Спілкування як соціально-психологічний феномен. Спілкування як обмін інформацією (комунікативна сторона спілкування). Комунікатор, реципієнт, канал передавання інформації. Комунікативні бар’єри. Спілкування як сприймання, розуміння та оцінка партнерів спілкування (перцептивна сторона спілкування). Механізми міжособистісного сприймання: ідентифікація, соціальна рефлексія, стереотипізація. Каузальна атрибуція. Атитюд як соціальна установка. Спілкування як взаємодія (інтерактивна сторона спілкуванн

У соціальній психології явище спілкування є одним з найважливіших, позаяк породжує такі феномени, як обмін інформацією, сприймання людьми один одного, керівництво й лідерство, згуртованість і конфліктність, симпатія і антипатія тощо.

Поняття про комунікацію та її різновиди. Терміни спілкування, комунікація, соціальна комунікація, обмін інформацією або інформаційний обмін дуже часто вживається як тотожні. У вузькому розумінні термін комунікація визначається як обмін інформацією між людьми, як смисловий аспект соціальної взаємодії, як складова частина спілкування. Процес обміну інформацією під час спілкування між людьми має свою специфіку. А саме, кожний учасник комунікативного процесу передбачає активність свого партнера.

Характер обміну інформацією між людьми визначається тим, що за допомогою системи знаків партнери можуть впливати один на одного. Комунікативний вплив, як результат обміну інформацією можливий лише тоді, коли людина, яка спрямовує інформацію і людина яка приймає інформацію володіють єдиною або подібною системою знаків, або говорять однією мовою.

За характером впливу інформація може бути спонукальною і констатуючою. Спонукальна інформація висловлюється в наказі, проханні, інструкції, пораді. Вона розрахована на те, щоб стимулювати певні дії і виконує такі функції як: по-перше активізує поведінку, по-друге забороняє певні дії, або небажані різновиди діяльності, порушує деякі автономні форми поведінки та діяльності.

Залежно від спрямованості інформації, яка іде від комунікатора, виокремлюють аксіальну та ритуальну комунікацію.

Аксіальна комунікація спрямовує свої сигнали до якогось окремого отримувала інформації (індивідуального чи групового).

Ретиальна комунікація адресована багатьом. Зокрема великим соціальним групам.

Для вивчення ефекту впливу в процесі спілкування виділяють елементи комунікативного процесу.

Американський соціальний психолог Лассуел у структурі комунікативного процесу виділяє п’ять елементів:

- Хто передає інформацію (комунікатор чи передавач інформації).

- Що передається (повідомлення, текст, щось інше).

- Як передається інформації (безпосередньо чи опосередковано через ЗМІ).

- Кому передається інформація.

- З яким результатом передається інформація (ефект впливу).

Інформаційно-комунікативну діяльність можна представити у вигляді процесу передачі інформації від джерела (комунікатора) до одержувача (реципієнту) за допомогою певного каналу, що передбачає наявність «зворотного зв’язку», тобто отримання комунікатором інформації про те, якою мірою і з якою якістю реципієнт отримав, засвоїв і сприйняв відповідну інформацію, які думки вона в нього викликала. Якщо цей процес представити у вигляді системи і застосувати системний підхід, то можна виділити в ній низку таких елементів:

- суб’єкти комунікативного процесу - відправник і одержувач повідомлення (комунікатор і реципієнт);

- засоби комунікації - код, який використовується для передачі інформації в знаковій формі (слова, картини, графіки тощо);

- канали комунікації, якими передається повідомлення від комунікатора до реципієнта (лист, телефон, радіо, телебачення, інтернет тощо);

- предмет комунікації (певне явище, подія) і повідомлення, яке його відображає (стаття, радіопередача, телевізійний сюжет тощо);

- ефекти комунікації - зміни внутрішнього стану суб’єктів комунікативного процесу, в їхніх взаєминах або в їх діях, наслідки комунікації.

Бар’єри спілкування являють собою психологічну перешкоду, яка заважає процесу адаптації людини до нових факторів зовнішнього середовища. Основними психологічними бар’єрами спілкування є такі як: бар’єр характеру і темпераменту; бар’єр негативних емоцій; бар’єр гніву; бар’єр страху; бар’єр провини і сорому; бар’єр дистанції; бар’єр поганого настрою і самопочуття; мовний бар’єр; бар’єр техніки і навичок спілкування.

