ОХОРОНА І РАЦІОНАЛЬНЕ ВИКОРИСТАННЯ ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ

За В.І.Вернадським, поняття ноосфери включає розумне управління її розвитком, яке передбачає ощадливе, раціональне використання природ­них ресурсів

Охорона ґрунтів. Землю часто називають годувальницею, однак не можна стверджувати, що ставлення до неї адекватне цій назві.

Охорону ґрунтів можна здійснювати найрізноманітнішими метода­ми: заліснення перелогів та еродованих земель, використання раціональної агротехніки, відмова від монокультур. Технологія сільськогосподарського виробництва має базуватися на екологічно обгрунтованих раціональних нормах, виключати з обробітку землі на схилах крутістю понад 7° і інтенсифікувати використання сільськогосподарських угідь, які залиши­лися в обробітку. Науковці рекомендують розпочати послідовний перехід на ландшафтне землеробство, його грунтозахисну спрямованість, у повному обсязі виконувати протиерозійні заходи і рекультивацію земель.

Охорона водних ресурсів. З екологічної точки зору охорона вод­них ресурсів полягає передусім в безпосередньому забезпеченні людей водою для життя та санітарно-гігієнічних потреб. Незважаючи на величезні зміни планетарної води океанів, морів, льодовиків, поверхне­вих водоймищ і підземних шарів, які становлять 1 359 000 000 м³, запа­си питної води не перевищують 2-3%. За даними ООН, сьогодні близько 1,3 млрд людей не забезпечені питною водою ні в якісному, ні в кількісному відношенні.

Проблема полягає в тому, що прісну воду, необхідну для життєдіяль­ності людини, випиває, образно кажучи, її дитя — сучасна індустрія.

Водні екосистеми, які розташовані біля міських поселень, з давніх часів служили для сплавлення побутових відходів. Біологічні можливості водних екосистем настільки великі, що вони до певного моменту, вико-

ристовуючи кисень, розчинений у воді, самоочищалися від побутового забруднення.

Перехід людства від примітивного землеробства до індустріалізації, проявився в зміні кількісних і якісних характеристик відходів, які різко погіршили біологічну цінність водних ресурсів. Багато річок (або їх ок­ремих ділянок) в Україні фактично перетворилися на колектори стічних та шахтних вод. Це — Лугань, Інгулець, Сіверський Донець та ін. Щорічно в Інгулець скидається гірничо-рудними підприємствами Кривбасу 200 тис. т хлоридів, а засоленість води тут сягає 5 г при нормі 1 г.

Особливої уваги вимагають малі річки України, яких налічується близько 22,5 тис. Вони забруднюються пестицидами, добривами та хімікатами, а також стоками тваринницьких комплексів.

Основним напрямом охорони водних ресурсів повинно стати очи­щення стоків як промислових і сільськогосподарських, так і комуналь­них. Одночасно слід активніше впроваджувати технології, які б змен­шували до мінімуму хімічні забруднення наземних і підземних вод.

Охорона атмосфери. Якщо воду, якої здавна не вистачало, назива­ли “ресурсом житття”, то про повітря згадали лише в нашу урбанізовану епоху. Відомо, що без їжі людина може прожити декілька десятків днів, а без повітря — тільки 5-7 хв. До того ж людині потрібне чисте повітря, якого, особливо в містах та індустріальних центрах, не вистачає.

Американські вчені підрахували, що в США кількість забруднюючих речовин, які викидаються в повітря, перевищила 200 млн т, тобто майже 1 т на кожного мешканця країни.

12,2, теплоелектростанцій — 14,1, атомних станцій — 5,6, відходів — 3,5%. В окремих містах планети, таких, як Нью-Йорк, Лос-Анджелес, Токіо, ступінь забруднення міського повітря транспортом сягає 90%.

Найвищий рівень забруднення атмосферного повітря в Україні засвідчено в містах Донецьку, Маріуполі, Дніпропетровську, Дніпро- дзержинську, Запоріжжі, Кривому Розі, Києві, Одесі, Сєвєродонецьку та ін. Ці міста ввійшли в число 68 міст колишнього CPCP з найбільшим рівнем забруднення.

