12.4. ЛЮТЕРАНСТВО ЗА МЕЖАМИ НІМЕЧЧИНИ

Оскільки Баварія і Австрія залишалися католицькими, а Швейцарія була охоплена протестантизмом Цвінґлі і Кальвіна, лютеранство не мало можливостей проникати на південь. Йому залишався шлях на північ, до Скандинавії.

• ЛЮТЕРАНСТВО У ШВЕЦІЇ

В силу історично-політичних перипетій скандинавські наро­ди тісно переплелися. Утворенню спільного скандинавського культурного простору сприяло й те, що ці три народи є розга­луженнями одного древньоскандинавського етносу. Скандинав­ські країни впродовж усього середньовіччя та Нового часу пе­ребували у тісному зв'язку з Німеччиною. Все, що відбувалося в німецькій культурі, відразу ж проникало й до Скандинавії. Тому, як тільки Лютер виступив із протестантськими ідеями і вони почали поширюватися в Німеччині, серед скандинавів відразу ж з'явилися прихильники реформації. Оскільки скандинавські правителі та аристократи перебували в родинних зв'язках з пів- нічнонімецькими князями, які прийняли лютеранство, то й се­ред скандинавської аристократії з'явилося багато прихильників реформації. Віддаленість Скандинавії від Риму послаблювали контроль Римської Курії над церковним життям скандинавів. Студенти з цих країн переважно навчалися в Німеччині, і крізь німецьку призму отримували все нове, чим жила Європа. В пе­ріод розпалу німецької реформації скандинавські країни пере­живали важку політичну кризу, яка вплинула на поширення у Скандинавії ідей реформації. В 1513 році королем Данії і Норве­гії, а в 1520 році також королем Швеції став Крістіан ІІ з династії Ольденбурґів. Він відзначався неймовірною жадобою до влади і жорстоким управлінням. Щоби встановити абсолютне правлін­ня, король використовував жорсткі засоби тиску на дворянство та народи. Правління Крістіана ІІ викликало бунти всіх станів у трьох його країнах.

У 1523 році він був вимушений тікати до Німеччини. Оскільки Крістіан був одружений з Ізабеллою Габсбурґ, рідною сестрою імператора Карла V, він надіявся на підтримку імператора. Од­нак, Карл V у той час був усеціло поглинутий війною проти Франції, а тому не міг дати Крістіану військ для подолання бун­тарів. Імператор виділив Крістіану невелику пенсію, якої йому не вистарчало, і король із сім'єю мусів жити у злиднях.

Ґустав І Ваза став шведським королем на хвилі повстань про­ти Крістіана ІІ. Отримавши корону, він був вимушений боротися за утвердження своєї влади. Для утвердження на троні новому королю потрібно було досягти двох речей: забезпечитись від можливого повернення Крістіана ІІ та наповнити казну, яка ста­ла пустою після правління Крістіана ІІ і розвалу Кальмарської унії. Оскільки Крістіан був шваґром імператора Карла V, який був ревним католиком, то Ґустав І побоювався, що Карл ско­ристається допомогою католицьких єпископів для підтримки Крістіана. Хоч Карл не надто переймався проблемами Крістіа­на, Ґустав боявся католиків. У той час у Швеції ідеї реформації ставали популярними. У них Ґустав побачив можливість витіс­нення католицької єрархії. Конфіскація майна єпархій і монас­тирів була найпростішим способом наповнення державної каз­ни. В 1523 році, як тільки Ґустав став королем, він зібрав ріксдаґ (парламент) у Вестеросі, який ухвалив рішення про примусове відділення Церкви у Швеції від Католицької Церкви. Главою Церкви став король. Духовним провідником Церкви Швеції є ар- хиєпископ Уппсали.

Заборона введення лютеранства у благочестя Церкви Швеції діяла на офіційному рівні, але це не означає, що лютеранські ідеї не знаходили прихильників серед шведів. ґдеологом Швецької реформації був Оляус Петрі (1493-1552), який був студентом Лютера у Віттенберґу. Його брат, Лаврентій Петрі (1499-1573) у 1531 році став архиєпископом Уппсали, і реалізатором церков­ної реформи. Політичні аспекти швецької реформації обґрунто­вував Лаврентій Андрее (1470-1552). У 1593 році відбувся Си­нод в Уппсалі, який ухвалив «Авґсбурґське віросповідання» як доктрину Церкви Швеції. Шшими словами, Церква Швеції пере­стала бути католицькою у 1523 році, але стала лютеранською аж у 1593 році. Церква Швеції після 1593 року дотримувалася лютеранської ортодоксії. Проникнення пієтизму чи лібераль­ного богослов’я у Швеції не були вагомими. Релігійна свобода у Швеції на законодавчому рівні була дозволена аж у 1951 ро­ці. Однак Церква продовжувала зберігати статус державної. У 2000 році відбувся розділення Церкви і держави, внаслідок чого Церква Швеції втратила статус державної.