Причинами психологічних бар’єрів є як суб’єктивні так і об’єктивні фактори.

Процес розуміння і пізнання людиною іншого в ході спілкування є обов’язковою складовою спілкування. Умовно цей процес називається перцептивною стороною спілкування. У ході пізнання іншої людини одночасно здійснюються й емоційна оцінка її, і спроба зрозуміти її логіку вчинків і хід мислення, а потім, уже на основі цього, побудувати стратегію своєї власної поведінки. Таким чином, коли говорять про перцептивну сторону спілкування, то мають на увазі особливості сприйняття не фізичних, а соціальних об’єктів, до яких відносяться формування уявлення про наміри, думки, здібності, емоції установок та ін.

Найважливішими механізмами міжособистісного сприймання є ідентифікація, соціальна рефлексія та стереотипізація.

Ідентифікація - це розуміння іншої людини через уподібнення себе їй. Такого уподібнення можна досягти, поставивши себе на місце іншого і будуючи свою поведінку так, як вчинила б інша людина. Наприклад, щоб зрозуміти причини пропуску занять студентом, викладач подумки ставить себе на його місце. Ідентифікація має тісний зв’язок з емпатією.

Другим механізмом міжособистісного сприймання є соціальна рефлексія - усвідомлення суб’єктом того, як його сприймають інші люди. Ця думка, однак, не завжди збігається з тим, як людину оцінюють реально.

Часто міжособистісне сприймання відбувається за допомогою механізму стереотипізації. Стереотипізація - це інтерпретація причин поведінки людини через зіставлення зі зразками, що відповідають соціальним стереотипам. Стереотип - це спрощене уявлення про людей, події, процеси, поширені серед широкого кола осіб.

Іноді для того, щоб зрозуміти іншу людину, нам бракує власного досвіду, уяви чи точної інформації про неї. У такому разі людина самовільно приписує іншим причини їхніх дій або навіть особисті риси. Приписування причті поведінки чи прояву особистісних рис людини різноманітним чинникам (внутрішнім та зовнішнім) з метою їхнього пояснення називають каузальною атрибуцією. Засновником теорії атрибуції є американський психолог Ф. Хайдер. В цілому, людина знаходить причини там, де їх шукає. Часто вона це робить несвідомо. Характер каузальної атрибуції залежить від різних умов і причин. Так, більшість людей вірять, що добрі люди володіють добрими рисами і творять добрі вчинки, а погані, навпаки, наділені поганими рисами і чинять погано. Насправді погані люди іноді поступають добре, а добрі - погано. Схильність недооцінювати ситуаційні і переоцінювати особистісні впливи на поведінку інших людей називають фундаментальною помилкою атрибуції. Сама ж людина причини своїх невдач часто пояснює зовнішніми обставинами.

Атитюд - внутрішній стан готовності людини до дії, що передує поведінці. Атитюд формується на підставі попереднього соціально -психологічного досвіду, розгортається на усвідомленому і неусвідомленому рівнях та регулює (спрямовує, управляє) поведінку індивіда.

Інтерактивна сторона спілкування - це та його сторона, яка фіксує не тільки обмін інформацією, а й організацію сумісних дій, які дозволяють реалізувати деяку загальну для партнерів діяльність. У дослідженні цієї сторони спілкування використовують поняття «інтеракція», «взаємодія», «соціальна

взаємодія». Складовими взаємодії виступають суб’єкти спілкування; об’єкт або об’єкти, на які спрямовано взаємодію, та конкретна ситуація, завдяки якій дана взаємодія стала можливою. У процесі взаємодії суб’єкти спілкування можуть впливати один на одного, об’єднуватися в команди для розв’язання різноманітних завдань, пізнавати один одного.

Взаємодія вказує на дії, які роблять індивіди по відношенню один до одного, а також на те, як люди співвідносять свої цілі і організують їх досягнення, тобто як досягається взаємність між учасниками спілкування. Аналіз інтерактивної сторони спілкування передбачає акцент на мотивах і стратегіях міжособистісної взаємодії і структурних елементах спільної діяльності.

4.2.3.