10.1. БОГОСЛОВ’Я XVI СТОЛІТТЯ

Католицьке богослов’я XVI століття стало іншим, аніж воно було в середньовіччі. Впродовж середньовіччя католицьке ві­ровчення не мало жодних суттєвих дискусій. Очевидно, що на рівні деталей викладення віровчення існували різні погляди.

• КАТОЛИЦЬКІ БОГОСЛОВИ НІМЕЧЧИНИ І ПОЛЬЩІ

Саме на обговорення спірних із протестантизмом тем зосе­редили свою увагу католицькі університети Європи і найвидат- ніші католицькі богослови. Полеміка з протестантизмом не за­лишала католицьким мислителям ані часу, ані сил на розвиток тих тем, якими вони займались у середньовіччі. З цієї причини метафізика, логіка, психологія та інші галузі призупинили свій розвиток, а на лекціях із цих предметів професори здебільшо­го повторювали те, що було зроблене в середньовіччі. Оскільки найпопулярнішим католицьким мислителем середньовіччя був Тома Аквінський, а в XVI столітті розроблені ним теми не були предметом жвавих дискусій, то його твори стали нормативни­ми і майже задогматизованими. Твори, які писалися католиць­кими богословами XVI століття, мали здебільшого полемічний характер.

- Полемічна ситуація стимулювала відточувати і переосмис­лювати звичні богословські категорії; тому XVI століття можна назвати новим спалахом католицького богословського дискурсу.

- Ще одним католицьким богословом, який гостро полемізував із Лютером, був Йоганнес Кохльойс (Johannes Cochlaeus, 1479-1552), який здобув освіту в Кьольнському універстеті, а згодом очолював відому в той час школу при церкві Святого Лаврентія в Нюрнберґу. На цій посаді він писав підручники, два з яких принесли йому славу великого вченого: в 1511 році він написав роботу з теорії музики «Tetrachordum musices», а в 1612 році працю з історії Німеччини «Brevis Germaniae descriptio». Кохльойс захоплювався гуманізмом і в перші роки реформації симпатизував Лютеру, однак, вникнувши в Лютерові ідеї, став його активним противником. Він брав участь у Вормському диспуті 1521 року, а в 1530 році на Авґсбурзькому райхстаґу, коли лютерани представили Авґ- сбурзьке віросповідання, Кохльойс став одним із співавторів документу «Confutatio Augustana» (Авґсбурзьке заперечення), в якому викладена католицька критика лютеранства.

- Фрідріх Штафілюс (Friedrich Staphylus, 1512-1564) був ще одним опонентом реформації. В 1541 році він став профе­сором Віттенберзького університету, а в 1543 році членом сенату філософського факультету цього університету. Віт- тенберґ був батьківщиною лютеранства, і Штафілюс захоп­лювався Лютеровими ідеями. В 1546 році він став профе­сором протестантського богослов’я в Кьоніґсберзькому університеті, а в 1547-1548 - його ректором. Перебуваючи у Кьоніґсберґу, Штафілюс розчарувався у протестантизмі і повернувся до Католицької Церкви. Він писав полемічні твори проти лютеранства, та брав участь у диспутах. В 1559 році він переїхав до Інґольщтадту, де почав викладати богослов’я. Він був богословським радником імператора Фердинанда І та баварського герцога Альбрехта V. В ролі богословського експерта він брав участь у Тридентському Соборі.

- Якоб ван Гоґштратен (Jakob van Hoogstraten, бл. 1460-1527) народився у Фландрії, а після навчання в Лювенському університеті вступив до домініканського ордену і продовжив навчання у Кьольні.

