Раціональне використання природних ресурсів

Основна ідея. Природні ресурси — національне багат­ство, і тому їх використанню, відтворенню та збережен­ню приділяється значна увага. Раціональне використання природних ресурсів регламентується відповідними зако­нодавчими та нормативними документами (законами, постановами, наказами).

Смислові зв'язки. Природні ресурси — використання (за­гальне та спеціальне) — відтворення — охорона.

Ключові терміни. Об’єкти рослинного світу, рослинні природні ресурси, тваринні природні ресурси, охорона, ви­користання, відтворення, законодавчі акти, дозволи на спе­ціальне використання природних ресурсів, ліміти, ґрунти, ерозія (вітрова, водна, іригаційна, пасовищна, агротехнічна), надра, вилучення сировини, комплексне використання.

Мета — описати послідовність поводження із природни­ми ресурсами, зв’язок порядку раціонального використання природних ресурсів із відповідними законодавчими доку­ментами, основні принципи раціонального використання, відтворення та ефективної охорони природних ресурсів — національного багатства України.

12.2.1. Рослинні природні ресурси, їх використання, відтворення та збереження

Поводження з рослинними природними ресурсами рег­ламентується Законом України «Про рослинний світ». Згідно з цим законом об'єкти рослинного світу — дикорослі та інші несільськогосподарського призначення судинні рослини, мохо­подібні, водорості, лишайники, а також гриби на всіх стадіях розвитку та утворені ними природні угруповання. Природні рослинні ресурси — об'єкти рослинного світу, що використо­вуються або можуть бути використані населенням для потреб виробництва та інших потреб.

Під час здійснення діяльності, яка впливає на стан охоро­ни, використання та відтворення рослинного світу, необхідно дотримуватися таких основних вимог:

• збереження природного просторового, видового, попу­ляційного та ценотичного різноманіття об’єктів рослинного світу;

• збереження умов місцезростання дикорослих рослин і природних рослинних угруповань;

• науково обґрунтоване, невиснажливе використання при­родних рослинних ресурсів;

• здійснення заходів щодо запобігання негативному впли­ву господарської діяльності на рослинний світ;

• охорона об’єктів рослинного світу від пожеж, захист від шкідників і хвороб;

• здійснення заходів щодо відтворення об’єктів рослин­ного світу;

• регулювання поширення та чисельності дикорослих рослин і використання їх запасів з урахуванням інтересів охорони здоров’я населення.

Ці вимоги враховуються під час розробки проектів зако­нодавчих актів, загальнодержавних, міждержавних, регіональ­них програм та здійснення заходів з охорони, використання та відтворення рослинного світу.

Використання природних рослинних ресурсів здійснюєть­ся в порядку загального або спеціального використання.

Рис. 12.1. Ліс у Карпатах

У порядку загального використання природних рослинних ресурсів громадяни можуть збирати лікарську та технічну си­ровину, квіти, ягоди, плоди, гриби та інші харчові продукти для задоволення власних потреб, а також використовувати ці ресурси в рекреаційних, оздоровчих, культурно-освітніх і ви­ховних цілях. Загальне використання природних рослинних ресурсів здійснюється громадянами з додержанням правил, що затверджуються центральним органом виконавчої влади у галузі охорони навколишнього природного середовища, без надання їм відповідних дозволів. Загальне використання природних рослинних ресурсів у разі їх виснаження, різкого зменшення популяційного та ценотичного різноманіття тощо може бути обмежене.

Спеціальне використання природних рослинних ресурсів здійснюється за дозволом юридичними або фізичними осо­бами для задоволення їх виробничих і наукових потреб, а та­кож із метою отримання прибутку від реалізації цих ресурсів або продуктів їх переробки. За умови додержання вимог за­конодавства можуть здійснюватися такі види спеціального використання природних рослинних ресурсів: збирання лі­карських рослин, заготівля деревини під час рубок голов­ного користування, заготівля живиці, заготівля кори, лубу, деревної зелені, деревних соків тощо, збирання квітів, ягід, плодів, горіхів, насіння, грибів, лісової підстилки, очерету тощо, заготівля сіна, випасання худоби.

