Розвиток та вдосконалення екологічної експертизи, міжнародне співробітництво в галузі екологічної експертизи

Розвиток та вдосконалення сучасної екологічної експертизи передба­чається у таких напрямах.

1. Удосконалення законодавчого забезпечення еколого-експертної діяль­ності органів Мінекоресурсів України.

2. Розширення інструктивно-методичної бази здійснення державної еко­логічної експертизи.

3. Методичне, фінансове, організаційне сприяння спеціалізованим орга­нізаціям у розробці державних будівельних норм України (ДБН) з питань складу і змісту розділів оцінки впливу на навколишнє середо­вище (OBHC) у проектно-планувальній документації, а також у підго­товці посібника до діючих ДБН з питань складу і змісту матеріалів OBHC у проектах.

4. Спрямування основної діяльності еколого-експертних підрозділів органів Мінекоресурсів України на оцінку документації щодо видів діяльності та об’єктів, які становлять підвищену екологічну небезпеку.

5. Забезпечення підвищення наукової обгрунтованості, комплексності та об’єктивності висновків державної екологічної експертизи шляхом залучення органами Мінекоресурсів до еколого-експертних оцінок спеціалізованих наукових організацій та громадськості.

Розв’язання екологічних проблем неможливе без широкого та актив­ного міжнародного співробітництва. Це зумовлено:

• глобальним характером багатьох екологічних проблем;

• транскордонним характером забруднення;

• міжнародними зобов’язаннями України щодо охорони довкілля;

• вигодами від міжнародного обміну досвідом та технологіями;

• можливостями залучення іноземних інвестицій.

Україна є Стороною в понад 70 міжнародних двосторонніх та багато­сторонніх угодах, пов’язаних з охороною довкілля. Виконання Україною зобов’язань, що випливають із багатосторонніх угод, вимагає приведення внутрішніх законів та нормативно-правових актів у відповідність з існую­чими нормами міжнародного права та врахування існуючої міжнародної практики під час розробки нових законодавчих актів.

У найближчі роки слід очікувати значного збільшення міжнародних зобов’язань України, оскільки існує ціла низка конвенцій, приєднання до яких (а також підписання нових) мало б для України суттєве політичне зна­чення та значно посилило б можливості галузі охорони довкілля, викорис­тання і відтворення природних ресурсів.

В перспективі важливе значення має подальше розширення міжна­родного співробітництва за такими напрямами:

• співробітництво з міжнародними організаціями системи OOH у галузі охорони довкілля (ЮНЕП — Програма OOH з навколишнього приро­дного середовища, ЄЕК OOH — Європейська Економічна комісія ООН, ПРОООН — Програма розвитку ООН, МАГАТЕ — Міжнарод­не агентство з атомної енергетики ООН, Комісія сталого розвитку, Глобальний Екологічний Фонд та інші);

• співробітництво на двосторонній основі в галузі охорони довкілля, раціонального використання природних ресурсів та ядерної і радіа­ційної безпеки з урядами сусідніх держав, держав — стратегічних партнерів та донорів у рамках двосторонніх угод, спільних програм тощо;

• участь у регіональних природоохоронних заходах (Чорне та Азовське моря, Дніпро, Дунай, Карпати, Донбас тощо);

• участь у міжнародних програмах ліквідації наслідків Чорнобильської аварії, зокрема в рамках Меморандуму про взаємопорозуміння між урядами країн «Великої сімки» (реалізація Плану підвищення безпеки об’єкта «Укриття", завершення будівництва нових атомних енерго­блоків, які компенсують втрату потужностей Чорнобильської AEC, проблеми радіоактивних відходів, нейтралізація перенесення забруд­нень повітряними та водними потоками тощо).

В 1999 році Україною ратифікована Конвенція про доступ громадсь­кості до інформації, участі в прийнятті рішень та доступу до правосуддя з питань, що стосуються довкілля. Конвенція орієнтована на суттєве розширен­ня участі громадськості у прийнятті рішень в галузі довкілля, що передбачає гарантований доступ до екологічної інформації на стадіях розробки проек­тів діяльності, що може мати вплив на довкілля та здоров’я населення.

З правової точки зору, Конвенція не суперечить Конституції України, чинному законодавству України, а її ратифікація не призвела до суттєвих змін чинного законодавства України. Практично всі принципові положення Конвенції регулюються чинним законодавством й відображені в Конституції України, Законах України «Про інформацію», «Про звернення громадян», «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про екологічну експертизу», «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» та ін.

В західних країнах процедурою екологічної експертизи велике зна­чення надається альтернативності варіантів. В Україні, статтею 36 Закону України «Про екологічну експертизу», вимагається здійснення у матеріа­лах оцінки впливу на навколишнє природне середовище запланованої чи здійснюваної діяльності обгрунтування можливих альтернативних варіан­тів рішень.

Велику увагу організації екологічної експертизи надають міжнародні банківські установи (Світовий банк, Європейський банк реконструкції та розвитку і ін.). Банкіри, інвестори, різні фінансові організації утримують екологічних аудиторів, експертів для проведення перевірки і попередньої оцінки місця розташування, стану території об’єктів та масштабів еколо­гічної небезпеки і пов’язаного з цим ризику.

В Україні оцінка стану певної території чи діючого об’єкта є однією із видів екологічної експертизи. На стадії будівництва — роль екологічних аудиторських перевірок відіграє авторський нагляд генпроектувальника за реалізацією проекту, на стадії експлуатації — ця роль за інспекційними перевірками органів Мінекоресурсів.

Для об’єктів, які приватизуються діє «Порядок визначення відповід­ності діяльності об’єктів, що підлягають приватизації, вимогам екологічної безпеки». Проведення необхідних робіт здійснюється Державною екологіч­ною інспекцією Мінекоресурсів України шляхом порівняння фактичного стану об’єкта з екологічними вимогами, передбаченими чинними норма­тивно-правовими актами з цього питання.

Для України поняття «екологічна експертиза» є новим, в той час як в міжнародній практиці це поняття вже реалізоване в практичні механізми діяльності зі своєю законодавчою, нормативно-методичною і навчальною базою, організаційною інфраструктурою і кваліфікованими експертами.

В Україні ще тільки починається усвідомлення того, що екологічна експер­тиза є необхідною за міжнародними стандартами передінвестиційною стадією оцінки ризиків, обов’язковою процедурою оцінки вартості підпри­ємств, які приватизуються, маркетингових досліджень конкурентоспромо­жності продукції, найбільш ефективним інструментом погодження загаль­нодержавних і місцевих інтересів, екологічної безпеки, і, нарешті, це один із найбільш ефективних засобів залучення громадськості до вирішення проблем екологічно безпечного життя, екологічно чистої продукції.