Планування охорони і використання основних об’єктів природи

Держава повинна забезпечити раціональне викорис­тання природних ресурсів, а це неможливо без перспективного планування природокористування й охорони природи. Такий план має включати: охорону і раціональне використання водних ресурсів; охорону атмосферного повітря; охорону і раціональне використання земель; охорону і раціональне використання лісо­вих ресурсів; організацію заповідників, природних парків, заказ­ників та інших природоохоронних територій; охорону і відтво­рення тваринного світу; охорону і відтворення рибних ресурсів; охорону надр і раціональне використання мінеральних ресурсів; регіональні плани охорони і раціонального використання природ­них ресурсів; введення в дію важливих природоохоронних об’єк- тів; міжнародну співпрацю з охорони навколишнього природного середовища.

Плани охорони навколишнього природного середовища (дер­жавні, регіональні, окремих підприємств і організацій) повинні включати систему натуральних і вартісних показників, яка б да­вала комплексну оцінку заходів, спрямованих на ефективне при­родокористування.

Плани охорони навколишнього середовища повинні забезпе­чувати: раціональне і економне використання природних ресур­сів на основі широкого застосування новітніх технологій; заходи запобігання псуванню, забрудненню та виснаженню природних ресурсів, відтворення відновлювальних природних ресурсів, за­стосування біологічних, хімічних та інших методів поліпшення якості природних ресурсів; збереження територій та об’єктів природно-заповідного фонду; екологічну безпеку населення. Од­ним з важливих завдань перспективного планування охорони природи є розробка моделей, які б дозволили визначати вплив населення і виробництва на стан навколишнього середовища.

Повітряний басейн. Об’єктивна необхідність планувати ви­користання атмосферного повітря виникла наприкінці XX століття у зв’язку із зростаючим забрудненням атмосферного повітря і використанням його як сировини для виготовлення промислової продукції.

При плануванні охорони атмосферного повітря необхідно до­тримуватися нормативів, встановлених законодавством і компе­тентними органами. Насамперед потрібно брати до уваги: норма­тиви екологічної безпеки атмосферного повітря; нормативи гранично-допустимих викидів забруднювальних речовин стаціо­нарними джерелами в атмосферне повітря і шкідливого впливу фі­зичних і біологічних факторів; граничні нормативи утворення за­бруднювальних речовин, які відводяться в атмосферне повітря при експлуатації технологічного обладнання, споруд тощо; нор­мативи використання атмосферного повітря як сировини основ­ного виробничого призначення; нормативи вмісту забруднюва­льних речовин у відпрацьованих газах пересувних джерел та шкідливого впливу їх фізичних факторів.

При розробці державних програм з охорони атмосферного по­вітря необхідно враховувати соціальні, екологічні й економічні наслідки забруднення в окремих регіонах держави. До складання таких програм доцільно залучати не лише наукові установи і професійних спеціалістів, а й громадські організації. При цьому проекти таких програм бажано обговорювати на сторінках газет і журналів.

Для оцінки стану атмосферного повітря України застосову­ються єдині нормативи екологічної безпеки атмосферного повіт­ря: гранично-допустимі концентрації забруднювальних речовин у атмосферному повітрі для людей і об’єктів навколишнього при­родного середовища; гранично-допустимі рівні акустичного, елект­ромагнітного, іонізуючого та іншого шкідливого фізичного та біологічного впливу на атмосферне повітря та об’єкти навколиш­нього природного середовища.

Згідно із законом України «Про охорону атмосферного повіт­ря» проекти нормативів гранично-допустимих викидів забруд­нювальних речовин у атмосферне повітря від стаціонарних дже­рел розробляються підприємствами, погоджуються місцевими органами державної виконавчої влади і затверджуються Мініс­терством охорони навколишнього природного середовища Украї­ни і Міністерством охорони здоров’я України.

Для пересувних об’єктів, що забруднюють навколишнє при­родне середовище, встановлюються нормативи вмісту забрудню­вальних речовин у відпрацьованих газах. Викиди забруднюваль­них речовин у атмосферне повітря стаціонарними об’єктами можуть здійснюватися лише з дозволу Міністерства охорони на­вколишнього природного середовища України в межах встанов­лених ним обсягів. Підприємства й організації зобов’язані здійс­нювати організаційно-технічні заходи, спрямовані на зменшення шкідливих речовин у атмосферному повітрі і на безперебійну ро­боту очисних споруд, повинні мати заздалегідь розроблені плани з охорони атмосферного повітря, які б передбачали роботу в екс­тремальних ситуаціях на випадок аварій, несприятливих кліматич­них умов тощо.

