Теорія бюрократії Макса Вебера

Процес розширення соціальної ролі держави та пов’язане із ним зростання бюрократії породили неоднозначні оцінки і різні теорії бюрокра­тії. Ще А. Сен-Симон у ХУІІІ ст. першим звернув увагу на роль організації у розвитку суспільства, вважаючи, що у майбутньому влада не повинна успадковуватись, а має зосереджуватись у людей, які мають спеціальні знання.

Зокрема, згідно з раціональною теорією бюрократії М. Вебера, розрізняється два її типи: традиційна «патримоніальна» і сучасна раціо­нальна. Переважною сферою впливу патримоніальної бюрократії є царина державного управління, а її метою - збереження традиційних структур су­спільного життя. Вона обмежена традиційними цінностями і несе ознаки ірраціональності. Натомість доменом раціональної бюрократії, яка форму­ється в Новий час, була сфера приватногосподарської діяльності, перш за все внутрішньогосподарська діяльність великих промислових підприємств. Її мета - забезпечення суто формальної ефективності виробництва, тому, виходячи з міркувань доцільності, вона не була обтяжена ніякими тради­ційними цінностями.

Раціональна бюрократична організація характеризується:

• ефективністю, яка досягається завдяки чіткому розподілові обов’язків між членами організації, що дає можливість використовувати висококваліфікованих спеціалістів на керівних посадах;

• суворою ієрархічністю влади, що дозволяє вищим посадовим осо­бам здійснювати контроль за виконанням завдань підлеглими;

• формально встановленою і чітко фіксованою системою правил, які забезпечують одноманітність управлінської діяльності й застосування загальних інструкцій до окремих випадків у найкоротший термін;

• безособовістю адміністративної діяльності та емоційною нейт­ральністю стосунків, що виникають між функціонерами організації, де ко­жен має виступати не як індивід, а як носій соціальної влади, уособлення певної посади.

Обидва типи бюрократії здійснюють взаємний вплив, проникають у суміжні області. Так, відбувається часткова раціоналізація державної бю­рократії, що підвищує ефективність державного управління. Це виявляєть­ся в таких її раціональних рисах, як розподіл і спеціалізація управлінської праці, встановлення службової компетенції посадових осіб, відокремлення судочинства від адміністрації, утвердження принципу призначення і змі­нюваності, формування адміністративної ієрархії, виникнення феномену кар’єри, встановлення парламентського контролю над державною адмініс­трацією, наявність єдиних правил і норм проходження державної служби, введення конкурсних іспитів на посаду, встановлення службової дисциплі­ни, формування корпоративного чиновницького духу.

З іншого боку, і приватногосподарська бюрократія частково ірраці- оналізується під впливом традиційної. У тій чи іншій мірі в ній проявля­ються дисфункції, найбільш розповсюдженими з яких є перенесення функ­ціонерами акценту з цілей організації на її засоби, внаслідок чого засоби (ієрархізація влади, сувора дисципліна, неухильне дотримання інструкцій та правил) перетворюються на самоціль; або підміна головних цілей побіч­ними й ін.

Отже, в розумінні М. Вебера поняття бюрократії є близьким до по­няття управління взагалі, а не поганого управління, як це склалось у нас. Утім, навіть у такому широкому розумінні бюрократія не збігається з управлінням - по-перше, там, де в управлінні присутні елементи самоупра­вління; по-друге, там, де бюрократизм обмежується політичним лідерст­вом.

Бюрократія як форма політичної влади. Тоталітаризм і бюрократія

Негативні моменти бюрократії посилюються, якщо розширюється втручання держави у соціально-економічне життя, передусім у розподілі й перерозподілі суспільного продукту, і відповідно звужується живильний ґрунт саме раціональної бюрократії. Цей процес відбувається у двох фор­мах - посиленні державного регулювання ринкової економіки, або одержа- вленні соціалістичного типу.

Такий розвиток має небезпеку посилення політичної влади бюрок­ратії. Реальною основою бюрократичної влади є її власність. К. Маркс писав: «Бюрократія має у своєму володінні державу, спіритуалістичну сут­ність суспільства: це є її приватна власність». Специфіка бюрократичної власності полягає в тому, що об’єктом привласнення тут є не речі або люди як такі, а незліченні зв’язки між речами та людьми, абсолютно необхідні для нормального життя. Бюрократичною власністю є функція розпорядження натуральними продуктами, монопольного розподілу їх між людьми.

Державний соціалізм спричинив формування нового типу бюрокра­тії - тоталітарної. Передумовою її формування став процес загального одержавлення: виробництва, розподілу, обміну, робочої сили, ідеології та культури. Гігантське розширення державних функцій призвело до гігант­ського зростання державного апарату. При цьому виявились нові риси, притаманні саме цьому типу бюрократії: її каральний характер; всюдисущ- ність; метою стає влада заради влади; формується особливий державний стан - номенклатура.

Державний соціалізм, безумовно, можна назвати бюрократизмом як суспільно-політичним устроєм. Його риси:

• панування відносин особистої залежності в соціальних стосун­ках у бюрократизованій формі (ієрархія начальників - підлеглих від самого низу до самого верху);

• виникнення «бюрократичного ринку», тобто торгівлі не лише то­варами та послугами, а й «бюрократичною власністю» - становищем у сус­пільстві, владою над підлеглими, законами і правом їх порушувати, кваліфі­каційними дипломами тощо;

• політичне панування бюрократії як особливої соціальної верстви (партократія або номенклатура). М. Восленський визначає три етапи наро­дження номенклатури у Радянському Союзі: створення організації профе­сійних революціонерів; прихід цієї організації до влади; знищення ленінської гвардії сталінською номенклатурою.