13.5. ПРЕСВІТЕРІАНИ, ПУРИТАНИ, ІНДЕПЕНДЕНТИ

Ідеї протестантизму швидко з'явилися на території Британії. Серед англійської і шотландської інтелігенції в XVI столітті тво­ри Лютера і Кальвіна стали популярними. В 1533 році англій­ський король Генріх VIII оголосив про вихід Церкви Англії з лона Католицької Церкви та підпорядкування її короні.

• НОКС І ШОТЛАНДСЬКА РЕФОРМАЦІЯ

Лідером шотландської реформації став Джон Нокс (1510­1572). Він народився у небагатій дворянській родині, отримав богословську освіту та став католицьким священиком.

Повернутися до католицької Шотландії він не міг, тому пере­селився на континент. Його новою батьківщиною на деякий час стала Женева, в якій Нокс перейнявся ідеями Кальвіна. Від 1545 року Нокс був протестантом, але його протестантизм полягав виключно у протесті проти Католицької Церкви, а не у форму­ванні альтернативної концепції Церкви. Саме в Женеві під впли­вом Кальвіна він зумів сформулювати власну позицію. Тепер він не тільки критикував існуючі церковні звичаї, а й відстоював альтернативні моделі церковного порядку та віровчення. Свої погляди він виклав у Женеві в роботі «Трубний глас проти жах­ливого правління жінок», у якій він гостро критикував англій­ську королеву Марію І Тюдор та шотландську королеву Марію де Гіз, які були католичками. В 1557 році королева Марія І Тю­дор померла, і на трон зійшла її сестра Єлизавета І Тюдор, яка була англіканкою.

В 1559 році Нокс повернувся до Шотландії, але цього разу з глибокими кальвіністськими переконаннями та палкою рішу­чістю боротися за справу реформації. В тогочасній Шотландії для цього були сприятливі політичні обставини. 14 грудня 1542 року помер шотландський король Яків V Стюард, а 8 грудня 1542 року, тобто за декілька днів до його смерті, народилась його до­чка і спадкоємиця Марія І Стюард. Відповідно, Марія І стала ко­ролевою у шестиденному віці. Оскільки в тому віці вона керу­вати не могла, регентом королівства стала вдова Якова V і мати Марії І Марія де Гіз. Вона була француженкою і рідною сестрою впливових французьких аристократів герцога Франсуа де Гіза та кардинала Шарля де Гіза. В 1559 році помер французький король Генріх ІІ і на трон вступив його п’ятнадцятилітній син Франциск ІІ. Влада в королівстві опинилася в руках королеви Катерини Медичі, яка була вдовою Генріха ІІ та матір’ю Фран­циска ІІ. Найближчими соратниками королеви Катерини Меди- чі були брати Гізи, влада яких у Франції була безмежною. Вони влаштували одруження своєї племінниці, шотландської короле­ви Марії І Стюард, з французьким королем Франциском ІІ. Так, Марія Стюард перебралась до Франції, а Шотландія повністю опинилась під владою королеви Марії де Гіз. Для того, щоби за­безпечити недоторканність Шотландії, Марія де Гіз підтримува­ла тісні контакти з рідною їй Францією. Це не подобалося деяким аристократам, які орієнтувалися на Англію. Англійський уряд підтримував своїх союзників з ціллю посилення свого впливу в Шотландії.

