Творчість як засіб довершеності життя.

Проблема співвідношення "людина і світ" у будь-яких філософських системах завжди визнавалася найголовнішою, у вирішенні якої філософія безпосередньо наближається до життя, оскільки дає можливість людині пізнати сутність цього співвідношення і володіти цим знанням у повсякденному житті, а отже бути більш продуктивною, незалежною, вільною у виборі способів взаємодії зі світом.

Людина передстоїть світові як самостійна творча сила, що здатна осягати та перетворювати цей світ. "Людині в позитивному бутті її властива творча психологія, — писав М.Бердяев. — Вона може бути пригніченою чи прихованою, може бути розкрита, але вона екзистенціально властива людині. Творчий інстинкт в людині є безкорисливий інстинкт, в ньому людина забуває себе, виходить із себе. Наукове відкриття, технічний винахід, творчість художня, творчість суспільна можуть бути потрібними для інших і використані для цілей утилітарних, але сам той, хто творить, є безкорисливим і позбавленим себе. В цьому сутність творчої психології".

Сфера творчості людини не є сферою тільки моральної боротьби, боротьби за моральне удосконалення світу, за єдиний ідеал, за життєвість однієї ідеї. Сфера творчості людини — це сфера творчості нових форм буття, нових значень у всіх напрямах розуміння істини, краси, добра, справедливості, тобто тих форм буття, котрі викликаються до дійсності творчою силою людини. Саме у здатності до творчості постає зміст буття людини як культурно-історичної особистості.

Світ, що передстоїть людині, є певним "неорганізованим", "не-оформленим" нагромадженням речей, явищ, подій, поки людина не осягне його у своєму пізнавальному та перетворюючому діянні і не наділить певними якостями, характеристиками, ознаками, "організує" його в своїй уяві в певне ціле, що існує незалежно від її, людини, волі, проте здатне приймати впливи з її боку, змінюватись у взаємодії з нею, залишаючись при цьому сутнісно постійним.

Поза творчістю не існує особистості. Креативність онтологічно властива буттю людини. Творчість постає як специфічна форма діяння людини — як духовне діяння, В цій специфічній формі діяння людина не тільки осягає навколишній світ і навчається його організовувати, розуміти, певним чином взаємодіяти з ним. Людина також осягає власну здатність до подібних взаємодій, вона осягає межі та міру власної самостійності та індивідуальної сили у протистоянні світові Проте не тільки осягнення меж власного єства відкривається людині в акті творчої взаємодії зі світом. Людина пізнає можливості виходу за ці межі, подолання встановленої міри відкритості світові. Тому творчість завжди є потрясіння, в якому долається замкнутість людського життя, відкривається новий простір існування, суттєвого діяння, і іноді здається, що цей простір — безмежний.

У творчому акті людина переживає своєрідний злет духу, творення нової сили, "нового себе". Тому творчий акт — це саморозкриття сил людського буття, єдиного і неповторного. Саме в творчому акті людина розкриває свою людяність, стверджує себе як вільну індивідуальність, як суб'єкта власного життя. У творчому акті людина вибудовує свій власний світ, формує змістовий простір свого життя. Цей індивідуальний світ "Я" вбирає в себе багатоманіття проявів інших сутніх, з якими особистість перебуває у взаємодії, та виявляє багатомірність і багатозмістовність власної сутності. Людина вибудовує таким чином власний всесвіт, елементи якого існують за певними законами, а існуванню як такому властиві певні цілеспрямованість, доцільність. За словами Г.В.Лейбніца, індивідуальне "Я", окрема "душа" представляє Всесвіт на безконечну кількість ладів, які всі різні і всі — істинні.

