<<
>>

13.4. НІДЕРЛАНДСЬКА РЕФОРМАЦІЯ - ҐЬОЗИ

У Нідерландах, як і в інших європейських країнах, рефор­мація відбувалась не без участі політичного чинника. В період поширення реформації Нідерланди перебували у складній по­літичній ситуації, яка відіграла вагому роль у житті місцевої Церкви та богословському дискурсі.

Нідерланди сформувались з декількох областей Священної Римської імперії. В імперії їх на­зивали «нижніми землями», звідси й сучасна назва - Nederland (Нідерланди - нижні землі). В той час «нижні землі» об'єднували території сучасних Нідерландів і Бельгії. Коли імператор Карл V Габсбурґ розділив імперію між своїм братом Фердинандом І, якому передав імператорську корону, та сином Філіпом ІІ, якому передав корони Іспанії та Португалії, то «нижні землі» дістались Філіпу ІІ. Відтоді вони фактично були іспанською колонією. Як представник короля кожною землею управляв штаттгальтер (наглядач країни). Місцева аристократія прагнула повалення влади іспанської корони і отримання провідного становища у країні. Протистояння місцевих дворян та іспанського уряду наростали. Дворяни розуміли, що для боротьби проти короля їм потрібна підтримка місцевого населення. В той час у Нідер­ландах поширювалися протестантські ідеї різних кшталтів. Зі середини XVI століття серед нідерландців кальвіністи почали переважати над лютеранами та анабаптистами.

• ВІЛЬГЕЛЬМ ОРАНСЬКИЙ

Лідером нідерландської опозиції став принц Вільгельм Оран- ський (1533-1584). Навколо нього гуртувались нідерландські аристократи, які боролись проти Іспанії. Щоби консолідувати народні сили, Вільгельм Оранський виступив із реформатор­ськими гаслами. Заохочуючи народ до виведення місцевої Церк­ви з лона Католицької Церкви, він намагався протиставити на­родні сили іспанському королю. Ідеологічне ототожнення полі­тики і релігії дало свої плоди. Нідерландці, відстоюючи свободу, розуміли її і як відділення Нідерландів від Іспанії, і як відділення місцевої Церкви від Католицької.

В 1663 році група опозиціоне­рів зустрілась із герцогинею Маргаритою Пармською, яка була представником короля в Нідерландах, і представила їй петицію з вимогами державної і церковної незалежності. Оскільки рево­люціонери обрали для власної ідентифікації простий одяг, їх по­чали насмішливо називати жебраками - нідерландською ґьози (деи7еп). Це слово прижилося і втратило саркастичний відтінок; відтоді нідерландських реформістів називають ґьозами. Король Філіп ІІ для придушення повстанців у 1567 році звільнив герцо­гиню Маргариту Пармську і призначив своїм представником у Нідерландах герцога Альбу, якому була надана іспанська армія. Введення додаткових військових підрозділів у Нідерланди опо­зиціонери використали для агітації проти корони.

В 1571 році в місті Егмонд відбулось зібрання нідерландської аристократії, на якому було ухвалене рішення про відділен- ня місцевої Церкви від Католицької. На цьому ж зібранні було ухвалене Бельгійське віросповідання (Confessio Belgica), яке відо­бражало кальвіністське богослов’я, і прийняте пресвітеріанське управління Церквою, тобто за прикладом Женеви ліквідовував­ся інститут єпископства. Реформація відкрила для Вільгельма Оранського шлях до влади. В 1572 році генеральні штати, які в той час відігравали роль опозиційного парламенту, обрали його штатгальтером декількох земель усупереч волі короля Філіпа ІІ. В 1581 році Нідерланди оголосили незалежність та створення Республіки Об’єднаних Провінцій Нідерландів. Іспанія, звичай­но, не визнала незалежності Нідерландів. Міжнародне визнання країни відбулось аж у рамках Вестфальського миру. Чин штат­гальтера зберігся, але тепер він був не представником короля, а главою республіки. В 1584 році принц Вільгельм Оранський за­гинув, і перед країною постали нові політичні проблеми.

• СИНОД У ДОРДРЕХТІ

Після смерті Вільгельма Оранського штатгальтером Нідер­ландів став його син принц Моріц Оранський (1567-1625), яко­му тривалий час довелось боротися за владу. Погляди на подаль­шу долю Нідерландів розділилися.