На території України підприємствам і організаціям забороня­ється здійснювати викиди шкідливих речовин в атмосферне пові­тря, якщо на них не встановлені нормативи шкідливих викидів.

Лісові ресурси. Як і інші природні ресурси, лісові ресурси згідно з чинним законодавством України є державною власністю.

У більшості промислово розвинутих країн складаються перс­пективні плани (державні програми) відтворення і використання лісових ресурсів. Так, у Фінляндії ще у 70-х роках була складена програма використання лісових ресурсів, яка передбачала до 2000 року забезпечити комплексне використання біомаси, відве­деної в рубку (включаючи пеньки і коріння). Досвід складання комплексних програм відтворення і використання лісових ресур­сів є і в Україні. Так, ще у 1981 році була складена комплексна програма відтворення і використання лісових ресурсів «Ліс». Не­зважаючи на численні недоліки цієї програми, вона у цілому віді­грала конструктивну роль у розвитку лісового господарства України. Місце програми «Ліс» повинні зайняти більш ґрунтовні програми розвитку лісового господарства.

Програми розвитку лісокористування в Україні повинні пе­редбачити: підвищення лісистості території України, створення плантацій деревної і недеревної рослинності, підвищення продук­тивності лісів і лісової мисливської фауни, комплексне викорис­тання лісосировинних ресурсів.

Для організації ефективного використання лісових ресурсів необхідно мати достатню інформацію про них, яка дозволила б приймати ґрунтовні рішення щодо покращання лісокористування у межах як окремих підприємств, так і регіонів. При цьому необ­хідно враховувати те, що перехід до ринкової економіки перед­бачає, з одного боку, спрощення звітності і планування, з друго­го, розширення потоку корисної інформації, необхідної для обґрунтування планів і проектних рішень. При цьому необхідно повністю автоматизувати процес її надходження і переробки за допомогою високоефективних ЕОМ.

Для аналізу і планування використання лісових ресурсів за­стосовується система показників. У складі цих показників виді­лена група, яка характеризує обсяги відпуску окремих компонен­тів лісових ресурсів. Так, для планування відпуску ресурсів деревного походження (деревини, кори, зелені) використовують­ся такі показники: об’єм відпуску деревної зелені, об’єм відпуску кори, розрахункова лісосіка, об’єм відпуску деревини.

Організований відпуск недеревної рослинності вимагає вдос­коналення обліку і планування використання потенційних ресур­сів. Для планування відпуску недеревної рослинності рекомен­дуються такі показники: ресурси ягід і плодів, ресурси грибів, ре­сурси горіхів, ресурси лікарських рослин, кормові ресурси недеревної рослинності, технічні ресурси недеревної рослинності.

Відпуск лісових ресурсів тваринного походження регламенту­ється суворіше порівняно з недеревною рослинністю. Відстріл і відлов крупних тварин планується за кількістю голів і забійною масою. Регулювання відстрілу дрібних тварин здійснюється шля­хом регулювання тривалості сезону полювання і норми відстрілу на одного мисливця. В принципі такий порядок регулювання чи­сельності мисливської фауни можна визнати задовільним за умо­ви більш диференційного підходу до окремих мисливських угідь.

Основними показниками, які можуть бути використані для планування відпуску лісових ресурсів тваринного походження, є число голів окремих видів тварин, ресурси м’яса тварин.

До другої групи включені показники, які характеризують об’єми використання лісових ресурсів. Це такі показники, як об’єми вивезення деревини, об’єм виробництва ділової деревини, об’єм вивезення осмолу, об’єм вивезення деревної зелені, об’єм вивезення біомаси, об’єм використання ресурсів деревини, товар­на продукція лісозаготівельного виробництва.

Об’єм вивезення деревини розраховується у щільних кубоме­трах на основі поштучного обміру вирубаних дерев або заготов­лених лісоматеріалів. Такий метод планування й обліку вивезен­ня деревини поряд з деякими перевагами має суттєві недоліки. Зокрема, метод поштучного обміру зрубаних дерев є досить тру­домістким і недостатньо точним. Перспективнішим є метод зва­жування вивезеної деревини.