Використання природних рослинних ресурсів за умо­ви додержання встановлених вимог може здійснюватися з метою: природоохоронною, рекреаційною, оздоровчою, культурно-освітньою, виховною, науково-дослідною, гос­подарською (для забезпечення потреб населення та ви­робництва у технічній, лікарській, пряно-ароматичній, харчовій сировині з дикорослих рослин; для випасання худоби, для забезпечення інших потреб тваринництва; для потреб бджільництва; для потреб мисливського та рибного господарства).

Відтворення природних рослинних ресурсів здійснюєть­ся власниками та користувачами (у тому числі орендарями) земельних ділянок, на яких знаходяться об’єкти рослинного світу. Відтворення природних рослинних ресурсів забезпе­чується: сприянням природному відновленню рослинного покриву; штучним поновленням природних рослинних ре­сурсів; запобіганням небажаним змінам природних рослин­них угруповань і негативному впливу на них господарської діяльності; зупиненням (тимчасово) господарської діяльності з метою створення умов для відновлення деградованих при­родних рослинних угруповань.

Охорона рослинного світу передбачає здійснення ком­плексу заходів, спрямованих на збереження просторо­вої, видової, популяційної та ценотичної різноманітності і цілісності об’єктів рослинного світу, охорону умов їх місцезростання, збереження від знищення, пошкодження, захист від шкідників і хвороб, а також невиснажливе ви­користання.

Охорона рослинного світу забезпечується:

• встановленням правил і норм охорони, використання та відтворення об’єктів рослинного світу;

• забороною та обмеженням використання природних рослинних ресурсів у разі необхідності;

• проведенням екологічної експертизи та інших заходів із метою запобігання загибелі об’єктів рослинного світу в ре­зультаті господарської діяльності;

• захистом земель, зайнятих об’єктами рослинного світу, від ерозії, селів, підтоплення, затоплення, заболочення, за­солення, висушення, ущільнення, засмічення, забруднення промисловими і побутовими відходами та стоками, хімічни­ми і радіоактивними речовинами та від іншого несприятли­вого впливу;

• створенням і оголошенням територій і об’єктів природ­но-заповідного фонду;

• організацією наукових досліджень, спрямованих на за­безпечення здійснення заходів щодо охорони та відтворення об’єктів рослинного світу;

• розвитком системи інформування про об’єкти рослин­ного світу та вихованням у громадян дбайливого ставлення до них;

• створенням системи державного обліку та здійсненням державного контролю за охороною, використанням та від­творенням рослинного світу;

• занесенням рідкісних і таких, що перебувають під за­грозою зникнення, видів рослин до Червоної книги України і типових природних рослинних угруповань — до Зеленої книги України;

• встановленням юридичної відповідальності за порушен­ня порядку охорони та використання природних рослинних ресурсів.

12.2.2. Тваринні природні ресурси, їх використання, відтворення та збереження

Поводження із тваринними природними ресурсами регламентується Законом України «Про тваринний світ». Згідно з цим законом тваринний світ — один із компо­нентів навколишнього природного середовища, національ­не багатство України, джерело духовного й естетичного збагачення та виховання людей, об’єкт наукових дослід­жень, а також важлива база для одержання промислової та лікарської сировини, харчових продуктів та інших ма­теріальних цінностей. В інтересах нинішнього та майбутніх поколінь в Україні за участю підприємств, установ, ор­ганізацій і громадян здійснюються заходи щодо науково обґрунтованого, невиснажливого використання, відтворен­ня та охорони тваринного світу.

Завдання законодавства України про використання, від­творення та охорону тваринного світу: регулювання відносин у галузі охорони, використання та відтворення об’єктів тва­ринного світу, збереження та поліпшення середовища існу­вання диких тварин, забезпечення умов збереження всього видового та популяційного різноманіття тварин.

Об’єкти тваринного світу, а також нори, хатки, лігва, му­рашники, боброві загати та інше житло і споруди тварин, місця токування, линяння, гніздових колоній птахів, постій­них чи тимчасових скупчень тварин, нерестовищ, інші тери­торії, що є середовищем їх існування та шляхами міграції, підлягають охороні.

