Стан природних ресурсів в Україні

Еколого-економічні проблеми використання земельних ресурсів України

Наша країна належить до найбільш забезпечених родючими ґрунтами - чорноземами. Лише 50 % ріллі знаходиться у зонах гарантованого землеробства, тобто в районах, достатньо забезпе­чених опадами, з малою імовірністю посух і суховіїв.

Земля, ґрунт є основою сільськогосподарського виробницт­ва та лісового. На землях вирощують зернові та технічні культу­ри, кормові трави, сади і ягідники, лісові плантації. Основним видом сільськогосподарського виробництва є рослинництво. Р. Вільямс поділив рослинництво на: лісівництво, луківництво, рільництво. При загальній площі України 60,4 млн га на ріллю припадає близько 34,2 млн га (54,96 %), лучні угіддя - 6,17 млн га (10,2 %). В окремих районах лісостепу і степу розораність до­сягає 80-90 %, що є небажаним в економічному та екологічному відношеннях, оскільки різко зменшується загальний природний потенціал території, що робить її одноманітною, а розвиток гос­подарства однобоким.

Рільництво впливає на ґрунти, перш за все обробітком їх різ­ними сільськогосподарськими знаряддями, вилученням пожив­них елементів, що виносяться з поля у вигляді врожаю різних ку­льтур. Започаткувавши рільництво, людина знищила природну рослинність, лісову підстилку, дернину або степову повсть і ого­лена земля стала доступною для багатьох стихій (прямого соняч­ного проміння, тепла, вітру, дощу, снігу, текучої води) та різно­манітних сільськогосподарських машин і механізмів.

силених людиною, завдає ґрунтам великої, часом непоправної шкоди. Це, перш за все, погіршення ґрунтової структури, механіч­не руйнування та ущільнення ґрунту, постійне збіднення на гумус (органіку) та поживні речовини, водна і вітрова ерозія, забруд­нення ґрунту мінеральними добривами, отрутохімікатами, масти­лами та пальним, радіонуклідами. Втрата ґрунтами грудкуватої структури у верхньому горизонті відбувається внаслідок постій­ного зменшення вмісту органіки, механічного руйнування, струк­турних агрегатів знаряддями обробітку під впливом опадів, вітру, перепаду температур тощо. Близько 80 % орних земель зазнають погіршення агрономічно цінної структури, що погіршує водно - повітряний режим, посилює водну та вітрову ерозію і зрештою зменшує основну властивість ґрунту - родючість.

Однією з причин цього явища є багаторазовий обробіток ґрунтів різними знаряддями за допомогою потужних і важких ко­лісних тракторів, вивезення на поля тракторами з причепами та важкими автомобілями добрив і посівний матеріал, вивозять зер­но і солому, коренеплоди і бульбоплоди. Ущільнення ґрунту тра­кторами і комбайнами типу «Дон» (15-20 т) набуло загрозливих розмірів, що веде до різкого пониження родючості ґрунту. У та­ких ґрунтах майже вдвічі знижується водопроникна і водоутри- муюча здатність, зменшується опірність ґрунту до ерозійних процесів. Водна, вітрова, лінійна ерозії - справжнє суспільне ли­хо. Внаслідок цього руйнується не лише ґрунт, а й увесь природ­ний комплекс. Різними формами ерозій в Україні охоплено близь­ко 20 млн га ріллі з 34,2 млн га усього орного покриву (59 %). У місцях розвитку ярів знижується рівень підґрунтових вод, землі стають непридатними для шляхового, житлового та промислово­го будівництва.

Глобальною проблемою є постійне зменшення у ґрунтах вмісту гумусу, що відіграв провідну роль у формуванні ґрунту, його цінних агрономічних властивостей, забезпеченні рослин по­живними речовинами.

на колесах транспорту. За оцінками В.А. Ковди, наші чорноземи - найбільш родючі ґрунти, втратили за останні 100 років 25-40 % гумусу і половину своєї родючості. За минуле століття запаси гу­мусу в орному шарі чорноземів типових зменшились на 29 %, чор­ноземів звичайних - на 36 %, чорноземів південних - на 31 %.