Моріц Оранський займав посаду штатгальтера, тобто глави республіки, але він уявляв себе королем. Частина дворянства і народу підтримували цен­тралізацію влади і перетворення країни в монархію. Інша група дворян відстоювала республіку. Відповідно, у країні виділили­ся дві політичні партії: одна партія об’єднувала дрібну буржуа­зію та міщанство, а їхнім провідником був принц Моріц Оран­ський; інша об’єднувала багатих купців та інтелігенцію, а їхнім лідером був впливовий політик Йоганн фан Олденбарневелт (1547-1619). Партія Йоганна фан Олденбарневелта відстоювала республіканський лад країни. Політична боротьба між нідер­ландськими партіями перенеслась на релігійний ґрунт. Церква у Нідерландах пережила реформацію в 1571 році. В тому ж ро­ці вона ухвалила власне віросповідання. Втім, релігійна ситуа­ція у країні була неоднозначною. Для дворянства було важливо відділити місцеву Церкву від Католицької, але геть неважливо, яке саме богослов’я вона сповідуватиме. Реформістська Церква Нідерландів утворилася без участі швейцарських реформато­рів, а тому не відчувала себе з нею спорідненою. Кальвіністське богослов’я запанувало в ній тільки тому, що багато нідерланд­ських протестантів навчалися у Женевській академії та імпор­тували ідеї женевської реформації, повертаючись додому. Проте, далеко не всі нідерландські протестанти вважали доцільним пе­реймати Кальвінові ідеї. Найвідданішим прихильником Кальві- нового богослов’я в Нідерландах став Франциск Ґомар. Його од­нодумців, тобто прихильників Кальвінового богослов’я назива­ли контраремонстрантами. Лідером протилежної богословської партії - армініан або ремонстантів - став Якоб Арміній, який критикував основи кальвінізму.

Політичні протистояння йшли в парі з церковними: монархіч­на партія Морітца Оранського підтримувала контраремонстран- тів, а республіканська партія Йоганна фан Олденбарневелта під­тримувала армініан. Для вирішення богословських протистоянь у 1618-1619 роках був скликаний Синод у Дордрехті, який став переломною подією в житті всіх Реформістських Церков, оскіль­ки в його роботі взяли участь богослови з різних країн.

На цьому Синоді перемогли кальвіністи, а армініани були осуджені як єре­тики та відсторонені від участі в управлінні Церквою. Принцу Моріцу Оранському це дало можливість розправитись із своїми політичними противниками та зосередити владу у своїх руках. У 1619 році, тобто відразу ж після закінчення Синоду в Дордрехті, Йоганна фан Олденбарневелта кальвіністи звинуватили в єре­сі, арештували і стратили. Після цього Нідерланди офіційно не стали монархією, але фактично нічим від неї не відрізнялися. Представники Оранської династії були нідерландськими штат­гальтерами до початку Наполеонівських війн. Аж після Наполео­нівських війн у 1815 році представник Оранської династії зумів проголосити монархію, і стати королем під іменем Віллема І. Оранська династія володіє нідерландською короною до сьогод­ні. В ХІХ столітті відбувся поділ Нідерландів, і тут не обійшлось без релігійного чинника.

• БЕЛЬГІЯ І ЛЮКСЕМБУРГ

Тогочасні Нідерланди в релігійному плані були неоднорід­ними. Королі Оранської династії та велика частина народу була кальвіністами. Але в країні жило багато католиків, які не хоті­ли миритися з постійними обмеженнями їхніх прав. Історично склалося так, що католики становили більшість у двох нідер­ландських провінціях: Фландрії, населення якої розмовляє ні­дерландською, та Валлонії, більшість населення якої розмов­ляє французькою, а в невеликих східних районах - німецькою. Релігійні протистояння в 1830 році спровокували революцію у Фландрії та Валлонії, в результаті якої ці провінції відділилися від Нідерландів та утворили в 1831 році Королівство Бельгію. Бельгійська корона дісталась Саксен-Кобурґ-Ґотській династії, яка править країною й досі. Територією постійних претензій був Люксембурґ, який у 1443-1506 роках належав Бургундії, в 1506­1684 роках - Іспанії, в 1684-1697 роках - Франції, в 1697-1714 - знову Іспанії, в 1714-1795 роках - Австрії. В 1795-1815 роках Люксембурґ був окупований Францією. Відповідно до постанов Віденського конгресу, на якому відбувався перерозподіл Європи після Наполеонівських війн, Люксембурґ був оголошений вели­ким герцогством, яке входило в персональну унію з Нідерланда­ми, тобто Нідерланди і Люксембурґ de jure вважалися окреми­ми країнами, але de facto нідерландський король воднораз був люксембурзьким великим герцогом.