Під час проведення заходів щодо охорони, раціонального використання та відтворення тваринного світу, а також під час здійснення будь-якої діяльності, яка може вплинути на середовище існування диких тварин і стан тваринного світу, повинно забезпечуватися додержання таких основних вимог і принципів:

• збереження умов існування видового та популяційного різноманіття тваринного світу у стані природної волі;

• недопустимість погіршення середовища існування, шляхів міграції та умов розмноження диких тварин;

• збереження цілісності природних угруповань диких тварин;

• додержання науково обґрунтованих нормативів і лімітів використання об’єктів тваринного світу, забезпечення невис- нажливого їх використання, а також відтворення;

• раціональне використання корисних властивостей і продуктів життєдіяльності диких тварин;

• платність за спеціальне використання об’єктів тварин­ного світу;

• регулювання чисельності диких тварин в інтересах охо­рони здоров’я населення та запобігання заподіянню шкоди довкіллю, господарській та іншій діяльності;

• урахування висновків екологічної експертизи щодо об’єктів господарської та іншої діяльності, які можуть нега­тивно впливати на стан тваринного світу.

Громадянам гарантується право безоплатного загального використання об’єктів тваринного світу для задоволення життє­во необхідних потреб (естетичних, оздоровчих, рекреаційних тощо). У порядку загального використання об’єктів тварин­ного світу здійснюється використання корисних властивостей життєдіяльності тварин — природних санітарів середовища, запилювачів рослин тощо, а також використання об’єктів тваринного світу в наукових, культурно-освітніх, виховних, естетичних та інших цілях, не заборонених законом.

До спеціального використання об’єктів тваринного світу належать усі види використання тваринного світу (за винят­ком випадків безоплатного любительського та спортивно­го рибальства у водних об’єктах загального користування), що здійснюються з їх вилученням (добуванням, збиранням тощо) із природного середовища. Спеціальне використання об’єктів тваринного світу здійснюється лише за відповідними дозволами чи іншими документами, що видаються в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Можуть здійснюватися такі види спеціального вико­ристання об’єктів тваринного світу: мисливство, рибаль­ство, включаючи добування водних безхребетних тварин,

Рис. 12.2. Любительське рибальство (безоплатне загальне вико­ристання об'єктів тваринного світу)

використання об'єктів тваринного світу в наукових, куль­турно-освітніх, виховних і естетичних цілях, використання корисних властивостей життєдіяльності тварин — природ­них санітарів середовища, запилювачів рослин тощо, ви­користання диких тварин із метою отримання продуктів їх життєдіяльності, добування (придбання) диких тварин із метою їх утримання та розведення у напіввільних умовах чи в неволі.

Охорона тваринного світу включає систему правових, ор­ганізаційних, економічних, матеріально-технічних, освітніх та інших заходів, спрямованих на збереження, відтворення і ви­користання об'єктів тваринного світу. Охорона тваринно­го світу передбачає комплексний підхід до вивчення стану, розроблення та здійснення заходів щодо охорони та поліп­шення екологічних систем, в яких перебуває і складовою частиною яких є тваринний світ.

Охорона тваринного світу забезпечується шляхом:

• встановлення правил і науково обґрунтованих норм охо­рони, раціонального використання та відтворення об'єктів тваринного світу;

• встановлення заборони та обмежень при використанні об'єктів тваринного світу;

• охорони від самовільного використання та інших пору­шень встановленого законодавством порядку використання об'єктів тваринного світу;

• охорони середовища існування, умов розмноження та шляхів міграції тварин;

• запобігання загибелі тварин під час здійснення вироб­ничих процесів;

• формування екологічної мережі, створення державних заповідників, заказників і визначення інших природних те­риторій та об’єктів, що підлягають особливій охороні;

• встановлення особливого режиму охорони видів тварин, занесених до Червоної книги України та до переліків видів тварин, які підлягають особливій охороні;

• розроблення та впровадження програм щодо збережен­ня та відтворення видів диких тварин, які перебувають під загрозою зникнення;

• розведення в неволі рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тварин, створення центрів та «банків» для зберігання генетичного матеріалу;

• встановлення науково обґрунтованих нормативів і лі­мітів використання об’єктів тваринного світу та вимог щодо засобів їх добування;

• регулювання вилучення тварин із природного середо­вища для зоологічних колекцій;

• надання допомоги тваринам у разі захворювання, за­грози їх загибелі під час стихійного лиха і внаслідок надзви­чайних екологічних ситуацій;

• організації наукових досліджень, спрямованих на обґрун­тування заходів щодо охорони тваринного світу;

• виховання громадян у дусі гуманного ставлення до тва­рин;

• пропаганди важливості охорони тваринного світу;

