13.1. ЦЮРІХСЬКА І СТРАСБУРЗЬКА РЕФОРМАЦІЯ

Реформація не обмежувалась тільки діяльністю Лютера. В різних містах Європи з’являлися власні ідеологи реформації. Не мешн важливим центром реформації, ніж Німеччина, стала Швейцарія, в якій сформувались два осередки протестантизму - Цюріх і Женева.

• УЛЬРІХ ЦВІҐЛІ

Натхненником цюріхської реформації став Ульріх Цвінґлі (Hul- drych Zwingli). Він народився у Швейцарії в 1484 році, в родині сільського чиновника. Коли йому виповнилося шість років, він відправився до свого дядька, декана Бартоломея Цвінґлі, під опі­кою якого розпочав своє шкільне навчання. Після закінчення школи Цвінґлі навчався в університеті Відня. В 1506 році Цвін- ґлі отримав ступінь магістра мистецтв та розпочав вивчення богослов’я. В тому ж році він став католицьким священиком і був призначений парохом у швейцарському місті Ґларус, де він вів активну пастирську роботу та удосконалював свою освіту. В 1516 році Цвінґлі був переведений до монастиря в місті Айнзідельн, де служив для численних прочан. Цвінґлі, у час перебування в Айн- зідельні, почав формувати свої реформістські погляди. В 1518 році Цвінґлі в проповідях почав критикувати деякі церковні зви­чаї: пости, індульгенції, целібат тощо. Важливу роль у його бого­словському становленні зіграло те, що він за час перебування в Ґларусі вивчив грецьку мову і зміг прочитати грекомовне видан­ня Біблії, підготовлене Еразмом Роттердамським. Читання Біблії грецькою наштовхнуло його на думку про необхідність читання Біблії та основування віровчення виключно на ній.

В 1519 році Цвінґлі був призначений парохом у Цюріху, до якого він прибув уже зі сформованими реформаторськими пе­реконаннями. Відразу ж почали з’являтися його твори, в яких він критикував церковні звичаї. Палкі проповіді Цвінґлі захоп- лювали населення Цюріха. В той час у Цюріху склалась складна політична ситуація. Швейцарія входила у склад Священної Рим­ської імперії, а тому перебувала під владою німців.

Цвінґлі, як і інші реформатори його часу, перебував під стро­гим наглядом магістрату, який слідкував за кожним кроком ре­форматора. Будь-які реформи і нововведення, які він проводив, відбувалися виключно з дозволу магістрату. Цвінглі, як і Каль- він та інші реформатори, самостійно не міг вносити в життя місцевої Церкви ані найменших змін. Він міг їх лишень пропо­нувати, а рішення про впровадження цих змін, або їх відхилен­ня ухвалював магістрат. Це стосувалося абсолютно всіх питань церковного життя: віровчення, обряду, моралі тощо. Якщо ре­форматор наважувався навіть на незначну самодіяльність, він підпадав під покарання. Це яскраво продемонстрував магістрат Женеви, прогнавши Кальвіна з міста. Магістрати обмежували діяльність реформаторів навіть у тому випадку, коли ініціативи реформатора були співзвучними із загальною політикою магі­страту.

Станом на 1525 рік, Церква в Цюріху вже не підпорядковува­лась Папі Римському. В ній відбулись доктринальні, обрядові та моральні реформи. У храмах були знищені ікони, відмінені дея­кі обряди, засновувались протестантські заклади освіти тощо. У 1525 році Цвінґлі видав трактат «Про істинну та хибну релі­гію» (Commentarius de vera et falsa religione), який став головним доктринальним документом цвінґліанства. Цвінґлі надіслав свій трактат французькому королю Франциску І. Незважаючи на те, що Цвінґлі відзначався визначною ерудицією, він не став творчим богословом і не сформував оригінальних ідей. Майже всі його погляди були повторенням Лютера. Єдиним, що від­різняло Лютера і Цвінґлі, було вчення про Євхаристію: Лютер учив, що Христос реально присутній у Євхаристії, хай навіть ця присутність залежить від віри християнина, який її приймає, а Цвінґлі вважав, що Євхаристія є тільки символом присутності Христа. Хоч цей доктринальний аспект був єдиною відмінністю між Лютером і Цвінґлі, він навіки проклав прірву між німецькою і швейцарською реформаціями. Німецькі дворяни, які підтри­мали Лютера, і швейцарські міста, які підтримали Цвінґлі, мали спільного ворога - Священну Римську імперію. Щоби боротися проти імператора, їм потрібно було об’єднатися, але це було не­можливо через відмінності віровчення. Оскільки ці відмінності полягали тільки в одному питанні, противники імператора не втрачали надію примирити двох реформаторів. З цією ціллю в жовтні 1529 року у Марбурґу був організований диспут, у якому взяли участь Лютер і Цвінґлі, і на якому обговорювалась проб­лема Євхаристії. Марґбурзький диспут про Євхаристію не дав результатів.