Для оцінки об’ємів заготівлі недеревної рослинності рекомен­дуються показники, які характеризують об’єми заготівлі: ягід і плодів, горіхів, грибів, лікарських рослин, кормів з недеревної рослинності, технічної сировини з недеревної рослинності. Крім того, можна використати такий показник, як товарна продукція побічного користування.

Для оцінки об’ємів використання лісових ресурсів тваринного походження можуть бути використані такі показники: кількість голів виловлених і відстріляних окремих видів тварин; вага заго­товленого м’яса мисливських тварин; товарна продукція мислив­ського господарства.

До другої групи включені показники, які характеризують пов­ноту використання окремих компонентів лісових ресурсів, безпо­воротні втрати у процесі їх заготівлі і транспортування. Для оці­нки повноти використання лісових ресурсів деревного походжен­ня пропонуються такі показники: коефіцієнт використання лісосіч­ного фонду, коефіцієнт використання деревини від рубок промі­жного користування лісом, коефіцієнт використання ресурсів осмолу, коефіцієнт використання ресурсів деревної зелені, коефі­цієнт використання біомаси деревини.

Водні ресурси. Використання водних ресурсів України плану­ється в межах лімітів, виділених Держводгоспом України і за­тверджених Кабінетом Міністрів України. В державних планах використання водних ресурсів розраховуються такі показники: загальний забір води з природних джерел, об’єм водоспоживан­ня, об’єм оборотної і послідовно використаної води, частка обо­ротної і послідовно використаної води, об’єм нормативно очище­ної води, об’єм скиду забруднених стічних вод. Під загальним забором води з природних джерел розуміється вилучення водних ресурсів з відкритих і закритих водних басейнів. У загальний за­бір води включаються також шахтно-рудничні води, які вилуча­ються в процесі добування корисних копалин. До неї не включа­ється вода, яка пропускається через гідровузли для виготовлення електроенергії, шлюзування суден, пропускання риби, а також транзитна вода, яка направляється в крупні канали.

При визначенні об’єму втрат води при транспортуванні від мі­ського забору до місця споживання враховуються випаровування, фільтрація та інші втрати.

Об’єм водоспоживання води — це об’єм використання води з різних джерел водних ресурсів (включаючи морську воду) для задоволення господарських потреб. До водоспоживання не нале­жить оборотне водоспоживання, а також повторне споживання стічних і колекторно-дренажних вод.

Об’єм оборотної і послідовно використаної води — це об’єм повторно використаної води. Повторне використання води забез­печує економію забору свіжої води. До оборотного використання не включають воду, яка використовується в системах комуналь­ного і виробничого теплопостачання.

Частка оборотної і послідовно використаної води розрахову­ється як відношення оборотної і послідовно використаної води до об’єму всієї води і водоспоживання свіжої води.

При плануванні використання водних ресурсів розраховується такий показник, як об’єм нормативно очищеної води, до якої включають стоки, які без подальшої очистки не спричиняють по­рушення норм і якості води в пунктах водокористування.

Щоб забезпечити раціональне використання водних ресур­сів, якість яких у окремих водних басейнах значно погіршилася внаслідок Чорнобильської катастрофи, забруднення атмосфер­ного повітря та скиду у відкриті водні басейни забруднених стічних вод, доцільно мати комплексну державну програму за­хисту водних ресурсів України. Передусім така державна про­грама повинна охоплювати водні ресурси річки Дніпро. Якщо не вжити рішучих заходів щодо захисту водних ресурсів Дніп­ра, то в найближчий час внаслідок накопичення забруднень складеться катастрофічна ситуація з постачанням питної води для багатьох великих міст, що споживають дніпровську воду. Крім того, існує загроза радіоактивного забруднення підземних вод України.

Державна програма охорони і раціонального використання водних ресурсів України повинна передбачати вирішення таких питань: надійного захисту відкритих і закритих водних басейнів від забруднення, скорочення екологічно небезпечних вироб­ництв, забезпечення функціонування екологічно небезпечних ви­робництв у межах замкнених систем водоспоживання, організа­цію дійової міжнародної співпраці з питань охорони і раціо­нального використання водних ресурсів, скорочення втрат води у процесі транспортування і споживання.