В травні 1559 року Нокс виголосив проповідь у місті Петрі, темою якої була політика. Нокс оголосив правління Марії де Гіз незаконним. Ця проповідь стала поштовхом для повстання проти королеви-регента, яке тривало у 1559-1560 роках. Сили повстанців були незначними, оскільки народ не надто жваво підтримував опозицію та реформацію. Але Нокс підмовив по­всталих дворян попросити допомоги в Англії. Англійська ко­ролева Єлизавета І відразу ж відправила армію до Шотландії. Єлизавета І, яка переслідувала кальвіністів в Англії, активно підтримувала їх у Шотландії. Вона використовувала внутрішні шотландські протистояння для посилення англійського впливу у цій країні. Королева Марія де Гіз, щоби зберегти незалежність Шотландії, попросила допомоги у Франції. Так, на території Шот­ландії розгорілась англо-французька війна, в якій сили самих шотландців були незначними. В 1560 році з ініціативи Марії де Гіз був підписаний Единбурзький мир, відповідно до якого Шот­ландію мали покинути англійські та французькі війська. У тому ж році померли французький король Франциск ІІ і шотландська королева-регент Марія де Гіз. Смерть цих двох монархів стала переломною в історії Шотландії. Марія Стюард не мала більше потреби залишатися у Франції, оскільки її чоловік, король Фран­циск ІІ, помер, і мусіла повертатися до Шотландії, щоби перейня­ти управління країною, бо її мати королева Марія де Гіз також померла. Марія Стюард повернулася до Шотландії в 1561 році. За декілька місяців, які проминули від смерті Марії де Гіз до по­вернення Марії Стюард, протестантська опозиція утвердилася в парламенті, а Джон Нокс укріпив свої позиції. В 1560 році пар­ламент ухвалив постанову про вихід Церкви Шотландії з лона Католицької Церкви, і прийняв Шотландське віросповідання, написане в кальвіністському дусі. Також парламент ухвалив но­ву модель управління Церквою - пресвітеріанську. Так, 1560 рік став роком утворення Шотландської Пресвітеріанської Церкви, а її ідейним натхненником став Джон Нокс.

• ПРЕСВІТЕРІАНСТВО

Оскільки Женевська Церква, на відміну від Лютеранських Церков та Церкви Англії, не мала єпископів, нею керували міс­цеві магістрати, а внутрішнім церковним життям управляли консисторії. Внаслідок відмови від інституту єпископства, най­вищим єрархічним рівнем реформістського духовенства стали священики. Католики і православні у служінні священика ви­діляють дві функції, через що утвердились два слова для озна­чення священика: преовотеро^ (пресвітер, старший) наголошує на функції пастирського управління, а Іерео^ (єрей, священнос­лужитель) підкреслює його літургійну функцію. Кальвіністи нівелювали роль єрея, оскільки вважали, що під час літургії не священик освячує Дари, а сам Христос їх освячує. Відповідно, служіння священика зводилось тільки до пастирського служін­ня. Тому у кальвінізмі немає священиків-єреїв, але є священики- пресвітери. Згодом різні протестантські конфесії на цій основі відмовились називати своїх духовних провідників священиками або пресвітерами, а почали називати їх пасторами. Систему цер­ковної організації, в якій немає єпископів, а є тільки пресвітери, називають пресвітеріанською. Кальвіністські Церкви є пресвіте­ріанськими за своєю системою управління. Але тільки Шотланд­ська Церква і Церкви, які утворилися як дочірні Шотландської, внесли слово «пресвітеріанська» у свою назву. Кальвіністам у Швейцарії та Нідерландах не було потреби підкреслювати свій пресвітеріанський спосіб управління. Їм потрібно було відмежу­вати себе від Католицької Церкви, тому вони називають себе Реформістськими Церквами. Кальвіністам у Шотландії потрібно було підкреслити свою відмінність не від Католицької Церкви, а від Англіканської Церкви. Назва «реформістська» для цієї цілі не годилась, оскільки англіканці утворились також внаслідок реформації. Якщо богословські відмінності між англіканами і кальвіністами були непомітними для народу, то відмінності в системі церковного управління були очевидні всім. Навіть най­більш неосвічена людина бачила, що в католиків, лютеран і ан- глікан є єпископи, а в кальвіністів їх немає.

• МАРІЯ І СТЮАРД

Повернення королеви Марії І Стюард до Шотландії Нокс сприйняв вкрай негативно. Він постійно закликав народ і дво­рянство до повстання проти королеви. Деструктивна позиція Нокса спричинила відхід від пресвітеріанства частини дворян­ства та народу, які не сприймали Ноксове використання Церкви у своїх політичних цілях. До того ж, ці протистояння постійно підсилювала Англія, сіючи розбрат у Шотландії з ціллю її по­слаблення. Королева була католичкою, а тому на чолі Церкви стояла не королева, як це було в Англії, а парламент. В 1566 ро­ці королева народила сина Якова, і відразу ж Нокс організував державний переворот, внаслідок якого королеву арештували. Королеві вдалося втекти з в'язниці в 1568 році. Вона перебра­лася до Англії, де її знову арештували, а в 1587 році стратили. Для Якова організували пресвітеріанське виховання, але в 1603 році, коли Яків Стюард, відповідно до заповіту Єлизавети І, всту­пив на англійський трон, він зрікся пресвітеріанства та прийняв англіканство. Доля Джона Нокса склалась схоже до долі Лютера, Фареля та інших реформаторів. Після повалення Марії І Стюард Нокс, який брав активну участь в організації перевороту, наді­явся на ключове становище в країні. Саме він організовував ко­ронацію Якова на шотландському троні. Але, як тільки до влади прийшов новий уряд, Нокс опинився на задвірках великої полі­тики. Його конфліктність та безкомпромісність перетекла через край допустимого. Новий уряд проігнорував Нокса, і він останні роки провів поза суспільним життям як рядовий пресвітер.

