10.2. ТРИДЕНТСЬКИЙ СОБОР

Найбільшим і найвагомішим Вселенським Собором, який від­бувся на Заході, був Тридентський Собор, який засідав у 1545­1563 роках. Собор був скликаний Папою Павлом ІІІ, і відбувався під час понтифікату п'яти Пап: Павла ІІІ (1534-1549), Юлія ІІІ (1550-1555), Марцела ІІ (квітень-травень 1555), Павла IV (1555­1559) і Пія IV (1559-1565).

Робота Собору поділяється на чотири періоди. Впродовж кожного періоду відбувалось по декілька сесій.

- Перший період Тридентського Собору тривав у 1545-1547 роках. Впродовж цього періоду відбулось вісім сесій.

- Перша сесія була вступною. На ній відбулось урочисте відкриття Собору, оголошення правил обговорювання і голосування, а також права і обов’язки учасників Собору.

- Друга сесія була присвячена виробленню списку питань, які повинні обговорити учасники Собору. Було визначено в першу чергу присвятити увагу питанням віри і церковних реформ. Для досягнення конструктивного діалогу, Собор постановив створити робочі комісії зі спеціалістів різних галузей для попереднього обговорення кожного питання. Тільки після опрацювання комісією питання могло виноситись на загальне обговорення Собору.

- Третя сесія була присвячена окресленню головного віро- вчительного документу Католицької Церкви. Собор поста­новив, що єдиним текстом, який повною мірою виражає християнську віру є Нікейсько-Константинопольський Символ віри. Цим рішенням Собор фактично відкинув протестантську практику писати нові і не апробовані тра­дицією віровизнання. Своє рішення Собор проголосив у Декреті про прийняття Нікейсько-Константинопольського Символу віри. Це - перший декрет Тридентського Собору.

- Четверта сесія була присвячена питанню Біблії і Передання. Оскільки Лютер проголосив принцип sola scriptura, від­повідно до якого джерелом віри є виключно Святе Пи­сання, Католицька Церква повинна була повторити від­вічну віру Церкви про джерело віри. Собор визначив, що джерелами християнської віри є Писання (scriptura) і Передання (traditio), при цьому вони мають однакове значення для християн. Це рішення проголошене в Декреті про Писання і Передання. На цій самій сесії було розглянуте питання про нормативний переклад Біблії. Собор вирішив, що нормативним текстом Біблії повинна були латинська Вульґата.

- П'ята сесія була присвячена використанню Біблії. Собор постановив, що єпископи і священики зобов'язані читати Біблію народу і проповідувати. Проповідь, відповідно до цього рішення, є невід'ємним обов'язком священиків. Але Собор також зобов'язав слідкувати за змістом проповідей своїх священиків, щоби уникати єресей. Це рішення викладене у Декреті про читання Біблії і проповідь. На цій самій сесії обговорювалось також питання первородного гріха. Собор постановив, що кожна людина, оскільки вона є нащадком Адама, заплямлена первородним гріхом. Єдиним винятком є Діва Марія, яка з волі Бога була зачата без плями первородного гріха. Змити первородний гріх може тільки церковне Хрещення. Це рішення викладене у Декреті про первородний гріх.

- На шостій сесії учасники Собору розглядали питання про оправдання. Відповідь на це питання торкається трьох точок.

• По-перше, грішник не може спасти себе сам; він потре­бує для спасіння Божої благодаті, яку приймає вірою в його одкровення. Але й самої благодаті для спасіння не достатньо. Грішник повинен пережити надію і любов, змінитися. Видимим знаком навернення і осягнення благодаті є Хрещення.

• По-друге, щоби осягнути спасіння, людина повинна дотримуватися Закону Божого. Але можливість його дотриматись дається їй, знову ж таки, Божою благо­даттю.

• По-третє, оправдуюча благодать змиває первородний гріх у Хрещенні. Але кожен наступний важкий гріх позбавляє людину оправдуючої благодаті.