- Кардинал Йоганнес Ґроппер (Johannes Gropper, 1503-1559) вивчав право у Кьольнському університеті. В 1530 році він був учасником Авґсбурзького райхстаґу, на який прибув в ролі супроводжуючої особи кьольнського архиєпископа Германа фон Віда. Після райхстаґу Ґроппер взявся за само­стійне вивчення Біблії і творів отців Церкви. Він не звертався до вчителів та не отримував фахову богословську освіту, бо прагнув самостійно і без стороннього впливу розібратися у протистояннях католицизму і протестантизму. Результатом його навчання стала абсолютна відданість Католицькій Церк­ві. Одночасно він підтримував тісні контакти з гуманістами, зокрема з Еразмом Роттердамським. Він виступав за реформи у Церкві, але був категоричним противником розколу. Коли архиєпископ Герман фон Від відійшов від Католицької Церкви і підтримав лютеранство, він розірвав із ним дружбу і виступив його противником. В 1555 році Папа Павло IV підніс його до гідності кардинала. Останні роки він провів у Римі.

- Лідером католицького спротиву в Польщі став Кардинал Станіслав Гозіуш (Stanislaw Hozjusz, 1504-1579). Він наро­дився у Польщі, дитинство провів у Вільнюсі, навчався в Яге- лонському університеті та Больньої. Підтримував контакти з гуманістами. З 1538 року був секретарем і дипломатом польського короля. В 1549 році він став єпископом. В 1560­1561 роках він був Апостольським Нунцієм у Відні. Брав участь у Тридентському Соборі. Після Собору він приклав значні зусилля, щоби не допустити поширення протестантизму, церковного розколу і кровопролитної війни у Польщі.

- Марцін Кромер (Marcin Kromer, 1512-1589) був ще одним польським католицьким богословом, істориком і диплома­том, який відстоював католицкість Польщі.

- Особливу роль у протидії реформації відіграв Святий Петрус Канізіус (Petrus Canisius, 1521-1597), який народився у Нідер­ландах, навчався у Кьольнському університеті, а в 1543 році вступив до ордену єзуїтів. У 1549-1552 роках він був ректором Віденського університету. Декілька разів йому пропонували стати єпископом, але він відмовився, щоби займатися справами ордену та поширенням освіти. В 1556­1569 роках Каназіус був єзуїтським провінціалом у Південній Німеччині. За цей час він віддано працював у двох напрямах. Першим завданням, яке він ставив перед собою, було створення єзуїтських шкіл на всій території його провінції. В цій роботі Канізіус був дуже успішний. За час його керування провінцією були створені безліч шкіл. Другим завданням була популяризація католицького віровчення. З цією ціллю Канізіус багато проповідував і писав численні роботи. Канізіус написав 30 богословських трактатів, серед яких «Summa doctrinae christianae» (Сума християнського віровчення, 1555), «Catechismus minimus» (Малий катехизм, 1556), «Parvus catechismus catholicorum» (Малий католицький катехизм, 1558), «De Maria Virgine» (Про Діву Марію, 1577), «Notae in evangelicas lectiones» (Примітки до євангельських читань, 1591-1593), «Meditationes» (Медитації, 1593) та численні інші. Останні роки житті Канізіус провів у швейцарському місті Фрібур. В цьому місті він заснував школу, яка згодом переросла у Фрібурзький університет.

• КАТОЛИЦЬКІ БОГОСЛОВИ АНГЛІЇ

Важливу роль у протидії реформації в Англії відіграли Святий Джон Фішер і Святий Томас Мор, які стали першими католицьки­ми мучениками, що загинули від рук англійських реформаторів. - Джон Фішер (John Fisher, 1469-1535) був духівником Леді Марґарет Бофор, матері короля Генріха VII, засновника династії Тюдорів на англійському троні. В 1502 році він став професором Кембриджського університету, а в 1504 році його канцлером. В тому ж 1504 році Фішер став єпископом Рочестера. Посаду канцлера Кембриджського університету і служіння єпископа Рочестера він суміщав до смерті. За протекцією Леді Марґарет Фішер став наставником Ген­ріха VIII. Коли король заявив про своє бажання розлучитися з Катериною Арагонською, Фішер виступив проти цього. Коли король проголосив Перший акт про супремацію, яким

відділив Церкву Англії від Католицької Церкви, Джон Фішер став найбільшим опонентом англійської реформації. В 1535 році Фішера арештували, звинуватили в державній зраді та стратили. Роль Фішера в англійській реформації колосальна. Незважаючи на те, що Генріх VIII його стратив, хоч Фішер в минулому був його наставником, король перебував під його величезним впливом. Англійська реформація відрізнялася від континентальної. Король проголосив себе главою Церкви Англії та вийняв її з підпорядкування Папі Римському, але категорично заборонив вносити будь-які зміни у віровчення і обряд. Певні зміни в англіканстві з'явились аж після смерті Генріха VIII. Впродовж усього свого життя король був противником лютеранства і кальвінізму та не допускав ані найменших впливів цих конфесій на Церкву Англії.

