Основні методологічні підходи в процедурі проведення екологічної експертизи

Загальні правила та закони проведення наукової екологічної експертизи

Процедура екологічної експертизи складається з таких етапів: збір ін­формації, розгляд матеріалів на комісії, оцінку матеріалів експертизи і складання висновку.

Оцінка пропонованого господарського проекту чи починання склада­ється з перевірки даних і розрахунків проектної документації, порівняння інших шляхів досягнення тієї ж чи аналогічної мети (можливо не вказаних проектувальниками) і визначення справедливості оцінки впливу проекту на навколишнє середовище (environment assessment — у західній практиці; OBHC — оцінки впливу на навколишнє середовище — у практиці нашої країни). Експертиза може бути на рівні оцінки проекту фахівцями на осно­ві їхнього минулого досвіду або нових проробок пропонованого починання на натурній моделі. Оцінка фахівцями, як правило, заснована на порівнянні з існуючими аналогами та на спеціальному натурному дослідженні.

Відповідальність (юридична і фінансово-економічна) за достовірність OBHC повинна розподілятися між інвестором що кредитує проект, банком і проектувальником. Тому доцільно доручати незалежним фірмам, що перекладають на себе цю відповідальність і страховку на випадок неперед­бачених помилок, експертизу (як оцінку, так і альтернативне пророблення) проектів і господарських починань. Оплата експертизи й OBHC повинна здійснюватися за рахунок замовника проекту.

Основні вимоги до будь-якого проекту полягають в тім, щоб його розробка була спрямована не на ізольоване «вписування» у господарський уклад і природу розглянутої території об’єкта чи господарського починан­ня заради галузевих, відомчих, державних цілей, а навпаки, об’єкт повинен служити цілям розвитку місцевої економіки і соціальних умов життя на­селення, у тому числі збереження його здоров’я і збільшення тривалості життя, збереження природно-ресурсного потенціалу регіону і лише потім державним і галузевим інтересам.

Необхідність здійснення проекту чи господарської акції далеко не завжди очевидна, а іноді дуже сумнівна. Нерідко це виявляється не на етапі попередніх оцінок проекту, а вже в ході функціонування готового об’єкта. Розробка альтернативних проектів у таких випадках обов’язкова. При цьому варто виходити з прогнозу науково-технічного і соціально-економічного розвитку на досить великий період часу: удаване необхідним зараз може виявитися непотрібним надалі.

Повнота ресурсної проробки проекту полягає в необхідності враху­вання природно-ресурсного потенціалу регіону в цілому, наявності конкретних природних, матеріальних і трудових ресурсів у загальному зв’язку всіх господарських починань в регіоні. Витрати ресурсів на один захід завжди впливає на успішність, а іноді і на можливість інших. Необхідно розглядати весь ресурсний цикл у просторі і в часі — від ви­лучення ресурсу з природи, з урахуванням існуючих змін у природних системах, до повного входження, вилученого природного матеріалу в біогеохімічні цикли планети і загасання в ході регуляції виникаючих збурень. Наприклад, для TEC — це простір і час від видобутку палива до утилізації золи й інших відходів, враховуючи газові викиди. Очевид­но, що це десятки років і майже весь шар біосфери. Для AEC цей час дорівнює сотням і тисячам років — від видобутку ядерного палива до його радіоактивного розпаду. Необхідно брати до уваги не тільки пото­ки речовини, але і фізичні процеси, насамперед теплові, хвильові і раді­аційні. Для трудових ресурсів час і простір також не обмежується вузь­кими демографічними і галузевими рамками. Відтік кадрів для виконання проекту вимагає їхньої перепідготовки, як у рамках проекту, так і в суміжних регіонах і галузях господарства.

Правила та закони проведення наукової екологічної експертизи пере­важно технічних проектів коротко зводяться до встановлення їх відповід­ності наступним законам розвитку природи і суспільства.

Правило інтегрального ресурсу полягає в тому, що конкуруючі в сфері використання природних систем (природних комплексів, экосистем) галузі господарства неминуче завдають шкоди один одному і тим більше, чим значніше вони змінюють спільно експлуатований екологічний компо­нент (енергія, вода, атмосфера, Грунти, рослини-продуценти, організми консументи і редуценти) або всю систему (комплекс) у цілому. Руйнування біоти заради одержання, наприклад, мінеральних ресурсів приводить в подальшому до неможливості життя людини в даному регіоні. Особливо помітно це на прикладі малих народів, що ведуть традиційне господарство. Руйнування природно-ресурсного потенціалу заради відомчих чи загально­державних цілей веде до неминучого вимирання цих народів, оскільки губиться основа їхнього існування.

