11.2. ВАЛЬДЕНСИ

У християнстві, як і в будь-якій іншій релігії, від початку йо­го існування з’являлись люди, яких у християнстві щось не вла­штовувало: чи то віровчення, чи моральна доктрина, чи устрій.

• П'ЄР ВАЛЬДО

Вальденси сформувались і поширилися у ХІІ столітті в півден­но-східній французькій провінції Дофіне і північно-західній іта­лійській провінції П’ємонт. Їхня назва має два джерела. З одно­го боку, вона співзвучна зі словом «Уаийоів» (люди низин), що вказує на те, що Дофіне і П’ємонт низинні території. З іншого боку, вона походить від імені П’єра Вальдо, засновника руху. П'єр Вальдо (1140-1217) був багатим ліонським купцем, який нама­гався реалізувати у своєму житті християнський ідеал. Букваль­но сприймаючи слова Святого Письма про бідність, він залишив сім'ю, віддавши їй усі свої статки, став жебраком і проповідни­ком.

• ЛІОНСЬКІ І ЛОМБАРДСЬКІ БІДНЯКИ

Попри соціальний протест, вальденси керувались і здорови­ми закликами до покращення суспільної моралі. Вальдо і йо­го перші послідовники не заявляли про наміри вийти з Като­лицької Церкви, а вирізнялися як рух у межах Церкви. Раннє вальденське віровчення ґрунтувалося на закликах ретельного вивчення Святого Письма, для уможливлення якого вони пра­цювали над перекладом Біблії французькою мовою, і кожен вальденс вважав за свій обов'язок проповідувати. Особливе значення для вальденсів мала Сповідь як засіб покращення моральності. Вони жили в строгій бідності, жебрали та не на­копичували статки. Через це їх називали «ліонськими бідняка­ми». Поступово в середовищі вальденсів формувалось власне богослов'я, яке основувалось на запереченні звичних для ка­толиків тез, зокрема культу святих, учення про чистилище, індульгенції, церковної єрархії тощо. Вальденси стояли в опо­зиції не тільки до Католицької Церкви, а вели гостру боротьбу проти катарів, та полемізували проти їхнього дуалістичного світогляду. Вони закликали до відновлення тих форм христи­янства, які домінували в апостольські часи. Лозунг vita apos­tolica виявився дуже живучим, і став ключовим закликом про­тестантизму. Ранні вальденси не мали єдиного віровчення. На відміну від ліонських бідняків, які поширювались у південній Франції, ломбардські бідняки, тобто вальденси північної Італії, заперечували сім Святих Тайн, а Сповідь, яку вони практикува­ли, трактували на основі донатистського вчення про те, що дія Святої Тайни залежить від морального рівня того, хто її уділяє. Ліонські бідняки та ломбардські бідняки були двома найбіль­шими вальденськими конфесіями.

Перші згадки про вальденсів за межами Ліону зустрічаються у 1183 році, коли вони з'явилися у французькому Лангедоку. В 1184 році вони проникли до північної Італії; у 1190-х роках до Іспанії та північної Франції; після 1200 року до південних ні­мецьких земель, зокрема Австрії, Баварії та Швабії; у XIV столітті вальденси з'явилися в північній Німеччині, Польщі, Словаччині та Угорщині. Однак на теренах Північної Європи вальденси не стали поширеним явищем. З початком реформації вони влили­ся в місцеві протестантські Церкви. Відновлення вальденських общин в Німеччині відбулось завдяки праці проповідника Тома­са Ґаутьєра (1638-1709). З плином часу протестні настрої серед вальденсів загострювалися, що врешті призвело до їхнього від­окремлення від Католицької Церкви. Однак, як тільки розкол став очевидним, значна група ломбардських бідняків виступила проти розколу. Ранні вальденси презентували себе як рух за по­силення моральності в лоні Католицької Церкви, а не як сепа­ратистську групу. Ті вальденси, які не бажали розколу, поверну­лися до Католицької Церкви у 1207 році. Їхнім провідником був іспанський учений Дурандус з Уески. Цю групу почали називати католицькі бідняки (Pauperes Catholici). Після створення Авгус- тиніанського чернечого ордену, вони влилися в нього. Згодом монахом цього Ордену став лідер реформації Мартін Лютер.

Оскільки ранні вальденси презентували себе католиками, однак проповідували вчення, яке суперечило католицькій док­трині, то Католицька Церква була вимушена дати оцінку новим ідеям. Перша реакція на вальденський рух з'явилася дуже рано: ліонський архиєпископ екскомунікував П'єра Вальдо за пропо­відництво мирян. У 1184 році в рамках Собору у Вероні Папа Луцій ІІІ видав едикт про екскомуніку вальденсів. Четвертий Латеранський Собор під проводом Папи Інокентія ІІІ у 1215 ро­ці знову осудив вальденську єресь. Церковний осуд вальденсів дав підставу для переслідувань членів секти. Оскільки валь- денси критикували соціальний устрій тогочасної Європи, вони викликали суспільний хаос, який насторожував уряди європей­ських держав.

• ВАЛЬДЕНСЬКА ЄВАНГЕЛЬСЬКА ЦЕРКВА

Завдяки патенту короля Карла-Альберта І, вальденси зуміли вижити в Італії, а в інших країнах вони розчинилися в різних на­прямах протестантизму. Утворення сучасних вальденських об­щин стало можливим завдяки праці проповідників з Італії. В Іта­лії після 1848 року вальденси зуміли організувати власні струк­тури та створити свою Церкву. В 1855 році в місті Торре-Пелліче відкрився Вальденський богословський факультет, який у 1922 році був перенесений до Риму. Під час Другої світової війни уряд Беніто Муссоліні ставився до вальденсів дуже обережно, але після війни, а особливо після прийняття італійської Конститу­ції 1948 року, вальденси отримали повну свободу. У 1975 році вальденські общини Італії об'єдналися з методистами, утворив­ши Вальденську Євангельську Церкву (Chiesa Evangelica Valdese). Вальденси і методисти в цій Церкві зберігають власні віровчен­ня та звичаї, але перебувають в одній структурі. Завдяки мігра­ції італійців до Латинської Америки, общини Вальденської Єван­гельської Церкви з'явилися в Аргентині та Уругваї. Церква налі­чує лише 50.000 віруючих, з яких 45.000 становлять вальденси, а з них 30.000 мешкають в Італії і 15.000 в Аргентині та Уругваї, а 5.000 є методистами. Нечисленні вальденські общини в інших країнах перебувають у структурах різних протестантських Цер­ков. Незважаючи на те, що вальденський рух зароджувався, як спроба посилити норми християнської моралі, у ХХ-ХХІ століт­тях вальденси відійшли від ідеалів П'єра Вальдо та, наслідуючи деякі інші протестантські общини, стали на позиції ліберальної аморальності, осудженої Біблією. Сьогодні вальденси допуска­ють жіноче священство та благословляють одностатеві парт­нерства.