Православ'я є одним з основних відгалужень у хрис­тиянстві, що офіційно оформилося на території Візантії після розколу церкви в 1054 р. на Східну та Західну.

Має мільйони послідовників, переважно в країнах Східної Європи, Близь­кого Сходу. Отриманий у IV ст. статус державної релігії узале- жнив його від імператорської влади (католицька церква дис- танціюється від політичної влади, намагається перебувати над нею), зробив ревним прихильником традиційних догматики і культу.

В основі православного віровчення - Святе Письмо (Біб­лія), Святий Переказ (рішення вселенських і помісних соборів V-VIII ст., праці отців церкви), Символ віри (визнання триє- диності Бога, боговтілення, спокутної жертви Ісуса Христа, за­гробного ушанування, також визнання церкви як посередника між Богом і людьми). Відвідування храмів, молитва, дотриман­ня постів, таїнств для православних віруючих мають особливе значення. Особлива роль належить культу святих, церковним святам, ушанованню ікон. Православ'я визнає хрещення, при­частя, миропомазання, сповідь, шлюб, священство, єлеосвячен- ня і богослужіння. Заперечує католицькі догмати про філіокве, чистилище, про непогрішимість Папи Римського та ін.

Перші православні центри, які згодом стали контролювати діяльність віруючих на великих територіях, поставали як само­стійні церковні утворення. З розпадом Римської імперії вони сформувалися в Александрії, Антіохії, Константинополі та Єру­салимі. Відцентрові сили, що діяли у Візантії, прискорили осла­блення взаємозалежності між цими територіями, внаслідок чого кожний церковний центр став самостійним у православному світі. З часом православні церкви виникли і в інших регіонах, здобуваючи самостійність у релігійно-церковному житті.

У сучасному світі є п’ятнадцять автокефальних і кілька автономних православних церков. Відповідно до тради­ційного переліку (диптиху) кожна з них посідає точно ви­значене місце у структурі Вселенського православ’я. Крім них, існують і інші православні церковні утворення, з певних при­чин не внесені до цього переліку.