Правило міри перетворення природних систем — у ході їх експлуа­тації не можна переходити деякі межі, що дозволяють цим системам зберігати свої властивості самоорганізації і регуляції. Розмірність цієї вимоги — дуже складне питання. Вона залежить від географічного місця, ступеня стійкості і надійності природної системи, здатності її протистоя­ти природним ланцюговим реакціям і природній мінливості. В найбільш уразливих регіонах, як правило, докорінно перетворювати припустимо не більш 1% площі екосистем, що знаходяться в природному стані. Площа докорінно змінених екосистем у найбільш сприятливих умовах може досягати 40%.

Закон оптимальності стверджує, що з найбільшою ефективністю будь-яка система (у тому числі природний і господарський об’єкт) функці­онують у деяких просторово-часових інтервалах, вихід за які знецінює даний об’єкт як підсистему або веде до руйнування всієї системи. Опти­мальні розміри інтервалу не можуть бути визначені загальними кількісни­ми показниками. Наприклад, гігантизм викликає занадто великі витрати на регуляцію системи, ростуть економічні, соціальні й екологічні збитки, що робить конкурентоздатними малі аналоги з подібними принципами дії.

Закон необхідної різноманітності: система не може сформуватися з абсолютно однакових елементів або на принципі монополізму. Кожна (природна, соціальна, економічна) монокультура не має властивості само- підтримки за межами індивідуального терміну існування. Середньоазіатсь­ка бавовна як монокультура вже привела до великомасштабної екологічної катастрофи. Тюменські нафтогазові та Донбаські вугільні промисли при однобічному розвитку не тільки руйнують природу але і можуть стати після вичерпання природних запасів зоною соціально-економічної пустелі.

Закон збільшення ступеня ідеальності: необхідно враховувати гармо­нійність відносин між частинами системи історично-еволюційно зростає, новий об’єкт порушує сформовану гармонію. Прагнення до гігантизму всіх проектів приводило до глибокої дисгармонії регіональних систем природи і суспільства. Результатом стали диспропорції в господарських і екологіч­них механізмах.

Обмежуючі фактори в екологічній експертизі

Закон відповідності між рівнем розвитку продуктивних сил і природ­но-ресурсним потенціалом: розвиток продуктивних сил залишається відно­сно постійним до моменту різкого виснаження природно-ресурсного, по­тенціалу, услід за чим наступає революційна їх зміна.

Дуже важливо уловити переломний момент у формах використання як глобального, так і регіонального природно-ресурсного потенціалу. На­приклад, рекреаційні ресурси в наші дні починають лімітувати суспільний розвиток, а тому стрімко дорожчають. Туризм у Кенії, заснований на зустрічах зі слонами, приносить доход, що перевищує потенційну вартість бивнів тварин. Соціальне лісівництво часто має переваги перед промислом деревини і подекуди економічно вигідніше.

Правило взаємодії екологічних компонентів: зміна кількості або якості одного з екологічних компонентів неминуче веде до якісно-кількісних змін інших екологічних компонентів чи динамічних властивостей природної системи.

Закон сукцессійного уповільнення: система, що насичується, має тен­денцію до уповільнення кількісного росту і продуктивності, якщо не має могутнього входу і виходу (омолодження). Сформульована закономірність справедлива для будь-яких, у тому числі соціально-економічних систем.

Нерідко одержувані від реалізації проекту результати виявляються значно скромнішими очікуваних через дію цього закону. Іноді бувають отримані навіть негативні результати. Наприклад, інтенсивне застосування ядохімікатів призвело до вироблення в шкідників стійкості до них, а обро­бка полів зверхвеликими дозами мінеральних добрив не приводить до сут­тєвого збільшення врожайності. І ті, і інші речовини, забруднюючи середо­вище та продукти харчування, викликають збитки і підвищують ринкову ціну «біологічного» врожаю.

Принцип старого автомобіля або «пам’ятай про смерть»: технічні пристрої (і будь-які системи) з часом (в ході старіння) втрачають ефектив­ність, тому розрахунки повинні вестися з урахуванням збільшення експлу­атаційних витрат і того, що буде, коли пристрій (система) вийде з ладу. Економічні й інші втрати при будівництві варто підсумовувати з утратами при демонтажі.