• здійснення контролю у галузі охорони, використання та відтворення тваринного світу;

• проведення заходів екологічної безпеки;

• запобігання проникненню у природне середовище Ук­раїни чужорідних видів диких тварин і здійснення заходів щодо недопущення негативних наслідків у разі їх випадко­вого проникнення;

• створення системи державного обліку, кадастру та моні­торингу тваринного світу;

• урахування питань охорони тваринного світу під час встановлення екологічних нормативів та здійснення госпо­дарської діяльності;

• регулювання вивезення за митний кордон України об’­єктів тваринного світу;

• стимулювання діяльності, спрямованої на охорону, ра­ціональне використання та відтворення тваринного світу;

• проведення відповідно до законодавства інших заходів і встановлення інших вимог щодо охорони об’єктів тварин­ного світу.

12.2.3. Поняття про обсяги

та порядок вилучення живих природних об’єктів

Порядок видачі дозволів на спеціальне використання природних ресурсів і встановлення лімітів використання ресурсів загальнодержавного значення визначається Поста­новою Кабінету Міністрів № 459 від 10.08.1992 р., наказом Міністерства охорони навколишнього природного середо­вища та ядерної безпеки України № 115 від 26.05.1999 року і рядом інших нормативних документів.

Видача дозволів на спеціальне використання природних ресурсів здійснюється:

• немисливських видів тварин, природних ресурсів у ме­жах територій і об’єктів природно-заповідного фонду загаль­нодержавного значення (крім мисливських тварин), видів тварин і рослин, занесених до Червоної книги України, при­родних рослинних угруповань, занесених до Зеленої книги України, — органами Мінприроди;

• рибних запасів та інших об’єктів водного промислу, віднесених до природних ресурсів загальнодержавного зна­чення, — органами Укрдержрибгоспу;

• ведмедя, кабана, лані, оленів благородного та плямис­того, козулі, лося, муфлона, білки, бабака, бобра, нутрії вільної, ондатри, куниць лісової та кам’яної, норки амери­канської, тхора лісового, а також вовка, лисиці, бродячих собак і котів, сірих ворон, сорок, граків не в мисливський сезон або в заборонених для полювання місцях — органами Держкомлісгоспу;

• вовка, лисиці, бродячих собак і котів, сірих ворон, со­рок, граків, а також на селекційний та вибірковий діагностич­ний відстріл мисливських тварин для ветеринарно-санітарної експертизи в межах територій та об’єктів природно-заповід­ного фонду — органами Мінприроди;

• пернатої дичини, кроля дикого, зайця-русака, єното­подібного собаки, вовка та лисиці, а також бродячих собак і котів, сірих ворон, сорок, граків (під час полювання на інші види мисливських тварин) — користувачами мисливських угідь;

• природних ресурсів місцевого значення — місцевими радами за погодженням з органами Мінприроди, а в разі видачі дозволів на використання ресурсів тваринного світу також за погодженням з органами Держкомлісгоспу.

Видача дозволу на спеціальне використання природних ре­сурсів здійснюється на підставі клопотання (заявки) природо- користувача з обґрунтуванням потреби в цих ресурсах. Кло­потання щодо видачі дозволу на спеціальне використання природних ресурсів, за винятком об’єктів тваринного світу, віднесених до природних ресурсів загальнодержавного зна­чення, погоджується з відповідною місцевою радою, влас­ником або постійним користувачем цих природних ресурсів. Для отримання дозволу на спеціальне використання природ­них ресурсів клопотання погоджується також із відповідними державними органами, а саме:

• Державним департаментом ветеринарної медицини — у разі використання ресурсів тваринного світу, у тому числі рибних запасів та інших об’єктів водного промислу, а у разі використання цих ресурсів із метою одержання лікувально- технічної сировини — також з органами МОЗ;

• Мінприроди — у разі спеціального використання риб­них запасів та інших об’єктів водного промислу загально­державного значення, за винятком їх промислового добуван­ня, а також любительського та спортивного рибальства, яке здійснюється у порядку спеціального використання.

Ліміти використання рибних запасів та інших об’єктів водного промислу, віднесених до природних ресурсів за­гальнодержавного значення, у розрізі річкових басейнів, морських районів промислу, основних типів і категорій водойм щорічно затверджуються Мінприроди за поданням Укрдержрибгоспу на підставі обґрунтувань науково-дослід­них установ і організацій.

