14.1. АНГЛІКАНСТВО ЕПОХИ ТЮДОРІВ

Коли Лютер, Кальвін, Цвінґлі та інші висловили свої ідеї, вони стали популярними по всьому християнському світі. Поширен­ню протестантських ідей сприяло винайдення книгодрукуван­ня, завдяки чому будь-який текст міг швидко розмножуватись і поширюватись у різних країнах, а також природне для кожної людини захоплення всім новим.

• ГЕНРІХ VIII

Генріх VII не здійснював спроб підпорядкувати Церкву коро­лівській владі, але в 1509 році, після смерті Генріха VII, на трон вступив його син Генріх VIII, який правив Англією до своєї смерті у 1547 році.

В тому ж році кентерберійський архиєпископ Томас Кранмер оголосив шлюб Генріха VIH і Катерини недійсним. Катерина, збе­рігаючи титул принцеси Уельської, покинула палац та померла 7 січня 1536 року. У 1533 році король одружився вдруге з Анною Болейн, яка походила з давнього англійського дворянського ро­ду. Але й Анна не народила королю сина. Єдиною дитиною Анни і Генріха була Єлизавета, яка згодом стала королевою Англії. Роз­чарувавшись у новій королеві та, повіривши в інтриги придвор­них ворогів Анни, король звинуватив її у зраді. Анна Болейн була засуджена, а 19 травня 1536 року привселюдно страчена. Її дочку Єлизавету король оголосив незаконнонародженою та вислав із Лондону. Відразу ж після страти Анни Болейн, король одружився втретє.

• АКТ ПРО СУПРЕМАЦІЮ

Отже, основним поштовхом для англійської реформації стали особисті сімейні проблеми короля Генріха VIII. Перші роки ан­глійської реформації були багаті на події. Відхід Церкви Англії від Католицької Церкви відбувався поступово: впродовж 1532­1534 років англійський парламент ухвалив низку рішень, які об­межували вплив Папи Римського на життя Церкви Англії:

- у 1532 році була прийнята постанова «Про обмеження анна- тів», яким були обмежені надходження до папської казни з Англії,

- у 1533 році - «Про підпорядкування духовеснтва» і «Про обмеження апеляцій до Риму»,

- у 1534 році - «Про церковні призначення», «Про відміну папських диспенз», «Про відміну папської юрисдикції у відношенні до англійського духовенства» і «Про надання архиепископу Кентерберійському права звільняти від обітниць».

- Найважливішим документом, який ознаменував розкол став перший Акт про супремацію (Acts of Supremacy) від 3 листопада 1534 року. Відповідно до цього Акту, король проголошувався Єдиним верховний земним главою Церкви Англії (the only supreme head on Earth of the Church of England). Відповідно до цього документу, король отримував право призначати і звільняти духовенство, вносити зміни в літургійний обряд, візитувати єпархії, керувати церковними фінансами тощо. Тепер король для Церкви Англії замінив Папу Римського. Акт про супремацію давав королю абсолютну владу в Англії.

•МОР І ФІШЕР

Очевидно, що велика частина населення Англії була проти та­кого рішення, та не бажала розривати свого відвічного духовного зв'язку з Католицькою Церквою. Король зобов'язував усіх свяще­ників, чиновників і університетських викладачів присягати на вірність йому як Главі Церкви. Ті, хто залишався переконаними католиками, відмовлялись складати такі присяги. Як наслідок, відразу ж після ухвалення Акту про супремацію, був ухвалений Акт про зраду, відповідно до якого кожен, хто відмовлявся від складення присяги на вірність королю як Главі Церкви, оголошу­вався державним зрадником і підлягав смертній карі. Цей доку­мент дав підстави для початку масових репресій. Першими жерт­вами репресій стали сер Томас Мор, який був лордом-канцлером Англії та видатним соціальним філософом, страчений 6 липня 1535 року, та Кардинал Джон Фішер, єпископ Рочестерський і канцлер Кембриджського університету. Обидва були канонізова­ні Католицькою Церквою як святі мученики за віру.

•ПРОТИСТОЯННЯ В ЦЕРКВІ АНГЛІЇ

Як тільки Церква Англії відділилася від Католицької Церкви, у протестантській частині англійського суспільства виділилися дві групи. Короля цікавило тільки отримання повної влади над Церквою, але він не бажав змінювати ані богослов'я, ані літур­гійний обряд. Частина англійських протестантів підтримували короля. Лідерами поміркованої реформації були вінчестерський єпископ Стівен Ґардінер і герцог Норфолк, які ціллю реформа­ції вважали осягнення абсолютної влади короля.