Ризик, пов’язаний зі здійсненням проекту, не повинний перевищувати прийнятого нормативу. Недотримання цього принципу небезпечно екологі­чно, збитково соціально і руйнівно економічно. В цьому разі збільшення ризику, як правило, йде експоненціально. Так, вихід за межі групи правил оптимальності (правила 1 і 10 відсотків) завжди в остаточному підсумку веде до катастрофи. Збільшення числа AEC світу привело до неприпусти­мого ризику числа аварій.

Однак глобальну екологічну загрозу кількісно оцінити складніше, ніж ризик невиправданого росту числа конкретних об’єктів. Якщо для AEC і гре­бель на ріках легко розрахувати теоретичну імовірність аварії виходячи з ре­альності, а не ейфорії «екологічного максималізму», то вплив маси техніч­них пристроїв чи здійснених проектів на біосферу Землі набагато складніше.

У зв’язку з цим особливе значення мають згадані правила 1 і 10 відсо­тків. Перше затверджує небезпеку зміни енергетики природних систем у межах понад 1 % від загальної енергетики системи. Друге вказує на непри­пустимість зміни інгредієнтних параметрів систем більш ніж на 10 %.

Інформаційні і психологічні обмеження в екологічній експертизі

Фактор віддалекості події: явище, віддалене за часом і в просторі, здається малоістотним, а попередження про нього малозначним. Наслідком дії фактора віддаленості події служить нехтування досвідом минулих про- рахунків і помилок, оскільки за них не настає відповідальність в даний час.

Регулярні помилки моделювання: — типологічно значимим факторам при­дається зайва вага, що при складанні програм і моделей веде до перекручування результатів убік обгрунтування первинної гіпотези, прийнятої програмістом.

Фактор неповноти інформації (невизначеності): інформація для проведення господарської акції в природі завжди недостатня для апріорних суджень про всі можливі результати та наслідки здійснюваного заходу. Пов’язано це з винятковою складністю природних систем. Для ослаблення дії цього фактора необхідне детальне і різнобічне пророблення прогнозів за методом географічних аналогій, на натурних моделях, за допомогою логічного і математичного моделювання, на історичних аналогах і ін.

Фактор оманного благополуччя: успіх заходу природокористування стає очевидним лише після того, як сформується ланцюг відповідних при­родних реакцій у відповідь на даний захід і на їх регіонально-глобальну сукупність. У зв’язку з цим завжди потрібна глибока прогнозна (логічна і модельна) проробка, в першу чергу природно-господарських зв’язків.

Показники ефективності

(економічні складові) в екологічній експертизі

Аналіз розміру капіталовкладень і швидкості їхньої амортизації з урахуванням існуючих нормативів. Економічність об’єкта варто розглядати в максимально широкому спектрі альтернатив з урахуванням їх динаміки в часі. Обов’язковий розрахунок витрат на демонтаж і весь ресурсний цикл підприємства.

Також важливі зміни цін у часі. Слід пам’ятати, що за тривалий пері­од природні ресурси в цілому стають економічно і соціально дорожчими. Дорожчають природні ресурси і відповідно до їхнього розташування та віддаленості від об’єкта споживання. Всі економічні розрахунки необхідно здійснювати, виходячи з концепції інтегрального ресурсу — природного, трудового і матеріального.

Експлуатаційні витрати з урахуванням усього циклу виробництва від моменту одержання сировини до включення відходів у природний кругообіг речовини і енергії. Обов’язковим є врахування не тільки ціни сировини, але й оцінки використовуваних природних ресурсів, традиційно віднесених до природних умов (клімат, вода, повітря і ін.). Відсутність реа­льної ціни на ці умови може виявитися тимчасовою. Прогноз експлуатацій­них витрат необхідний на ввесь передбачуваний термін функціонування об’єкта.

Екологічна ціна — це еколого-економічні витрати поточного і перспе­ктивного часу, екологічна рента, екологічні збитки від використання ресур­сів з урахуванням супутніх утрат. У випадку руйнуючого впливу на невід­новний і принципово незамінний ресурс екологічна ціна наближається. до бескінченності. Вкрай складно оцінити втрати невідновних і незамінних ресурсів. Часто вони не мають еквівалентних соціальних і економічних оцінок. Але хоча такі чіткі оцінки і відсутні, вони безупинно потенційно зростають. Різко зростає, наприклад, «ціна» певного виду зі зменшенням його чисельності. Оцінка деструкції екосистем може виходити з ринкової ціни опустиненої території чи з падіння її господарської потенційної про­дуктивності. Усі рекреаційні ресурси, крім незамінних, можна оцінювати за витратами на їхню компенсацію.

