<<
>>

Історичні передумови й основні етапи становлення європейського права та права ЄС

У різні часи ідею об’єднання Європи прагнули реалізувати імператори, завойовники та диктатори, однак її успішне втілення стало можливим лише за умов використання демократичних методів та підходів.

Паралельно ідея європейської єдності теоретично розроблялася і відстоювалася в працях філософів, знайшла втілення в художній літературі і духовній спадщині. Вона ґрунтується на принципах безсумнівної культурної та цивілізаційної спорідненості та єдності європейців і проходить скрізь всю історію європейських народів. Із розпадом Римської імперії, в 476 p., незважаючи на остаточну роздробленість, необтяженість народів, що населяють Європу, центр міжнародної активності, хоча й дуже повільно, але неухильно почав переміщатися в Європу. Цей процес у міжнародно-правовому аспекті розтягся на більш ніж тисячу років і в кінцевому рахунку дуже виразно проявився при укладенні Вестфальского трактату 1648 р. У ньому було вперше в міжнародному житті в масштабі величезного континенту визнане право всіх європейських держав на рівноправність у політичному, міжнародно-правовому та релігійному відношеннях, визначені колективні заходи, спрямовані проти можливих агресій, і затверджені положення, що передбачають міжнародні гарантії дотримання положень самого Трактату і мирного вирішення можливих суперечок у середовищі європейських держав. Як визначені етапи цього розвитку можна назвати результати та документи Віденського конгресу 1815 p., Паризького конгресу 1856 p., Берлінського конгресу 1878 p., Гаазьких конференцій миру 1899 р. і 1907 р. та інших подій. Рішення означених міжнародних конференцій вважаються фундаментом класичного міжнародного права. Однак не слід забувати, що монархи та державні діячі Європи у ХІХ - поч. ХХ ст. вважали за необхідне створення системи рівноваги союзів. Як тільки лідери одного з таких політичних об’єднань приходили до висновку, що саме їх союз має перевагу о воєнному відношенні, це призводило до розв’язування війни.
Вирішення політичних проблем шляхом ведення бойових дій було тоді звичайним способом ведення політики. Більш того, причиною гострих криз на європейському континенті залигувалася боротьба за територію як джерело сировинних ресурсів. Все це в решті решт призвело до Першої світової війни.

Уже після її закінчення європейська ідея обговорювалася в політичних дискусіях, але не це привело до конкретних об’єднавчих кроків у міжвоєнний період. Згодом, після руйнувань, які принесла Друга світова війна, європейські лідери дійшли висновку, що співпраця та загальні зусилля є кращим способом забезпечення миру, стабільності та процвітання в Європі. Такий підхід був одною з характерних ознак переходу Західної Європи до постіндустріальної моделі розвитку. В цих умовах мінеральні ресурси та території, на яких вони розташовані, вже не були головним об’єктом зовнішньої політиці. Зміна орієнтирів викликала потребу до співпраці. Згодом інтеграційні процеси призвели до закріплення на міжнародно- договірному рівні принципів непорушності повоєнних кордонів у Європи та пріоритетного характеру прав людини (Гельсінкі, 1975).

В суспільній свідомості простежується почуття "європейської ідентичності", яке базується на основі глибоко вкорінених спільних "європейських цінностей".

Впродовж останніх років країни Європи в межах Європейського Союзу переходять від переважно економічних до врівноважено-системних, багатобічних відносин, серед яких все виразнішим стає принципово новий рівень - воєнно-політична інтеграція, співробітництво в питаннях безпеки та боротьби з тероризмом. З другої половини ХХ ст. практично всі регіони світу орієнтуються у своєму інтеграційному розвитку на країни ЄС, не завжди успішно намагаючись повторити шлях національних держав Європи до створення ефективного наддержавного утворення, яке зачіпає одночасно як політичну та економічну, так і воєнну сфери. При аналізі ролі, яку продовжує відігравати національна держава, що залишається провідним актором міжнародних відносин, постають принципові питання.