Хоча здатність перетворювати'світ онтологічно властива людині, дана їй за сутністю самого способу існування, в реальності ця здатність має бути розгорнута, досягнута, звершена. Як здатності бути особистістю, бути суб'єктом, бути індивідуальністю ніби у "згорнутому вигляді" властива людському буттю, а протягом свого життя людина "розгортає" ці здатності від віку до віку, від одного етапу розвитку до іншого, від одного рівня їх здійснення до іншого, так і здатність творити, звершувати себе як носія та володаря величної культуротворчої сили поступово розгортається людиною. Лише на певному етапі своєї життєдіяльності людина здатна сформуватись як суб'єкт власної культуротворчої сили", що свідомо й цілеспрямовано "застосовується", "прикладається". Саме тоді кожний акт діяння та вчинювання людини стає творчим актом, в якому не просто виявляються активність людини щодо певних явищ світу та здатність певним чином реагувати на їхні сутнісні впливи. В кожному окремому акті діяння та вчинювання людина створює нову сутність, народжує новий зміст, новий світ — чи йдеться про світ її ідей та ідеалів, чи про світ її предметного, речового оточення, чи про світ її взаємодій з іншими людьми, у встановленні стосунків з якими творча особистість досягає достеменної майстерності. Чи коли йдеться про її професійне діяння, в якому особистість досягає такого рівня виявлення своєї сутності, коли її індивідуальні прояви набувають культурно-історичного змісту, а кожний окремий продукт цього діяння виходить за межі встановленого раніше, позначає нові грані, нові потенційно можливі площини професійно-творчого діяння (не тільки для самої цієї особистості, а й для її наслідувачів).

Кожна людина здатна до творчого діяння у світі, до створення "нових сутніх", що мають предметно-речову, суспільну чи духовну природу, як вона здатна дати нове життя біологічному існуванню свого роду, свого покоління. Кожна людина обдарована своєрідними можливостями та здібностями для створення нового, і тому результати її творчого діяння завжди неповторні, індивідуально-цінні Необхідно лише зуміти оволодіти цими можливостями та здібностями, розкрити у самодіяльності свого буття культуротворчу силу власного "Я".

Творчі здібності людини.

У попередніх розділах нам уже доводилося звертатись до розгляду проблеми творчих здібностей людини, де аналізувались конкретні характеристики поведінки, діяння, вчинювання особистості, пов'язані з її здатністю тим чи іншим чином вибудовувати свій спосіб, стиль діяння у певній ситуації, ряді ситуацій тощо. Як і кожна психологічна проблема, проблема творчих здібностей людини може розглядатися на різних змістових рівнях, оскільки сам предмет пізнання має багаторівневу та багатомірну структуру, а відтак і пізнавальний акт може здійснюватись у різних змістових просторах, з використанням засобів та технік, що мають різні пізнавальні можливості, відрізняються за когнітивною ємністю та когнітивною експозицією. Зараз ми звернемося до розгляду творчих здібностей людини з позиції можливості та необхідності здійснення нею свого покликання та призначення, буттєвого потенціалу, свого буття як безпосереднього самобуття.

Це досить високий за абстрагованістю рівень аналізу психічного, який певною мірою відволікає увагу дослідника від реальних виявів сутності досліджуваного явища, проте з іншого боку дає змогу узагальнити зміст сукупності зовнішніх ознак предмета і наблизитись до безпосереднього тлумачення його сутнісних проявів. До засобів теоретизації та наукового абстрагування такого рівня належать метод онтологічно орієнтованого пізнання, екзистенціальний аналіз, феноменологічна рефлексія та ін.

Буттю конкретної людини властива інтенція творення, тобто кожна людина володіє здатністю до творчого діяння у світі повною мірою. Проте в процесі онтогенетичного розвитку та саморозвитку особистості певним чином складаються умови виявлення та розвитку конкретних здібностей даної особистості; вона більш чи менш активна у здійсненні самовпливів на цей процес; і, нарешті, дана особистість має певний потенціал розвитку власних здібностей та реалізації їх у процесі життєдіяльності. Якщо на перших етапах онтогенезу людина майже повною мірою залежить від умов розвитку, в яких вона перебуває та які створюють для неї її ближні, то потім поступово вона стає здатною активно включатись у створення умов свого розвитку, забезпечення його продуктивності, вибір нових площин саморозвитку тощо. Вже в юності молода людина складається як зрілий суб'єкт власного життя і може активно керувати розгортанням часових та змістових його характеристик.