Заходи, спрямовані на охорону атмосферного повітря, передбачають впровадження технічних рішень зі знешкодження й уловлювання газо­подібних забруднюючих речовин, розробку та затвердження нормативів, гранично допустимих викидів для усіх підприємств, створення сучасних приладів постійного контролю й обліку викидів.

Виходячи з уявлень про екологію людини, вироблені критерії оцінки дії малих концентрацій атмосферних забруднень на організм:

1. Допустимою може бути визнана лише така концентрація тієї чи іншої речовини в атмосферному повітрі, яка не чинить на людину пря­мої чи побічної шкідливої чи неприємної дії, не знижує її працездатність, не впливає на самопочуття і настрій.

2. Звикання до шкідливих речовин повинно розглядатися як неспри­ятливий фактор.

3. Недопустимі такі концентрації шкідливих речовин, які негативно

ОХОРОНА І РАЦІОНАЛЬНЕ ВИКОРИСТАННЯ ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ 465 впливають на рослинність, клімат місцевості, прозорість атмосфери і побутові умови життя населення.

Дещо окремо в проблемі атмосферного забруднення стоїть питання шумового забруднення. Утворені в пружному повітряному середовищі звукові хвилі внаслідок фізичних і фізіологічних перетворень досяга­ють слухового аналізатора, розташованого в корі головного мозку. Тут і відбувається сприйняття звуку і шуму.

Взявши за основу ступінь дискомфорту сприйняття людської роз­мови, рівні шуму групують таким чином:

25 ДБ — ступінь дискомфорту незначний, немає утруднення при тихій розмові;

25-40 ДБ — слабкий, утруднення лише при тихій розмові;

40-55 ДБ — помірний, спостерігається утруднення при звичайній розмові;

55-70 ДБ — середній, часто утруднення виникають при голосній розмові;

70-90 ДБ — сильний, можна зрозуміти співрозмовника, якщо він го­ворить дуже голосно або кричить;

90 ДБ і понад — дуже сильний, неможливо зрозуміти співрозмовника, навіть якщо він кричить.

Якщо протягом декількох років шумові навантаження високі, то це веде до розладу слуху.

Отже, забезпечення допустимого звукового чи шумового забруднен­ня — це справа, яка безпосередньо стосується здоров’я людини, екології.

Охорона видів і екосистем. Охорона видів і цілих екосистем не­обхідна з багатьох причин, передусім естетичних (збереження красиво­го ландшафту з його чудовими мешканцями — рослинами і тварина­ми — в естетичному відношенні виправдано такою мірою, як і збереження давніх пам’яток).

На друге місце варто поставити причини наукового та екологічного характеру. Біорізноманіття живих організмів, яке є наслідком їх три­валої еволюції, становить одну із головних умов стійкості біосфери в часі. Збіднення екосистем внаслідок скорочення чисельності особин, або зменшення кількості видів порушує їх стійкість і зумовлює падіння біохімічної активності. На рис.8.2 наведено головні напрями оптимізації природоохоронних комплексів у Німеччині.

Природні біоценози слід наполегливо оберігати, оскільки з них ми черпаємо матеріали для покращення сортів рослин і порід сільсь­когосподарських тварин, виробництва хімічних препаратів для бороть­би зі шкідниками і, що дуже важливо, для виробництва ліків.

Питання охорони природи потребують перегляду наших уявлень про шкідливі види, чисельність яких врешті-решт зовсім невелика. Це

Екологія

Рис. 8.2. Природоохоронні напрями:

1 — оптимізація науково-природничих оцінок з урахуванням спеціальних природоохоронних методик; 2 — контроль наслідків природоохоронних закладів, природничих досліджень.

стосується, зокрема, хижих птахів, кількість яких в Україні різко падає, що пов’язано не лише з їх бездумним відстрілом, але й отруєнням пес­тицидами.

