12.1. МАРТІН ЛЮТЕР

Реформація розпочалась діяльністю Мартіна Лютера (14831546). Майбутній реформатор народився в саксонському місті Айслєбен, в родині колишнього селянина Ганса Лютера, який, перебравшись до міста, зайнявся гірництвом.

Коли народився Мартін Лютер, його сім'я перебралась до Мансфельду, де Ганс Лютер розбагатів. У 1497 році Мартін розпочав навчання у школі в Маґдебурґу, якою керували монахи-францисканці. Батько дбав про освіту сина і оплачував її, мріючи, що син стане юристом. У 1501 році Мартін вступив до Ерфуртського університету, в якому, як і в усіх тогочасних європейських університетах, студенти повинні були отримати загальну освіту на базовому факультеті вільних мистецтв, а тоді обирати спеціальність на інших факультетах. В 1505 році Лютер здобув ступінь магістра вільних мистецтв, і розпочав вивчення права. Це навчання він закинув, і в 1506 році вступив до монастиря Августиніанського Ордену, а в 1507 році став католицьким священиком. В 1502 році саксонкський курфюрст Фрідріх ІІІ створив Віттенберґський університет, в якому викладали августиніанці. В 1508 році Лютера призначили викладачем цього університету. Він читав лекції з базового для богословів курсу на основі «Сентенцій» Петра Ломбарда, а також з Біблії. Одночасно з викладанням, Лютер готував у Віттенберґу свою дисертацію, яку захистив у 1512 році. В 1511 році Лютер відвідав Рим, який залишив в його душі глибокі враження.

Ретельно вивчаючи Біблію та удосконалюючись у чернечому аскетизмі, Лютер переживав складні внутрішні духовні стани. Як фахівець із католицького богослов'я, він добре знав, що спасіння Бог дарує людині, яка своїми добрими справами і благочестивим життям виявляє готовність до сприйняття спасіння. Це твердження викликало в Лютера дошкульне питання: як людина може бути впевненою, що зі свого боку зробила все необхідне для осягнення спасіння, і чи взагалі грішна людина може зробити щось, що є добрим в очах Божих? Ці міркування настільки глибоко бентежили Лютера, що пошук відповіді на них став сенсом життя Лютера.

Захоплюючись богословськими міркуваннями Святого Августина, твори якого Лютер добре знав, майбутній реформатор відчитував їх із крайньої позиції. Святий Августин вів гостру полеміку з єретиком Пелагієм, який вчив, що Христос дав людству тільки приклад доброчесного життя, і наслідуючи цей приклад, людина сама спроможна досягти спасіння. Полеміка завжди вводить візаві у крайнощі. Дискутуючи проти Пелагія, Августин особливо наголошував на Божій ролі у спасінні людини, і применшував роль самої людини. Для Лютера ця позиція, якщо її викласти особливо радикально, давала відповідь на його ключове питання. На основі Августина, вчення якого Лютер довів до крайності, він прийшов до висновку, що людина нічого не може зробити для свого спасіння, бо людська природа після первородного гріха стала злою. Навіть якщо людина і робить щось добре, воно однаково не є добром повною мірою, оскільки вчинене злою істотою, і саме джерело цього вчинку робить його злим. Бог сам спасає людину своєю благодаттю, бо Бог добрий і милосердний, а все, на що здатна людина, - це тільки вірою сприйняти дароване Богом спасіння.

• ЛЮТЕР ТА ІНДУЛЬГЕНЦІЇ

На цих міркуваннях Лютер ґрунтував свої богословські погляди, і вони лягли в основу подальшого лютеранського богослов’я. Однак, ці погляди суперечили офіційному католицькому і православному віровченню. Католики і православні завжди наголошували на добрих справах, які є необхідними для досягнення спасіння. Найбільш популярними справами милосердя в усі часи існування людства були пожертви для благородних цілей. За пожертви існують всі релігійні і громадські організації світу. В Католицькій і Православних Церквах добрі справи пов’язувалися зі сповіддю. Сповідь у католиків і православних - це Свята Тайна, через яку християнин отримує відпущення гріхів. Для того, щоби отримати відпущення гріхів, каяник (людина, яка сповідається) повинен щиро розкаятись у своїх гріхах, визнати їх на сповіді, заявити про свою тверду постанову не повторювати його в майбутньому, а також відшкодувати завдану шкоду.

