Рабиністичний іудаїзм. Талмуд

У феодальну епоху іудаїзм увійшов як релігія народу у ви­гнанні, яке тривало майже 1800 років, аж до середини ХХ ст. н.е.

Весь цей час іудейське віровчення і культ зазнавали змін.

Єдиний релігійний центр - Єрусалимський храм був зруй­нований. Та й з далекої діаспори вже неможливо було прийти до нього і принести жертву. Жертва як така зникає з іудейсь­кого культу. Залишається її імітація (приміром, спалювання свічок) і заміна словесною жертвою - молитвою. Як мінірелі- гійні центри виникають синагоги (в перекладі з грец. - збори, місце зборів), окремі общини зі своїм молитовним будинком. Перші синагоги виникли в Палестині в IV ст. до н.е., в Єгипті - в ІІІ ст. до н.е. З поширенням діаспори вони з'явилися в усіх місцях розселення євреїв. Синагога є місцем богослужінь, ви­конання обрядів, проведення свят, читанн Біблії. Молитовні збори в синагогах проходили під керівництвом релігійних учи­телів - рабинів. Єврейські общини жили відокремлено, раби- ни керували не тільки відправленням обрядів, а й громадянсь­ко-правовим життям общини. Звідси й інші назви цього пері­оду: рабиністичний, синагоїдальний.

Наявність синагог у місцях розселення євреїв не виклю­чало намагань створити релігійні центри з більш широкою сферою впливу. Такі центри постійно виникали, навколо їх гуртувались видатні богослови, в них відбувався процес роз­витку віровчення і культу.

Ще до руйнування Єрусалимського храму рабин Іоханан бен Заккай з дозволу Веспасіана створив у місті Явні школу, а при школі - суд (бетдін) для вирішення теологічних проблем, а потім і Синедріон, як у Єрусалимі. Він же був першим Насі - головою Синедріону. Іоханан і наступні покоління вчених Явни стали називатися танаї (ті, що повторюють вчення). Так виникла духовна столиця Іудеї, її авторитет був беззастереж­но визнаний євреями всієї діаспори.

У Явні було встановлено, що Тора і Невіїм має читатись у синагогах щосуботи і в свята, а уривки з них - у понеділок і четвер, коли землероби приходять у місто на базар.

У тій же Явні було завершено кодифікацію Біблії, яка набрала тієї форми, яку вона має й тепер. Був зроблений но­вий переклад грецькою мовою, бо Септуагінта, на думку то­дішніх учених, була не досить точною. На жаль, цей переклад втрачено.

Була перекладена Біблія і арамейською мовою, як найпо­ширенішою серед євреїв на той час. Цей переклад називають Таргум, він застосовується й нині. У Явні почалася і класифі­кація Усної традиції.

Проте на цьому робота над Біблією не закінчилася, її про­довжували протягом ХІ-ХІІ ст. вчені рабини, яких називали масоретами (від давньоєвр. “масора” - переказ, традиція), а відредагований ними текст Біблії, який дещо відрізнявся від Септуагінти, названо Масоретським текстом.

Римський імператор Андріан (117-138) після поразки повстання Бар-Кохби ліквідував богословський іудейський центр в Явні. Після припинення аурівнових гонінь такий центр було утворено в місті Уша в Галілеї, згодом - у місті Бет-Шеа- рім, а потім - у місті Ціппорі. Там рабі Ієхуда бар Ілай записав і відредагував усю Усну традицію. Цей запис одержав назву - Мішна. Це перша частина Талмуда.

Мішна складається з Галахи - коментарів до Тори у ви­гляді записів суперечок і дискусій мудреців і рішень по конкре­тних випадках, і Аггади (переказ, розповідь) - це проповіді та- наїв, оповідання і притчі з біблійної тематики. Те з Усної тра­диції, що не потрапило в Мішну, було оформлено в збірник, який дістав назву Тосефта. Це ніби доповнення до Мішни.

Після смерті Ієхуди ще два століття існувала духовна шко­ла і Синедріон. Останні роки цього періоду школа діяла в місті Тверії. Богослови цієї школи звалися амореями (“ті, що пояс­нюють, тлумачі”). Амореї зібрали нові матеріали, що нагрома­дились після написання Мішни, і написали її продовження, що зветься Гемара. Писали Гемару не тільки в Палестині, а й у Вавилоні.

Отже, Талмуд складається з Мішни і Гемари. Оскільки Гемару писали і у Вавилоні, то склалося два варіанти Талмуда: Палестинський і Вавилонський. Мішна в них однакова, а Ге- мара - різна. Палестинський Талмуд був написаний трохи ра­ніше, Вавилонський - пізніше.

Талмуд у складі Мішни і Тосерти перекладений російсь­кою мовою орієнталістом Н.Я.Переферковичем у 6-ти томах у кінці ХІХ ст. Він викладений також у численних практичних керівництвах з іудейського культу.