Томас Мор (Thomas More, 1478-1535) народився в Лондоні у родині судді королівського суду. Здобувши добру освіту, він почав кар'єру юриста і політика. Мор відзначався особливою чесністю, справедливістю і безкомпромісністю. В 1529 році він був призначений лордом-канцлером королівства. Це був час, коли Генріх VIII розпочав процес свого розлучення з Катериною Арагонською, і Мор виступив проти дій короля. Коли король оголосив Акт про супремацію, Мор залишився католиком і опонентом короля. За незгоду з королем його звинуватили у зраді та стратили. Томас Мор залишився в історії не тільки як політик і вірний католик, а й як творчий мислитель. Він - автор «Історії Річарда ІІІ», численних віршів та політичного трактату «Утопія». В 1886 році Папа Лев ХІІІ беатифікував Джона Фішера і Томаса Мора, а в 1935 році Папа Пій ХІ їх канонізував.

- Після Генріха VIII і Едуарда VI на англійський трон зійшла королева Марія Тюдор, яка правила у 1553-1558 роках. Вона була католичкою, і розпочала процес повернення Церкви Англії в лоно Католицької Церкви, звільнила і стратила кентерберійського архиєпископа Томаса Кранмера. Новим архиєпископом став Кардинал Реджинальд Пол (Reginald Pole, 1500-1558). Королева Марія і Кардинал Пол стали лідерами католицької реставрації в Англії. Але їхня смерть, яка відбулась в один день, не дозволила довершити почату справу.

- Ще одним діячем католицької реставрації часів королеви Марії був Стівен Ґардінер (Stephen Gardiner; бл. 1497-1555). Він був єпископом Вінчестера, ректором Трініті-коледжа і канцлером Кембриджського університету, а в період правління королеви Марії лордом-канцлером королівства. В період реформації Генріха VIII Ґардінер лояльно ставився до дій короля, але виступав проти будь-яких змін в богослов’ї та обряді. За свої погляди англікани його арештували і він тривалий час провів у в’язниці. Королева Марія його звільнила і повернула всі посади, яких його позбавили англікани. В час її правління він став активним борцем за відновлення Католицької Церкви в Англії, але робив це не адміністративними методами, а науковими дискусіями і проповідями.

- Кардинал Вільям Аллен (William Allen, 1532-1594) розпо­чав свою діяльність в час католицької реставрації, але коли королевою стала Єлизавета І, яка повернулася до протестан­тизму, Аллен був вимушений покинути Англію і перебрався в Бельгію. В 1565 році він став священиком. В 1568 році він заснував Collège des Anglais (Англійський коледж), у якому навчалися англійські католики в діаспорі. В 1587 році він став кардиналом, а в 1589 році він став Архиєпископом Мехелен- Брюсселю та очолив Католицьку Церкву в Бельгії.

- Ще одним католицьким богословом, який розпочав свою діяльність за царювання Марії І та був вимушений мігрувати за царювання Єлизавети І, був Ніколас Сандерс (Nicholas Sanders, 1530-1581). Він став професором богослов’я в Лювені. В 1572 році Сандерс опублікував роботу «Origin and Progress of the English Schism». У зрілому віці Сандерс відправився до Ірландії для проповіді католицизму. Там він потрапив під переслідування і помер.