В багатьох випадках пряме відшкодування було неможливим, тому допускається заміна прямого відшкодування справами милосердя. Пожертвування ставали популярним способом вираження милосердя та відшкодування за вчинене зло. Часто християни складали пожертви на коштовні церковні проекти, як до прикладу, будування храмів. У 1517 році Папа Лев Х видав буллу, якою оголосив збір пожертв для будівництва Собору Святого Петра в Римі. По всіх католицьких країнах цей заклик став нагодою для справ милосердя. Отримання пожертв Церква підтверджувала спеціальним документом - індульгенцією. Отже, індульгенція - це не більше, ніж квитанція про складення пожертвувань з ціллю відшкодування за скоєні гріхи. В анти- церковній літературі індульгенцію часто презентують як документ про відпущення гріхів за гроші. Таке трактування є недобросовісною спекуляцією псевдовчених та ідеологів атеїзму. Насправді, грошові пожертвування ніколи не трактувалися як засіб осягнення прощення гріхів, позаяк прощення гріхів відбувається внаслідок покаяння і постанови виправлення способу життя. Пожертвування є лишень одним із видів останньої умови доброї сповіді - виправлення завданої шкоди, а індульгенція - це тільки документ, який підтверджує виконання цієї умови. Індульгенції видавалися і до 1517 року. За пожертви, які складали християни, були побудовані найпрекрасніші храми Європи. Після виходу з Католицької Церкви лютерани залишили у своїй власності численні католицькі храми і монастирі, хоч вони й були збудовані за так ненависні їм індульгенції.

• 95 ТЕЗ

В Лютера, який заявляв, що Бог спасає людину тільки своєю благодаттю, а добрі справи не мають ніякого значення для спасіння людини, заклик Церкви до справ милосердя викликав бурхливий спротив. У 1517 році Мартін Лютер написав 95 тез, у яких виклав свою критику індульгенцій та інших католицьких звичаїв, які йому не подобалися. Ці тези Лютер надіслав Бран- денбурзькому єпископу та Майнцькому архиєпископу. 31 жовтня 1517 року соратник Лютера Філіп Меланхтон прибив тези до дверей храму у Віттенберґу, але детальні обставини цього випадку залишаються мало відомими.

За короткий час «95 тез» стали популярними серед німців, і викликали неоднозначну реакцію наукового світу. На адресу Лютера пролунала критика з різних німецьких університетів. Ця критика змусила Лютера дати обіцянку не висловлюватися на богословські теми. Найактивнішим опонентом Лютера став професор Інґольштадтського університету Йоганнес Екк. Оскільки Лютер, після оприлюднення «95 тез» і гострої критики зі сторони професорів німецьких університетів, не брав участі в дискусіях, його позицію активно відстоював Андреас Рудольф Богенштайн фон Карлштадт (1482-1541), який з 1517 року був соратником Лютера, а згодом став його запеклим противником, і під кінець життя був вимушений переселитися до Швейцарії, де став священиком у Цюріху та професором у Базелі. В 1519 році в Ляйпціґу відбувся богословський диспут між Екком та Карлштадтом на тему ідей Лютера. Оскільки Карлштадт не зміг здолати Екка, Лютер порушив свою обіцянку мовчання і прибув для особистої участі в диспуті. Екк переміг у диспуті, але Лютер не відмовився від своїх переконань, і фактично з цього моменту відбувся його повний розрив із Католицькою Церквою. На основі звіту Екка, Папа Лев Х у 1520 році видав буллу «Exsurge Domine» (Востань, Господи!), в якій визнав ідеї Лютера єретичними та закликав його змінити свою думку. Лютер демонстративно спалив буллу у Віттенберґу, і написав звернення «До християнського дворянства німецької нації», в якому стверджував, що боротьба проти Папи є головним завданням усіх німців.