Тим часом реформаторські ідеї Цвінґлі перенеслись до Берну. Так два швейцарських кантони - Цюріх і Берн - стали цвінґлі- анськими, і ввійшли в конфлікт із католицькими кантонами. В 1529 році протистояння між протестантськими і католицькими кантонами перерости у війну. З одного боку стояли протестант­ські Цюріх і Берн, а з іншого католицькі кантони Люцерн, Урі, Швіц, Нідвальден і Цуґ. Оскільки вирішальна битва відбулась у місцевості Каппель-на-Альбісі, ця війна отримала назву Першої Каппельної війни. Вона завершилась мирним договором, відпо­відно до якого населення кожної місцевості отримувало право сповідувати ту релігію, прихильників якої в ній більше. Незважа­ючи на умови миру, протестанти намагалися всіляко проникати в католицькі кантони, нав’язувати свої ідеали, та спричинюва­ли неспокій у країні. Такі дії стали причиною Другої Каппельної війни у 1531 році, в якій війська Цюріха і Берну були повністю розбиті, а Цвінґлі, який особисто брав участь у війні, загинув у бою. Смерть Цвінґлі показала ще одну, але вже не богословську, відмінність між Лютером і Цвінґлі. Лютер був противником ві­йни і закликав до мирної реформації. Цвінґлі, натомість, вважав, що реформація повинна здійснюватись військовими методами. Він закликав до війни, схвалював кровопролиття, і особисто брав участь у жорстоких війнах. Поряд із реформацією Цвінґлі, в Цюріху з’являлись і прихильники радикальної реформації. Ставлення Цвінґлі до них не відрізнялося від ставлення до них Лютера. Як один, так і другий закликали до жорстокого вини­щення радикальних реформаторів. Така позиція великою мірою залежала від становища Лютера і Цвінґлі. Вони обоє повністю залежали від світської влади: Лютер - від саксонкських герцо­гів, а Цвінґлі - від цюріхського магістрату.

• ГАЙНРІХ БУЛЛІНҐЕР

Після смерті Цвінґлі духовним лідером цюріхської реформа­ції став Гайнріх Буллінґер (1504-1575). В студентські роки Бул- лінґер навчався в Німеччині, де захоплювався ідеями Лютера і Меланхтона. Повернувшись до Швейцарії, він оселився у Берні, де розпочав свою викладацьку діяльність. Коли Берн перейняв ідеї Цвінґлі та розпочав реформацію на кшталт цюріхської, Бул- лінґер став цвінґліанцем, і активним проповідником реформації. У 1531 році протестанти програли Другу Каппельну війну, вна­слідок якої Берн знову став католицьким містом. Ті, хто не по­годжувався з новим статусом міста, мусів його покинути. З цієї причини Буллінґер покинув Берн і переселився до Цюріха, який залишався протестантським. У Другій Каппельній війні загинув Цвінґлі, і цюріхські протестанти залишилися без духовного ліде­ра. Це місце швидко зайняв Буллінґер. Він відзначався рисами, які влаштовували магістрат: з одного боку, він був ревним про­тестантом, який відстоював цвінґліанські ідеали, а з іншого бо­ку, він не був настільки войовничим, як Цвінґлі, і не провокував війн, до яких цюріхський магістрат, після поразки у Каппельних війнах, ставився з острахом.

