяких спокус техніки та прогресу. Для пересування використовують коней та вози. Особливе значення серед амішів має сім'я: всі сім'ї амі- шів багатодітні. В Західній Україні, де існує декілька амішських сіл, їх називають «кашкетниками». У США і Канаді аміші розді­лилися на більш консервативних і менш консервативних. За­гальна кількість амішів у сучасному світі становить 318 тисяч чоловік, і їхня кількість завдяки багатодітності сімей постійно зростає.

• ҐАБРІЕЛІТИ, ФІЛІПІСТИ, ГУТЕРИТИ

Анабаптисти Південної Німеччини і Австрії у XVI столітті сформували три конфесії - ґабріеліти, засновником яких був Ґабріель Ашергам (+1545), філіпісти, засновані Філіпом Плєне- ром, та анабаптисти-суботники, засновані Освальдом Ґлайтом і Андреасом Фішером, які святкували суботу. Усі ці конфесії зник­ли, розчинившись у інших напрямах анабаптизму. В XVI столітті сформувалась ще одна анабаптистська деномінація - гутерити. Їхні коріння сягають анабаптистських общин в австрійському Тіролю. В 1529 році група анабаптистів, рятуючись від пере­слідувань, переселилися в Моравію. Їхнім провідником був Яків Гуттер (бл. 1500-1536), від імені якого вони отримали свою на­зву. У XVIII столітті вони були вимушені знову змінити місце проживання. Втікаючи від переслідувань, вони переселилися в Україну, в Чернігівську губернію. Коли в Російській імперії з'явився закон про обов'язкову військову повинність, гуттери- ти, оскільки вони були пацифістами, масово переселилися до США. В час Першої світової війни у США вони потрапили під кар­ну відповідальність за відмову від виконання військової служби, через що частина їх перебралась до Канади. Сьогодні в Канаді і США мешкають близько 45.000 гуттеритів. Їхньою особливістю є відсутність приватної власності: вони утворюють невеликі ко­муни, до яких входять близько 14 родин, і комуна є власником усього майна. Вони мало користуються досягненнями цивіліза­ції. В общинах спілкуються гуттеритською мовою, тобто німець­кою з домішками чеської і української.

• СОЦІАНІСТИ

Окремим напрямом анабаптизму стали унітарії, антитри- нітарії або соціаністи. Анабаптистські общини були найбільш вразливі на дух часу. Вони неохоче об’єднувалися в асоціації, а тому їхня традиція не могла сформувати міцних основ. Серед де­яких анабаптистських спільнот розквітали раціоналістичні тен­денції, у світлі яких тринітарний догмат був підданий сумніву. На початку XVII століття італійський юрист і богослов Фаусто Пауло Соцціні (1539-1604) почав працювати над катехизмом, у якому виклав антитринітарні погляди, але не встиг його за­кінчити. Після його смерті працю над катехизмом продовжили Валентин Шмальц, Єронім Москоржовський та Йоганн Фьоль- кер, та видали його в 1605 році польською мовою в Ракові. Зго­дом він перевидавався німецькою, латиною та іншими мовами. Оскільки текст був виданий у польському місті Ракові, то він отримав назву Раківський катехизм. Через свої погляди Соцціні ввійшов у конфлікт із церковною владою в Італії, але, користую­чись протекцією князя Франческо де Медічі, він уникнув пока­рань. В 1587 році Франческо де Медічі помер, а його наступник Фердінандо де Медічі відмовився допомагати Соцціні. Він був змушений тікати, і перебрався до Польщі. Тут він зустрів склад­ну релігійну ситуацію.

На теренах Польщі до Соцціні діяли антитрінітарні общини. Лідером цих общин був колишній кальвіністський богослов Симон Будний (1530-1593), який, відійшовши від кальвінізму, почав критикувати тринітарну догму. Будний писав свої твори польською і українською, та мав прихильників у Польщі, Украї­ні, Білорусії і Литві. Соцціні влився в ці общини і своїм катехиз- мом синтезував антитринітарне вчення. Від його імені походить одна із назв секти - соціанство. В основі віровчення цієї секти стояли декілька ключових тез: Біблія визнавалась джерелом ві­ри, але тільки в тій мірі, в якій вона не суперечить розуму, який проголошувався вищим авторитетом, аніж Біблія; заперечу­валось учення про первородний гріх; заперечувались усі Святі Тайни та проголошувались тільки обрядами; допускалось хре­щення тільки дорослих; заперечувались ікони та будь-які інші предмети культу тощо. Головною особливістю соціан було те, що вони не визнавали Ісуса Христа і Святого Духа Богом.

Соціанство набирало популярності серед польської шляхти, в чиїх маєтках утворювались соціанські общини. В першій по­ловині XVII століття в Польщі існували 150 соціанських общин. У той сам час соціанство поширилося в Україні. Коли соціанство стало небезпечним для країни, уряд почав ліквідовувати соці­анські общини. В 1658 році Сейм ухвалив рішення зобов’язати усіх соціан упродовж двох років покинути Річ Посполиту. Вони переселилися до Нідерландів та Англії, а звідти до Нового сві­ту. У 1995 році була утворена Міжнародна рада унітаріїв та уні­версалістів (International Council of Unitarians and Universalists, ICUU), до складу якої ввійшли сімнадцять унітарних та універса- лістських Церков. Деякі з них дуже малі і налічують лишень де­кілька десятків людей. Найбільшою серед членів ICUU є Унітар­на Універсалістська Асоціація (Unitarian Universalist Association, UUA), яка діє у США і налічує понад 160 тисяч членів.