ПРИРОДНИЧІ АСПЕКТИ

8.2.1. ЕКОЛОГІЧНІ основи охорони ПРИРОДИ

Екологія належить до тих природничих дисциплін, які мають відігравати особливу роль у створенні основ охорони природи і раціонального природокористування.

Польський еколог П.Троян виділяє три передумови, які відіграють вирішальну роль у розв’язанні проблем охорони природи. Вони спрямовані на досягнення екологічної науки, зокрема на виділення надорганізмових структур екологічних систем, формування екологічних законів і методів.

1. Екологічні системи дають можливість здійснити науковий аналіз усіх явищ, пов’язаних з охороною природи: а) на рівні моноцену досліджуються патогенні, особливо летальні, впливи шкідливих факторів середовища на окремі організми, а також окреслюються межі толерантності, що є важливим при вивченні функціонування екосистем; б) демоцен являє собою систему, в межах якої можна досліджувати про­цеси експлуатації те перетворення середовища популяцією; в) плеоцен охоплює системи з найвищим рівнем диференціації — біоценоз та його біотоп, що дає змогу аналізувати крупні природні комплекси, такі, як ліс, озеро чи болото, системи оброблюваних полів тощо.

2. Екологічні закони мають особливе значення для вирішення про­блем охорони природи (закони регуляції, компенсації, оптимізації, рівноваги тощо). Знаючи дію механізму гомеостазу, можна попередити негативні впливи на екосистему або підвищити її стійкість.

3. Екологічні методи, які стосуються біології середовища, відріз­няються значною точністю, відносно вивчення як компонентів середови­ща, так і руху речовин і енергії в усій системі.

Можливості екології у вивченні проблем охорони природи ще обмежені. Сьогодні екологи не можуть дати рецепт, як повернути до первісного вигляду екосистеми, екологічна рівновага в яких порушена техногенними пошкодженнями.

Головна умова, про яку завжди треба пам’ятати, — це забезпечення єдності біоценозу та біотопу. Зберегти певний вид чи популяцію, якесь рослинне чи тваринне угруповання можна лише при одночасній охороні усієї системи, в якій функціонує даний вид. Як абіотичне середовище, так і компоненти біологічні, які з ними пов’язані, є функціонально врівно­важеними.

Виділяють три основних напрями охорони природи, які вимагають екологічного розв’язання:

1. Охорона середовища життя на Землі. Завдання екологів полягає в тому, щоб встановити кількісний і якісний склади речовин, які з’яви­лися в біохімічному кругообігу внаслідок господарської діяльності. Кількість деяких субстанцій, що потрапили в кругообіг, є такою вели­кою, що вони стають загрозою для усієї біосфери. Зокрема, це пестици­ди, підвищена концентрація яких є причиною випадання окремих компонентів як у наземні, так і у водні екосистеми, що призводить до деформації піраміди чисел, а точніше, — до зменшення видового різно­маніття.

Важливим напрямом досліджень є вивчення адаптації окремих видів в умовах інтенсивних техногенних змін, які відбуваються на планеті.

2. Охорона середовища життя людини. Сюди належать проблеми встановлення допустимих концентрацій шкідливих хімічних речовин, біокліматичного комфорту, побутових умов, якості харчування тощо.

3. Охорона антропогенного середовища, в якому ведеться господарсь­ка діяльність. Це урбогенні, техногенні, агрогенні та інші окультурені ландшафти, а також такі галузі народного господарства, як мисливство та рибальство, де важливим є одержання стабільної продукції, яку да­ють популяції мисливських тварин. Така стабілізація можлива лише за двох умов: забезпечення сталості середовища, яке створює продукцію, та усунення шкідників, які конкурують з людиною в боротьбі за одержан- ня цієї ж продукції.

Охорона природи як галузь екологічної діяльності включає два напрями — власне охорону всієї природи Землі і найближчого оточення людини заради здоров’я і життя. Однак охорона природи, — виділяє М.Ф.Реймерс, — “заходить” з боку біосферних процесів, природних ресурсів, їх збереження для розвитку людства. Охорона ж оточуючого людину середовища концентрує увагу передусім на самій людині, йде від неї і безпосередньо оточуючого її середовища — природного, соціального, техногенного. Отже, охорона природи — це процес від землі до людини, а охорона оточуючого людину середовища, навпаки, від лю­дини до глобальних процесів. Екологія в даному випадку є фундамен­том для природоохоронного та середовищеохоронного знання.

Відзначимо також роль екологічних знань у підтримці природної рівноваги екосистем. Як ми вже могли впевнитись, екосистеми без втру­чання людини розвиваються в бік більшої зрілості, стабільності та складності. Розширюючи зону сільськогосподарських угідь, порівняно бідних за видовим складом, людина створює агроценози низького сту­пеня зрілості з різкими коливаннями чисельності популяцій. Підтримка природної рівноваги є одним з головних завдань прикладної екології. В пристигаючих букових лісах одним з методів підтримки екологічної рівноваги є сприяння природному поновленню бука шляхом рихлення ґрунту, вирубки чагарників тощо.

Важливий елемент системи, спрямованої на підтримку природної рівноваги, це збереження “заповідних станцій” — зон різної величини, де природа зберігається в більш-менш недоторканому виді. Такими, на­приклад, є букові праліси і високогірні луки в Українських Карпатах (Уголька, Стужиця, гора Стой, полонина Кук), а також система держав­них заповідників та національних парків, різноманітних заказників. Роль заповідних станцій відіграють також береги річок і морів, польові захисні лісосмуги. Вони служать притулком для таких корисних видів, як ко- махи-ентомофаги і хребетні хижаки, які здатні надзвичайно ефективно обмежувати чисельність шкідників.

Ліквідація захисних лісосмуг у лісостеповій і степовій зонах Украї­ни призвела до негативних наслідків. Величезна кількість корисних плазунів, комахоїдних і хижих птахів втратили свої екологічні ніші. Обмеженим стало поширення сонечка, яке поїдає величезну кількість тлі — шкідника багатьох сільськогосподарських культур і розсадників.

Р.Дажо наводить яскравий приклад порушення природної рівноваги. В Польщі рибалки запідозрили видру у винищенні риби. Внаслідок посиленого полювання ця тваринка була геть винищена. Однак невдовзі помітили, що запаси риби не перестали зменшуватися. Виявилося, що видра споживає в основному хвору рибу, яку легше піймати, і підтримує, таким чином, хороший санітарний стан популяції. Знищення видри при-

ОХОРОНА І РАЦІОНАЛЬНЕ ВИКОРИСТАННЯ ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ 463 звело до поширення інфекційних захворювань і до нової загибелі риби. Сьогодні ця тварина охороняється, створюються умови для відновлення її кількості.

8.3.