• ПОЛІТИЧНА СКЛАДОВА РЕФОРМАЦІЇ

Перші роки реформаторської діяльності Лютера він виступав як богослов і університетський професор. Більшість диспутів на теми, заявлені у «95 тезах» відбувалися в межах університетів. Він мав прихильників серед університетської еліти, невеликої частини духовенства, і навіть дворянства, але політичної ролі у той час він не відігравав. У 1519 році помер імператор Макси- міліан І, а його корону успадкував його онук Карл V Габсбурґ - один із найвидатніших монархів усієї європейської історії, під владою якого опинилася більша частина Західної Європи.

Карл, вступивши на трон, захопився ідеєю створення багатонаціональної загальноєвропейської держави, в якій не було би війн і розбратів, злиднів і страждань, на півтисячоліття випереджуючи ідею Європейського Союзу. Коли ж він остаточно переконався, що його благородні наміри не мають шансів реалізуватися, він зрікся імперії та відійшов у монастир. Як тільки під владою Карла опинилася Німеччина, він взявся за відновлення єдності у розхитаних феодальними протистояннями німецьких землях. Деякі князі, які не звикли працювати задля спільного добра, сприйняли намагання імператора за втручання у власні володіння. Саме тоді в ідеях Лютера вони побачили знаряддя для боротьби, а сам Лютер, як і колись Ян Гус, набрав політичного значення. У 1521 році імператор скликав райхстаґ у Вормсі, на який з'їхалися німецькі аристократи, представники вільних міст і духовенство. Туди ж викликали і Лютера. Після чергового диспуту Лютер відмовився відректися своїх поглядів, і райхстаґ визнав його єретиком. Імператор, який перед початком розгляду справи пообіцяв Лютеру особистий захист, зберіг слово. Але по дорозі з райхстаґу Лютера викрали солдати курфюрста Фрід- ріха ІІІ та помістили його в замку Вартбурґ, щоби забезпечити йому безпечне перебування. У Вартбурґу Лютер почав працювати над перекладом Біблії німецькою мовою. Це був перший німецькомовний переклад Біблії.

Повністю порвавши відносини з Католицькою Церквою, Лютер проігнорував дані ним чернечі обітниці, і в 1525 році, коли йому виповнилося 42 року, він одружився з колишньою монахинею Катериною фон Бора. У них народилося шестеро дітей. Постанови Вормсьйого райхстаґу, відповідно до яких Лютер проголошувався єретиком і державним злочинцем, а його діяльність заборонялася, став переломним пунктом реформації. Богословські ідеї Лютера знайшли прихильників серед університетської інтелігенції, але широкі маси та дворянство вони не цікавили. Тепер усі, хто був незгідний з імператором, виступали під лозунгами реформації.

Ці лозунги використовували і дворяни, які намагалися послабити владу імператора. Коли Лютер перебував у Вартбурґу, він не міг контролювати перебіг подій, і вони розгорталися геть не так, як він планував. Лютер прагнув змін у церковному благочесті, і зрештою виступав за благородні цілі, хай навіть не завжди коректними методами. Насправді ж, він став маріонеткою у великій політичній грі, яка призвела до жахливих кровопролить. З іншого боку, він підважив усталені норми соціального буття Європи, що обезцінило в очах народних мас дотеперішні соціальні цінності та спричинило анархію. Допоки Лютера не було у Віттенбурґу, його соратники Андреас Кар- лштадт та Ґабріель Цвіллінґ очолили реформацію. Вони виступали з крайніми радикальними закликами до повстань, руйнування храмів і монастирів, ліквідації усталених соціальних норм тощо. Почались масові протести і повстання бюрґерства. Лютер бачив небезпеку таких дій, і закликав своїх послідовників до «духовного заколоту», тобто мирної реформації. Але взятися за зброю було значно легше, ніж її скласти. Окрім бюрґерських повстань, у 1523 році спалахнуло повстання лицарів під проводом Ульріха фон Гуттена і Франца фон Зіккінґена. Лицарі прагнули задовольнити власні політичні інтереси; їх цікавили перерозподіл майна, зменшення політичної ваги імператорської влади та завоювання провідних позицій у суспільстві, але народу вони презентували свої дії як боротьбу за реформацію.