Здоров’я і життя людини важко оцінити в економічних категоріях, але, іноді необхідно. Виходячи з міжнародної практики, умовно втрата працездатності однією людиною в економічному вираженні потроюється (вважається, що двоє повинні його утримувати). Крім того, враховуються соціальні витрати (негативний приклад, стрес і ін.).

Розрахунки еколого-економічних витрат вимагають врахування прос­торової ієрархії наступних впливів.

1. Вплив на територію, безпосередньо зайняту господарським об’єктом (її повне чи часткове вилучення на певний час або навічно).

2. Вплив на територію непрямої дії даного об’єкта. Для хімічних і гірни- човидобувних виробництв — на воду, повітря, Грунт, біоту в зоні впли­ву. Трансформація забруднювачів в атмосфері іноді відбувається на со­тні кілометрів. Ті ж забруднення і зміни гідрогеологічного режиму охо­плюють десятки, а іноді і сотні кілометрів. Наприклад, конус депресії підземних вод створюється в районах гірничовидобувних робіт. Нака­чування забруднених вод в відпрацьовані шахти дає ареал забруднення в радіусі кількох десятків кілометрів. Для ГЕС спостерігається вплив на території, розміщені вище і нижче водоймища і греблі, включаючи процеси евтрофікації, кавітаційного впливу на воду і ін. Для AEC і TEC — теплове і радіаційне забруднення атмосфери і гідросфери.

3. Вплив на біосферу Землі в цілому (клімат, озоновий екран, електро­магнітні властивості Землі, біоту і ін.).

Соціальна ціна — це соціальні витрати в процесі реалізації об’єкта. Вони найчастіше виникають в результаті зміни середовища життя людей (відселення, переселення, нового способу життя і ін.) і приводять до змін у демографічних процесах, соціальних перевантажень. (стреси, антигро­мадська поведінка, алкоголізм, наркоманія і ін.). Однією з важливих задач експертизи є розрахунок балансу соціальних плюсів і мінусів не тільки в ра­мках пропонованого проекту, але й виходячи з реальної ситуації регіону.

Соціальна ціна має дві найважливіші складові:

1) соціальн складова — витрати на перспективний розвиток з урахуван­ням проектованого об’єкта чи господарського починання.

2) психологічні компенсації — витрати на соціально-психологічний опір населення, пов’язаний зі зміною соціального стереотипу сприйняття середовища проживання.

Аварійна ціна (ціна ризику) — це додаткові витрати, що можуть вини­кнути в результаті імовірної аварії, потенційно можливої в ході функціону­вання об’єкта без утручання катастрофічних природних факторів (земле­трусів, цунамі і ін.). Суми, необхідні на ліквідацію аварій, повинні враховува­тися в загальній економічній оцінці проекту. Аварійна ціна — розрахункова величина, похідна від математичної імовірності аварії й очікуваного від неї збитку. При визначенні аварійної ціни варто враховувати технологічну культуру країни і регіону. У місцях з низькою технологічною культурою аварійна ціна різко зростає.

Аварійна ціна включає ціну стресів і недовіри до технічних об’єктів (наприклад, радіофобії і хіміофобії), що викликає, наприклад, приріст стре- согенної захворюваності від близькості екологічно неповноцінного об’єкту та зниження продуктивності праці від техногенних стресів.

Природно-ресурсна ефективність — це відповідність одержуваного ефекту ресурсним витратам. Вона перекликається з екологічною ціною, але не завжди може бути виражена в економічних показниках. Ресурсні витра­ти завжди складаються з двох категорій:

а) ті, що залучаються безпосередньо до реалізації проекту чи госпо­

дарського починання;

б) ті, що опосередковано використовуються у процесі будівництва і

функціонування об’єкта.

Енергетична ефективність в екологічній експертизі є відношення затрачуваної й одержуваної енергії в повному циклі виробництва від бу­дівництва до демонтажу об’єкта. Проблема енергетичної ефективності найбільш актуальна для енергетичних об’єктів. Перевага повинна бути за найменш енергоємними і найбільше енергетично ефективними альтер­нативами.