• ДУХОВНА ЛІТЕРАТУРА

Зміни у філософсько-богословських ученнях XIV-XV століть та реформація XVI століття спричинили жваву богословську диску­сію. В університетах велись диспути між представниками різних шкіл, протестантські богослови всіляко критикували Католиць­ку Церкву, католицькі богослови відбивались від цієї критики, бібліотечні полиці наповнювались полемічними трактатами. Але всі ці диспути були цікаві далеко не всім католикам. Багато високодуховних і творчих особистостей прийшли до висновку, що богословська полеміка немає ніякого сенсу, а християнин повинен зосереджуватися передовсім на духовному зростанні. Як наслідок, містики і вчителі духовності почали писати тексти, які присвячувались не богословським диспутам і полемікам, а духовності і містиці.

- Серед таких авторів на особливу увагу заслуговує німецький священик Тома Кемптійський (Thomas von Kempen, бл. 1380­1471). Він народився в околицях Кьольну, а досягши юності, вступив у монастир Братства спільного життя (Canonici Regulares Sancti Augustini Fratrum a Vita Communi), яке жило за августиніанськими правилами. Він стояв також при витоках руху Нове благочестя (Devotio moderna), члени якого пропагували такий спосіб життя, який християни вели в апостольські часи. Своєрідною конституцією цього руху стала книга Томи «Наслідування Христа» (De imitatione Christi), яка була написана у 1427 році. Ця книга перевидавалась понад п'ять тисяч разів, і тому стала найбільш популярною книгою в історії людства, після Біблії. Твір розділений на чотири книги. В першій книзі - «Настанови, корисні для духовного життя» - автор закликає уникати спокус світу та зосереджуватись на власному духовному житті і внутрішньому світі. Тома закликав до усамітнення і мовчанки, роздумів про Страшний суд та посмертну долю. Друга книга - «Настанови для внут­рішнього життя» - дає поради для досягнення чистоти серця, доброї совісті, терпеливості і любові. Третя книга - «Про внутрішні утіхи» - розповідає про духовне щастя, яке здатна досягти людина, коли йтиме шляхом духовного удос­коналення. Четверта книга - «Про таїнство Христа» - роз­повідає про перспективу зустрічі благочестивого духа з Христом.

- Ще одним автором, який залишив відому духовну літературу, був Ігнатій Лойола (Inigo Lopez de Loyola, 1491-1556). Лойола був одним із найвідоміших людей в історії Католицької Церкви, оскільки він був засновником Товариства Ісуса (єзуїти). Хоч єзуїти є передовсім носіями високої вченості і гуманістичної культури, в їхньому чернечому житті багато уваги присвячено духовним удосконаленням. Ігнатій Лойола відзначався святістю і благочестивістю. Своїм однодумцям він рекомендував знайти час для особливого заглиблення у власну душу та духовних вправ. У 1522-1524 роках він підготував книгу «Духовні вправи» (Exercitia spiritualia), яка була видана у 1548 році. В цій книзі він закликав присвятити один місяць особливому духовному піднесенню та виклав поради на кожний день духовних вправ. Духовні вправи Ігнатія Лойоли стали неймовірно популярними не тільки серед єзуїтів, а практикуються й до сьогодні численними католиками.

- Багатий творчий спадок залишила Тереза Авільська (Teresa de Avila), відома також як Тереза Ісуса (Teresa de Jesus, 1515­1582), яка була монахинею і однією з найосвіченіших людей свого часу. Тереза була реформаторкою Ордену кармеліток і взірцем католицької духовності, за що удостоїлась проголошення Святою і Учителькою Церкви. Тереза написала низку творів, у яких викладала власний духовний досвід та поради для християн. Вона - автор численних робіт, зокрема «Книга мого життя» (Vida, 1565), «Шлях до досконалості» (Camino de Perfeccion, 1566-1567), «Думки про Високу Любов» (Meditaciones sobre los Cantares), «Обителі внутрішнього замку» (Moradas del Castillo Interior, 1577), «Книга основ» (Libro de las fundaciones), численні листи.

- Соратником Терези Авільської у реформуванні Ордену кармеліток був ще один іспанський містик Хуан де ла Крус (Juan de la Cruz, 1542-1591). Він автор численних творів, які займають п'ять томів.