Ліміти використання мисливських видів парнокопитних тварин, ведмедя, куниць лісової та кам’яної, норки амери­канської, тхора лісового, бобра, нутрії вільної, ондатри, ба­бака, білки затверджуються на мисливський сезон Мінпри­роди за поданням Держкомлісгоспу на підставі пропозицій користувачів мисливських угідь.

Ліміти використання немисливських видів тварин затвер­джуються Мінприроди за кожним окремим видом цих тварин відповідно до подання спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у сфері екології та природних ресурсів.

12.2.4. Охорона ґрунтів і заходи боротьби з ерозією

Ґрунт — найважливіший ресурс людства. Не буде ґрун­ту, придатного для одержання продуктів харчування, всі інші людські цінності втратять своє значення. Разом із цим ґрунт — це відновний ресурс, проте його відновлення на два- три порядки дорожче, ніж охорона. Антропогенний вплив на ґрунти спричиняє їх деградацію, призводить до зниження продуктивності сільськогосподарських угідь. Під впливом деградації погіршується також якість ґрунтів. Нарада НАТО стосовно якості ґрунтів щодо екологічно стійкого розвит­ку сільського господарства та екологічної безпеки у країнах Центральної та Східної Європи (жовтень 1997 р., Польща) визначила поняття «якість ґрунтів» як їх здатність забезпе­чувати вирощування безпечної та поживної продукції рос­линництва, що безперервно підтримується тривалий час, без шкідливої дії на навколишнє середовище. Це можна найкра­ще зрозуміти з контексту функції ґрунту, що розглядається як сума продуктивності та екологічної стійкості. Останнє визначається як здатність ґрунту через дію ґрунтових про­цесів відновлюватись після порушень, спричинених зовніш­німи або внутрішніми стресами.

З усіх видів деградації, якщо оцінювати їх у світових масштабах, найпоширенішою та найшкідливішою є ерозія ґрунтів. За даними М. С. Кузнецова та Г. П. Глазунова (1996), у документах конференції ООН з навколишнього середовища та розвитку (Ріо-де-Жанейро, 1992 р.) ступінь деградації ґрунтового покриву Землі оцінювався так: крайній ступінь деградації — 1 %, сильний — 15 %, легкий — 38 %, помірний — 46 %. Одночасно найпоширенішими видами де­градації є: водна ерозія — 56 %, вітрова — 28 %, хімічна — 12 %, фізична деградація — 4 %.

Ерозією називається руйнування ґрунту та підґрунтя під впливом природних та антропогенних чинників. Це руйну­вання може спричинюватися талими та дощовими вода­ми, що стікають схилом. У цьому випадку воно носить назву водної ерозії (рис. 12.3). Сильні вітри також здатні руйнувати ґрунти. Така ерозія називається вітровою, або дефляцією. У зв’язку з інтенсивним розвитком зрошення на землях схилів відбувається також ерозія, що носить на­зву іригаційної. Надмірне випасання природних кормових угідь обумовлює розвиток пасовищної ерозії. При цьому розбивається дернина, ґрунт переміщується схилом під ко­питами тварин, а це призводить до посилення як водної, так і вітрової ерозії. Ще виділяють агротехнічну ерозію — зміщення ґрунту вниз схилом у процесі оранки. На схилах крутістю понад 4° під час роботи полиці плуга в бік вододі­лу відбувається неповне відкидання скиби, а під час робо­ти полиці в бік підніжжя схилу — зміщення скиби донизу, яке є адекватним змиву ґрунту об’ємом 12 м³/га. Унаслі­док цього на коротких стрімких схилах у привододільних їх частинах з’являється еродований ґрунт, а поблизу під­ніжжя, навпаки, — «намитий», тобто наораний, ґрунт.

Рис. 12.3. Водна ерозія ґрунту

Комплекс заходів щодо захисту ґрунтів від водної ерозії охоплює агротехнічні, лучномеліоративні, гідротехнічні та лісомеліоративні.

Агротехнічні заходи попередження водної ерозії здійсню­ються через реалізацію таких принципів:

• підвищення водопроникності ґрунтів;

• уповільнення швидкості стікання води;

• скріплення верхнього шару ґрунту коренями рослин;

• зменшення промерзання ґрунту в холодний період року та швидше розмерзання його навесні;

• залуження ерозійно небезпечних ділянок багаторічними травами;

• зміна структури посівних площ.