Мішна має 6 розділів (63 трактати), які регулюють питан­ня, пов'язані із землеробством, проведенням релігійних свят родинно-шлюбними взаєминами, нормами цивільного і кри­мінального права, здійснення пожертв, дотриманням ритуа­льної чистоти.

У 395 р. Римська імперія остаточно розпалася на Західно- Римську імперію і Східно-Візантійську імперію. Іудея отри­мала нового господаря - візантійського імператора. У 426 р. помер останній насі Гамліель VI. Імператор Феодосій ІІ лікві­дував інститут насі. Посилився виїзд євреїв з Палестини, вона перетворилась на християнську країну.

Після того як Палестина перестала бути центром єврей­ської релігії і культури, ця роль на певний час, до початку ХІІ ст., перейшла до вавилонської общини. У VIII ст. там утво­рилася секта караїмів, її засновником вважають Анана бен Да­вида, який звів іудейську релігію до 10 заповідей Мойсея, аб­солютизував Тору, категорично заперечував Талмуд.

Існування євреїв у межах Халіфату сприяло їх розселен­ню в Єгипті, Північній Африці, Іспанії та Італії. Історія існу­вання євреїв у Європі в часи середньовіччя була трагічною. Вона була знаменна частими спалахами антисемітизму. Так, в Іспанії в IV ст. вже склалась велика єврейська колонія, та коли на початку V ст. туди вторглися вестготи, які в VI ст. прийняли християнство, становище євреїв погіршилося, їх насильно обертали в християнську віру. Завоювання Іспанії арабами у VIII ст. змінило становище на краще. З'явилися єврейські ака­демії - ієшиви, вчені-талмудисти, поети, філософи.

Подальші гоніння на євреїв змусили їх вирушити до Франції, а звідти - до інших країн Європи. Але їх і там приг­нічували. У 1215 р. Папа Римський установив, що всі євреї мусять носити жовтий клапоть тканини, як знак належності до єврейства. У 1242 р. в Парижі було вчинене публічне спа­лення Талмуду. З 1350 р. в Європі євреї змушені були жити в гетто. У 1394 р. євреї були вигнані з Франції, в 1492 - з Іспанії. Під тиском переслідувань євреї кочують з країни в країну: до Північної Африки, Туреччини, Португалії, до Східної Європи, частина повернулася до Ізраїлю.

В епоху Відродження настало полегшення в житті євреїв у Європі. Так, в Ізраїлі, в місті Фаті, виникла нова община, в якій розроблялись проблеми каббалістичної течії в іудейсько­му богослов'ї. За Каббалою світ складається з 32 елементів, якими є 10 цифр і 22 літери єврейського алфавіту. За допомо­гою цих елементів і слід аналізувати Біблію; комбінуючи їх можна розкрити її потаємний сенс. Вчення Каббали підтри­мує послідовний монотеїзм, вважає, що людина може втруча­тися в божественно-космічний процес історії, бо кожному “збу­дженню знизу” відповідає “збудження зверху”.

Іудейська Каббала була заснована ще в Іспанії Моше де Леоном (1250-1305), який написав книгу “Зохар” (“Сяйво”) - алегоричне тлумачення Тори, де зібрано містичні прийоми впливу на світ.

У Цфаті лідером каббалістів був рабі Іухан Лурія (1534­1572), який розробив цілу систему каббалістичної теорії, яка потім була сприйнята хасидизмом. Згодом туди приїхав рабі Йосеф Каро (1488). Він працював над створенням енцикло­педичного зводу талмудичного права. Скорочена версія цього зводу зветься “Шулхан Арух” (Накритий стіл). Вона у стислій формі розкриває особливості єврейського життя, обряди і ри­туали іудаїзму. Нею і тепер послугуються рабини.

У Східній Європі євреї з'явилися ще в римську епоху як купці. У ІХ ст. тюркський народ хазари прийняв іудаїзм і на­віть намагався передати його Київській Русі, але згодом самі прийняли християнство. Приблизно в цей час сюди прибули караїми з Вавилонії.

Оскільки в XVII ст. у складі Польщі були українські землі, євреї опинилися в Україні. Це було століття бурхливих соціа­льних і національних подій. Боротьба українських селян проти польського гноблення зачіпала і євреїв, які розглядалися як спі­льники поляків. Звідси - акт знищення євреїв: зруйновано бли­зько 700 громад, вбито понад 100 тисяч євреїв. Ці соціальні пот­рясіння привели до поширення каббали і відродження месіоні- зму. У 1648 р. оголосив себе месією в синагозі Смірни в Туреч­чині Саббатай цзі (1626-1676); рух на його підтримку пошири­вся по всій Європі. Але він кінчив переходом у мусульманство.

Коли польські землі увійшли до складу Російської імперії, значна частина євреїв опинилась в її юрисдикції. Катерина ІІ дозволила їм проживати лише в Україні і Білорусі, відокреми­вши дозволені для проживання території межею осілості.