• ЛЮТЕРАНСТВО В ДАНІЇ І НОРВЕГІЇ

У 1523 році, коли Ґустав І Ваза вступив на швецький трон, датська і норвезька корони дісталися Фредеріку І, релігійна по­літика якого була неоднозначною. Вступаючи на трон, Фредерік присягнув зберігати католицьку віру, і впродовж свого правлін­ня не проводив церковних реформ. Однак, він толерував у сво­їх володіннях лютеранських проповідників. У 1526 році старша дочка Фредеріка Доротея одружилась із прусським герцогом Альбрехтом, який за рік до одруження перейшов до лютеран­ства. Це вінчання спричинило ще більші свободи лютеран у во­лодіннях Фредеріка. Король підтримував і навіть фінансував лютеранських проповідників, але реальних реформ не прово­див. Правління Фредеріка було коротким. Він помер у 1533 році, а в 1534 році на трон вступив його син Крістіан ІІІ, який правив Данією та Норвегією до 1559 року. Крістіан був запеклим люте­ранином ще до того, як його батько став королем. У 1521 році Крістіан зустрічався з Лютером, який на нього глибоко вплинув. Коли Фредерік І став королем Данії та Норвегії, він подарував Крістіану герцогство Шлєзвіґ. Першою реформою, яку Крістіан провів у Шлєзвіґу, була реформація. У 1523 році Шлєзвіґ став лю­теранським.

У 1534 році, коли Крістіан став королем Данії і Норвегії, він взявся за впровадження реформації у цих країнах. В 1536 році король скликав парламент у Копенгагені, на якому було вирі­шено долю Церкви: Церква Данії і Норвегії відділилася від Ка­толицької та підпорядкувалася королю. Також були звільнені єпископи. На чолі Церкви опинилися сім суперінтендентів. Про­те, оскільки слова «єпископ» та «суперінтендент» є синонімами, то нові провідники Церкви скоро повернулися до звичного ти­тулу «єпископ». В 1537-1539 роках була впроваджена виключно датськомовна літургія.

Церковна реформа, проведена Крістіаном ІІІ, розповсюджува­лась і на Норвегію, оскільки він був королем цих двох країн. В Норвегії лютеранство стало офіційною релігією, а всі інші, як і в Данії, заборонялись. В 1814 році Норвегія розірвала унію з Да­нією. Норвезька конституція 1814 року підтвердила статус лю­теранства як державної Церкви. Після повної незалежності Нор­вегії від Данії і Швеції, главою Церкви Норвегії став норвезький король. Назва «Норвезька Державна Церква» використовувала­ся до 1969 року, але статус державної Церква Норвегії втратила аж у 2012 році. До Євангельської Лютеранської Церкви Норвегії належать 71,5% населення країни.