Цими формулюваннями вчення про оправдання учасники Собору повністю заперечили протестантське вчення sola fide, відповідно до якого людина осягає спасіння виключно вірою. Собор ствердив, що спасіння можна осягнути вірою і добрими справами. Також це рішення заперечує протестантську відмо­ву від сповіді. Це вчення Собор виклав в окремому Декреті про оправдання. Також на цій сесії було розглянуте дисциплінарне питання щодо обов’язкового місця перебування єпископів і свя­щеників. Собор постановив, що єпископи повинні перебувати у своїх єпархіях та візитувати свої парафії, а священики повинні перебувати у своїх парафіях. Покидати єпархії і парафії єпис­копи і священики можуть тільки на короткий час при гострій необхідності. Собор також заборонив єпископам висвячувати священиків поза межами своєї єпархії. Ці дисциплінарні рішен­ня викладені у Декреті про обов’язкову резиденцію.

На сьомій сесії Собору було вирішене неймовірно важливе для Церкви питання. Впродовж півтори тисячоліття в Церкві існували сім Святих Тайн. Однак різні богослови в різні часи наводили й іншу кількість або інший перелік Святих Тайн. Це було можливим тому, що жоден Собор не визначив їх чіткого переліку. Врешті, Лютер проголосив, що Церква повинна використовувати тільки дві Святі Тайни - Хрещення і Євхаристію. Твердження Лютера суперечило півторитисячолітній традиції Церкви. Відповідно, Като­лицька Церква була вимушена захистити відвічну традицію Церкви щодо Святих Тайн. Собор визначив, що в Біблії встановлені і в Церкві існують сім Святих Тайн: Хрещення, Миропомазання, Євхаристія, Покаяння, Єлеопомазання, Священство і Подружжя. Цю класифікацію після Тридент- ського Собору використовують як католики, так і право­славні. Також Собор поставив, що Миропомазання пови­нен уділяти тільки єпископ. Ця традиція збереглась у латинському обряді до сьогодні. Ці постанови Собору викладені у Декреті про Святі Тайни.

Учасники Собору на восьмій сесії вирішували, що робити далі, зважаючи на ці дві проблеми. Вони вирішили, що залишилось ще багато невирішених питань і зупиняти роботу Собору недоречно. Щоби уможливити продовження роботи Собору його учасники постановили переїхати до Болоньї. Тому другий період роботи Собору відбувався у Болоньї. Оскільки на цій сесії не вирішувались ані богословські, ані дисциплінарні питання, на ній не було ухвалено жодного декрету.

- Другий (Болоньський) період Тридентського Собору тривав у 1547-1549 роках і не був плідним, оскільки увагу учасників Собору відволікала війна. В Болоньї Собор провів тільки дві сесії. Папа Павло ІІІ запропонував не ухвалювати в Болоньї декрети, оскільки постанови, ухвалені поза основним міс­цем проведення Собору можуть викликати сумнів у їхній канонічності. Папа закликав обмежитися тільки обгово­реннями дискусійних питань.

Так, на дев'ятій сесії тривала дискусія про Євхаристію. Питання Євхаристії стало каменем розбрату не тільки між католиками і протестантами, а й між лютеранами і кальвіністами. Католики стверджують, що Євхаристія є реальними Тілом і Кров'ю Христа, незалежно від віри того, хто її приймає. Якщо хліб і вино були освячені на літургії, вони стають реальними Тілом і Кров'ю Христа, і ця присутність залишається дійсною незалежно від того, чи хтось приймає її, чи ні. Акт перетворення католики називають транссубстанціацією, тобто зміною субстанції при збереженні акциденцій. Лютерани вірять, що Євхаристія є реальними Тілом і Кров'ю Христа, але тільки для тих, хто їх приймає з вірою у присутність Христа. Для тих, хто в це не вірить, причастя залишається звичайними хлібом і вином. Кальвіністи стверджують, що Євхаристія є тільки символом прийняття Христа: християнин з вірою приймає Христа у своє серце, а хліб і вино є видимими символами духовного причастя, і не більше.