Перехід с/г виробництва на індустріальні та інтенсивні тех­нології ставить за мету збільшення продуктів харчування шляхом широкої його хімізації, тобто застосування високих доз мінераль­них добрив і хімічних засобів захисту рослин. Однак внесення високих доз міндобрив супроводжується забрудненням ґрунту баластними речовинами - хлоридами, сульфатами. У ґрунтах і підґрунтових водах нагромаджуються рештки пестицидів, які, потрапляючи у вирощувану продукцію, знижують її якість. У за­хідноєвропейських країнах на 1 га ріллі вноситься 5-6 кг пести­цидів, а, наприклад, у Львівській області - 11 кг. Забруднення ґрунтів відбувається також відпрацьованими газами тракторів, комбайнів, автомобілів, мастилами та пальним, що з них витіка­ють під час праці на полях. Поступають у ґрунти також техноген­ні забруднення від промислових підприємств - сульфати, оксиди N, S, важкі метали та багато інших шкідливих сполук, зокрема радіонукліди.

Проблема охорони і раціонального використання сьогодні стала одним із найважливіших завдань людства. Це визначається перш за все тим, що 98 % продуктів харчування людина отримує внаслідок обробітку землі. За останні 60 років в Україні площа родючих земель, вилучених під різні види несільськогосподарсь- кого використання, перевищує територію Одеської області. По­над 700 тис. га родючих земель затоплено водосховищами на Дніпрі.

Меліорація - це сукупність організаційно-господарських, технічних та біологічних заходів, спрямованих на тривале й до­корінне поліпшення природних властивостей земель з метою отримання стійких врожаїв усіх сільськогосподарських та лісових культур.

За дією на ґрунт і рослини меліорації поділяють на:

1) агротехнічні меліорації (агромеліорації) - передбачають поліпшення агрономічних властивостей ґрунту шляхом оптималь­ного обробітку із застосуванням спецприйомів; боронування, щі- линування, лункування та ряд інших заходів для затримання сні­гу і стічних вод;

2) лісотехнічні меліорації (лісомеліорації) - здійснюються для поліпшення водного режиму та мікроклімату, захисту ґрунтів від ерозії шляхом лісонасаджень на схилах, у балках і ярах, на во - доділах і рухомих пісках, розведення лісів загального агрономіч­ного призначення;

3) хімічні меліорації (хіміомеліорації) - поліпшують агрохі­мічні та агрофізичні властивості ґрунтів шляхом використання вапна, гіпсу, дефекату, торфу, сапропелів, компостів, гною, сиде­ратів тощо, які збагачують ґрунт на органіку;

4) гідротехнічні меліорації (гідромеліорації) - поліпшують водний режим шляхом обводнення або осушення, точніше регу­лювання водного режиму ґрунтів (будівництво різних зрошуваль­них каналів).

Але і ці напрями негативно впливають на ґрунти - засолені сотні тисяч гектарів земель, порушення режимів водоймищ (на­приклад, Сиваш), підняття рівню ґрунтових вод до небезпечної гли­бини (2-3 м від поверхні), загибелі ґрунтової мікрофлори тощо.

Охорона земельних ресурсів - важлива загальнонародна і народногосподарська справа. Держава відповідно до законів здійс­нює володіння і розпорядження єдиним державним земельним фондом країни. Земля надається або продається у використання державним і громадським підприємствам, установам чи організа­ціям, а також громадянам. Ними є колективні господарства, ліс­госпи, орендні колективи, індивідуальні орендатори, фермери. Під правовою охороною земель розуміють систему юридичних норм, спрямованих на збереження, відновлення і поліпшення ро­дючості ґрунтів, забороняє використовувати землі, систематично здійснювати заходи для підвищення родючості ґрунтів, забороняє використовувати землі не за цільовим призначенням.

Важливим аспектом законодавства є охорона земель від заб­руднення хімікатами і міндобривами, від шкідливого впливу про - мислових, комунальних та інших відходів, викидів, стічних вод.

регулюють режим меліорації земель, боротьбу з бур’янами та шкідниками сільськогосподарських та лісових культур. Правова охорона земель ґрунтується на Конституції України, яка закріп­лює право власності на землю і право землекористування, а та­кож інших нормативно-правових актах.