Уже в цей період стають актуальними і вимагають застосування здібності людини, що мають своєрідний зміст і характер та виявляють реальну здатність людини бути суб'єктом свого життя. Специфіка здібностей цього типу полягає в тому, що вони не мають своїм предметом процес виконання певної суспільно корисної, власне предметної діяльності і не виявляються через результативність виконання даної діяльності особистістю, перебуваючи поза її опера-ціональним, аксіологічним, предметно-результативним простором.

За характером та переважанням тих чи інших форм діяння особистості щодо реалізації здібностей розрізняють: здібність до.екзистенціального розуміння власного буття як такого, що поступово та поступально розгортається у реальному просторі та часі; здатність до екзистенціального перетворення власного життя відповідно до діючих законів онтологічної причинності людського існування, в якому домінуючою є форма самопричинення поряд із причинениям іншими сутніми.

Оволодіння здібностями екзистенціального характеру відбувається в процесі особистісного зростання людини, в процесі якого вона вивчає та навчається застосовувати культурно-історичний досвід "мудрого скеровування" власного життя до тих цілей, у досягненні яких людина розкриває культурно-історичний зміст свого існування та повною мірою оволодіває культурно-творчою силою свого "Я". Коли в житті людини відбувається продуктивний синтез ЇЇ здібностей до предметного творення (мається на увазі творчий характер діяння у професії, соціальній справі тощо) та здібностей до екзистенціального творення (в яких розкривається здатність особистості до свідомої вибудови власного життя як єдиного творчого процесу), тоді кожний продукт діяння людини набуває культурно-історичної цінності, а сама людина осягає реальність реалізованого нею власного покликання та призначення. Необхідно вказати ще на один тип творчих здібностей людини, без яких попередні можуть залишитися дещо невиявленими, — це здібності до операціонального творення, що розкриваються у здатності людини процесуально забезпечувати, енергетично насичувати, операціонально витримувати послідовність власного творчого діяння як цілісного, завершеного та продуктивного процесу. Йдеться про окрему професійну дію чи про цілісний етап професійного діяння особистості в житті в цілому; зріла творча особистість має операціонально забезпечувати ефективність власного діяння в кожний окремий його момент.

Вказані три типи творчих здібностей людини, які розгортаються та реалізуються нею протягом усього активного життя, являють собою складні генералізовані утворення, психологічний зміст яких постає у світлі розуміння принципу генералізації та диференціації психологічних явищ. Ці здібності виявляються на найбільш пізніх етапах онтогенезу людини і генералізують у собі окремі творчі здібності передуючих рівнів (до розгляду яких ми зверталися в попередніх розділах). Якщо спробувати проаналізувати змістові складові вказаних узагальнених типів, то ми отримаємо складні багаторівневі моделі творчих здібностей людини, в яких постануть — від найелементарніших характеристик операционально-пошукового діяння до утворень синтезованого характеру (як, наприклад, здібність очікування творчого акту або здібність концентрації творчої енергії на предметі діяння) — всі природні, сутнісні та феноменологічні складові такого поняття, як творча обдарованість людини. Цьому можна присвятити спеціальне дослідження, а поки необхідно вказати, що представлені генералізовані типи творчих здібностей людини можуть диференціюватися та генералізуватися відповідно до нових рівнів їх пізнання або вивчення, а також синтезуватися в утворення вищого рівня відповідно до висвітлення якісно нових рівнів існування, буття, творчого діяння людини, яка ніколи не зупиняється у пошуках можливостей втілити свій творчий геній.