На десятій сесії учасники Собору обговорювали канони про Святі Тайни Покаяння, Єлеопомазання, Священства і Подружжя. Дев'ята і десята сесії не видали нових декретів, але результати цих обговорень лягли в основу декретів наступних сесій.

- Третій період Тридентського Собору відбувся у 1551-1552 роках у Триденті, тобто коли минули небезпеки. В цей період відбулись шість сесій.

На одинадцятій сесії відбулось відкриття третього періо­ду роботи Собору. Богословські питання на ній не обго­ворювали і нових декретів не ухвалювали.

На дванадцятій сесії учасники Собору продовжили диску­сію про Євхаристію, яку розпочали в Болоньї. Оскільки всі учасники Собору дійшли згоди в цьому питанні, вони вирішили на наступній сесії видати відповідний декрет.

S Тринадцята сесія завершила дискусію про Євхаристію. Був виданий Декрет про Євхаристію, в якому стверджувалось, що Христос є реально присутній у Євхаристії, як під час причастя, так і поза ним. Собор дозволив зберігати освя­чені Тіло і Кров Христові для того, щоби причащати хво­рих. Також Собор дозволив вшанування Тіла і Крові Христових поза причастям. Внаслідок цього з'явилися нові богослужіння, покликані вшанувати Євхаристію поза причастям, наприклад, суплікації, адорації тощо. Також Собор проголосив Декрет про відповідальність єпископів за моральність їхніх вірних і перебіг процесів. У цьому декреті на єпископів була накладена відповідальність за вихованням високої моральності у довірених їм єпархіях. Також декрет визначав, що остаточні рішення в судових процесах проти самих єпископів повинен ухвалювати тільки Папа. Окрім цих двох декретів на тринадцятій сесії було вирішено питання присутності протестантів на Соборі. Учасники Собору постановили дозволити протес­тантам вільну присутність на Соборі, тобто вони могли вільно прибувати на Собор, брати участь в обговореннях та покидати його, коли вважатимуть за потрібне. Також Собор дозволив протестантам усно чи письмово висловлювати свої пропозиції та брати участь у дискусіях. Але їм не було дозволено практикувати свої обряди в рамках Собору.

S Чотирнадцята сесія, як і попередні, продовжила дискусії, розпочаті в Болоньї. Собор ухвалив Декрет про Покаяння (сповідь). Відповідно до цього декрету, Хрещення відбува­ється тільки раз у житті, але Боже милосердя не має меж. Тому, якщо людина згрішила після сповіді, вона може покаятися і бути прощеною. Необхідними умовами для чинності Тайни Покаяння є відчуття жалю за гріхи (contritio), сповідь перед священиком (confessio) і покута за гріхи (satisfactio). Декрет також визначає, що важкі гріхи можуть бути відпущені тільки через сповідь. Сповідь є дійсною тільки тоді, коли каяник отримав розгрішення від священика. Ще одним декретом, ухваленим на цій сесії, був Декрет про Тайну Єлеопомазання. В документі викладене богослов’я цієї Тайни та її обряд. Також Собор ухвалив Декрет про священство, чини і пастирювання, який полагоджував правові питання, присвячені священи- чому служінню.

П’ятнадцята сесія була присвячена участі протестантів. Учасники Собору прагнули в рамках Собору зустрітися з протестантськими делегаціями і обговорити всі спірні питання спільно. Протестанти так і не приїхали на Собор, проте постійно виставляли умови, які повинні виконати католики, щоби протестанти забажали приїхати. Собор йшов на найрізноманітніші поступки, але результату це не дало.