Католицький Люксембурґ почував себе некомфортно в єдності з протестантськими Нідер­ландами. В 1890 році помер нідерландський король Віллем ІІІ, сини якого померли раніше. Відповідно, нідерландську корону успадкувала його дочка королева Вільгельміна. Нідерландське законодавство дозволяло коронування жінок, але в Люксембур­зі, як і у Франції, діяла Салічна правда, яка не дозволяла корону­вання жінки. Тому Вільгельміна не могла стати великою герцо­гинею Люксембурґу. Так, великим герцогом став Адольф І з ди­настії Нассау-Вайльбурґів. Ця династія править у Люксембурґу й до сьогодні.

• НІДЕРЛАНДСЬКА РЕФОРМІСТСЬКА ЦЕРКВА

Після проведення реформації й епохального Дордрехтського Синоду, протестанти в Нідерландах об’єдналися в Нідерландську Реформістську Церкву (Nederlandse Hervormde Kerk), яка спові­дувала кальвіністське віросповідання і керувалась притаманною кальвіністам пресвітеріанською системою церковного управ­ління. Впродовж ХІХ століття від цієї Церкви відділилися деякі общини, які в 1892 році об’єднались у союз під назвою Рефор­мовані Церкви Нідерландів (Gereformeerde Kerken in Nederland). Нідерландські протестанти, які сповідували лютеранство, в 1818 році об’єдналися в Євангельсько-Лютеранську Церкву в Ко­ролівстві Нідерланди (Evangelisch-Lutherse Kerk in het Koninkrijk der Nederlanden). Оскільки в кінці ХХ і на початку ХХІ століть ці три Церкви через секуляризацію втратили велику частину віру­ючих, вони у 2004 році припинили своє існування, об’єднавшись у єдину організацію. Внаслідок цього об’єднання у 2004 році ви­никла Протестантська Церква у Нідерландах (Protestantse Kerk in Nederland). Ця Церква поєднує общини різних віровизнань і внутрішніх упорядкувань. Навіть після об’єднання, Протестант­ська Церква у Нідерландах не зібрала великої кількості вірую­чих. При нідерландському населенні у 17 мільйонів чоловік, до Протестантської Церкви у Нідерландах належить тільки 8,6% населення. Ця кількість віруючих розміщує її на другому місці серед релігійних організацій королівства.

Найбільшою у Нідер­ландах є Католицька Церква, до якої належить 11,7% населення. У 2004 році, коли утворилась Протестантська Церква у Нідер­ландах, від неї відразу ж відкололася група консервативно на­лаштованих кальвіністів, які утворили Відновлену Реформовану Церкву (Hersteld Hervormde Kerk). Сьогодні ця Церква об’єднує 53 тисячі віруючих.

• ПРОТЕСТАНТСЬКІ ЦЕРКВИ БЕЛЬГІЇ І ЛЮКСЕМБУРГУ

У Бельгії, яка відділилась від Нідерландів у знак протесту про­ти нідерландського протестантизму, протестантів дуже мало. При населенні 11.303.000 чоловік, 45% населення є католиками, і тільки 2% - протестанти. Лютерани і кальвіністи в Бельгії, як і в Нідерландах, об’єднались у єдину Церкву - Об'єднану Протес­тантську Церкву в Бельгії (Verenigde Protestantse Kerk in Belgie, L’Eglise Protestante Unie de Belgique). Схожою є ситуація в Люк- сембурґу. При населенні 576 тисяч чоловік, 67% люксембурґців є католиками, і тільки 3% протестантами. Найбільшим протес­тантським об’єднанням великого герцогства є Протестантська Церква Люксембургу (Protestantesch Kiirch vu Letzebuerg), утво­рена у 1894 році, яка об’єднує тільки 1.300 лютеран і кальвініс­тів. На території країни діють і інші, ще менші протестантські Церкви.

