Елліністичний іудаїзм

Еллістичний період в історії іудаїзму охоплює час від за­воювання Іудеї Александром Македонським у 332 р. до н.е. і до виселення євреїв з Єрусалима римлянами в 135 р. н.е. Отже, назва цього періоду умовна, оскільки в той час було не тільки елліністичне панування в Іудеї, а й римське.

З 301 р. до н.е. Палестина перебувала під владою єгипет­ських Птоломеїв, а з 200 р. до н.е. - сирійських Селевкидів. У цей період Іудея була звичайною рабовласницькою державою. Населення займалося землеробством. Розвивалося ремісни­цтво і торгівля. В суспільстві існувала майнова і соціальна не­рівність. Основна маса населення - хлібороби і ремісники - відчували гніт як своєї національної верхівки, що складалася з великих землевласників, торговців і лихварів, чиновництва і жрецтва, так і іноземних загарбників. Соціальне гноблення доповнювалося національним.

Духовний розвиток суспільства відбувався, головним чином, у галузі релігії. А це досить консервативна галузь. Змі­ни тут відбувались незначні, панував догматизм. Як уже було сказано, складання основних документів Святого Письма було завершене, сувій Тори зберігався в Єрусалимському храмі. Але книги Святого Письма переписувались і нерідко дописувались, підправлялися. Ці книги були написані на івриті і арамейсь­кою мовою. Але згодом дедалі більше поширювалась грецька мова, і євреї, які жили за межами Палестини, наприклад, у єги­петському місті Александрії, вже забули іврит і користували­ся грецькою мовою.

За ініціативою Птоломея ІІ Філадельфа (правив в 285­246 рр. до н.е.) Біблія була перекладена грецькою мовою. За ле­гендою, 72 єврейських мудреці, запрошених Птоломеєм, протя­гом 70 днів працювали над перекладом, кожен окремо, не спіл­куючись один з одним.

Зроблений переклад дістав назву Септуагінта, тобто Пе­реклад Семидесяти. В нього ввійшли твори, що й нині станов­лять канон іудейської Біблії.

Септуагінта була потрібна стародавньому світові тих ча­сів, вона розширювала його культурний обрій. Була вона пот­рібна і стародавньому єврейству. І це не тільки тому, що євреї діаспори втратили знання івриту. Справа в тому, що іудейсь­кий світогляд не відповідав світогляду елліністичному. Євреї піклувалися насамперед про велич і вдосконаленість духу, їх ідеалом було служіння Богу і достеменно виконувати вимоги Тори. Ідеалом греків була фізична краса і гармонія, вони біль­ше, ніж євреї, жили матеріальним світом. Духовний світ греків був у більшій владі розуму, ніж серця. Пред’явлення антично­му світові Септуагінти єврейський світогляд заявляв свої пре­тензії на участь у світовому прогресі цивілізації.

Сучасний поділ Біблії на розділи встановлений на почат­ку ХІІІ ст. кардиналом Ленгтоном (Англія), на вірші - у 60-ті роки XVI ст. видавцем Етьєном Робертом (Франція). Іудаїзм сприйняв це вдосконалення.

Птолемеї і Селевкиди в ІІІ-ІІ ст. до н.е. виселили значну частину євреїв до Єгипту, Сирії, Вірменії. Відбувалась мігра­ція євреїв і в інші країни. В І ст. до н.е. населення Іудеї станови­ло лише близько 400 тис. чоловік, тоді як за її межами прожи­вало вже понад 4 млн євреїв.

Підсилення соціального і національного гніту завжди жи­вило в Іудеї внутрішнє напруження. Особливо підсилилося пригнічення євреїв Іудеї за сирійського царя Антіоха VI (175­163 рр. до н.е.), який навіть заборонив іудейську релігію. Реакці­єю на таку політику було повстання Маккавеїв, назване так, бо очолив його священик Мататія з роду Хасмонеїв, що взяв собі ім'я Маккавей (маккавет - молот), яке перейшло до п'яти його синів, що брали участь у повстанні.

Але в середині іудейського суспільства напруженість не спадала. Спалахнули суперечки про Усну, чи Неписану Тору, вона склалася давно, як коментарії до Тори в зв'язку із змінами в умовах існування іудеїв. Саддукеї в особі жерців і священиків храму наполягали на визнанні єдиним авторитетом Тори і за­переченні Усної традиції. Їм заперечували фарисеї, які вірили у святість Усної традиції, тобто намагалися розширити межі іудей­ського віровчення. Вони домоглися підтримки народу й одер­жали владу в синедріоні - органі управління храмом.

З'явилися в іудаїзмі й інші течії. Серед них дуже впливо­вою була секта есеїв, які засуджували фарисеїв, пропагували ідеї соціальної рівності, аскетизму тощо.

У І ст. до н.е., як повідомляють стародавні джерела, євреї проникли вже в усі міста Римської імперії і важко було знайти таке місце на землі, де не було б євреїв, зазначав єврейський історик Йосип Флавій (37 - бл. 100).

Близько 100 р. до н.е. остаточно складається канон свя­щенних книг іудаїзму, зафіксованих Септуагінтою, вилучають­ся і знищуються апокрифи, твори, які не увійшли до канону, але якими продовжували користуватися деякі общини вірую­чих. Більшість із них була написана грецькою і арамейською мовами.

Тим часом держава Селевкидів переживає не кращі часи і поступово розпадається. На зміну грецького панування при­ходить римське, з 63 р. до н.е. в Іудеї встановлено римський протекторат, а в 5 р. н.е. вона стає римською провінцією з про- кураторським управлінням.

Римське панування для Іудеї виявилось тяжким: тривало виселення євреїв з країни тепер уже в обширну Римську імперію.

Іудейська знать була втягнута в політичну боротьбу в Римі.

Після смерті Ірода Іудея знову стає римською провінці­єю, якою управляв римський прокуратор. Ще більше погіршу­ється становище народу.

У народі поширюються месіаністські настрої і разом з тим досить радикальні, виразниками яких стали зелоти (від грец. - ревнителі). Зелоти закликали до боротьби, навіть збройної, із загарбниками, вони були противниками фарисейських по­шуків компромісу з ними.

Посилюється релігійні пошуки, з’являються нові секти і нові пророки. Серед них - секта есеїв, які чекали “кінця світу” і пропагували ідеї рівності й демократизму. З другої половини І ст. н.е. як секта іудаїзму починає функціювати християнство, започатковане Ісусом Христом. Згодом воно стає самостійною релігією.

У такій ситуації спалахують народні повстання: Іудейсь­ка війна 66-73 рр. і повстання Симона Бар-Кохби 132-135 рр.

Римляни жорстоко придушили повстання. Під час Іудей­ської війни син імператора Веспасіана Тіт у 70 р. взяв Єруса­лим штурмом і вщент зруйнував Єрусалимський храм. Сумну історію цієї боротьби євреїв за існування розповів римський історик Флавій у творі “Іудейська війна”. Після розправи імпе- ратор Адріана з повстанцями Бар-Кохби римська колонія Елія Капітоліна, побудована на місці Єрусалима, була цілком зруй­нована. згодом на його місці Андріаном було побудоване язи­чницьке місто з храмами на честь римських богів. Епоха еллі­ністичного іудаїзму була завершена. Євреям під страхом смерті було заборонено жити в цьому місті. Раз на рік вони могли збиратися для плачу біля стіни храму, що був залишений у руїнах. Ця Стіна плачу зберігається дотепер.

Розправа Риму з іудеями стимулювала настрої антисемі­тизму в античному світі.