Необхідне врахування національних інтересів держави, особливо щодо делегування її повноважень на наддержавний рівень. Ця тенденція завжди зазнавала опору з боку політичної еліти, особливо носіїв державної влади. З іншого боку, реальні успіхи інтеграційних процесів ідуть на користь широким верствам населення, тому зовнішньополітичні питання переходять вже в соціально-політичну площину.

Створення сучасного єдиного європейського простору пов’язано з його цивілізаційною складовою, котра є базисом об’єднання різних національно - культурних одиниць. Європа являє собою динамічну модель взаємодії націй-держав і структур загальноєвропейського громадянського суспільства. Ця модель, незважаючи на її унікальність і неповторність, включає також дуже важливі універсальні елементи загальноцивілізаційного значення. Європа довго і важко йшла до інтеграції. Проте нації-держави в рамках Європейського союзу зовсім не зникають і не "розчиняються" - міняються і коректуються їхні функції, але самі вони продовжують існувати і розвиватися. Разом з тим Євросоюз, незважаючи на універсальність моделі, продовжує залишатися регіональним проектом, створеним на цивілізаційному підґрунті.

Поняття ідентичності означає основні стійкі риси, що складають своєрідність чи особливості групи, а також почуття приналежності до групи, засноване на соціальній спільності. Тому в сучасних процесах європейської політичної інтеграції фактор європейської культурної ідентичності грає величезну роль. Однак в Європі співіснує кілька рівнів та вимірів ідентичності (національна, регіональна, європейська, лінгвістична, конфесійна). Політика ЄС спрямована на сумісність різнорівневих ідентичностей, щоб політична інтеграція не загрожувала розчиненням національних ідентичностей. В політиці ЄС справа йде про Європу з усією її розмаїтістю (культурною, релігійною, мовною, економічною і політичною). В цивілізаційному сенсі - про Європу, здатну сприймати інші культури і вступати в діалог із усіма й у той же час здатну зберегти свої власні культурно-філософські традиції ("європейську ідентичність"), спираючись на "європейські цінності".

Використання в категорій "європейської ідентичності" і "європейських цінностей" показує, що цивілізаційний елемент є перманентно присутнім у відносинах європейських та низки інших країн як з ЄС, так і з НАТО. Останні фази розширення ЄС та НАТО на Центральну і Східну Європу з точки зору цивілізаційного підходу варто розцінювати як закономірний етап повернення народів цих країн у єдину європейську "родину". Проте варто зазначити, що останнім часом спостерігається значне посилення уваги до цілеспрямованої пропаганди "спільних європейських

цілей та цінностей". Це знаходить втілення в освіті, офіційній пропаганді, відзначенні спільних свят, спрямуванні наукових досліджень, тощо. Таким чином, "європейська ідея", яка активно пропагується й поза межами ЄС, зокрема в країнах- кандидатах, має ширші просторові межі поширення в порівнянні з економіко- бюрократичними механізмами Європейського Союзу.

Існує певна "гібридність" ЄС - міжурядової організації з наднаціональними структурами, що встановлені для створення нового європейського конституційного порядку, мають верховенство над національними законодавствами і безпосередньо впливають на кожну людину. Звідси - наявність в історії процесу європейської інтеграції елементів, що відображають теорії "союзного націоналізму" та рис космополітизму (так званого «патріотичного конституціоналізму»), що базується на загальній політичній культурі, яка сповідує лояльність до універсальних принципів. Концепція "союзного націоналізму" виходить з неможливості відокремити історико- культурну приналежність від політичної. Відчуття загальної приналежності, а також ряд взаємних обов’язків - необхідні попередні умови для політичної та соціальної справедливості. Ця теорія знаходить виправдання в констатації того, що суб’єктивні інтереси європейців все ще знаходяться на національному рівні, навіть при об’єктивній взаємозалежності між європейськими країнами. Європейська ідентичність повинна ґрунтуватися на загальному минулому, з наголосом на культурну однорідність, загальне економічне життя і загальні цілі соціальної політики. У результаті повинно з’явитися нове відчуття приналежності до єдиного цілого, яке взяло б перевагу над приналежністю до окремої держави.