У 1536 році був створений Комітет Реформації, очолюваний архиєпископом Томасом Кранмером, завданням якого було оформлення віросповідання Церкви Англії. Цей Комітет у 1536 році розробив основні постулати англіканської доктрини, відомі під назвою «Десять статей» (Ten Articles), в яких були зроблені великі поступки континентальній реформації: визнавались тіль­ки дві Святі Тайни, заборонялись молитви за душі в чистилищі, релігійні зображення, використання освяченої води тощо. «Де­сять статей» стали першим доктринальним документом Церкви Англії; король їх прийняв.

• ЕДУАРД VI

В 1547 році Генріх VIII помер, а на трон зійшов його син Еду- ард VI, якому на той час виповнилося лише десять років. Зви­чайно, що король у тому віці правити не міг. Фактична влада перейшла не до окремого регента, а до Ради правителів, на чолі якої в 1547-1549 роках стояв герцог Сомерсет, а в 1549-1553 - герцог Нортумберленд. Як Сомерсет, так і Нортумберленд були прихильниками радикальної реформації. Саме за царювання Едуарда VI були відмінені «Шість статей», дозволено завозити лютеранські і кальвіністські книги. В цей період з’являлося ба­гато англійської літератури реформаторського змісту. Особливо тут виділялися збірники проповідей архиєпископа Томаса Кран- мера. Якщо за правління Генріха VIII було заборонено вносити будь-які зміни в літургійний обряд, то за царювання Едуарда VI відбулись літургійні реформи. У 1549 році була укладена перша «Книга загальних молитов» (The Book of Common Prayer) - пер­ший збірник богослужінь Церкви Англії. Її укладачі відмовилися від римського обряду та здійснили спробу реставрувати сарум- ський обряд, який колись практикувався в Англії. У 1552 році з’явилась друга «Книга загальних молитов», у якій літургійна реформа пішла ще далі і були ліквідовані останні залишки рим­ського обряду. У 1551-1552 роках Томас Кранмер розробив но­вий доктринальний документ, до якого ввійшли 45 статей. Піс­ля обговорення королем, парламентом і урядом документ був зменшений до 42 статей, які король підписав у 1553 році та ро­зіслав духовенству для ознайомлення. Враховуючи зауваження духовенства, документ був зменшений до 39 статей, і в такому вигляді ухвалений парламентом у 1571 році.

• МАРІЯ І ТЮДОР

У 1553 році неповнолітній король Едуард VI помер, і англій­ською королевою стала леді Джейн Грей, яка була правнучкою Генріха VII. Шістнадцятирічна Джейн стала маріонеткою у по­літичних інтригах дворянства. Їй вдалося пробути королевою тільки дев'ять днів, після чого її скинули з трону і стратили. На трон зійшла дочка Генріха VIII Марія І. Вона була одруженою з Філіпом ІІ Габсбургом, який був королем Іспанії у 1556-1598 роках, королем Португалії у 1581-1598 роках, королем Сицилії у 1554-1598 роках, королем Неаполя у 1554-1598 роках. Філіп ІІ був сином імператора Священної Римської імперії Карла V, який об'єднав у своїх володіннях Німеччину, Австрію, Нідерланди, Італію, Богемію, Угорщину, Іспанію, Португалію та інші землі. Карл V був сином іспанської королеви Хуани І, яка була доч­кою Фердинанда ІІ Арагонського та Ізабелли Кастильської, від шлюбу яких утворилась сучасна Іспанія. Дочкою Фердинанда ІІ та Ізабелли Кастильської, і відповідно рідною сестрою Хуанни І була Катерина Арагонська, перша дружина Генріха VIII. Відпо­відно, дочка Генріха VIII і Катерини Арагонської, Марія І була родичкою Філіпа ІІ Габсбурга. Марія була переконаною католич­кою, а також її родинні зв'язки з Габсбургами сприяли її орієнта­ції на політику прокатолицьких лідерів. Під проводом королеви Марії була здійснена спроба відновити зв'язок Церкви Англії з Католицькою Церквою. Королева відмінила перший Акт про супремацію, чим офіційно відновила підпорядкування Церкви Англії Папі Римському. В період правління Марії І за звинувачен­ням у державній зраді був страчений архиєпископ Томас Кран- мер; інші впливові реформатори були звільнені, деякі ув'язнені або страчені. В умовах відсутності державної підтримки не було жодного розвитку англіканства.