Слід відмітити, що в Україні розроблена Загальнодержавна програма розвитку водного господарства України, яка схвалена Верховною Радою України як закон України. Цей документ пе­редбачає стратегічні напрями високоефективного водокористу­вання, охорони та відтворення водноресурсного потенціалу держави.

Земельні і мінеральні ресурси. Державне планування вико­ристання земельних ресурсів здійснюють Міністерство охорони навколишнього природного середовища України, Державний ко­мітет України з земельних ресурсів, Мінагрополітики України, Держлісгосп України, Держводгосп України та інші державні ор­ганізації. У плануванні раціонального використання земель акти­вну участь беруть органи виконавчої влади і місцевого самовря­дування, з якими підприємства, установи та організації повинні погоджувати свої плани з питань охорони природи і раціонально­го використання природних ресурсів. Державне планування ви­користання земельних ресурсів спрямовується, насамперед, на зменшення вилучення земель із сільськогосподарського користу­вання і лісового фонду, виявлення земель для розширення сільсь­когосподарського користування і посадки лісу та зменшення еро­зії, засолення і забруднення земель шкідливими викидами у навколишнє середовище. Для організації нового або розширення існуючого промислового, транспортного, міського, гідротехніч­ного та інших видів будівництва передусім передбачається вико- ристания земель запасу. Крім того, можуть використовуватися ділянки, які були надані іншим землекористувачам.

Планується використання земель сільськогосподарського при­значення з урахуванням матеріалів землевпорядкування і земель­ного кадастру, які дають глибоку кількісну й якісну характерис­тику земельних ресурсів і рекомендації щодо їх ефективного використання.

У лісовому господарстві використання земель планується з урахуванням рекомендацій, розроблених лісовпорядними експе­диціями у проектах організації лісового господарства і з ураху­ванням поточних змін, які мають місце у лісовому фонді у ре­зультаті вирубки насаджень, лісових пожеж тощо. Крім того, враховуються потреби у землі лісового господарства (для ство­рення шкілок, розсадників, будівництва доріг, кордонів тощо).

Державні плани (програми) охорони і використання мінера­льних ресурсів України складають органи геології і викорис­тання надр України. Вони розробляють концепцію і проекти державних програм розвитку мінерально-сировинної бази, а та­кож планують виконання робіт, що забезпечують вивчення надр, ведення кадастру родовищ корисних копалин, і складають державний баланс їх запасів. Кондиції корисних копалин та їх придатність для включення до державного балансу запасів ви­значаються рішенням Державної комісії України із запасів ко­рисних копалин.

У державних планах використання мінеральних ресурсів роз­раховуються такі показники: об’єм добутої мінеральної сирови­ни, об’єм збагаченої мінеральної сировини, коефіцієнт вилучення корисних копалин з надр землі, коефіцієнт вилучення компонен­тів мінеральної сировини в процесі збагачення, коефіцієнт вико­ристання відходів.

До об’єму добутої мінеральної сировини включаються ресур­си, підняті з надр землі на поверхню при підземних розробках або вивезені з кар’єрів при відкритому добуванні мінеральних ресурсів. До об’єму збагаченої мінеральної сировини включають­ся ресурси, які після збагачення відповідають вимогам держав­них стандартів на сировину, придатну для використання у народ­ному господарстві.

Коефіцієнт вилучення корисних копалин з надр землі у проце­сі їх розробки визначається шляхом ділення добутих корисних копалин на їх балансові запаси.

Обсяги втрат корисних копалин при їх добуванні — це части­на балансових запасів корисних копалин, яка залишилась в над- pax, потрапила у відвали, а також залишена в місцях складуван­ня. Коефіцієнт вилучення компонентів мінеральної сировини у процесі збагачення визначається діленням об’єму збагаченої мі­неральної сировини на об’єм сировини, що надійшла для збага­чення. Коефіцієнт використання відходів збагачення визначаєть­ся шляхом ділення використаних відходів збагачення на їх потенційні ресурси.

Державні плани охорони і використання мінеральних ре­сурсів України повинні передбачати: комплексне використання всіх компонентів корисних копалин, скорочення втрат мінера­льної сировини у процесі добування і транспортування, забез­печення екологічної безпеки населення та надійної охорони родовищ корисних копалин від забруднення та екологічних ка­тастроф.