• НІДЕРЛАНДСЬКІ ЦЕРКВИ У СВІТІ

Міграція нідерландців та місіонерська діяльність нідерланд­ських кальвіністів дала поштовх для виникнення низки незалеж­них Церков, заснованих нідерландцями. Так, у Африці виникли:

S Реформістська Церква Східної Африки (110.000 віруючих),

- Об'єднана Реформована Церква у Південній Африці (1.230.000 віруючих),

- Нідерландська Зреформована Церква у Південній Африці (1.075.000 віруючих),

- Нідерландська Реформована Церква у Південній Африці (130.000 віруючих),

- Реформістська Церква у Південній Африці (100.000 віруючих),

-Африканська Протестантська Церква (35.000 віруючих).

Внаслідок діяльності Нідерландської Ост-Індійської компа­нії, виникла Нідерландська Реформована Церква Цейлону, яка у 2007 році була перейменована у Християнську Реформовану Церкву Шрі-Ланки, і яка налічує близько п'яти тисяч віруючих. В деяких інших країнах Азії діють невеликі общини нідерланд­ських кальвіністів. В 1628 році почалась міграція нідерландців до Америки, де вони заснували колонію Новий Амстердам. Ця міграція дала початок нідерландському кальвінізму в Амери­ці. Так, у 1628 році в Північній Америці виникла Реформована Церква в Америці (Reformed Church in America), яка в 1819 році вийшла з-під підпорядкування Нідерландської Церкви. Вона є найстаршою нідерландською кальвіністською Церквою на те­риторії США і Канади. Її членами є 219 тисяч християн. У 1857 році від неї відділилась Християнська Реформована Церква Пів­нічної Америки (Christian Reformed Church in North America), яка сьогодні налічує 236 тисяч християн, і є найбільшою кальвініст­ською Церквою Америки нідерландського походження. Окрім цих Церков, у Північній Америці діють також інші невеликі ні­дерландські кальвіністські Церкви:

- Канадська і Американська Реформована Церква (близько 18.000 віруючих),

- Вільні Реформовані Церкви Північної Америки (близько п'яти тисяч віруючих),

- Нідерландські Реформістські Конгрегації (11.000 віруючих), Протестантська Реформістська Церква Америки (вісім тисяч віруючих),

- Об'єднані Реформовані Церкви Північної Америки (23.500 віруючих).

В інших країнах існують незначні кальвіністські общини ні­дерландського походження.

<< | >>
Источник: Шепетяк Олег Михайлович. Історія релігій. Том третій. - Жовква: Місіонер,2020. - 856 с.. 2020

Еще по теме 13.4. НІДЕРЛАНДСЬКА РЕФОРМАЦІЯ - ҐЬОЗИ:

  1. 15.1. АНАБАПТИСТИ, МЕННОНІТИ, УНІТАРІЇ
  2. 12.3. РОЗВИТОК ЛЮТЕРАНСЬКОГО БОГОСЛОВ’Я
  3. ЕВОЛЮЦІЯ ПОЛІТИЧНОЇ КАРТИ
  4. 12.5. СУЧАСНЕ ЛЮТЕРАНСТВО
  5. 10.1. БОГОСЛОВ’Я XVI СТОЛІТТЯ
  6. 14.1. АНГЛІКАНСТВО ЕПОХИ ТЮДОРІВ
  7. 12.1. МАРТІН ЛЮТЕР
  8. 15.2. КВАКЕРИ. МЕТОДИСТИ. АРМІЯ СПАСІННЯ
  9. Розділ XVII. ПРОТЕСТАНТИЗМ
  10. 3.3. КАТОЛИЦЬКА ЦЕРКВА В НОВИЙ ЧАС
  11. 13.1. ЦЮРІХСЬКА І СТРАСБУРЗЬКА РЕФОРМАЦІЯ
  12. 10.2. ТРИДЕНТСЬКИЙ СОБОР
  13. Степаненко К.В.. КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ з дисципліни ПРАВО ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ. Дніпро - 2016, 2016
  14. ТЕМА № 1: “Історичні передумови та основні етапи становлення Європейського Союзу”
  15. ВСТУП
  16. Історичні передумови й основні етапи становлення європейського права та права ЄС
  17. 2.Договірні етапи становлення права ЄС
  18. ВИСНОВКИ