Іудейське віровчення

Основні принципи іудейського віровчення викладені в “13 засадах іудаїзму”, які ще в ХІІ ст. сформулював Маймонід.

Перші чотири засади містять іудейське розуміння Бога:

“1. Я вірую неподільною вірою в те, що Творець, благосло­венне ім'я Його, творить усі творіння і керує ними, і що Він один створював, створює і буде створювати все, що є в світі.

Ми бачимо, що, як і всяка інша релігія, іудаїзм в ос­нові своєї системи містить анімістичні уявлення з вірою в надприродну, персоніфіковану істоту - Бога. Бога Ягве, якого називають також Елохаїм, Єгова, Адонай та інши­ми іменами.

Наступним важливим положенням віровчення іудаїзму є твердження про вічність і непорушність Тори, абсолютність її змісту, її позачасовість і позаісторичність.

Ми читаємо у Маймоніда: “ 6. Я вірую неподільною вірою в те, що всі слова пророків - істина. 7. що пророкування Мой- сея - істина, і що він духовний батько всіх пророків, як тих, що передавали йому, так і тих, що прийшли після нього. 8. що вся Тора, що перебуває в наших руках тепер, є та сама Тора, яка була дана на Сінаї Мойсею. 9. що ця Тора не буде замінена і що від Творця. не буде ніякої іншої Тори”.

Високий авторитет Тори аргументується посиланням на те, що сам Бог під час творіння світу дивився в Тору.

Віровчення іудаїзму включає в себе рішення проблем лю­дини, її моралі і суспільства.

Іудаїзм високо цінує людську особу, адже людина - копія Бога, вона створена Богом за його подобою. Людина - єдиний носій творчої волі у світобудові, і це теж свідчить про її винят­ковість.

Щосекунди в світобудові відбувається безліч змін, зміню­ється буття, переходячи з одного світу в інший, але сам Тво­рець лишається абсолютним і незмінним.

Іудейські міфи твердять, що Бог Ягве жорстокий і мсти­вий, від людей він вимагає беззастережного підкорення і бого- боязні. Іудей від народження і до смерті повинен відчувати страх перед своїм Богом. Тора і Талмуд так до дрібниць регла­ментують життя віруючого тому, що він завжди є порушни­ком божих приписів і через це постійно винен перед Богом. З точки зору іудаїзму, всі нещастя та невдачі єврейського наро­ду в його драматичній історії є наслідком неповаги до Бога.

Безпосередньо з тезою про віру в єдиного, монотеїстич­ного Бога співвідноситься теза про союз Бога з іудеями.

За іудейськими віруваннями пророка Мойсея начебто покликав до себе на гору Синай Бог і уклав з ним союз (“за­віт”). У Біблії описується, як “. Мойсей увійшов до Бога. І гукнув на нього Господь з гори, сповістивши синам Ізраїлю. коли справді послухаєте Мого голосу і будете дотримуватись Завіту Мого, то станете Мені власністю більше всіх народів. ви станете Мені царством священиків та народом святим”). Як неодмінну умову цього союзу, ніби платню за ці пільги та привілеї, Бог зажадав від давньоєврейського народу визнан­ня його виняткової влади: “Я - Господь, Бог твій. не буде тобі інших богів, крім Мене”. Стародавні євреї погодилися на умо­ви цього союзу: “.усе, що Господь говорив, зробимо!”.

Ідею богообраності та історичної винятковості іудеїв аж ніяк не можна розглядати, як проголошення права на світове панування над усіма народами, як це розуміли і деякі критики іудаїзму, і націоналістично настроєні його прибічники.

У сучасному іудаїзмі євреї вважаються “обраним” наро­дом лише в розумінні морального обов'язку їх удосконалити себе, а потім і весь світ. При цьому вважається, що ця “обра- ність” ніколи не була підставою привілеїв для євреїв, а лише накладала на них більш важкі обов'язки.

Визначення іудаїзму єврейської обраності полягає в тому, що весь народ має бути народом священнослужителів, і життя кожної общини, і дії всього народу в цілому має служити дося­гненням цієї мети - так вважає сучасний іудейський богослов А.Штайнзальц.

А Маймонід формулює п'яту тезу: “5. Я вірую неподіль­ною вірою в те, що одному тільки Творцю, благословенне ім'я Його, належить молитися і що нікому, крім Нього, не належить молитися”.