Р.Дажо наводить перелік і кількість пар хижих птахів Франції, над якими нависла загроза повного винищення: беркут — близько 40 пар, яструб — 30-35, орел-карлик — близько 50 пар, сокіл-сапсан — близь­ко 100 пар, пугач — близько 50 пар. Усі ці птахи тепер перебувають у цій країні під охороною закону.

Природоохоронні заходи не обмежуються захистом окремих видів; під захист беруть цілі екосистеми, які включають до складу заповідників, національних парків, заказників, резерватів.

Заповідник — вища категорія природоохоронних територій, де за­коном зберігається в незайманому стані весь природний комплекс та ведуться наукові дослідження.

Національні (народні і природні) парки — достатньо великі тери­торії, де охорона природи поєднується з рекреацією. Перший у світі національний парк — Йєллоустонський — був створений у 1872 р. за рішенням конгресу США.

Територія національних парків складаєтся з однієї або декількох екологічних систем чи природних ландшафтів високої естетичної цінності, мало або зовсім не змінених людською діяльністю, де охороняються рос­лини, тварини і ландшафти. Головне завдання національних парків — створення та підтримування природних екологічних, геоморфологічних і естетичних цінностей даної території. Рекреаційні заходи підпорядковані цій головній меті.

Заказники — території, на яких допускається господарське викори­стання лише частини природних об’єктів і в тій мірі, в якій це не зав­дає шкоди об’єкту, який охороняється. Статус заказників визначається їх цільовим призначенням: ботанічні, мисливські, гідрологічні.

Резерват — природоохоронна територія або пам’ятник природи із заповідним або заказним режимом. Як правило, це невеликі урочища (гаї, озера, ділянки долини і побережжя) та окремі об’єкти (водоспади, пе­чери, унікальні геологічні виступи тощо).

Систематизовані дані про тварин і рослин, майбутнє яких знаходиться під загрозою, заносять до Червоної книги. Міжнародний союз охорони природи і природних ресурсів (МСОП), створений у 1948 р., працює над створенням Червоної книги МСОП.

1. Зникаючі види — знаходяться під серйозною загрозою зникнен­ня; їх врятування неможливе без спеціальних заходів охорони і відтворення (ці види записані на червоних сторінках).

2. Рідкісні види — знаходяться під прямою загрозою вимирання, але зберігаються в невеликих кількостях або на обмеженій території; є не­безпека їх зникнення (білі сторінки).

3. Види, які знаходяться під загрозою зникнення, — їх чисельність швидко падає (жовті сторінки).

4. Невизначені види — очевидно, знаходяться під загрозою зникнен­ня, але достовірних даних про стан їх популяції немає (сірі сторінки).

5. Види, що відновлюються (зелені сторінки).

Кожна країна, на території якої знаходиться вид, занесений до Чер­воної книги МСОП, несе моральну відповідальність перед людством за збереження цього скарбу природи.

Про екологічну культуру і стан охорони природи можна судити за наявною мережею заповідних територій, покликаних виконувати функції збереження природних комплексів генофонду рослинного і тва­ринного світу. Природно-заповідний фонд України охоплює 5,5 тис. об’єктів на площі 184 тис. га, або досягає 2% території країни, що майже вп’ятеро менше середньосвітового показника.

Тепер у країні налічується 14 державних заповідників, із них 2 (Чор­номорський і “Асканія-Нова”) — біосферні і 3 національних парки (Шацький, Карпатський та Синевирський) загальною площею 265 тис. га, 1686 — державних заказників, 2671 — пам’ятка природи, 501 — пам’ят­ка природи садово-паркового мистецтва, 654 — заповідних урочища. Під охорону держави взято 220 тис. га болотних масивів, переважно на Поліссі. В ранзі заповідних територій охороняються понад 200 тис. га водно-болотних угідь, що мають міжнародне значення.

Незважаючи на широку систему заповідних територій, їх площа є недостатньою, особливо площ заповідників і національних парків, які ста­новлять лише 0,4% площі країни (при нормативному показнику до 2%).

8.4.