13.6. СТАНОВЛЕННЯ ВІРОВЧЕННЯ І СУЧАСНІСТЬ

Основи богослов’я Реформістських Церков заклав Жан Каль- він. Він був реформатором другого покоління, а тому багато пе­рейняв від реформаторів першого покоління - Лютера, Меланх- тона, Цвінґлі і Буцера.

• КАЛЬВІН І ЛЮТЕР

Між богословськими доктринами Кальвіна і Лютера існують дві ключові відмінності, які не дозволили їм об'єднати свої зу­силля в період реформації:

- Перша полягає у розумінні Євхаристії. Відповідно до като­лицького віровчення, хліб і вино під час літургії перетво­рюються у Тіло і Кров Христа. Це відбувається шляхом транссубстанціації, тобто субстанція хліба зникає, а натомість з'являється субстанція Тіла Христового, але акциденції (ха­рактеристики) хліба залишаються. Тому люди бачать колір і форму хліба, відчувають його смак, але причащаються субстанції Тіла Христового.

- Другою відмінністю лютеранства і кальвінізму є вчення про предестинацію (praedestinatio). Католики і православні вчать, що людина свобідна вибирати свій власний життєвий шлях, а тому сама обирає, як їй жити. Ті, хто повірили у Христа і роблять добрі справи, осягають спасіння; ті, хто не вірить і чинить зло сам визначає свій шлях до пекла. Лютер, натомість, учив, що Бог наперед визначив людей до спасіння, а людина нічого не може досягнути добрими справами. Бог спасає людину тому, що цього хоче. Досвід показує, що далеко не всі люди повірили і стали праведні.

• ЖЕНЕВСЬКА АКАДЕМІЯ

Завдяки заснованій Кальвіном Женевській академії, в якій навчалися численні студенти з усієї Європи, які після навчання поверталися до своїх батьківщин із глибокими кальвіністськи­ми переконаннями, кальвінізм мав освічених прихильників у різних країнах. Наслідком їхньої діяльності було формування кальвіністських общин. Оскільки реформатори діяли на осно­ві підтримки світської влади, їхня доктрина повинна була ма­ти чітке формулювання.

З іншого боку, реформація і визначення віровчення не завжди відбувались одночасно. Реформація - це відмова від сопричас- тя з Католицькою Церквою. В період реформації деякі локальні церковні общини відділялися від Католицької Церкви, крити­кували її звичаї, але це не означало, що вони автоматично пе­реходять до іншого віровчення. Коли якийсь князь чи міський магістрат оголошував про вихід парафій, які розміщувались на території поширення його влади, з Католицької Церкви, ці пара­фії автоматично переходили у підпорядкування світської влади. Але перед духовенством поставало питання, чим замінити ті ка­толицькі догми і звичаї, від яких вони відмовлялися. Інколи на пошуки заміни йшли довгі роки. Якщо Женева прийняла віров­чення Кальвіна, то це не означає, що його відразу ж прийняли й інші міста, адже ж влада женевського магістрату поширювалась виключно на женевські парафії. Інші міста, магістрати яких ви­вели свої парафії з підпорядкування Католицької Церкви, бу­ли вимушені приймати своє віровчення. Оскільки найбільши­ми авторитетами серед тогочасних протестантів були Лютер і Кальвін, то духовенство протестантських Церков вибирало або лютеранство, або кальвінізм, або якесь проміжне вчення.

• ДОКТРИНАЛЬНІ ТЕКСТИ КАЛЬВІНІЗМУ

Так, у різних країнах укладалися різні доктринальні тексти, які однак повторювали базові кальвіністські принципи. Згодом, коли у більшості країн Європи відбулось розділення Церкви і держави, ці віровчення дали підстави об’єднатися всім Церк­вам, які у своїх віровченнях повторювали кальвіністські догми, в єдиний союз, але не в єдину Церкву. У Швейцарії склалися де­кілька доктринальних документів.