Отже, монотеїстичний культ Ягве в іудаїзмі доповнюєть­ся вченням про союз Ягве з іудеями та історичну винятковість останніх. Ягве в обмін на релігійну відданість іудеїв проголо­сив їх своїми обранцями ще до “кінця світу”.

За Маймонідом: “Я вірую неподільною вірою в те, що Тво­рець, благословенне ім'я його, знає всі справи людей і всі дум­ки їх...”

Основні моральні посилання сформульовані в Декалозі - десяти заповідях, які Мойсей одержав від Бога під час бесіди з ним на Синайській горі.

Перші з них повертаються до вихідної ідеї іудаїзму - мо­нотеїзму Ягве: не май інших богів, крім Ягве; не поклоняйся іншим богам, не називай ім'я господнє надаремно, пам'ятай суботній день. Це - принципи релігійної поведінки, норми ставлення людини до Бога. Це - основа всієї моралі, бо без релігії мораль неможлива.

Далі йдуть норми ставлення людини до іншої людини, норми поведінки людини, яка живе серед собі подібних. Вони висловлені лаконічно, але піднесено: не вбивай, не чини пе­релюбу, не кради, не свідчи неправдиво на свого ближнього, не бажай чужого. Це все норми загальнолюдської моралі, без якої неможливе ніяке суспільство. Це ті норми, які забезпе­чують нормальне існування людей, без яких суспільство перетворилось би на хаос, натовп убивць, злодіїв, насильни­ків і грабіжників. У цих нормах ми бачимо гуманістичний кодекс суспільства. Саме на цих нормах і виріс потім прин­цип розумного егоїзму: “не роби нікому нічого, чого б ти не бажав, щоб тобі робили”.

Маймонід, не повторюючи заповідей Тори, вважає: “ІІ. Я вірую, неподільно вірую в те, що Творець... віддасть добром тим, хто виконує Його повеління і спитає з тих, хто порушує їх.”

Ідеї винятковості іудеїв підкреслені своєрідним іудейсь­ким месіанізмом: давньоєврейський народ, що постійно зазнає подвійної експлуатації (своїх поневолювачів та іноземних за­гарбників), сам визволитися від гніту не може, він мусить тер­піти, його визволить Месія, уповноважений на це Богом. Він прийде врятувати тільки іудеїв, інші народи, що не звернулись до Бога, загинуть у полум'ї світової пожежі. Дванадцята теза Маймоніда сповіщає: “Я вірую неподільною вірою в те, що Машіах (спаситель, месія) прийде - і, хоч він затримується, я щодня чекаю, що він прийде”. Іудейський месіанізм виходить з визнання провіденціального божественного управління сві­том: людство врятує не його власна діяльність, а прихід Спаси­теля, саме з цього приходу й почнуться есхаталогічні події: воскресіння мертвих, “тисячолітнє торжество” праведників, Страшний суд, Царство Боже тощо.

Іудаїзм, пише один із сучасних іудейських богословів Йосиф Соловейчик, вимагає, щоб людина реагувала криком на будь-який біль, відповідаючи на будь-яку несправедливість. Більше того, іудаїзм вважає, що людина, байдужа до болю і не­щастя, яка змирилася з життєвим брудом і несправедливістю, не здатна цінувати красу і добро. Той, хто не наполягає на за­доволенні своїх законних потреб, ігнорує і турботи інших лю­дей. Людська мораль, яка грунтується на любові і братерстві, на співчутливому ставленні до чужих нещасть, неможлива при байдужості до власних потреб, до власного страждання. Ось тому іудаїзм відкидає спосіб життя, який не визнає законних людських потреб.

Нарешті, ще одне богословське положення. Залежність від бога Ягве і страх перед ним аргументується вченням про воск­ресіння з мертвих і наступний Страшний суд, на якому буде визначена посмертна відплата кожній людині. Страх перед по­смертною відплатою має примусити кожного віруючого бути покірним іудейському віровченню. У Маймоніда це звучить так: “13. Я вірую неподільною вірою в те, що відбудеться воск­ресіння мертвих...”

Ці основні положення, ця “троянда з тринадцятьма пелю­стками”, як поетично назвав її один іудейський богослов, ста­новлять основу єврейського світогляду.