• ЛЮТЕР І РАДИКАЛЬНА РЕФОРМАЦІЯ

Втім найбільшою проблемою, з якою зустрівся Лютер, було окреслення межі реформації. Лютер проголосив заклик до відмови від підпорядкування німецької Церкви Папі Римському та викорінення деяких католицьких звичаїв. Однак, наскільки далеко повинна проникнути реформація, що саме потрібно викорінювати і якою повинна стати нова Церква, залишалось відкритими питаннями. Лютер був прихильником мирної реформації, закликав своїх послідовників не братися за зброю та обережно ставитися до відміни католицьких звичаїв. При цьому він усвідомлював свою залежність від політичних сил, особливо від саксонського курфюрста Фрідріха ІІІ, який надавав йому захист і підтримку. Реформатор вважав за необхідне звільнення німецької Церкви з-під підпорядкування Папі та введення її в підпорядкування місцевим дворянам, при цьому підсилюючи їхню політичну роль та послаблюючи позиції імператора. В богословських питаннях Лютер закликав відмовитися тільки від тих звичаїв, які суперечили його богословській позиції. Однак, не багато з тих, які підхопили реформаційні ідеї Лютера, зрозуміли його цілковито. Окрім Лютера, реформатори з’являлися ледь не у кожному місті, а їхні ідеї ставали дедалі радикальнішими. Деякі реформатори спекулювали народними настроями та закликали до кардинальної перебудови суспільства, усунення будь-яких владних авторитетів, повне відокремлення Церкви від держави, повалення дворянства тощо. Під цими лозунгами сформувалася радикальна реформація, тобто крайньо налаштовані групи протестантів. У 1524-1525 роках Німеччину охопило Селянське повстання, лідером якого став крайній реформатор Томас Мюн- цер, який виступив із реформаційними лозунгами швидше, ніж Лютер, і став провідником анабаптистів. На придушення повстання виступили війська німецьких дворян, які підтримували реформацію Лютера, але намагалися втримати її в межах здорового глузду. Селянські повстання стали першим зіткненням між різними групами протестантів, які забрали близько ста тисяч людських життів. Так, початок реформації означився кров'ю протестантів від рук протестантів. Лютер відреагував на Селянські повстання і висловив свою позицію у зверненні «Проти розбійницьких та злодійських селянських банд», в якому закликав до жорстокого придушення повстання. В останні роки життя Лютера реформація вийшла з-під його прямого контролю. Він займався виданням своїх робіт. У 1529 році з'явилися Великий і Малий Катехизми Лютера, які стали важливими богословськими текстами реформації, і лягли в основу лютеранського богослов'я. Окрім цього, Лютер багато проповідував. У 1546 році Мартін Лютер помер, залишивши дезорієнтовану Європу в хаосі.

• БОГОСЛОВ'Я ЛЮТЕРА

Богослов'я Лютера - це богослов'я Писання. Центром Писання є Христос. Закон Мойсея, на переконання Лютера, в юридичному сенсі відмінений Христом. Але Старий Завіт залишається важливим настільки, наскільки в ньому вже присутній Христос у прообразах.

- У середньовіччі сформувалося католицьке переконання про те, що Писання можна розуміти в чотирьох сенсах: буквальному, тропологічному (у зв'язку з духовним життям кожного окремого християнина), аналогічно (по відношенні до вічності) і алегорично. Лютер вважав, що Біблія має тільки одне значення: буквально-історичне. Біблію можна розуміти зі самої себе. Передання не є необхідним. Писання має «зовнішню ясність», тобто зрозуміле в аспектах мови, історії тощо. «Внутрішню ясність» дає тільки Святий Дух. Ціллю Писання є заохотити до покаяння. Закон цінний тільки в тому, що він, осуджуючи гріх, стимулює людину до покаяння і до пошуку допомоги у Христа.

- Прощення гріхів не залежить від покаяння. Справжньою сатисфакцією є страждання і смерть Христа. Тому сповідь та індульгенції не мають сенсу. На думку Лютера, існують два види праведності: зовнішня, яка полягає у добрих вчинках, і внутрішня, яка полягає в чистоті і досконалості серця. Внутрішню праведність не можна досягти ділами. Вона дарується по вірі у Христа. Тому вчинки не мають значення для спасіння. У справі спасіння і вічного блаженства людина повністю позбавлена свободи. Через гріх вона схильна до зла і поневолена ним. Тому людина не може зробити нічого, що би сприяло її спасінню. Спасіння залежить тільки від Божої благодаті.