- В 1536 році в Базелі на з’їзді протестантських богословів було ухвалене «Перше Гельветське віросповідання» (Confessio Helvetica prior), написане групою протестантів на чолі з Гайн- ріхом Буллінґером. Це віросповідання стало квінтесенцією цвінґліанської доктрини.

- В 1549 році Жан Кальвін та Гайнріх Буллінґер, який після Ульріха Цвінґлі очолив цюріхську реформацію, підписали Цюріхську згоду (Consensus Tigurinus), тобто документ, який засвідчував тотожність кальвінізму та цвінґліанства і об’єд­нував обидві гілки швейцарської реформації.

- В 1561 році Гайнріх Буллінґер виклав на письмі основи влас­ної віри. Цей текст автор задумував як приватний, але він став популярним серед реформаторів та почав використо­вуватися як офіційний документ під назвою «Друге Гель- ветське віросповідання» (Confessio Helvetica posterior).

- В 1530 році імператор Карл V скликав райхстаґ в Авґсбурґу, на якому розглядались доктринальні питання. Лютерани на чолі з Філіпом Меланхтоном представили свій письмо­вий виклад віри, який отримав назву «Авґсбурґське віроспо­відання». Там само лідери страсбурзької реформації Вольф- ґанґ Фабріціус Капіто та Мартін Буцер представили своє ві­росповідання, відмінне від лютеранського. Оскільки його підписали представники чотирьох міст Страсбурґу, Кон­станца, Меммінґену та Ліндав, воно отримало назву «Тетра- політанське віросповідання» (Confessio Tetrapolitana). Позаяк між швейцарською і страсбурзькою реформаціями майже не було доктринальних відмінностей, Тетраполітанське віросповідання також є одним із важливих доктринальних текстів кальвінізму.

- В Німеччині кальвінізм користувався підтримкою пфальць- кого курфюрста Фрідріха ІІІ. Саме він оприлюднив «Друге Гельветське віросповідання» як офіційний документ. На його замовлення німецькі кальвіністські богослови Каспар Оле- віан та Захарія Урсін уклали «Гейдельберзький Катехизм» (Catechisis Palatina), який зараховувався до доктринальних документів кальвінізму.

- Поширення кальвіністських ідей у Франції дало імпульс для формування протестантських общин у цій країні. Фран­цузьких кальвіністів прийнято називати гугенотами. Ранні гугенотські общини не мали визначеного віровчення; до них проникав як кальвінізм, так і лютеранство, однак кальві­нізму було простіше поширюватися у Франції, оскільки його центр знаходився у франкомовній Женеві, і ключові постаті реформістського богослов’я писали французькою, а лютеранські тексти були написані німецькою і потребували перекладу для поширення на території Франції. В 1558 році в Пуатьє відбулось зібрання протестантських богословів Франції, які постановили зібратися через рік на загальний синод французьких протестантів для ухвалення спільного віровчення. В 1559 році відбувся перший гугенотський синод у Парижі, на якому було ухвалене «Галльське віросповідання» (Confessio Gallicana). Його ухвалення стало моментом форму­вання єдиної доктринальної бази гугенотів. «Галльське віросповідання» відповідає кальвіністським догмам.

- У 1571 році на сьомому гугенотському синоді в Ля Рошель в «Галльське віросповідання» були внесені незначні зміни. Тому його інколи називають Віросповідання Ля Рошель (Confession de la Rochelle).

- Протестантські общини у Нідерландах і Бельгії утворювалися в час, коли ці землі знаходились під володінням іспанської корони. В 1561 році Ґвідо де Брей уклав текст віросповідання в кальвіністському дусі, яке отримало назву «Бельгійське віросповідання» (Confessio Belgica). Цей текст був надісланий іспанському королю Філіпу ІІ з надією, що король його затвердить. Король негативно відреагував на цей документ, але він став визначальним для бельгійських і нідерландських кальвіністів.

