Міжнародна діяльність у галузі збереження біосфери і цивілізації

На думку експертів ООН, сьогодні основні міжнародні зу­силля у вирішенні глобальної екологічної кризи мають бути спря­мовані на: дослідження першопричин кризи, боротьбу з її нас­лідками, оцінку глобального ризику, залучення широкої громадсь­кості, забезпечення засобів правового регулювання, інвестування у майбутнє.

На сьогодні Міністерство екології та природних ресурсів України координує природоохоронне співробітництво в межах понад 70 дво- та багатосторонніх міжнародних угод та договорів. Крім цього, підготовлено ряд проектів міжнародних угод та дого­ворів про співробітництво в галузі охорони навколишнього сере­довища (зокрема, з Туреччиною, Грецією, Румунією, Болгарією), про співробітництво в галузі ядерної безпеки з регулюючим ор­ганом Італії.

У межах Програми надання підтримки для реалізації приро­доохоронних проектів Департаментом охорони довкілля Велико­британії (через Ноу-Хау Фонд) проведено переговори та пого­джено кілька проектів, зокрема по моніторингу повітря Бердянсь­ку, по екологічній освіті в Донецьку та ін.

У зв’язку з заявою Уряду Японії про готовність надати Україні кредитну підтримку для реалізації соціально значимих

проектів у межах програми ОДР (Офіційна допомога для розвит­ку) відбулися чисельні переговори урядових делегацій та експер­тів, результатом чого стало рішення про розробку пакета проек­тів. Принаймні два з них мають екологічний характер і спрямова­ні на реконструкцію каналізаційних мереж у Кривому Розі та Дніпродзержинську.

На кінець минулого тисячоліття виконувалися та перебува­ли в стані розробки понад 37 міжнародних довго- та короткотер­мінових програм та проектів у галузі екологічної безпеки на загаль­ну суму понад 28 млн дол. США.

В останні 30 років проведено декілька важливих міжнарод­них конференцій, присвячених проблемі охорони довкілля (у Стокгольмі, Тбілісі, Москві, Києві), прийнято ряд конвенцій з охорони вод Світового океану, заборони розробки, виробництва і накопичення бактеріологічної зброї, заборони наземних ядерних випробувань, забруднень Балтійського і Чукотського морів та ін.

Досить важливою міжнародною угодою є конвенція ООН з морського права «Хартія морів» (1982 р.), в обговоренні якої бра­ло участь 156 країн, 20 міжурядових і понад 60 неурядових між­народних організацій. За цією конвенцією держави, які підписали угоду, мають зберігати морське середовище та захищати його від забруднення. Це стосується усіх джерел забруднення незалежно від того, де вони розташовані - на суші або на морі. З метою за­побігання забруднення морського середовища, з джерел, що роз­ташовані на суші, держави зобов’язувалися розвивати своє націо­нальне господарство з урахуванням міжнародних стандартів і правил. Аналогічні вимоги поширюються і на морські судна, які ходять під прапорами цих країн.

Для захисту економічних інтересів прибережних держав конвенцією 1982 р. передбачено встановлення в Світовому океані 200 мильних економічних зон. Цим державам надано право на розвідку, розробку та збереження природних ресурсів, які нале­жать до живої та неживої природи, зокрема тих, що знаходяться на дні, в надрах і водах океану, а також право на управління цими ресурсами. Положення конвенції регулюються експлуатацією окремих видів живих ресурсів в економічній зоні. У «Хартії мо- 156

рів» визначено також вимоги щодо охорони морського середо­вища під час освоєння ресурсів морського дна поза зонами націо­нальної юрисдикції.

У межах співробітництва з МАГАТЕ, Комісією з ядерного регулювання США, Європейським Союзом (програма ТАСІ8), ре­гулюючими органами Німеччини, Франції та інших країн викону­валося понад 20 проектів у галузі ядерної та радіаційної безпеки.

Міністерство екології та природних ресурсів України підт­римує робочі контакти з Європейською економічною службою ООН, Всесвітньою метеорологічною організацією, Програмою ООН з охорони довкілля - ЮНЕП, ЮНЕСКО, ЮНІДО тощо. За останній час підписані українсько-американська та українсько- угорська міжурядові угоди про співробітництво в галузі охорони навколишнього середовища. Аналогічно міжвідомчі угоди укла­дені з польським міністерством та латвійським комітетом охоро­ни довкілля.