- Основним моментом богослужіння, на думку Лютера, повинні стати читання Писання і проповідь. Причастя допускається в неділю, або коли хтось хоче причаститися. Тихі меси повинні бути відміненими. Літургія не є жертвою, тому що на ній ми не приносимо Богові дари, а навпаки: Бог дає нам дар - Тіло і Кров Христа. З традиційних Таїнств лютерани визнали тільки два: Хрещення і Причастя. В Причасті Лютер почав допускати мирян до чаші, критикував вчення про трансубстанціацію. Причастя є Таїнством тільки тоді, коли присутнє Слово. Щодо природи Євхаристії Лютер увійшов у дискусію з іншими протестантами. Лютер вважав, що в Євхаристії християни приймають істинні Тіло і Кров Христа. Натомість, Карлштадт і Цвінґлі вважали Євхаристію тільки символічною.

На загал, богословське учення Лютера визначається чотирма базовими принципами:

- solus Christus (тільки Христос) - спасіння дарує тільки Христос;

- sola gratia (тільки благодать) - спасіння людина отримує тільки Божою благодаттю, а не власними заслугами;

- sola fide (тільки віра) - адекватною відповіддю людини на дар Божої благодаті може бути тільки віра, а не людська діяльність;

- sola scriptura (тільки Писання) - Бог об'явив себе тільки в Писанні, а не в традиції Церкви.

Мартін Лютер був активним письменником. Він писав багато богословських і полемічних творів. Його Великий та Малий Ка- техизми стали основою лютеранського богослов’я. В 1536 році саксонкський курфюрст Фрідріх попросив Лютера написати тезовий виклад лютеранського віровчення, який хотів представити Папі для подальшого обговорення на Вселенському Соборі. В 1537 році Лютер представив такий текст членам Шмалькаль- денської Ліги (союзу лютеранських князів), і від цього текст отримав назву Шмалькальденські артикули. Вони ніколи не обговорювалися на Вселенському Соборі, але стали популярними серед лютеран. У полемічних творах Лютер часто переходив межі ввічливості та такту. Груба критика католицизму, зневажливі слова та безпідставні обвинувачення стали стилем його науково-популярної творчості. Гострі закиди та образи лунали від Лютера не тільки в адресу католиків. Критикуючи анабаптистів та Селянське повстання, Лютер закликав до жорстокого винищення всіх, хто не погоджувався з його переконаннями та порушував громадський спокій. В цих закликах виразилося неймовірно зневажливе ставлення до нижчих верст тогочасного німецького суспільства. Не менше, ніж католикам та анабаптистам, від Лютера дісталось і євреям. У ранніх творах Лютер прихильно ставився до євреїв, оскільки прагнув навернути їх до лютеранства. Він був переконаний, що євреї не стали християнами тільки тому, що не погоджувалися з католицизмом, а от тепер, коли Лютер опротестував католицизм, вони масово охрестяться. Ці надії наштовхнули його в 1523 році на написання памфлету «Ісус Христос народився євреєм». Однак, його проповідь серед євреїв не принесла успіху. Він настільки розчарувався, що став запеклим антисемітом. Коли ж у 1536 році саксонкський курфюрст Фрідріх почав боротьбу проти євреїв у своїх володіннях, Лютер, підтримуючи свого покровителя, спалахнув антисемітською злістю. В 1543 році він видав памфлет «Про євреїв і їхню брехню», яким відкрив нову сторінку гніту євреїв. Люте- рівський антисемітизм у ХХ столітті надихнув нацистів на винищення євреїв. Кришталева ніч, тобто перший масштабний погром євреїв у Німеччині, з якого почався єврейський голокост, відбулась 10 листопада 1938 року, тобто в день народження Лютера, і проходила з Лютеровими лозунгами.

<< | >>

↑

Источник: Шепетяк Олег Михайлович. Історія релігій. Том третій. - Жовква: Місіонер,2020. - 856 с.. 2020

Еще по теме 12.1. МАРТІН ЛЮТЕР:

- История религий -