• ЄЛИЗАВЕТА І ТЮДОР

Правління королеви Марії І було коротким; вона померла 17 листопада 1558 року. За цей короткий період королева не змогла здолати протестантизм. Після її смерті на трон вступи­ла її 25-літня сестра Єлизавета І, яка була дочкою Генріха VIII та Анни Болейн. Незважаючи на те, що король Генріх відрікся від неї та оголосив її незаконнонародженою, Єлизавета була вір­ною справі батька, і приклала великі зусилля для продовження реформації. Єлизавета І правила Англією з 1558 до 1603 року. Ці півстоліття стали цілою епохою, під час якого Англія пере­творилася на одного з найвпливовіших геополітичних гравців. Єлизавета все життя залишалася неодруженою, хоч велися пе­реговори про її можливий шлюб із Філіпом Габсбургом, вдівцем її сестри Марії І, представниками французької корони, герцогом Австрійським та іншими монархами Європи. Під час її правління Англія почала колоніальну політику та заклала першу колонію - Вірджінію (сьогодні - один із американських штатів), названу так у честь Єлизавети, оскільки в перекладі з латини ця назва означає «діва».

Найбільшою зовнішньополітичною проблемою Єлизавети стала Шотландія. У 1542 році народилася Марія І Стюард, яка з дня свого народження стала королевою Шотландії, оскільки її батько Яків V Стюард помер у цьому ж році. Вона одружилась із французьким королем Франциском ІІ Валуа, і, як його дружи­на, була також французькою королевою у 1559-1560 роках. В час дитинства та перебування у Франції Марії І Стюард Шотландію на правах регента правила її мати і вдова Якова V Марія де Гіз, яка була француженкою. Оскільки король Яків V Стюард, батько Марії Стюард, був сином Маргарити Тюдор, дочки англійського короля Генріха VII та сестри Генріха VIII, то Марія І Стюард була двоюрідною племінницею Єлизавети І Тюдор, що давало їй під­стави претендувати на англійський трон. Для Єлизавети Марія була величезною небезпекою, оскільки вона була католичкою і французькою королевою. Єлизавета боялася, що Марія дозво­лить французькій армії розташуватися в Шотландії та звідти атакувати Англію, а також, що Марія підтримає католицьку опо­зицію проти Єлизавети. Щоби цьому завадити, Єлизавета під­тримала шотландських кальвіністів, що дало поштовх для ви­никнення Церкви Шотландії, хоч в самій Англії вона кальвіністів не терпіла. У 1557 році був укладений Перший союз (First Band) - присяга шотландської протестантської аристократії захища­ти протестантизм та поборювати католицизм. У 1559 році до Шотландії прибув Джон Нокс, який відзначався палким відсто­юванням протестантизму і непримиренною критикою жіночого царювання. Під впливом проповідей Нокса в Шотландії спалах­нуло Протестантське повстання 1559-1960 років, під час якого протестанти руйнували католицькі храми і монастирі, вбивали духовенство. Королівська армія виступила на захист католиків. Тоді повстанці звернулись до Єлизавети І з проханням ввести в Шотландію англійську армію, що Єлизавета з радістю викона­ла. На сторону шотландської корони стала Франція, яка мала з Шотландією спільну королеву. У 1560 році помер французький король Франциск ІІ, і його вдова Марія Стюард втратила корону. При наступному французькому королю Карлі ІХ французький уряд не хотів загострювати відносини з Англією, а волів зосеред­итись на вирішенні внутрішніх проблем. Між Англією та Фран­цією була укладена угода, якою обидві країни зобов’язувалися вивести війська з Шотландії. Однак, на той час протестантська опозиція в Шотландії вже дуже зміцніла.

Коли Марія Стюард у 1561 році повернулася до Шотландії, то на чолі країни стояла група протестантських дворян, які отри­мували підтримку Єлизавети та створили опозицію Марії. Вре­шті, у 1566 році Марія народила сина Якова. Відразу ж дворяни змусили її зректися трону на користь сина та ув’язнили її, а Яко­ву організували протестантське виховання. У 1568 році Марії вдалося втекти з-під ув’язнення, і вона перебралась до Англії, шукаючи підтримки Єлизавети. Однак і там вона була ув’язнена на 19 років. Англійські католики, готуючи заколот проти Єли­завети, прагнули висунути на трон Марію. Участь Марії у змові проти Єлизавети була розкритою; суд її визнав винною, і 8 лю­того 1587 року її стратили. Якщо під час царювання Марії І Тю­дор Англія була вірним союзником Іспанії, то в часи Єлизавети І вони стали ворогами. Єлизавета підтримала протестантські Ні­дерланди в боротьбі проти Іспанії. У 1588 році почалась війна між Іспанією та Англією, в якій Іспанія зазнала поразки, оскіль­ки Єлизавета зуміла розбудувати найкращий у той час флот.