• ЛЮТЕРАНСТВО В ІСЛАНДІЇ

Четвертою європейською країною, яку заселяють скандинав­ські народи, є Ісландія. Хоч вона й віддалена від Скандинавії, втім Ісландія була пустинним островом, допоки туди не пересе­лилися вікінги. Відтоді Ісландія була частиною Норвегії, і разом із нею перебувала в Кальмарській та Датсько-Норвезькій уніях. Після розпаду Датсько-Норвезької унії, в 1814 році Ісландія пе­рейшла у підпорядкування Данії. В 1874 році Ісландія отримала від Данії Конституцію та автономні права, які розширились у 1904 році. В 1918 році Ісландія отримала формальну незалеж­ність та перетворилась у Королівство Ісландію, яке, однак, уві­йшло в персональну унію з Данією терміном на 25 років. Тобто, Ісландія виступала як самостійний суб'єкт міжнародного права, користувалася власним законодавством, мала свій парламент та уряд, але в Данії та Ісландії був спільний король. Зовнішньо­політичні інтереси Ісландії представляли датські дипломатичні представництва, які діяли одночасно як посольства двох коро­лівств, а на своїх будівлях вивішували прапори двох країн. У 1944 році закінчився термін особистої унії Данії та Ісландії, й Іслан­дія оголосила про вихід з унії та перехід до республіканського управління. Ісландія є невеликою країною, населення якої мало- що перевищує 325 тисяч чоловік. Оскільки у 1536 році, коли ко­роль Крістіан ІІІ проводив реформи Церкви в Данії і Норвегії, Іс­ландія перебувала під його короною, то ці реформи заторкнули і її. Реформація в Ісландії проводилась настільки ж авторитарно, як і в Данії та Норвегії. Католицизм опинився під забороною, а його проповідування, і навіть тільки сповідування, каралось смертю. Католицьке духовенство Ісландії не приймало реформа­ції, і зазнало жорстокого винищення. В 1550 році був страчений останній ісландський католицький єпископ Йоун Арасон. З його смертю та внаслідок важких репресій католицизм в Ісландії був повністю знищений. Після відділення Ісландії від Данії Церква Ісландії перетворилася в самостійну організацію. Лютеранами в Ісландії сьогодні є 73,8% населення країни. Відповідно до стат­ті 62 Конституції Республіки Ісландія, ця Церква є державною, отримує державну підтримку та захист. Католиків в Ісландії ду­же мало: тільки 3,81% населення, які, проте, є не корінними іс­ландцями, а польськими та філіппінськими іммігрантами.

• ЛЮТЕРАНСТВО У ФІНЛЯНДІЇ

Схоже розгорталась церковна історія й у Фінляндії, яка тісно пов’язувалась зі Швецією. У ХІІ столітті землі, заселені фінами, були приєднані до Швеції. Зі Швеції прибули перші християн­ські місіонери до фінів. Відповідно, Фінляндія у час, коли ко­роль Ґустав І Ваза впроваджував реформацію у Швеції і коли Церква Швеції стала лютеранською, перебувала в політичній і церковній залежності від Швеції. Все, що відбувалось у релігій­ному житті Швеції, стосувалось і Фінляндії. В 1809 році Фінлян­дія була завойована Росією, у складі якої вона отримала статус напівавтономного Великого герцогства. На той час у Фінляндії Католицька Церква була повністю знищена, а фіни були лютера­нами. Відразу ж після російського завоювання, фінський парла­мент проголосив виокремлення Фінської Лютеранської Церкви зі Швецької Церкви, а російський імператор Олександр І підтри­мав це рішення. В 1917 році Фінляндія звільнилась від Росії та стала незалежною республікою. Після проголошення незалеж­ності фінський уряд виробив власну релігійну політику. Офіцій­ними Церквами, які підтримуються урядом і фінансуються з по­датків населення, були проголошені дві Церкви: Євангельсько- Лютеранська Церква Фінляндії та Фінська Православна Церква. Однак, православними є тільки 1,1% населення країни, а 85% населення - лютерани. З них 83% належать до Євангельсько- Лютеранської Церкви Фінляндії, а інші 2% населення до малих незалежних лютеранських общин.

• ЛЮТЕРАНСТВО В ЕСТОНІЇ

Лютерани також є найбільшою релігійною організацією в Естонії, в якій 14,8% населення належать до Естонської Єван­гельської Лютеранської Церкви. Основним населенням Естонії є нащадки давніх естів, які належали до угро-фінського народу. Територія сучасної Естонії в різні часи належала до Литовсько­го князівства, Лівонського Ордену, Данії, Росії. Після повалення монархії в Росії Естонія проголосила незалежність, але невдовзі була поглинута Радянським Союзом, і зуміла ствердити свою державність аж після його розпаду. Етнічна спорідненість естів та фінів спричинила й культурну спорідненість цих народів. У 1561 році Естонія потрапила під владу Швеції, до складу якої входила і Фінляндія. Тому швецька реформація охопила й Есто­нію. Лютеранство є найбільшою релігією також на території су­часної Латвії, де лютеранами є 34,2% населення. Латвія завжди підтримувала тісні культурні та політичні контакти з німцями. Виникнення католицького монашого Ордену меченосців або Лі­вонського Ордену дало початок латвійській державності. Злиття Лівонського та Тевтонського Орденів ввели Латвію в німецький культурний простір. У XVI столітті Латвія була завойована Шве­цією. Німці та шведи принесли до Латвії лютеранство. Сьогодні в цій країні діє окрема Лютеранська Церква. Латвійське лютеран­ство має особливу історію: на відміну від німецького, датського, швецького, норвезького, фінського, ісландського та естонсько­го лютеранства, латвійське лютеранство виникло не внаслідок власної реформації, а шляхом занесення релігії мігрантами. От­же, хоч лютеранство зародилося в Німеччині і саме в Німеччині живуть найбільше лютеран, лютеранство у процентному відно­шенні до кількості населення країн є найбільшою релігією не в Німеччині, а в північних країнах, а саме в Данії, Швеції, Норвегії, Ісландії, Фінляндії, Естонії та Латвії.