Україна активно співпрацює з експертами в галузі НС Сві­тового банку, Європейського банку реконструкцій та розвитку, Глобального економічного фонду. Нашу державу включено до міжнародних проектів по Чорному морю, басейну Дунаю і окре­мо - по дельті Дунаю. Для ефективної участі в зазначених проек­тах у нашій державі визначені національні координатори та ство­рені відповідні робочі групи.

На виконання зобов’язань України як члена Ради Європи пі­дготовлені відповідні законопроекти та виконані всі погоджува­льні процедури щодо ратифікації Верховною Радою України Конвенції про охорону дикої фауни, флори та природного сере­довища їх перебування в Європі (Бернська Конвенція). Закон про приєднанні до Бернської Конвенції був прийнятий Верховною Радою 29 жовтня 1996 року.

У 1997 р. набула чинності для України Рамкова Конвенція ООН про зміну клімату. На 3-й Конференції Сторін Конвенції (Кіото) делегація України брала участь як делегація повноправної Сторони Конвенції, що дало можливість представити інтереси України й забезпечити ухвалення винятково позитивних для України рішень (таких як торгівля квотами на викиди парникових газів, стабілізація обсягів викидів парникових газів на рівні 1990 р.).

У 1997 р. також набула чинності для України Конвенція про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення, в основ­ному як середовища існування водоплавних птахів (Рамсар, 1971 р.).

У галузі ядерної та радіаційної безпеки основна увага приді­лялася проблемам подолання наслідків аварії на ЧАЕС, закриття станції та підвищення рівня безпеки на ядерних об’єктах. Прове­дено кілька раундів переговорів з лідерами країн «Великої сімки» та Комісії Європейських Співтовариств щодо виконання зобов’я­зань у межах Меморандуму порозуміння між Урядом України та Урядами «Великої сімки» щодо закриття ЧАЕС та щодо надання підтримки для реалізації даного рішення.

Відповідно, Україна підписала:

- Конвенцію про радіоактивні відходи (01.10.97 р.);

- Конвенцію про поводження з радіоактивними відходами та відпрацьованим ядерним паливом (29.09.97 р.);

- Конвенцію про додаткову компенсацію за ядерну шкоду (29.09.97 р.) та ратифікувала Конвенцію про ядерну безпеку (17.12.97 р.).

Верховна Рада України ухвалила зміни до національного за­конодавства в зв’язку з приєднанням до: Конвенції про цивільну відповідальність за ядерну шкоду; Конвенції ЄЕК ООН про оцін­ку впливу на навколишнє середовище у транскордонному кон­тексті; Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення.

Тривав процес реалізації проекту створення нових регіона­льних екологічних центрів (НРЕЦ) у нових незалежних державах 158

(ННД). Проект фінансувався Урядом США та підтримувався за­хідними донорами, зокрема програмою TΛCIS. Проведено ряд кон­сультативних зустрічей та робочих нарад Міжнародної Наглядо­вої Ради проекту (Москва, Київ, Кишинів). Відкрито координа­ційний офіс НРЕЦ в Україні та проведено необхідну роботу щодо забезпечення його юридичного статусу.

Україна є одним з засновників Міжнародного Агентства з атомної енергії (МАГАТЕ). 29 вересня - 3 жовтня 1997 року від­булася 41 сесія Генеральної Конференції МАГАТЕ, в якій взяла участь делегація України, яка провела плідні переговори з деле­гаціями інших країн та з керівництвом Департаменту гарантій Агентства, в ході яких обговорювалися проблеми реалізації Уго­ди про гарантії між Україною та МАГАТЕ. Наша країна брала участь у 24 регіональних проектах МАГАТЕ.

Основними результатами міжнародного природоохоронного співробітництва України є:

- відображення національних інтересів та позиції України в директивних документах та рішеннях форумів міжнародних між­урядових організацій;

- розширення сфери міжнародного співробітництва за ра­хунок укладання нових угод, договорів та програм; приєднання до діючих багатосторонніх угод у галузі охорони довкілля, ядер­ної та радіаційної безпеки, що посилює політичний авторитет України та зміцнює національну правову базу;

- отримання технічної допомоги у вигляді спільних проек­тів, грантів робочих програм;

- підвищення кваліфікації українських спеціалістів та управлінців, освоєння нової природоохоронної методології управ­ління, техніки та технологій, що сприяє покращанню екологічної ситуації в Україні.

7.2.