Територіальна ефективність — це розмір вилученої площі суші й ак­ваторії для одержання одиниці продукту (у всьому виробничому циклі). Слід зазначити, що показник територіальної ефективності досить важко, а іноді і неможливо визначити через недостатність вихідних даних. На­приклад, сумарна площа уранових родовищ, підприємств збагачення урану, самих AEC і їхніх ставків, підприємств з переробки атомного палива і місць поховання радіоактивних відходів разом із зонами відчуження поки точно не відома.

Загальна ресурсна ефективність — це обсяг використовуваних при­родних ресурсів з урахуванням взаємозв’язку екологічних компонентів для одержання одиниці продукту. Співвідношення матеріальних, трудових і природних ресурсів, що складають інтегральний ресурс, повинне бути оп­тимальним відносно життя і здоров’я людини, а не зовнішніх політичних чи економічних установок.

Соціально-екологічна ефективність — це ступінь «екологічної еко­номії». Антропосистема, як і будь-яка інша система, розвивається за ра­хунок оточуючого навколишнього природного середовища й обмежена швидкістю використання цього середовища. Антропогенні впливи можуть поступово поліпшувати якість життя людей, але можуть і погіршувати цей показник, підриваючи соціальні й екологічні (а тому й економічні) основи їхнього існування, неухильно перетворювати місцевість у антро­погенний пустир.

Соціальна сумісність об’єкта екпертизи (естетична, культурна, релі­гійна і ін.) — це ступінь його відповідності соціально-психологічним меха­нізмам в житті населення регіону, його відповідності етнічному стереоти­пу, національним ціннісним установкам. Проблеми соціальної сумісності вирішуються, як правило, за допомогою матеріальних компенсацій, навчання місцевого населення необхідним професіям а також залучення кадрів ззовні регіону, що може дати спалах націоналізму.

Екологічна сумісність — це ступінь впливу на природні об’єкти і сис­теми, неадаптовані до проекту. Наприклад, світлове забруднення порушує добові ритми тварин, поступове нагромадження радіоактивних речовин руйнує генофонд і ін.

Обидві форми сумісності — соціальну й екологічну — можна вирази­ти в економічних показниках. У першому випадку — це витрати на навчан­ня і соціальну переорієнтацію місцевого населення, витрати на залучення населення з інших регіонів, пов’язані з розселенням, оплатою і ін. У друго­му випадку доцільно розрахувати прямі і непрямі перманентні збитки, що, як правило, поступово зростають з ходом часу і залученням у процес нових природних факторів. Загальна сума витрат може виявитися дуже значною і зробити об’єкт економічно нерентабельним. Ще вищою є небезпека його моральної (соціально-психологічної) і соціальної нерентабельності.

Складові ризику

Техніко-економічний ризик пов’язаний з імовірністю зміни тенденцій розвитку чи взагалі революційних змін технологій. Техніко-економічний ризик, як і інші складові ризику, має як економічну, так і позаекономічну, головним чином, соціальну складову.

Технологічний ризик обумовлюється ступенем надійності технологій, їх безаварійністю. В ході екологічної експертизи має бути враховано як технічна складова технологічно ризику (характеристика матеріалів, мож­ливі відхилення від нормальних умов експлуатації і ін.), так і людський фактор обслуговуючого персоналу. Збільшення ступеня технологічної надійності, як правило, веде до подорожчання проекту.

Екологічний ризик — це можливість появи екологічних кризових ситу­ацій, таких як розвиток тепличного ефекту, руйнування озонового екрана, кислотні опади, радіоактивне забруднення, неприпустима концентрація важких металів, зміна гідрологічного режиму водних об’єктів і ін. Екологі­чний ризик повинний розглядатися на всіх рівнях — від імпактного до гло­бального.

Екологічний ризик включає ризик перманентних екологічних наслід­ків. Для ГЕС — це руйнування екосистем ріки, де побудована станція, і поступове порушення екологічних зв’язків між водами суші й океану, деструк­ція екосистем водотоків і узбережних океанічних (озерних) вод, руйнування узбережних систем; для AEC — це вплив на електромагнітні властивості атмо­сфери і нагромадження радіоактивних речовин в навколишньому середовищі; для TEC — парниковий ефект, підкислення опадів; для виробництва хлор- фтористих сполук, функціонування авіації та ракетної техніки — руйну­вання озонового екрану планети і ін.

В рамках екологічного ризику слід розглядати також ризик природних катастроф: землетрусів, цунамі, ураганів, селів, сніжних лавин, повеней, ожеледі.