Спираючись на методологічний доробок конструктивістів та інституціоналістів, справедливим буде твердження, що європейська ідентичність є конструйованим феноменом. З цього випливає, що: існують цілі, задля яких формується європейська ідентичність; європейська ідентичність постає як результат реалізації європейською елітою політики ідентичності; головними, чітко визначеними та ґрунтовно розробленими механізмами впровадження політики ідентичності на сучасному етапі є розвиток громадянства, створення наднаціонального символічного простору ЄС, формування загальноєвропейського інформаційно-комунікативного простору та гомогенізація систем освіти країн- членів ЄС, завдяки виводу їх з-під контролю національних держав.

Однією з найбільш поширених концепцій європейської інтеграції, що активно обговорюється й дискутується сьогодні, є неофункціоналізм. Виникнення неофункціоналізму як концепції фактично пов’язане зі спробами знайти відповіді на ті питання інтеграційного процесу, на які не могли відповісти прихильники класичного федералізму. На відміну від останніх послідовники неофункціоналізму в будівництві своєї стратегії виходили з урахування реальних тенденцій інтеграційного процесу, що дозволило виробити й утілити в життя ряд важливих її елементів, а саму концепцію вивести в розряд провідних напрямків теоретичних досліджень політичної інтеграції.

В контексті теоретичного розуміння європейської інтеграції доречно зупинитися на основних європейських цінностях.

Демократія. Європейський Союз базується на принципах свободи, демократії, поваги прав людини і верховенства закону. ЄС постійно прагне до підвищення своїх

власних стандартів демократичного управління, а також до розвитку демократії і зміцнення прав людини в країнах, які не входять до його складу. Європейський Союз поважає і прагне розвивати універсальні принципи, закладені в Загальній Декларації Прав Людини, Міжнародному Пакті про громадянські і політичні права та Міжнародному Пакті про економічні, соціальні і культурні права. Діяльність ЄС також базується на основних міжнародних і регіональних інструментах захисту прав людини, у тому числі, Європейській Конвенції з Прав Людини. Головним завоюванням революцій епохи Просвітництва було те, що всі громадяни були зрівняні перед законом і судом. Про це було записано в конституціях європейських держав. Законом були закріплені свобода слова, друку, зборів, мітингів і демонстрацій. Оскільки права громадян демократичних країн не залежать від влади, то їх неможливо скасувати жодним законом або навіть референдумом. Основні цінності демократії як громадсько-політичного явища: власна цінність розкривається через її соціальне призначення - служити особі, суспільству, державі, інструментальна цінність - через її функціональне призначення - служити інструментом у руках людини для вирішення суспільних і державних справ особиста цінність розкривається через визнання прав особи. Основні принципи демократії: політична свобода; рівноправність громадян означає рівність усіх перед законом; виборність органів держави; поділ влади і взаємне обмеження різних її гілок; прийняття рішень за волею більшості при обов’язковому дотриманні прав меншості; плюралізм - багатоманітність суспільних явищ. Отже, можна зробити висновок, що демократія є найбільш прогресивним ступенем в розвитку державно­правового режиму.

Європейська ідентичність. Європейська ідентичність - ключовий елемент, що дозволяє громадянам країн ЄС відчути себе частиною єдиного цілого не лише через історичні факти або географічне положення, тим більше що нові європейські реалії все сильніше впливають на їх повсякденне життя. Союз стає об’єднанням, що поєднує інтеграцію за географічною ознакою із загальними демократичними цінностями.

Повага людської гідності. Гідність - це моральна риса, яка відображає унікальну, неперевершену цінність людини. Право на гідність є, по суті, основною метою всіх інших прав людини. В цьому значенні гідність людини - джерело її прав і свобод. Розділи про права і свободи людини в багатьох сучасних конституціях розпочинаються поняттям "гідність людини". Гідність - це визнання суспільством соціальної цінності, унікальності конкретної людини, значимості кожної особистості як частки людського співтовариства. Ніхто не повинен піддаватися катуванням, насильству, іншому жорстокому або принижуючому людську гідність поводженню і покаранню, а також без добровільної згоди - медичним, науковим або іншим дослідам.