Еколого-економічні проблеми використання водних ресурсів України

Відомо, що для більшості людських потреб придатна не будь-яка вода, а прісна з вмістом мінеральних солей до 1 г/л. В основному запас прісної води зосереджений у льодовиках, але теоретично доступною є лише вода прісноводних озер, водосхо­вищ, річок та підземних горизонтів у зонах активного водообмі­ну. Ресурси прісних вод належать до відновлювальних завдяки глобальному кругообігу, що охоплює атмосферу, поверхню Землі і літосферу. Забезпеченість річковою водою України дуже мала і сягає:

з

- сумарний стік річок, тис.км - 50;

з

- стік на 1 душу населення - більше 1,0 тис, м /рік (напри-

з

клад, у Пд. Америці - 51,5 тис.м /рік на душу населення).

Цей дефіцит річкової води доводиться надолужувати вико­ристанням підземних вод, яких у нашій країні чималі запаси. З її надр щорічно добувається більше 5 км³ води. У 77 містах України водопостачання здійснюється практично лише за рахунок ресурсів підземних вод. Основним споживачем води в Україні є сільське гос­подарство, житлово-комунальне господарство та промисловість.

До найбільш небезпечних видів негативного антропогенно­го впливу на гідроресурси належить забруднення та засмічення поверхневих та підземних вод відходами господарської діяльнос­ті. Бездумне осушування боліт, надудобрення сільгоспугідь, штуч­не затоплення земель родючих та рівнинних (на Дніпрі, Дністрі, Південному Бузі), зміна напрямку течій річок, видобуток та збага­чення корисних копалин, викиди підприємств, робота АЕС, ГЕС, транспорту, застосування отрутохімікатів (пестицидів) у сільсько­му господарстві, тваринницькому комплексі і фермах, побутових комунальних стоках, сплавах лісу розсипом - ось лише невели­кий перелік, що веде до зміни стану водотоків та водоймищ, ско­рочує кількість цінних видів флори і фауни гідросфери.

Раціональне використання водних ресурсів повинне ґрунту­ватися на трьох основних принципах: сувора економія водовит- рат, ефективне очищення стічних вод; санітарна охорона поверх­невих і підземних вод від забруднення та виснаження.

Дуже перспективним є створення в територіально-виробни­чих комплексах замкнених систем водокористування. Відповідно до Водного кодексу України водні об’єкти (води) становлять вод­ний фонд, до якого входять ріки, озера, водосховища, інші поверх­неві водойми та водні джерела, води каналів та стоків, підземні води, внутрішні моря та інші морські води, територіальні води. Водні об’єкти надаються у користування при дотриманні встанов­лених законом вимог і умов для задоволення питтєвих, побуто­вих, лікувальних, курортних, оздоровчих та інших потреб насе­лення. З метою охорони вод законодавство обмежує скидання у водні об’єкти виробничих і побутових відходів, встановлює (забо­роняє) забруднення вод отрутохімікатами та міндобривами, пе­редбачає необхідність встановлення округів і зон санітарної охоро­ни та проведення інших водоохоронних заходів. Водне законо­давство забороняє введення в експлуатацію нових і реконструйо­ваних підприємств та інших об’єктів, не забезпечених очисними при­строями, які попереджають забруднення і засмічення вод та шкід­ливу їх дію. За порушення Водного законодавства може настати адміністративна, кримінальна або цивільна відповідальність.

Екологічні наслідки забруднення атмосферного повітря України

Повітряний басейн належить також до природних ресурсів. Забруднення атмосферного повітря сприяє появі підвищеної кіль­кості запальних захворювань органів дихання і очей, захворювань серцево-судинної системи, інфекційних захворювань ракових зах­ворювань тощо. Діти, які проживають у районах, забруднених атмосферними викидами, часто мають низьку масу тіла і рівень фізичного розвитку, а також функціональні відхилення серцево-су­динної і дихальної систем. Захворюваність хворобами органів ди­хання становить у середньому 73,5 % від загальної захворюваності.

Біологічний ефект забруднення повітря може бути місцевим і загальним. Місцева дія може спричинювати гострі захворюван­ня дихальних шляхів і легенів. Загальна дія зводиться до того, що більшість цих речовин діє на процес обміну речовин. Часто перед загальною дією має місце місцева дія, тому загальна дія завжди повинна розглядатися у сукупності з місцевою дією. Можуть бу­ти захворювання, які є характерними обмінними захворювання­ми, але виникли внаслідок загальної дії повітряних забруднень.