• АКТ ПРО УНІЮ

Доля пресвітеріанської Церкви після переходу короля Якова І в англіканство складалася не найкраще. Король володів англій­ською і шотландською короною, і воднораз був главою Церкви Англії, але не очолював Церкву у своїй рідній Шотландії. Для то­го, щоби досягнути абсолютну владу в обох своїх королівствах, він прагнув об'єднати Англіканську і Пресвітеріанську Церкви. Для цього необхідно було зблизити їхні богослов'я і системи церковної організації. Цими діями король викликав невдово­лення пресвітеріан, але ніяких змін у житті Церкви не відбулося. Таку ж політику проводив і його син король Карл І. В період йо­го правління в англійському парламенті кальвіністи отримали більшість. Протистояння короля і парламенту врешті призвели до його скинення і страти в 1649 році. В 1647 році, коли каль­віністи були в піку своєї політичної могутності в Англії, була здійснена спроба злиття пресвітеріанських общин Англії, Шот­ландії та Ірландії. В цьому році відбувся з'їзд пресвітеріанських богословів з цих трьох країн у Вестмінстерському абатстві. На цьому з'їзді було ухвалене Вестмінстерське віросповідання, яке мало стати спільним для пресвітеріан трьох народів. Підписую­чи Вестмінстерське віросповідання, шотландські пресвітеріани відмовилися від Шотландського віросповідання, яким послу­говувалися досі. Злиття общин в одну Церкву не відбулось, а Вестмінстерське віросповідання поступово забулося в Англії та Ірландії, залишаючись діючим тільки в Шотландії.

В 1689 році англійський і шотландський король Вільгельм ІІІ оголосив Акт про віротерпимість, яким допускав вільне існу­вання всіх християнських конфесій, крім католицизму. Король до вступу на англійський трон був нідерландським штаттгаль- тером, а за віросповіданням був кальвіністом. При вступі на англійський трон він став англіканином. Після проголошення Акту про віротерпимість шотландські пресвітеріани в черго­вий раз заявили про свою відмінність від єпископальної Церкви Англії. Весь час свого існування Шотландська Пресвітеріанська Церква не підпорядковувалася королю, оскільки шотландці і англійці, починаючи від Якова І Стюарда, мали спільного ко­роля, який завжди був англіканином. Вона перебувала у підпо­рядкуванні шотландського парламенту. В 1707 році англійський і шотландський парламенти проголосили Акт про унію (Acts of Union), відповідно до якої з політичної карти світу зникли Ан­глія та Шотландія, а на їхньому місті з'явилась нова країна - Ве­ликобританія. Відповідно, були розпущені обидва парламенти; замість них був створений спільний британський парламент. Для Шотландської Пресвітеріанської Церкви це був неприєм­ний момент, оскільки вона тепер потрапляла під владу нового парламенту, більшість у якому становили ворожі для пресвіте­ріан англікани. Пресвітеріани зазнали тиску зі сторони влади. Серед пресвітеріан з'являлось щоразу більше людей, які вважа­ли доречним вийти з-під парламентського патронату. Ці настрої призвели до того, що в 1846 році від Шотландської Пресвітері­анської Церкви відкололась велика частина віруючих, які утво­рили Вільну Церкву Шотландії. В 1900 році до Вільної Церкви Шотландії приєдналися невеликі незалежні пресвітеріанські общини, внаслідок чого вона була перейменована в Об'єднану Вільну Церкву Шотландії. Аж у 1921 році парламент ухвалив Акт про Церкву Шотландії (Church of Scotland Act), яким надав їй незалежність, але визначив її як «національну Церкву». Вна­слідок цього Акту до Пресвітеріанської Церкви Шотландії при­єдналась Об'єднана Вільна Церква Шотландії. Однак, невелика частина ОВЦШ під проводом пастора Джеймса Барра не ввійшла в цю унію, зберігши свою назву. Так, сьогодні в Шотландії, на­селення якої становить 5.295.000 чоловік, діють дві пресвіте­ріанські Церкви: Церква Шотландії (Church of Scotland), до якої належать 27,8% шотландського населення, та Об'єднана Вільна Церква Шотландії (United Free Church of Scotland), яка складаєть­ся тільки зі 75 общин.