- Віровчення Церкви Шотландії ґрунтується на «Шотландсько­му віросповіданні» (Confessio Scotica). Цей документ був ухва­лений за складних політичних умов у шотландській історії. Коли шотландська королева Марія І Стюард стала дружиною французького короля Філіпа ІІ, а її мати королева Марія де Гіз, яка походила з французького дворянського роду Гізів, в якості регента правила Шотландією, то родинні зв'язки французьких і шотландських монархів насторожили англій­ську королеву Єлизавету І, яка відразу ж ввела у Шотландію свої війська і підтримала шотландських аристократів-про- тестантів, які схилялися до кальвінізму. З підтримкою Єлизавети шотландський парламент, всупереч волі шот­ландської королеви, проголосив відділення Церкви Шот­ландії від Католицької Церкви та утворив комісію на чолі з Джоном Ноксом для укладення віросповідання. Комісія за чотири дні склала «Шотландське віросповідання», яке ляг­ло в основу богословської доктрини шотландських каль­віністів. В 1560 році шотландський парламент схвалив це віросповідання, відмежувавши цією постановою Церкву Шотландії від Католицької Церкви та від Церкви Англії. Від цього часу Шотландська Церква стала пресвітеріанською (кальвіністською).

- В середині XVII століття в Англії провідне становище посту­пово завойовували пресвітеріани, тобто британські каль­віністи, які отримали більшість у парламенті. Протистояння парламенту і короля Карла І Стюарда врешті призвели до революції та страти короля в 1649 році. У 1647 році в Англії, коли пресвітеріани перебували на вершині своєї могутності, відбувся синод у Вестмінстерському абатстві, в якому взяли участь провідні кальвіністські богослови Англії, Шотландії та Ірландії. Результатом роботи цього синоду стало ухвалення «Вестмінстерського віросповідання» (Westminster Confession of Faith). Його автори планували, що це віросповідання зможе об'єднати пресвітеріан трьох країн в єдиній Церкві. Насправді цього не сталось. Після Реставрації Стюардів на англійському троні пресвітеріани втратили свою могутність та не змогли об’єднатись. «Вестмінстерське віросповідання» поступово забулось у АнглїїтаІрландїї,але в Шотландіївоно стало базовим доктринальним документом, витіснивши «Шотландське віросповідання». Тому головним віроповчальним документом шотландських пресвітеріан сьогодні є не «Шотландське», а «Вестмінстерське віросповідання».

Наявність різноманітних кальвіністських віросповідань ста­новить ключову відмінність між лютеранством і кальвінізмом. Лютеранами є ті християни, які прийняли Авґсбурзьке віроспо­відання, тобто всі лютерани сповідують одну, чітко визначену систему догматів, викладену в одному базовому документі. Ре­формістські Церкви (кальвіністи), натомість, формувались по- іншому. Вони відділялись від Католицької Церкви, переходили у підпорядкування місцевої світської влади, і лиш тоді визнача­ли власне віровчення. Вони не переймали його автоматично від Женевської Церкви, а писали власні доктринальні документи. І тільки завдяки тому, що Кальвін організував можливість протес­тантам із різних країн навчатися в Женевській академії, в різних країнах перебували учні Кальвіна. Вони й писали власні віроспо­відання, але в кальвіністському дусі, тобто викладаючи ті ідеї, яких їх навчили в Женеві. Відповідно, якщо лютеранами назива­ють тих, хто прийняв «Авґсбурґське віросповідання», то рефор­місти (кальвіністи) не мають єдиного віросповідання, але в усіх реформістських віросповіданнях присутні базові ідеї Кальвіна.