Незважаючи на успіхи королеви Єлизавети на зовнішньополі­тичній арені, її правління не було повністю спокійним всередині країни. Вона зіткнулась із тими самими проблемами, що й Ген­ріх VIII - релігійною роздробленістю Англії. З одного боку, її за­пеклими ворогами були католики, тобто англійці, які не бажали залишати Католицьку Церкву через примху короля. Католицька опозиція підсилювалася іспанцями і французами, які після Ма­рії І Тюдор зберігали сильні позиції в Англії. Окрім того, католики переважали в Ірландії, яка в той час перебувала під англійською короною. Єлизавета, хоч і намагалася всіляко обмежувати права католиків, утім не могла здолати величезну частину населення своєї країни. З іншого боку, опозицію королеві створювали про­тестанти, які не бажали обмежуватись лишень визнанням під­порядкування Церкви короні, а прагнули масштабних реформ, на кшталт лютеранства і кальвінізму. Єлизавета у боротьбі про­ти прихильників континентальної реформації використовувала ті самі методи, що й її батько. Розуміючи важливість ефективної релігійної політики, Єлизавета, як тільки вступила на трон, взя­лася наводити лад в Англіканській Церкві після хаосу, який за­панував у ній у час правління Марії. Королева відновила «Книгу загальних молитов» 1552 року. У 1559 році королева видала Акт про одностайність спільних молитов, звершення таїнств, інших обрядів і церемоній, а також про встановлення форми висвячен­ня єпископів, священиків і дияконів у Церкві Англії (An Act for the Uniformity of Publick Prayers; and Administration of Sacraments, and other Rites and Ceremonies: And for the establishing the Form of Making, Ordaining, and Consecrating Bishops, Priests, and Deacons in the Church of England). Це був третій Акт про одностайність; два попередні були ухвалені у 1542 році Генріхом VIII і в 1549 році Едуардом VI. Четвертий Акт про одностайність був ухва­лений у 1662 році королем Карлом ІІ Стюардом. Відповідно до постанов королеви Єлизавети, будь-які відхилення від уста­новленого обряду карались штрафами та ув’язненнями, не до­пускались ані найменші вільнодумства, заборонялось публіку­вання лютеранських і кальвіністських книг. Уряд контролював відвідування громадянами недільних і святкових богослужінь в англіканських храмах. За невідвідування англіканських богослу­жінь порушників карали. Такі жорсткі дії королеви викликали різку опозицію. Авторитарність правління королеви не дозво­ляла прихильникам континентальної опозиції висловлюватись відкрито. Ареною їхньої діяльності став парламент, в якому ідеї масштабних реформ знаходили щоразу більше прихильників. Протестантське лобі в парламенті проявило себе після смерті Єлизавети. У 1559 році королева Єлизавета І видала другий Акт про супремацію, оскільки перший Акт, виданий Генріхом VIII у 1534 році, був відмінений королевою Марією І Тюдор. Другий Акт удруге відділяв Церкву Англії від Католицької Церкви. Два Акти відрізнялись тільки однією відмінністю: якщо Генріх VIII в Акті про супремацію 1534 року іменував себе Єдиним верховний земним главою Церкви Англії (the only supreme head on Earth of the Church of England), то в Акті про супремацію 1559 року Єлиза­вета І, вважаючи, що жінка не може бути Главою Церкви, назвала себе Верховним правителем Церкви Англії (Supreme Governor of the Church of England). Цей титул англійські королі зберігають досі. Останні роки свого правління Єлизавета поступово відхо­дила від справ, впадаючи у важку депресію та втрачаючи фізич­не здоров'я. Королева померла 24 березня 1603 року. Оскільки королева не була одруженою та не мала близьких родичів, най­ближчим спадкоємцем престолу став шотландський король Яків VI Стюард, син Марії І Стюард, яку Єлизавета І засудила до страти. Новий король вступив на англійський трон під іменем Якова І. Уряд підготував мирну передачу влади. Зі смертю Єли­завети І закінчилась епоха династії Тюдорів на англійському троні - найбурхливіша епоха в історії Англії, коли країна вступи­ла на шлях колонізації та швидкого економічного розвитку, але й стала одним із центрів руйнування церковної єдності.