• ПУРИТАНИ

Пресвітеріанство поширювалося не тільки в Шотландії, а й в Англії. Тут у прихильників кальвінізму склалася зовсім інша до­ля, аніж у Шотландії. В Шотландії, після страти королеви Марії І Стюард, пресвітеріанство стало ідеологією антианглійської опо­зиції, а формування Пресвітеріанської Церкви Шотландії відбу­лось під протекторатом шотландського парламенту. Від початку свого існування шотландські пресвітеріани існували як окрема Церква. В Англії пресвітеріани виникли не як окрема Церква, а як рух у Англіканській Церкві. Після церковної реформи короля Генріха VIII Церква Англії відділилась від Католицької Церкви. Король вважав, що Церква Англії повинна змінити тільки під­порядкування, але не повинна змінювати своє богослов'я і об­рядовість. Велика частина Англіканської Церкви підтримувала позицію короля, але серед англікан існували й численні богосло­ви і священники, які вважали, що Церква Англії повинна пере­йняти кальвіністське богослов'я і систему церковної організації. Вони вимагали очистити Церкву Англії від залишків католиць­кого богослов'я і обрядовості. Оскільки вони презентували себе борцями за чистоту віри, їх почали називати пуританами. Слово «пуритан» походить від англійського слова «pure», що означає «чистий». Так, пуританами називають кальвіністів англійського походження. Слова «пуритани» і «пресвітеріани» в англійському релігійному контексті є синонімами.

Англійські пуритани, на відміну від шотландських пресвіте­ріан, не мали підтримки ані короля, ані парламенту, ані вищого дворянства. В палаті лордів засідали англіканські єпископи, які не допускали проникнення пуритан до вищих ешалонів влади. Пуритани не ставили собі за ціль сформувати окрему Церкву, а боролися за зміни в усій Церкві Англії, й англікани розцінюва­ли пуритан, не як представників окремої конфесії, а як впалих у єресь англікан. Так тривало впродовж багатьох десятиліть. По­ступово, розчаровуючись і втрачаючи надії на можливість прове­дення радикальних реформ, деякі общини, які de jure числились англіканськими, de facto починали діяти як незалежні пресвіте­ріанські общини. Незважаючи на активні дії уряду, спрямовані на утиски пресвітеріан, їхні общини зростали. Після смерті коро­леви Єлизавети І, коли в Англії відбулась зміна династії, тобто корона перейшла від Тюдорів до Стюардів, політична значимість пресвітеріан зросла. Яків І Стюард, який вступив на англійський трон після Єлизавети І, був шотландським королем та пресвіте­ріанином. У момент вступу на англійський трон він змінив кон­фесію та став англіканином. Однак із королем до Англії прибули його шотландські соратники, які були пресвітеріанами. З їхньою появою в Англії пресвітеріани потрапили до вищих владних ін­ституцій. Поступово вони отримали місця в парламенті і акти­візували свої намагання реформувати Англіканську Церкву. Ко­ролі Яків І та його син Карл І прагнули зберегти англіканство незмінним, і навіть привернути шотландських пресвітеріан до англіканства. Все це викликало протистояння короля-англіка- нина і парламенту, в якому за царювання Карла І переважали пу- ритани-пресвітеріани. В період Довгого парламенту, який діяв у середині XVII століття, пуритани отримали парламентську біль­шість і опинилися в піку своєї політичної могутності.

Англійські пуритани не були вільними і від внутрішніх проб­лем. Проголосивши гасло очищення Церкви Англії, вони не мог­ли чітко сказати, наскільки далеко це очищення повинно ді­йти. Ідеалом церковної організації для більшості пуритан було шотландське пресвітеріанство. Саме ті пуритани, які прагнули встановлення в Англії таких самих церковних порядків, як у Шотландії, оволоділи Довгим парламентом. Протистояння ко­роля і парламенту спричинили війни між королівською і парла­ментською армією у 1640-х роках. В умовах війни сформувалась ще одна релігійна група: частина пуритан вважали, що система церковного управління, запроваджена шотландськими пресві­теріанами, є недосконалою, а моральні засади пресвітеріанства занадто слабкими. Прихильники радикальної позиції називали себе індепендентами або конгрегаціоністами. Вони вважали, що об’єднання церковних общин в одну структуру, як це було у пресвітеріан, немає сенсу. Кожна община повинна становити незалежну конгрегацію. Від англійських слів «independence» (незалежність) та «congregation» (конгрегація) походять назви цього крила пуритан. Так, фактично відбувся поділ англійських пуритан на пресвітеріан та індепендентів чи конгрегаціоністів. Індепенденти наголошували на високих моральних принципах та святості всіх членів церковної общини.