Шістнадцята сесія вирішувала організаційні питання. В Ні­меччині нависла небезпека нової війни, через що німецькі єпископи були змушені повернутися додому. Продовжувати роботу без них було б неправильно. Тому учасники Собору вирішили перервати роботу на невизначений термін.

- Четвертий період Тридентського Собору тривав у 1562­1563 роках. Учасників Собору на цей період скликав Папа Пій IV. У скликанні нового періоду Собору були зацікавлені європейські монархи. Іспанський король Філіп ІІ Габсбург прагнув продовжити Собор, щоби продовжити церковні ре­форми, німецький імператор Фердинанд І прагнув вирішити проблеми, пов’язані з лютеранством, а французький уряд потребував вирішення проблеми гугенотів. Під час цього пе­ріоду відбулось вісім сесій.

На сімнадцятій сесії відбулось урочисте відкриття цього періоду роботи Собору.

На вісімнадцятій сесії був виданий Декрет про вибір книг, який стосувався Індексу заборонених книг. Традиція ін­дексів сформувалась як благочестива рекомендація для католиків. З винайденням книгодрукування ринок напов­нився найрізноманітнішою літературою. Це було нове явище, з яким європейське суспільство досі не зустріча­лось. Далеко не всі книги, які друкувалися в той час, були корисними для укріплення віри і моралі. Деякі тексти несли аморальний характер, деякі пропагували єресі. Від­повідно, приватні автори укладали списки книг, які вони не рекомендували читати. Папа Павло IV перейняв цю традицію і надав їй офіційного статусу. Він опублікував перший римський Індекс заборонених книг (Index Librorum Prohibitorum). Усі книги повинні були пройти цензуру, і ті, які відповідали нормам, отримували гриф «Imprimatur». Учасники Тридентського Собору вирішили, що критерії для цензури були надто жорсткі і потребують послаблення. Декрет про вибір книг встановлював нові критерії. На їх основі Папа Пій IV у 1564 році уклав новий індекс, який прийнято називати Тридентський Індекс. Наступний пере­гляд індексу відбувся в 1897 році під керівництвом Папи Лева ХІІІ. Нову редакцію називають Index Leonianus. Також Собор визначив, що для цензури книг потрібні високо­кваліфіковані фахівці. Щоби цензура була професійною, в 1571 році була створена централізована установа - Конгре­гація індексу. Індекс був скасований у 1966 році.

- Дев’ятнадцята і двадцята сесії були присвячені обов'язку єпископів і священиків перебувати у своїх єпархіях і міс­цевостях. Ця тема вже обговорювалась на попередніх сесіях, але на практиці проблема не вирішилась. На цих сесіях не було ухвалено нових декретів, але активні обговорення все ж вплинули на ситуацію.

- Двадцять перша сесія видала Декрет про причастя під двома видами. Цей декрет присвячений проблемі, піднятій протестантами. В Католицькій Церкві сформувалась тра­диція, що миряни причащаються тільки Тіла Христового, а священики - Тіла і Крові Христових. Протестанти оскар­жили це, заявляючи, що це неприпустимо. В Декреті про причастя під двома видами учасники Собору визначили, що Христос однаково присутній в обох видах причастя, а тому і одного з них достатньо для повноцінної Євхаристії. На цій самій сесії також був ухвалений Декрет проти порушень у житті єпархій. Цей декрет визначав правила визначення кандидатів до священства та їхніх свячень, правила заснування парафій, обов'язок єпископа щорічно візитувати всі парафії своєї єпархії.