• АРМІНІАНСТВО

Така ситуація в кальвінізмі створювала поле для свободи дум­ки. В кожному місті реформатори могли писати такі віросповіда­ння, які хотіли. Ці віросповідання схожі за змістом тому, що вони багато переймали від Кальвіна, але не тому, що мусіли підпису­ватися під Кальвіновими текстами. Через цю своєрідну свободу у кальвінізмі з’являлись відмінності віровчення. Кальвін сприй­мався як авторитетний богослов, але не як критерій істиннос­ті, а тому реформісти не звіряли з ним свої погляди. Далеко не всі богослови Реформістських Церков у всьому погоджувалися з Кальвіном. Серед реформістів з’являлися богослови, які ви­ступали з активною критикою Кальвіна та його поглядів. Най­більшим противником кальвіністського богослов’я в ранньо­му протестантизмі був нідерландський богослов Якоб Арміній (1560-1609), який ґрунтував свої богословські погляди на кри­тиці Кальвіна. Армінія підтримали численні реформістські бого­слови в Нідерландах, Шотландії та інших країнах. Незважаючи на незгоду з Кальвіном, ані Арміній, ані його послідовники не покинули Реформістську Церкву, оскільки, на їхню думку, при­належність до Реформістської Церкви не тотожне зі сповідуван­ням кальвіністського богослов’я.

Хоч у той час в Реформістській Церкві Нідерландів діяв Con­fessio Belgica, протестантські богослови сприймали кальвініст­ське богослов’я не як офіційну доктрину, а лише як один із мож­ливих варіантів тлумачення віровчення. Тому Арміній, дискуту­ючи проти Кальвіна, ставив собі за ціль очистити Реформістську Церкву від кальвінізму. Після смерті Армінія, група його послі­довників в 1610 році сформувала офіційне звернення до цер­ковної і світської влади Нідерландів, зване Remonstrantia. Саме тому послідовників Армінія прийнято називати армініанами або ремонстрантами. Армініани ніколи не виокремлювались у власну конфесію, а становили тільки один із напрямів богослов­ської думки. В Ремонстранції вчення Армінія було систематизо­ване. Воно ґрунтувалося на критиці п’яти базових тез Кальвіна: вчення про подвійну предестинацію; вчення про те, що вибра­ний Богом обов’язково спасеться, а невибраний обов’язково загине; вчення про те, що Христос помер тільки за вибраних; вчення про те, що Бог дарує свою благодать тільки вибраним; вчення про те, що ті, хто отримав благодать, ніколи її не втра­тять. Окрім цього, армініани виступали з критикою порядків у кальвіністських общинах. Вони наполягали на необхідності сво­боди віросповідання і недопустимості теократичної диктатури, на кшталт тої, що Кальвін запровадив у Женеві. Противників амрініан та строгих послідовників поглядів Кальвіна називали контраремонстрантами. Лідером цієї школи був нідерланд­ський богослов Франциск Ґомар (1563-1641).

• СИНОД У ДОРДРЕХТІ

Щоби не допустити розколу серед реформістів, Генеральні штати Нідерландів у 1618-1619 роках скликали Синод у Дордрех- ті. Хоч Синод відбувався з ініціативи нідерландської влади, в ньому взяли участь богослови, які презентувати Реформістські Церкви різних країн. Тому цей Синод має особливе значення не тільки для Церкви Нідерландів, а для всіх реформістських об­щин. На цьому Синоді перед богословами постало завдання ви­значити, на чиїй стороні правда - Кальвіна чи Армінія. На Синоді перемогли кальвіністи, а армініанство було осуджене як єресь. Учасники Синоду виклали свої погляди у Канонах Дордрехт- ського Синоду, розділених на п'ять глав: 1) про Божественну вибраність і прокляття, 2) про спасіння людини через смерть Христа, 3-4) про гріховність людини та її навернення до Бога, 5) про силу святості. Дордрехтський Синод проголосив Confessio Belgica, Confessio Gallicana і Catechisis Palatina основними док- тринальними документами Реформістських Церков. На основі постанов Дордрехтського Синоду в подальшому були виділені п'ять догм, які стали визначальними для кальвінізму:

S абсолютна гріховність людини,

S Бог-Отець обирає, кого спасти, а кого ні,

S Бог-Син (Христос) є Спасителем своїх дітей, але не інших людей,

S Бог-Святий Дух обов'язково спасе вибраних,

S Божі діти через свою віру можуть бути абсолютно впевне­ними у своєму спасінні.