• ПРОТЕКТОРАТ КРОМВЕЛЯ

У 1646 році в бою загинув лорд Роберт Деверьо граф Ессекс, який керував парламентською армією. На його місце парламент поставив талановитого полководця Олівера Кромвеля, який був індепендентом. Навколо нього гуртувались його однодумці. Отримавши владу, Кромвель підкорив собі парламент та почав масовий терор. В 1649 році Кромвель засудив і стратив короля Карла І Стюарда, провів чистку парламенту, внаслідок чого з 489 членів парламенту залишилось тільки 83. Олівер Кромвель пра­вив Англією в чині лорда-протектора до своєї смерті в 1658 році. За цей час Кромвель та індепенденти провели настільки масш­табний терор, що жорстокішого періоду Англія не мала за всю свою історію. Індепенденти винищували всіх: католиків, англі- кан, лютеран, і навіть пресвітеріан, з якими сповідували спільну віру. Налякані терором індепендентів, англійці прагнули повер­нення монархії, і були згодні на будь-які витівки короля, тільки би не повторити протекторату Кромвеля. В 1560 році до Англії повернувся король Карл ІІ, син страченого Карла І. Після рес­таврації Стюардів кількість прихильників індепендентів різко зменшилась, а уряд демонстрував свою неприхильність до них. В 1689 році король Вільгельм ІІІ проголосив Акт про віротерпи­мість. Індепенденти змогли вільно сповідувати свої переконан­ня. Утиски індепендентів після реставрації Стюардів, а також їхню непопулярність серед англіканського та католицького на­селення Англії призвели до 'їхньої міграції в Новий світ, що при­звело до виникнення конгрегаціоністських общин не тільки в Англії, а й у її колишніх колоніях.

• СУЧАСНІ КОНГРЕГАЦІОНІСТИ

Сучасна організація конгрегаціоністських конфесій сформу­валась аж у ХХ столітті, об’єднавши найбільші спільноти.

У Великобританії конгрегаціоністські общини в 1972 році приєднались до Пресвітеріанської Церкви Англії, і нове утво­рення отримало назву Об'єднана Реформована Церква (United Reformed Church). В 1981 році до неї приєдналась Реформована Церква Христа, а в 2000 році - Конгрегаціоністський Союз Шотландії. Сьогодні Об’єднана Реформована Церква налічує 53.000 віруючих.

- Окремо діє Об’єднання Уельських Індепендентів (Union of Welsh Independents), до якого належать 35.000 віруючих.

- У Сполучених Штатах в 1957 році об’єднались Конгрегаціо- ністська Християнська Церква та Євангельська і Реформована Церква, утворивши Об'єднану Церкву Христа (United Church of Christ), яка налічує мільйон віруючих.

- Окремо у США діє Національна Асоціація Конгрегаціоністських Християнських Церков (National Association of Congregational Christian Churches), до якої належать 66.000 віруючих, а також Конференція Консервативних Конгрегаціоністських Християн (Conservative Congregational Christian Conference), до якої належать 50.000 віруючих, та інші менші об’єднання.

- В Канаді в 1925 році конгрегаціоністські, пресвітеріанські та методистські общини об’єдналися в Об'єднану Церкву Канади (United Church of Canada, L’Eglise Unie du Canada). Вона налічує 2,8 мільйони віруючих, тобто до неї належить 9% населення країни. З такою кількістю віруючих Об’єднана Церква Канади є другою за величиною релігійною організацією Канади, після Католицької Церкви, і найбільшою протестантською Церквою Канади.

- Так само в Австралії конгрегаціоністи, пресвітеріани та методисти в 1977 році утворили Об'єднану Церкву Австралії

(Uniting Church of Australia), яка сьогодні налічує 820.200 віруючих.