- На двадцять другій сесії був ухвалений Декрет про літур­гійну жертву, в якому було роз'яснено католицьке розу­міння літургії. Літургійна жертва є уприсутненням Хресної жертви Христа за всіх і все. Це - не тільки згадка про жертву, яка відбулась у минулому, а реальна участь у жертві на Голготі. Собор визнав приватні меси допустимими і відповідними Закону Божому, на противагу протестантам, які заперечували доречність приватних мес. Також Собор постановив, що літургії національними мовами недоречні. На двадцять третій сесії Собору був ухвалений Декрет про Таїнство Священства. Собор проголосив, що ця Свята Тайна є встановлена самим Христом і не може бути відміненою людьми. Також в декреті встановлений канонічний вік кандидатів до священства. Особливістю цього декрету є наголос на освіті. Єпископ зобов’язаний слідкувати за тим, щоби його священики мали добру освіту, і не може висвячувати тих кандидатів, які не мають достатніх знань. Для того, щоби забезпечити освіту священиків, декрет прописує в кожній єпархії відкрити щонайменше одну семінарію, а також забезпечити можливість навчатись семінаристам з бідних сімей. Це рішення мало колосальні наслідки. По всьому Католицькому Світі відкривались семінарії, створювались освітні і наукові центри, рівень освіти духовенства різко зростав.

Темою двадцять четвертої сесії було Подружжя. Собор видав Декрет про Таїнство Подружжя, в якому визначив, що формою цього Таїнства є взаємна присяга чоловіка і жінки. Однак Собор зобов’язав складати цю присягу в присутності священика і свідків. Священиків зобов’язав завести книги реєстрації вінчань і ретельно проводити реєстрацію.

Останньою сесією Собору була двадцять п’ята. Ця сесія була найінтенсивнішою і на ній було ухвалено найбільше декретів, оскільки в той час Папа важко захворів, і учасники Собору розуміли, що його смерть змусить зупинити їхню роботу. Тому вони намагались встигнути розглянути ті питання, які ще залишилися. В Декреті про чистилище учасники Собору ствердили, що чистилище - це місце, в якому перебувають душі померлих, які померли не в тяжкому грісі, але перш, ніж перейти до Раю, повинні спо­кутувати повсякденні гріхи і дочасні кари. Молитва живих за померлих допомагає померлим швидше пройти покуту і очиститися від гріхів. В Декреті про вшанування святих учасники Собору проголосили, що вшанування святих є благочестивою справою для християн. Також вшанування ікон і обрядових зображень є нормальним. Проте Церква повинна слідкувати, щоби ці зображення були відповідними їхній цілі і їхньому статусу. В Декреті про індульгенції учас­ники Собору визначили, що самі індульгенції не є пору­шенням християнської традиції і їх використання потрібно зберегти, але необхідно ретельно слідкувати, щоби не з'являлись зловживання. В Декреті про реформу орденів учасники Собору ухвалили рішення про реформу чоловічих і жіночих монастирів. В Декреті про обов'язки єпископів визначаються духовні та адміністративні зобов'язання єпископів, які стосуються не тільки кабінетної роботи, а й опіки над хворими і бідними, забезпечення можливості освіти тощо. Важливим досягненням цієї сесії є також впровадження постанов у життя. Учасники Собору не від­клали ці кроки на постсоборний період, а взялися за нього відразу ж. Вони розуміли, що декрети Собору прочитають тільки фахівці, а до народу вони не донесуться. Щоби зробити вчення Собору доступним усім, був укладений новий катехизм, який відображав усі нові наголоси, роз­ставлені Собором. Також Собор здійснив літургійну ре­форму. Нову редакцію літургії виклали в новому месалі (служебнику), а нову редакцію богослужінь добового кола виклали в новому бревіарії (молитвослові).

4 грудня 1563 року Собор завершив свою роботу урочисти­ми богослужінням у катедральному Соборі Триденту. 30 червня 1564 року Папа Пій IV видав буллу «Benedictus Deus», якою за­твердив усі рішення Собору. Тридентський Собор не відновив єдності християн і не вирішив проблему протестантизму. Однак він став одним із найважливіших моментів в історії Католицької Церкви. Ухвалені ним постанови систематизували богослов'я та визначили напрями для життя Церкви на наступні століття.