• ГЕЛЬВЕТСЬКЕ ВІРОСПОВІДАННЯ

Очоливши цюріхську реформацію, Буллінґер зіткнувся з но­вими проблемами. Цвінґлі був борцем, але слабким богословом. Хоч він і висловив свої богословські погляди у трактаті «Про істинну та хибну релігію» 1525 року та в інших творах, у цвін- ґліанстві залишалося багато доктринальних неузгодженостей. Буллінґер зумів згуртувати навколо себе цюріхських богословів для вирішення проблем віровчення. Результатом їхньої роботи стало «Перше Гельветське віросповідання» (Confessio Helvetica prior). Назва цього документу походить від латинської назви Швейцарії - Helvetia. Ухвалення цього віросповідання відбулось на з'їзді протестантських богословів із Цюріха, Берну, Базеля, Шаффгаузену, Сант-Ґалєна, Мюльгаузену, Констанца і Біля.

• ЦЮРІХСЬКА ЗГОДА

Як цвінґліанці, так і кальвіністи усвідомлювали свою слаб­кість, спричинену роздробленістю. Вони намагалися побудува­ти діалог із Лютером, але розуміння Євхаристії кардинально їх роз'єднувало. І Кальвін, і Цвінґлі неодноразово зверталися до Лютера з листами, однак лідер німецької реформації їх ігнору­вав. Очевидці розповідали, що коли Лютер отримував листи від швейцарських реформаторів, то навіть їх не читав, а передавав своїм помічникам, щоби вони дали на них якусь формальну від­повідь. Втративши надію на об'єднання з лютеранами, швейцар­ські протестанти зосередились на пошуку єдності між собою. Оскільки Швейцарія є культурно і мовно неоднорідною країною, і навіть у сучасній Швейцарії офіційний статус мають чотири мови, серед яких найбільша частина населення ділиться на ні- мецькомовних та франкомовних швейцарців, то й реформація у німецькомовній та франкомовній Швейцарії розгорталася неза­лежно одна від одної. Цвінґлі більше уваги присвячував пошуку порозуміння з німецькомовними лютеранами, аніж із франко­мовними швейцарськими протестантами. Буллінґер, натомість, розчарувавшись у можливості порозуміння з лютеранами, звер­нув свій погляд на франкомовних швейцарських протестантів. В силу культурно-мовної розділеності Швейцарії, сформувалися два центри швейцарської реформації - Цюріх і Женева. В діалозі між цими центрами реформації виявилося, що їхнє віровчення майже тотожне. Це дало підстави до укладення спільної доктри- нальної декларації - Цюріхської згоди (Consensus Tigurinus), яку підписали Гайнріх Буллінґер та Жан Кальвін у 1549 році. В цьо­му документі було заявлено спільність трактування Євхаристії. Цюріхська згода - дуже важливий документ для швейцарської реформації. Його підписання ознаменувало об'єднання протес­тантизму німецькомовної і франкомовної частин Швейцарії. Відтоді цвінґліанство, як окремий напрям реформації, злилося з кальвінізмом, утворивши Реформістську Церкву.

В 1561 році Гайнріх Буллінґер написав виклад своєї віри. Цей документ був задуманий як духовний заповіт Буллінґена, і не мав офіційних цілей. В 1564 році Буллінґер віддав його цюріх­ському магістрату. Пфальцький курфюрст Фрідріх ІІІ попросив Буллінґера надіслати йому цей документ. Курфюрст оприлюд­нив його. Після цього цей текст став популярним серед протес­тантів, і його почали називати «Друге Гельветське віросповіда­ння» (Confessio Helvetica posterior). Два «Гельвецькі віросповіда­ння» не суперечать одне одному, і обоє приймаються більшістю Реформістських Церков.