• ЛЮТЕРАНСТВО В АМЕРИЦІ

Лютерани живуть і в інших країнах Європи. В багатьох краї­нах сформовані окремі Лютеранські Церкви, які на правах не­залежних організацій увійшли у Світову Федерацію Лютеран. Однак, усі ці Лютеранські Церкви виникли внаслідок міграції лютеран та лютеранських місій. Переселяючись на нові терито­рії, лютерани створювали свої релігійні общини та розпочина­ли місії серед місцевого населення, що дало початок утворенню цих Церков. Лютеранська реформація, як вихід цілих народів з Католицької Церкви та масове прийняття «Авґсбурґського ві­росповідання людьми, які до цього були католиками, відбулась тільки у трьох частинах світу: в північнонімецьких князівствах, в Данії, включно з Норвегією та Ісландією, і у Швеції, включно з Фінляндією та Естонією.

Поширення лютеранства в Північній Америці почалось зі швецької колонізації Америки. В 1610 році шведи заснували в Америці невеличку колонію - Нову Швецію, яка знаходилась на точці зіткнення кордонів трьох сучасних американських штатів Пенсільванії, Нью-Джерсі і Делаверу. Ця колонія проіс­нувала лише до 1655 року. Однак, за той короткий час до цього клаптику землі прибули швецькі лютерани, від яких почалась історія північноамериканського лютеранства. У 1540 році до Америки прибув перший лютеранський священик, швед Рео- рук Торкіллус. В 1742 році до США прибув перший лютеран­ський єпископ, німець Гайнріх Мельхіор Мюлєнберґ, який у тому ж році створив першу американську лютеранську конфе­сію - Пенсільванський Міністеріум (Pennsylvania Ministerium). Наслідком цієї місії стало поширення лютеранства по всій Пів­нічній Америці. Впродовж історії у США виникали численні Лютеранські Церкви, які згодом розділялися, об’єднувалися, переформатовувалися. Особливо популярним лютеранство стало у штатах Північна Дакота і Південна Дакота, де воно стало найбільшою конфесією за кількістю віруючих. Сьогодні найбільшою лютеранською організацією у США є Євангельська Лютеранська Церква в Америці (Evangelical Lutheran Church in America - ELCA), яка виникла в 1988 році шляхом злиття де­кількох менших Церков. До ELCA належать близько 3,6 мільйо­на віруючих. Вона відзначається надмірною ліберальністю, і є членом Світової Федерації Лютеран.

