КОНЦЕПЦІЯ ІДЕАЛЬНИХ ТИПІВ (М.ВЕБЕР). РАЦІОНАЛЬНІСТЬ ЯК ЗАСІБ ОРГАНІЗАЦІЇ СОЦІАЛЬНОГО (В.ДІЛЬТЕЙ, Г. ГАДАМ ЕР)

Історичний процес, за М.Вебером, - це настільки різнобарвне плетиво подій, фактів, процесів, що аж ніяк не вкладається не тільки в систему формаційного аналізу, а й у будь-яку систему взагалі.

Античність, феодалізм, капіталізм, за М. Вебером, - це не об’єктивно існуючі стосунки і відносини, а лише спроби ідеальної типізації, де реальний емпірич­ний матеріал набув відповідного узагальнення, пройшов стадію абстрагування і постав у вигляді, доступному для сприйняття. Таким чином, ідеальний тип уза­гальнює емпіричний матеріал і водночас абстрагується від нього, постає у ви­гляді теоретичної надбудови, що не тільки має самостійне (й незалежне від ем­пірії) значення, а диктує їй істинний зміст.

Як зазначає І.Кон, М. Вебер доводить, що для систематизації історичних явищ з однаковим успіхом можуть використовуватись різноманітні комплекси ідеально типових понять, оскільки вони залежать не від вихідної точки зору дослідника. Крім того, М.Вебер визнає й те, що заміна одних ідеальних типових понять інши­ми залежить не тільки від ситуації в системі культурних цінностей, а й від про­гресу історичного знання (див.: Кон И.С. Философский идеализм и кризис бур­жуазной исторической мысли. - M., 1959. - С.92).

Заперечуючи Марксів формаційний аналіз, М.Вебер обгрунтував теорію рів­нозначності матеріальних і духовних детермінант в суспільному розвитку. Еко­номічний чинник, за М.Вебером, треба розглядати нарівні з іншими - політич­ним, культурним, духовним, а не як визначальний.

Загальна модель соціуму М.Вебера має такий вигляд: всі людські дії мають безпосереднє джерело в матеріальному бутті індивідів; релігійні, політичні, мо­ральні та інші ідеї одухотворюють досягнення матеріальних інтересів; людина може повністю розкрити й розвинути свою виробничу силу лише тоді, коли вона переконана, що її дії спрямовані на такі цілі й ідеали, які не можуть бути зведе­ними до матеріальних інтересів; цілі й ідеали мають значення тою мірою, якою вони пов’язані з досягненням матеріальних інтересів; ні матеріальні інтереси, ні ідеї не існують ізольовано, одне потребує іншого як доповнення й завершення (див.: Макаренко В.П. Критика методологии социального познания М.Вебера// Филос. науки. - 1984. - Nθ6. - С.107).

М.Вебер відкидає будь-яку спробу моністичного пояснення історії. Він про­тиставляє монізму плюралізм. За М.Вебером, історію можна розглядати з будь- якого боку. Наприклад, культуру трактувати як продукт економіки, і навпаки - економічні відносини як продукт культури. В історичному процесі немає нічого постійного. Всі чинники суспільного розвитку - рівноправні.

І все ж, незважаючи на проголошену рівноправність, духовному чиннику М.Вебер надає перевагу. Розробляючи концепцію ідеальних типів на матеріалі капіталістичного способу виробництва, вчений, зокрема, стверджував, що в ос­нові капіталістичної економіки лежить не що інше, як релігія. «Якими б сильни­ми в деяких випадках не були економічно й політично обумовлені соціальні впли­ви на релігійну етику, - пише він, - проте спочатку вони сприймають вплив ре­лігійних джерел» (цит.

М.Вебер міркував таким чином: капіталізм створено людьми, які завжди ді­ють заради певних ідей. Чому люди стали ощадливими й раціональними? При­чина цього - в кальвіністській релігії. За Ж.Кальвіном, долю людини визначено наперед. Людина ж не впевнена, що саме вона обрана Богом для спасіння, й шукає «знак» і знаходить його в розквіті своєї справи, підприємництва, життє­вому успіху. Тому людина не може витратити свій прибуток на розкоші, а вико­ристовує його на розвиток виробництва. Таким чином, основою формування й розвитку капіталізму як раціонально організованого суспільства є релігія. Ідею раціональної організації соціуму, зокрема капіталізму як зразка раціональності, розробляли й пропагували такі відомі теоретики, як Вернер Зомбарт (1863-1941), Генріх Риккерт (1863-1936), Вільгельм Дільтей (1833-1911), Ханс Георг Гада- мер (н. 1900р.) та ін. Пізніше ці міркування вилилися в окремий напрям соціаль­ної філософії - герменевтику.

Капіталістичне суспільство розглядається тут як найприйнятніша форма (мо­дель) людського співжиття саме тому, що в основі його лежить раціональний чинник - наука, релігія, мораль, освіта тощо. Економіка й політика, соціальні стосунки та інститути організовані й функціонують на засадах раціоналізму, тобто продуманості, культурної обумовленості, виваженості. Раціональність постає своєрідним духом капіталізму (М.Вебер), критерієм оптимальності всіх його підсистем, їх гармонійної єдності й функціональної доцільності. Капіталіс­тична організаційна модель соціуму - оптимальна, й інша не лише не потрібна, але й неможлива. Саме тому її потрібно вдосконалювати, використовуючи всі переваги раціональності, а не міняти революційним шляхом, як пропонують марксисти. Такою є загальна позиція раціоналістських моделей соціуму. Зви­чайно, вона була підтримана не всіма теоретиками пізнішого періоду. Деякі з них все голосніше говорять про кризу раціоналізму (Т.Роззак, К.Хюбнер, П.Фейє- рабенд та ін.). Проте саме раціоналістську позицію було взято за основу й вихід­ний пункт формування нової оригінальної моделі соціуму - теорії соціальної системи - відомим американським соціальним філософом Т.Парсонсом.