Лучномеліоративні протиерозійні заходи об’єднуються в чо­тири групи: агротехнічні, організаційно-господарські, гідро­технічні, лісомеліоративні.

Найважливіші з агротехнічних заходів такі: докорінне поліпшення пасовищ, докорінна меліорація пасовищ, у тому числі із засоленими та солонцюватими ґрунтами, поверхневе поліпшення пасовищ і щілювання пасовищ та посівів трав.

До організаційно-господарських заходів, спрямованих на поліпшення природного травостою, умов його росту та розвитку, відносяться догляд за пасовищами та періодич­не відновлення травостою пасовищ. Періодичний відпочи­нок — єдиний захід докорінного поліпшення кам’янистих пасовищ.

До гідротехнічних заходів відноситься загальне планування (вирівнювання) поверхні пасовищ, засипання промивин та виположування ярів.

Лісомеліоративні заходи також є дуже важливими на па­совищах.

Лісомеліоративні протиерозійні заходи. До них відносять: полезахисні лісосмуги, водорегулювальні лісосмуги, насад­ження навколо ставків і водойм, прибалкові насадження, насадження на незручних землях.

До гідротехнічних протиерозійних заходів відноситься об­лаштування водозатримних валів, валів-терас, валів-лиманів та валів-доріг.

Для попередження вітрової ерозії існують чотири групи за­ходів: підвищення структурності поверхневого шару ґрунту, підвищення шорсткості поверхні ґрунту (агротехнічні захо­ди), зменшення швидкості вітру у приземному шарі атмосфе­ри та підвищення вологості у цьому шарі. Найефективніший результат досягається у випадку комплексного застосування цих заходів.

У районах інтенсивного прояву пилових бур організацію території господарств слід підпорядковувати заходам бороть­би з ними. Рубежі (напрямні лінії обробки ґрунту) розташо­вують упоперек вітрів, що спричиняють пилові бурі. Поля сівозмін нарізають довгою стороною впоперек цих вітрів. На межах полів сівозмін створюють полезахисні лісосмуги. Усі агротехнічні заходи також проводять упоперек панівних вітрів. На віброударних схилах поля сівозміни роблять вуж­чими, а полезахисні смуги — частішими.

12.2.5. Раціональне використання надр землі

Поняття раціонального використання надр тісно по­в’язане з охороною надр, основними вимогами якої згідно з «Кодексом про надра» є:

• забезпечення повного та комплексного геологічного вивчення надр;

• додержання встановленого законодавством порядку надання надр у користування та недопущення самовільного користування надрами;

• раціональне вилучення та використання запасів ко­рисних копалин і наявних у них компонентів;

• недопущення шкідливого впливу робіт, пов’язаних із користуванням надрами, на збереження запасів корисних копалин, гірничих виробок і свердловин, що експлуатуються чи законсервовані, а також підземних споруд;

• охорона родовищ корисних копалин від затоплення, обводнення, пожеж та інших факторів, що впливають на якість корисних копалин і промислову цінність родовищ або ускладнюють їх розробку;

• запобігання необґрунтованій та самовільній забудові площ залягання корисних копалин і додержання встановле­ного законодавством порядку використання цих площ для інших цілей;

• запобігання забрудненню надр при підземному збері­ганні нафти, газу та інших речовин і матеріалів, захороненні шкідливих речовин і відходів виробництва, скиданні стіч­них вод.

Постійне нарощування темпів видобутку продуктів для паливно-енергетичного комплексу та рудних і нерудних ко­рисних копалин: для металургійної, хімічної, будівельної та інших галузей народного господарства призводить до значно­го порушення екологічного стану природного середовища та утворення в ньому небажаних напрямів розвитку природних процесів.

Найважливішою для людства у цьому комплексі є про­блема охорони та раціонального використання геологічного середовища, оскільки в ньому містяться основні компоненти твердих, рідких, газоподібних корисних копалин. Крім того, в ньому містяться різні об’єкти, створені людиною в межах літосфери, — антропогенні геологічні утворення. Всі ці ком­поненти знаходяться у тісній взаємодії і визначають його динаміку.