Згідно із законом України «Про охорону атмосферного по­вітря» підприємства, установи і організації, діяльність яких пов’язана з викидами забруднюючих речовин в атмосферу, повин­ні бути оснащені устаткуванням і апаратурою для очищення ви­кидів в атмосферу. Введення в експлуатацію нових і реконстру­йованих підприємств та об’єктів, які не відповідають вимогам щодо охорони атмосферного повітря, забороняється.

Особи і організації, що порушують виконання закону про охо­рону атмосферного повітря, несуть кримінальну, адміністративну та іншу відповідальність відповідно до чинного законодавства.

Існують також організаційні, технологічні та інші методи боротьби із забрудненням атмосфери:

1) зменшення кількості ТЕС за рахунок введення в дію більш потужних, забезпечених ефективними системами очищен­ня і утилізації газових та пилових відходів;

2) очистка мінерального палива від піриту до його надхо­дження в топки ТЕС через низьку якість;

3) заміна вугілля та мазуту на ТЕС екологічно чистішим га­зовим паливом (у повітря викидається лише СО2);

4) регулювання двигунів внутрішнього згорання в автомобі­лях, установка на них спеціальних каталізаторів для допалювання пального тощо;

5) збільшення обсягів озеленення міст і селищ;

6) правильне розташування житлових і промислових райо­нів у містах (створення зон зелених насаджень);

7) використання під час будівництва звукопоглинаючих ма­теріалів;

8) ізоляція джерел шуму кожухами, ковпаками, застосуван­ня пристроїв, що зменшують шуми, та глушників;

9) нормування впливу господарської діяльності шляхом вве­дення і обов’язкового дотримування екологічних норм.

Еколого-економічні проблеми використання лісових ресурсів України

Серед рослинних угруповань планети особливе місце нале­жить лісам. Ліси - невід’ємна частина біосфери, бо безпосеред­ньо впливають на випаровування, поверхневий і внутрішньоґрун- товий стік атмосферних опадів, на гідрологічний режим річок, тобто на водний баланс даного ландшафту. Ліси планети відігра­ють важливу роль у регулюванні газового складу атмосфери, пос- тачаючи понад половину загальної кількості кисню, який виділя­ють зелені рослини в процесі фотосинтезу. Різке зменшення пло­щі лісів на земній кулі призведе до значних порушень природних умов у глобальному масштабі. Ліси захищають ґрунт від розми­вання поверхневими стоками, видування вітром, закріплюють піс­ки, уповільнюють швидкість вітру над сільськогосподарськими угіддями, послаблюють негативний вплив холодних вітрів і сухо­віїв. Тому урожаї на захищених лісом ланах значно вищі та стабіль­ні. Ліс є своєрідним гігантським фільтром, що очищає повітря від пилу і мікроорганізмів. Ліси потрібно охороняти від пожеж, неза­конних рубок, порушень правил лісокористування, негативного впливу технічних факторів. Слід підвищувати продуктивність лі­сових насаджень, ефективно використовувати рекреаційні тери­торії, удосконалювати лісоексплуатацію і технології переробки деревини. Підвищенню продуктивності лісів сприяють такі фак­тори: поліпшення природних умов життя дерев, застосування доб­рив, раціональний обробіток ґрунту, поліпшення мікроклімату в насадженнях. Це сприяє збагаченню ґрунту азотом і гумусом, по­ліпшенню його структурного складу, кращому розвитку корене­вих систем дерев, підвищенню стійкості рослин проти шкідників і хвороб, збільшенню приросту деревини. Від шкідників і хвороб лісу захищають, приваблюючи птахів, створюючи сприятливі умови для їх розмноження, застосовуючи біологічні препарати.

Ліси України виконують переважно водоохоронну, захисну, санітарно-гігієнічні функції; промислово-експлуатаційне значен­ня їх обмежене. З метою охорони лісів розроблено цілу схему комплексного лісогосподарського використання, на основі якої має здійснюватися ведення господарства, охорона лісів. На пре­великий жаль, реальний стан лісового господарства дуже негати­вний. Згідно з Лісовим кодексом фізичні та юридичні особи, що порушують правила користування лісовими ресурсами, несуть кримінальну, адміністративну та інші форми відповідальності.

8.3.