• ВОЛЬФҐАНҐ ФАБРІЦІУС КАПІТО

Ще одним важливим центром реформації став Страсбурґ. Не­зважаючи на те, що Страсбурґ є німецьким містом, а не швей­царським, реформація в ньому не набрала лютеранського харак­теру. Страсбурзькі реформатори завжди більше схилялися до швейцарської реформації, аніж до німецької, підтримували тісні контакти з Ульріхом Цвінґлі та Жаном Кальвіном, а у віровченні презентували проміжну позицію між лютеранством і кальвініз­мом. Лідером страсбурзької реформації став Вольфґанґ Фабрі- ціус Капіто (1478-1541). Його родинне прізвище було Кьопфель, але під час навчання він переклав німецьке «Kopfel» на латин­ське «Capito» і в подальшому використовував латинізоване пріз­вище. Освіту Капіто здобував у латинській школі в Пфорцгаймі, а згодом в університетах Інґольштадту та Фрайбурґу, вивчав ме­дицину, право і богослов’я. Після навчання він став священиком. В 1515-1519 роках Капіто був професором Базельського універ­ситету у Швейцарії, і одночасно виконував там своє служіння. Під час викладання в Базелі Капіто познайомився з Ульріхом Цвінґлі і захопився його ідеями. В 1523 році він став парохом у Страсбурґу та почав там реформаторську діяльність. У своїх бо­гословських поглядах Капіто намагався примирити позиції Лю­тера і Цвінґлі.

• МАРТІН БУЦЕР

Соратником Капіто і найвидатнішим страсбурзьким рефор­матором був Мартін Буцер (1491-1551). У 1505 році він став мо- нахом-домініканцем, а в 1517 році розпочав навчання в Гейдель­берзькому університеті. Зі студентських часів він захоплювався ідеями реформації. Врешті він залишив монастир, одружився та примкнув до протестантської общини. В 1523 році Капіто за­просив Буцера до Страсбурґу, де Буцер став найближчим поміч­ником Капіто. Після смерті Капіто Буцер очолив страсбурзьку реформацію. Він, як і його наставник, дотримувався проміжної позиції між доктринами німецької та швейцарської реформацій. Непримиренність Лютера до всіх, хто не приймав його поглядів, відштовхнула Буцера від німецької реформації, внаслідок чого він щоразу більше схилявся до швейцарської реформації. В 1536 році Капіто і Буцер відвідали протестантський з’їзд у Базелі, на якому було ухвалене Перше Гельветське віросповідання, в якому виражалось цвіґліанське віровчення. Базель для них не був чу­жим, оскільки Капіто в минулому викладав у місцевому універ­ситеті. Позиція страсбурзького магістрату щодо Буцера ставала дедалі негативнішою. Прихильність Буцера до швейцарської ре­формації не дозволяла Страсбурґу вступити у тісні зв'язки з ін­шими німецькими протестантськими містами та ізолювало міс­то від вседержавних політичних і економічних процесів. Для ма­гістрату віровчення і переконання Буцера були мало цікавими. Їх цікавила політична і економічна вигода. На цьому ґрунті між магістратом і Буцером виникли протиріччя. Оскільки управлін­ня реформованою Церквою було прерогативою світської влади, а не реформатора, а реформатор виконував свою роль тільки в рамках, встановлених світською владою, то в конфлікті магі­страту і Буцера перемога була на стороні магістрату. В 1549 році Буцера прогнали з міста. Кентерберійський архиепископ Томас Кранмер запросив Буцера до Англії, і оскільки ані в Німеччині, ані у Швейцарії він не був потрібний, він прийняв запрошення, відправився до Англії, де й помер у 1551 році.

Найбільшим богословським досягненням Капіто і Буцера бу­ло укладення ними тексту Тетраполітанського віросповідання (Confessio Tetrapolitana), тобто «віровизнання чотирьох міст», яке було представлене на райхстазі в Авґсбурґу 1530 року. Більшість протестантів, присутніх на райхстаґу, підписали лютеранське Авґсбурзьке віросповідання. Тетраполітанське віросповідання підтримали тільки чотири міста Страсбурґ, Констанц, Меммінґен та Ліндав. Звідси походить і назва документу. Тетраполітанське віросповідання виражало проміжну позицію між лютеранством та кальвінізмом. Після прогнання Буцера зі Страсбурґу його ідеї поступово занепадали. Страсбурзькі протестанти розійшлись у лютеранський та кальвіністський табори.