Повага прав людини. Права людини - це природні можливості індивіда, що забезпечують його життя, людську гідність і свободу діяльності у всіх сферах суспільного життя. Вони: закладають фундамент для демократії і суспільного прогресу, забезпечують сталий розвиток окремих індивідів і націй; покладають на держави відповідні обов’язки щодо їх поваги, забезпечення ефективної реалізації і захисту; виступають мірилом справедливості національних законів, внутрішньої і

зовнішньої політики держав; охороняються міжнародним співтовариством. Питання розширення демократії та дотримання прав людини у всьому світі перебувають у центрі уваги політики Європейського Союзу.

Верховенство права і закону. Положення про верховенство права і закону є однією з найважливіших характеристик правової держави (поряд з поділом влади та зв’язком держави і громадян взаємними правами та обов’язками). Принцип верховенства закону встановлює: верховенство конституції, яка є основним законом у державі; особливу процедуру прийняття й зміни; обов’язкову відповідність усіх інших нормативних актів закону - жоден нормативно-правовий акт не може суперечити основному закону; наявність механізмів реалізації й захисту закону - закон повинен мати механізм власної реалізації, іншими словами - закон, який не передбачає відповідальності (санкції), є „мертвим”; конституційний нагляд, що забезпечує несуперечність усієї законодавчої системи. Закони мають бути правовими, тобто демократичними, гуманними, справедливими, спрямованими на забезпечення прав людини та інтересів не певних прошарків населення, а всього народу. Основні принципи верховенства права: уряд народу, керований народом і який існує для народу; поділ влади на законодавчу, виконавчу, судову та принципи взаємозв’язку між ними; представницька демократія, процедурні та істотні обмеження відносно урядових дій, спрямованих проти приватних осіб (захист особистої свободи і особистої гідності); обмежений уряд і федералізм; судовий розгляд незалежною системою судових органів.

Толерантність. Толерантність у всі часи вважалася людською чеснотою. Вона передбачає терпимість до відмінностей серед людей, уміння жити, не заважаючи та не порушуючи прав і свобод інших. Толерантність також є основою демократії і прав людини. Нетерпимість у поліетнічному, поліконфесійному або полікультурному суспільстві призводить до порушень прав людини, насильства і озброєних конфліктів.

Висновок до питання № 1. Європейське право - розгалужений комплекс міжнародних і наднаціональних правових норм, що належать до різних галузей права та знаходяться у стані інтенсивного розвитку. Під європейським правом у широкому сенсі розуміється правове регулювання відносин у Європі, що охоплюють організацію й діяльність практично всіх європейські міжнародні організації, всю сукупність економічних, соціальних, політичних, наукових і культурних відносин. У цьому змісті європейське право є регіональним правом, складовій частиною міжнародного права в цілому. Європейське право у вузькому сенсі - це право Європейських Співтовариств, доповнене в певній мері правовим регулюванням усього Європейського Союзу (ЄС).

<< | >>
Источник: Степаненко К.В.. КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ з дисципліни ПРАВО ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ. Дніпро - 2016. 2016

Еще по теме Історичні передумови й основні етапи становлення європейського права та права ЄС:

  1. ТЕМА № 1: “Історичні передумови та основні етапи становлення Європейського Союзу”
  2. 2.Договірні етапи становлення права ЄС
  3. Основні права, свободи та обов’язки людини та громадянина у Європейському Союзі
  4. Поняття та особливості європейського права та права Європейського Союзу
  5. НЕКОТОРЫЕ ВОПРОСЫ СТАНОВЛЕНИЯ И РАЗВИТИЯ ЧАСТНОГО ПРАВА В ДОРЕВОЛЮЦИОННОЙ РОССИИ
  6. Система джерел європейського права
  7. Принципи права Європейського Союзу
  8. Поняття джерел європейського права, їх особливості
  9. Горизонтальна структура права ЄС. Галузі права ЄС
  10. Інституалізація процесу адаптації українського законодавства до права Європейського Союзу
  11. Тема № 3: “Джерела права Європейського Союзу”
  12. 4 Адм. Юст. как отрасль прайа, отрасль законодательства, наука, учебная дисциплина. Место права административной юстиции в системе российского права.
  13. ТемА № 2: “Поняття, особливості і структура права Європейського Союзу”