Геологи, проектувальники та будівельники повинні оці­нювати кожне родовище як комплекс корисних копалин. Дійсно, поряд з основною сировиною (вугіллям, залізними, мідними рудами тощо) всі складові речовини як у рудно­му тілі, так і в розкривних і вмісних породах, можуть бути корисними для економіки. Адже супутні компоненти (буді­вельні, хімічні тощо) за вартістю часто рівноцінні основній корисній копалині. У той же час розкривні та вмісні породи часто вважаються відходами гірничодобувних підприємств, і їх, як правило, складають у відвали.

Площі під відвалами бувають значно більшими, ніж пло­щі власне кар’єрних розробок. За деякими оцінками, при видобуванні корисних копалин щорічно на поверхню землі виймається 150 млрд т так званих «пустих» порід. На початку ХХІ ст. загальна кількість піднятих на поверхню порід зросте у 4—6 разів. Із цієї величезної маси реалізується у вигляді продукції (тобто іде у виробництво) не більше 5 %. Це де-

Рис. 12.3. Сиваш

монструє потенційні можливості добувної промисловості при комплексній експлуатації родовищ.

За рахунок комплексної розробки покладів в Україні ви­готовляють вапнякові добрива, формувальні матеріали для лиття, шляховий та будівельний щебінь, цеглу тощо. При комплексній оцінці деякі родовища, які раніше вважалися непромисловими, переводяться в економічно рентабельні, оскільки містять певні дефіцитні для України супутні ком­поненти (апатити, фосфорити, боксити).

Однак повністю використовувати відвали як сировинні ресурси при нинішньому рівні розвитку науки та виробництва неможливо, тому площі під відвалами, як і всі землі, порушені гірничими роботами, повинні рекультивуватися.

Однією з основних вимог до розробки родовищ корисних копалин є застосування найраціональніших і найефективні­ших методів вилучення сировини з надр. Справа в тому, що через недосконалі методи добування частина розвіданих запасів корисних копалин залишається в забоях і кар’єрах. Серед них — кам’яне та буре вугілля, залізні руди, калійні солі та інші види сировини. Боротьба за зменшення цих втрат — важлива ланка охорони надр. Цьому сприяють такі заходи, як удосконалення організації робіт, упровадження нових технологій видобутку. Скажімо, при розробці нафтових родовищ значна кількість нафти залишається в надрах. За­стосування нових фізико-хімічних і теплових методів підтри­мування пластового тиску у процесі експлуатації нафтових родовищ дало змогу збільшити видобуток нафти на 10—25 %. Проводиться також вторинне добування нафти на старих відпрацьованих родовищах за допомогою обводнення, нагні­тання газу, пари, теплових методів впливу на пласт (вогневе витіснення нафти) тощо.

Більшість видів мінеральної сировини багатокомпонент­ні. Це, зокрема, руди чорних і кольорових металів, нафта, газ, вугілля, горючі сланці, солі тощо. Іноді буває так, що загальна цінність супутніх елементів перевищує вартість ос­новної сировини. Повнота вилучення супутніх компонентів визначає ступінь комплексності використання даної сиро­вини.

Унікальні за складом та кількістю солей розсоли Сивась­кої затоки. Комплексна переробка ропи Сиваша (рис. 12.3) дає можливість добувати окис магнію та його солі, бром, кухонну сіль тощо.

Приклад комплексного використання сировини — утилі­зація супутнього нафтового газу. Відомо, що з кожною тон­ною нафти добувають до 150, а іноді і до 200 м³ нафтового газу — цінної енергохімічної сировини. Донедавна утилізація супутнього газу не перевищувала 65 %, значна кількість його спалювалась у факелах. Нині на окремих нафтопромислах України утилізацію газу доведено до 92—93 %.

Ще один приклад можливості комплексного використан­ня — менілітові (бітумінозні) сланці Карпат. Запаси їх прак­тично необмежені. Окрім безпосереднього використання як низькосортної енергетичної сировини, можлива також пере­робка їх для одержання різноманітних будівельних матеріалів (керамзиту, щебеню, кам’яного литва, асфальтобетону, слан­цевої смоли тощо). У Львівсько-Волинському басейні цінною енергетичною та хімічною сировиною є сапропеліти, які заля­гають разом з гумусовим вугіллям і при видобутку останнього залишаються у надрах.

І, нарешті, ще одним дуже важливим аспектом охорони надр є виявлення, реєстрація та охорона геологічно цінних об’єктів, еталонів літосфери.

12.3.