Аналіз ризику захворювання людини є мабудь одним із найскладні­ших блоків експертизи. Він складається з двох основних підблоків:

а) професійного ризику;

б) ризику, пов’язаного з проживанням у даному регіоні.

Кожний з підблоків повинний бути співвіднесений з іншим, тому що відносно безпечне нове виробництво може інтегруватися з небезпечним фоном. Цей фон можуть створювати територіально суміжні підприємства, колишні події (наприклад, у районі Чорнобиля), комунальне господарство (умови в житловому будинку, транспорт і ін.), повноцінність харчування, кліматичні впливи, психогенні стреси. Все це може помітно змінити ризик захворювань людини.

Припустимим ризиком захворюваності варто вважати такий, котрий не приводить до зниження тривалості життя людини, тобто компенсується економічно прийнятними зусиллями охорони здоров’я і рекреацією.

Якщо мова йде про експертизу продукції, то необхідно оцінити ймо­вірний вплив її на здоров’я людей за наступними показниками:

• вплив під час її виробництва;

• вплив під час проміжного використання як напівфабрикату;

• вплив остаточного продукту.

Соціальний ризик — це можливість чи неможливість соціальної адап­тації: наприклад, небажання жити поблизу AEC (радіофобія) чи поблизу небезпечного хімічного виробництва, такого як Одеський припортовий завод. В цьому відношенні соціальний ризик тісно пов’язаний з чисто технологіч­ним ризиком. Ненадійні технології можуть бути відхилені населенням — така доля AEC в Австрії, Швеції й інших країнах.

Компенсація соціального ризику звичайно провадиться за допомогою доцільного розвитку інфраструктури, особливо рекреаційної, і грошово-ма­теріальних винагород населенню — своєрідної «плати за страх».

Слід пам’ятати також про ризик реалізації такої соціальної небезпеки як терористичні диверсії. Наприклад, вибух греблі Київського водосхови­ща може привести до нищівнї повені.

Висновки екологічної експертизи

Задача екологічної експертизи — дати висновок про необхідність, придатність, корисність і безпеку проекту, і якщо він схвалений, об’єктивно оцінити витрати, збитки і прибуток від його реалізації, дати рекомендації по його удосконаленню. В разі негативного висновку екологічної експерти, повинні рекомендуватись альтернативні варіанти.

Висновки державної екологічної експертизи є обов’язковими для виконання. В ухваленні рішення щодо подальшої реалізації об’єктів еколо­гічної експертизи висновки державної екологічної експертизи враховують­ся нарівні з іншими видами державних експертиз.

Аналогічно вимогам Європейського законодавства, законом України «Про екологічну експертизу» передбачено, що підготовка висновків еколо­гічної експертизи і прийняття рішень щодо подальшої реалізації (викорис­тання, застосування, експлуатації тощо) об’єкта екологічної експертизи мають здійснюються з урахуванням громадської думки.

З метою врахування громадської думки суб’єкти екологічної експер­тизи можуть проводитись публічні слухання або відкриті засідання. Участь громадськості в процесі екологічної експертизи може здійснюватись також шляхом виступів у засобах масової інформації, подання письмових заува­жень, пропозицій і рекомендацій, включення представників громадськості до складу експертних комісій, груп по проведенню громадської екологічної експертизи.

В законі України «Про екологічну експертизу» зазначається, що ви­сновки державної екологічної експертизи можуть бути визнані недійсними в судовому порядку в разі:

1) порушення вимог законодавства про проведення державної екологіч­ної експертизи;

2) недотримання державних санітарних норм, правил, гігієнічних норма­тивів, будівельних норм і правил, вимог щодо охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забез­печення екологічної безпеки;

3) неврахування важливих достовірних відомостей про стан екологічної ситуації, що склалася в районі (місці) реалізації об’єкта екологічної експертизи, який може негативно впливати на стан навколишнього природного середовища, природних ресурсів, здоров’я людей;

4) порушення прав учасників еколого-експертного процесу, якщо це призвело до неправдивого висновку екологічної експертизи.

Рішення, прийняті відповідними органами на підставі висновків дер­жавної екологічної експертизи, можуть бути оскаржені заінтересованими юридичними особами до відповідних вищих органів протягом місяця від дня їх прийняття, а в разі незгоди з рішеннями цих органів — в судовому порядку відповідно до законодавства України.

6.3.