Окрім неї, у США діє Лютеранська Церква - Синод Міссурі (Lutheran Church - Missouri Synod - LC-MS). У 1830-1840 роках до США переселилася група саксонських лютеран. Вони виїхали з Німеччини в пошуках нової батьківщини, оскільки серед німець­ких лютеран розцвіло ліберальне богослов’я. Не бажаючи пого­джуватися з новими віяннями, вони вирішили переселитися до Нового світу, і там вести благочестиве життя. Їхнім натхненни­ком був консервативний лютеранських пастор Мартін Штефан. У США в 1847 році вони об’єдналися в церковну общину під наз­вою «Німецький Євангельсько-Лютеранський Синод Міссурі, Огайо та інших штатів». На початку Першої світової війни, коли у США наростали антинімецькі настрої, Церква викинула зі своєї назви слово «німецький», а в 1947 році отримала сучасну назву. LC-MS презентує консервативне лютеранство та підтримує кон­сервативні Лютеранські Церкви в усьому світі, зокрема створе­ну в 1876 році Вільну Євангельську Лютеранську Церкву в Ні­меччині. Сьогодні до LC-MS належать близько 2,1 мільйона віру­ючих. Ще однією консервативною лютеранською деномінацією є Вісконсінський Євангельський Лютеранський Синод (Wisconsin Evangelical Lutheran Synod - WELS), організований в 1850 році ні­мецькими іммігрантами, які виступили проти ліберальних змін. WELS налічує майже 370 тисяч членів і є найконсервативнішою лютеранською групою у США. Окрім цих трьох Лютеранських Церков, у США існують також інші невеликі лютеранські групи. Лютеранські місіонери вели активну діяльність також у Канаді, в якій були утворені декілька лютеранських груп. Сьогодні най­більшими канадськими лютеранськими групами є ліберальна Євангельська Лютеранська Церква в Канаді (Evangelical Lutheran Church in Canada - ELCIC), яка налічує майже 149 тисяч віруючих, і консервативна Лютеранська Церква Канади (Lutheran Church - Canada - LCC), яка налічує 58 тисяч віруючих і перебуває в тіс­ному зв’язку зі Синодом Міссурі. Лютеранські Церкви Північної Америки ведуть активну місіонерську роботу, якою закладають нові Церкви в різних країнах світу.

• ЛЮТЕРАНСТВО В ІНШИХ ЧАСТИНАХ СВІТУ

В Латинській Америці мешкає 784 тисячі лютеран, з них 85% живуть у Бразилії. Вони є нащадками німецьких мігрантів, які переселилися туди у XVIII-XIX століттях. Лютеранські общини в Аргентині організовані мігрантами з Данії, Швеції та Норвегії. Міграція німців до Австралії та Нової Зеландії в ХІХ столітті да­ла початок лютеранським общинам у цій частині світу. Сьогод­ні лютерани становлять 0,7% населення Австралії. Більшість із них об'єднані в Лютеранській Церкві Австралії (Lutheran Church of Australia). Консервативні австралійські лютерани об'єднані у невеликі групи: Євангельські Лютеранські Конгрегації Рефор­мації (Evangelical Lutheran Congregations of the Reformation) та Австралійську Євангельську Лютеранську Церкву (Australian Evangelical Lutheran Church). В Азії проживають майже 12 міль­йонів лютеран. Найбільше азіатських лютеран мешкають в Ін­донезії. До цієї острівної держави лютеранство принесли євро­пейські мігранти і місіонери. Сьогодні в Індонезії проживають понад шість мільйонів лютеран. До складу Світової Федерації Лютеран входять тринадцять Лютеранських Церков, розташо­ваних в Індонезії. Найбільшою з них є Батакська Християнська Протестантська Церква, до якої належать 4,5 мільйона віру­ючих. Європейські мігранти занесли лютеранство і до Індії, в якій сьогодні мешкають 3,5 мільйона послідовників цієї релігії, з яких 2,5 мільйона належать до Андграської Євангельської Лю­теранської Церкви (Andhra Evangelical Lutheran Church - AELC).

В Африці проживають понад 23 мільйона лютеран, і за кіль­кістю віруючих цієї конфесії Африка займає друге місце після Європи. Саме на цьому континенті знаходяться найбільші Лю­теранські Церкви. Друге місце у світі після Німеччини за кіль­кістю лютеранського населення займає Етіопія, де проживають 7,9 мільйона лютеран. В Танзанії проживають понад 6,5 мільйо­на лютеран. Мадагаскарська Лютеранська Церква об'єднує три мільйони лютеран. При населенні острова 24.430.000 чоловік ця цифра є досить значною. Початок цієї Церкви заклало Нор­везьке Місійне Товариство у 1866 році. В Нігерії з населенням 182 мільйони чоловік 51,6% населення є християнами. Найбіль­шою Церквою Нігерії є Католицька Церква, до якої належать 19 мільйонів віруючих. 1,9 мільйона нігерійців належать до Лютеранської Церкви Христа в Нігерії (Lutheran Church of Christ in Nigeria - LCCN), організованої внаслідок місійної роботи єв­ропейських лютеран на початку ХХ століття. В Намібії при на­селенні понад два мільйони 90% населення є християнами, 75% намібійців належать до протестантських Церков. Понад поло­вина населення - лютерани. Намібія є єдиною країною світу за межами Європи, в якій більшість населення лютерани.