В англомовному кальвінізмі ці тези прийнято називати five points of calvinism (п'ять точок кальвінізму).

Синод у Дордрехті став переломним моментом у протестан­тизмі. Він заклав основи кальвіністської ортодоксії. Армініан- ство стало об'єктом гонінь. Відразу ж після Синоду був страче­ний політик Йоганн фан Олденбарневелт та інші прихильники армініанства, а Гуґо Ґроцій, щоби уникнути страти, втік до Фран­ції, де продовжував працювати, живучи з пенсії, яку йому випла­чував король Людовік ХІІІ. Так, кальвініст Ґроцій став жертвою кальвіністів, і був урятований королем-католиком. Хоч арміні- анство й було викорінене з реформістського богослов'я, воно мало великий вплив на формування англіканства, методизму, баптизму та інших напрямів протестантизму. Після Синоду в Дорхреті кальвіністське богослов'я відображало основні куль­турні віяння, які були присутні і в лютеранстві, і в англіканстві.

• СУЧАСНИЙ КАЛЬВІНІЗМ

Центрами поширення кальвіністського богослов’я стали Швейцарія, Нідерланди та Шотландія. Протестанти цих країн обрали кальвінізм власним віровченням. З цих країн реформа­торство поширилось по всьому світі. Швейцарські проповідни­ки заклали початок французького гугенотства, а також пропо­відували в Німеччині, Австрії, Угорщині, Чехії, Україні. Відтоді в цих країнах існують протестантські Церкви, які перейняли кальвіністську доктрину. Однак, Реформістські Церкви цих кра­їн є плодом не власної реформації, а діяльності кальвіністських проповідників зі Швейцарії. Нідерландські реформатори та шот­ландські пресвітеріани вели активну проповідь у Новому світі, де досягли великих успіхів. Поширення реформаторства і каль­віністського віровчення дало початок реформістським Церквам на всіх континентах. Найбільші протестантські Церквами світу, віровчення яких ґрунтується на кальвіністському богослов’ї, знаходяться не в Європі:

- Етіопська Євангельська Церква (Ethiopian Evangelical Church), до якої належать 8,3 мільйони віруючих,

- Церква Південної Індії (Church of South India), до якої належать п’ять мільйонів віруючих,

- Пресвітеріанська Церква Східної Азії (Presbyterian Church of East Africa), до якої належать чотири мільйони віруючих,

- Церква Ісуса Христа в Мадагаскарі (Church of Jesus Christ in Madagascar), до якої належать 3,5 мільйона віруючих.

Поширення реформістських Церков і активна місійна діяль­ність зробили кальвінізм однією з найбільших протестантських деномінацій світу.

Кальвіністи, як і інші протестанти, не становлять єдиної Церкви, а роздроблені на численні місцеві церковні общини. Спільність віровчення та необхідність координації спільних дій стимулювали кальвіністів об’єднуватися в асоціації. В минулому виникали численні екуменічні об’єднання реформістських Цер­ков. У 2010 році був створений Світовий Союз Реформістських Церков (World Communion of Reformed Churches), який об’єднав майже всі Церкви, віровчення яких ґрунтується на кальвініст­ському богослов’ї. Сюди ввійшли реформістські, пресвітеріан­ські та конгрегаціоністські Церкви. Світовий Союз Реформіст­ських Церков є одним із найбільших у світі протестантським екуменічним об’єднанням. До нього входять 233 Церкви, які розташовані у 110 країнах світу, і до яких належить сто мільйо­нів віруючих. У ряді протестантських екуменічних об’єднань за кількістю віруючих після Світового Союзу Реформістських Цер­ков знаходяться Англіканське Співтовариство (85 мільйонів ві­руючих), Світовий Собор Методистів (80,5 мільйона віруючих), Світова Федерація Лютеран (74 мільйона віруючих).