СУТНІСТЬ ТА ГОЛОВНІ ОЗНАКИ ДЕРЖАВИ, її РЕГУЛЯТИВНІ МОЖЛИВОСТІ

Соціально-філософська думка насичена теоретичними обгрунтуваннями проблеми походження, сутності, головних ознак та функцій держави. Є спроби побудови ідеаль­них моделей державного устрою, поради государю щодо організації управління й ве­дення державних справ, утопічні й реалістичні прогнози державного будівництва тощо.

Платон і Арістотель будували державу на засадах приватної власності і поділу суспіль­ства на класи.

Сучасний розвиток суспільного життя та соціальної філософії дає змогу го­ворити про те, що кожен з зазначених підходів має певний сенс, проте не охоп­лює феномен держави як цілісність. Державний механізм суспільної регуляції настільки складний і своєрідний, що, мабуть, не може бути охоплений якимось одним підходом. Потрібне всебічне бачення держави. А це зумовлює необхід­ність нового прочитання праць Платона і Фоми Аквінського, Н.Макіавеллі і Г.Гегеля, К.Маркса, М.Бакуніна, Дж.Гелбрейта та інших теоретиків держави.

Держава - це соціально-політичний механізм, що виникає в класовому сус­пільстві з метою регуляції суперечливих відносин між класами і соціальними групами, вирішення конфліктних ситуацій, забезпечення відповідного рівня со­ціальної стабільності системи. Держава - це засіб суб’єктивного вирішення об’єк­тивних суперечностей, адже розв’язуються вони, як правило, з позицій того со­ціального суб’єкта, представники якого володіють державною владою.

Головними ознаками держави є наявність особливої публічної влади, права, поділ населення за ознакою території, в межах якої держава здійснює свою вла­ду і суверенітет.

Історично держава постійно змінювала свою форму. Вона з’явилася ще в ра­бовласницькому суспільстві і була всебічно охарактеризована древніми мисли­телями - Полівієм, Сима-Цянем, Платоном, Арістотелем. Зокрема, в серії книг «Політія» під керівництвом Арістотеля було описано 159 грецьких і варварсь­ких держав. Ще раніше Платон охарактеризував такі форми влади, як монархія, аристократія, демократія та їхні деформовані прояви - атропію, олігархію, анар­хію. Проте суть держави залишається незмінною: вона завжди була механізмом здійснення політичної влади, реалізації інтересів панівних верств населення.

У суспільстві держава виконує низку функцій. Як правило, вони поділяються на внутрішні та зовнішні. Держава спирається на право (закон), за дотриман­ням якого слідкує спеціально сформований державний апарат.

Залежно від типу держави, форми правління та політичного режиму регуля­тивна функція виконується з різною мірою насильства над особистістю та наро­дом. Демократична держава, як правило, виходить з суверенності прав особис­тості, тоталітарна - з пріоритету абстрактного державного інтересу над групо­вими, особистими, колективними.

Різноманітні типи держави неоднаково враховують інтереси народних мас, здебільшого під безпосереднім тиском народу (бунти, революції тощо). Історія

17* Сучасна соціальна філософія

свідчить, що задоволення потреб народу можливе через входження його пред­ставників в апарат державної влади або шляхом завоювання влади тими чи інши­ми суспільними класами, як це відбулося на початку і в середині XX ст. внаслі­док соціалістичних революцій в деяких країнах світу.

Як регулятивний механізм функціонування та розвитку соціуму держава від­різняється від інших суспільних інститутів низкою ознак:

існуванням певної групи людей, зайнятих виключно управлінням суспільст­вом як цілісною системою, охороною його економічних і соціально-політичних структур;

монополією на примусову владу щодо всього населення;

правом здійснювати внутрішню і зовнішню політику (в економіці, культурі, військовій справі, духовному житті та інших галузях суспільного виробництва та спілкування) від імені всього суспільства;

суверенним правом видання законів і правил, обов’язкових для всіх груп на­селення і кожного громадянина;

організацією влади за певним територіальним принципом, за територіаль­ним поділом;

монопольним правом на вилучення податків з населення, на формування на­ціонального бюджету.

Центральним поняттям держави є державна влада. Влада - це здатність і можливість для окремих людей, груп, верств, класів справляти визначальний вплив на діяльність інших людей, людських спільностей шляхом економічних, політичних, ідеологічних та моральних засобів. Державна влада постає насам­перед як політичне керівництво суспільством через державний апарат. Він є своєрідним самодержцем влади, він відтворює (і захищає) інтереси тих соці­альних верств чи класів, які делегували його в державні структури. З одного боку, апарат не може не враховувати об’єктивні потреби розвитку суспільства й вимоги народних мас; з другого - власні (егоїстичні) інтереси та потреби. Гама суперечливих мотивів зумовлює відповідну суперечливість дій держав­ного апарату таким чином, що визначення й-оцінка його діяльності потребує конкретно-історичного аналізу і не може бути здійсненою, якщо враховано інте­реси лише однієї групи.

Державна влада спирається на спеціально підготовлені, виховані й озброєні загони людей та примусові установи (армія, поліція, в’язниці тощо). Територія держави складається з окремих територіально-адміністративних одиниць. Туди призначають представника апарату, який контролює виконання всіх держав­них функцій на місцях, інформує уряд про стан справ, забезпечує єдину держав­ну політику. Державна влада спирається на закон, проте не завжди його дотри­мується. Держава практикує своєрідне «прочитання» закону: в усьому і скрізь вона намагається реалізувати абстрактно-державний інтерес, що в дійсності є інтересом тих соціальних верств, які володіють державною владою. Нерідко за так званим державним інтересом проглядає корисливий інтерес апаратників, чиновництва. Свідченням тому є своєрідна система пільг для державних діячів, яку не можна зруйнувати будь-якими державними (депутатськими) й народни­ми (громадська думка, мораль) засобами.

Про закон і практику його застосування народ говорить: «Закон як дишло, куди повернули - туди й вийшло». І це справді так. Бюрократизація нашого суспільства досягла такого рівня, що беззаконня, тобто ігнорування вимог за­кону, фактично стало нормою розвитку, характерною рисою державного уп­равління як в центрі, так і на місцях. Через це загострилася проблема майбутнього статусу держави як центрального інституту політичної організації суспільства. Соціальна філософія знає кілька відповідей.