§ 3. Соціальна, правова держава: поняття та ознаки

Концептуально теорія правової держави була вперше обґрунтована німецькими вченими на початку XIX століття (Карлом Теодором Велькером - у 1813 р., І.Х. Фрайхер фон Аретіним - у 1824 р., Робертом фон Молем - у 1832 р.).

Втілення цих ідей в практику державотворення розпочалось також у Німеччині та інших країнах Західної Європи. Вже наприкінці XIX століття державність правового характеру була чітко визначена, наприклад, у конституціях та інших законодавчих актах Німеччини, Англії, Франції, США.

Юридичне закріплення соціального характеру державності вперше знайшло своє втілення в Конституції ФРН 1949 року.

Пізніше соціально-правова спрямованість стала головним змістом діяльності багатьох держав світу. Втім, ідеал такої державності у повному обсязі ще не досягнутий, хоча формальні ознаки соціальної, правової держави притаманні багатьом демократичним державам.

Соціальний і правовий аспекти держави - це, перш за все, чинники, які характеризують її якість, є показниками гуманістичного змісту її внутрішньої і зовнішньої політики. Така держава може розглядатись як більш досконале за змістом і формою утворення, у порівнянні з іншими типами держав.

Формування соціально-правової держави складний і довготривалий процес.

У країнах західної демократії першим почав формуватись правовий аспект державності, як результат прогресивного розвитку суспільства, врівноваження його відносин з державою і зменшення її тиску на суспільство, як умова і гарантія забезпечення, так званого, першого покоління прав людини: громадянських і політичних (права на індивідуальну свободу, життя, особисту безпеку, власність, свободу совісті, участь у державних справах, рівність перед законом, невтручання в особисте життя тощо).

Крім того, трансформаційні процеси західних суспільств (які прискорювались революціями та іншими соціальними зрушеннями), постійні вимоги щодо вдосконалення держави стимулювали розвиток визначальних засад державності правового характеру, таких як: визнання і захист прав та свобод людини і громадянина; верховенство правового закону; побудови та функціонування влади на основі принципу поділу влади, «стримань та противаг».

Питання про суто соціальні функції держави постали пізніше в умовах сформованої в західних суспільствах державності правового характеру. Розвиток інституту власності, ринкових економічних відносин і вільної конкуренції, диференціація суспільства на різнорівневі верстви в залежності від матеріальних благ і доходів людей, а також зростання безробіття обумовили необхідність створення нових механізмів соціальної регуляції і, в першу чергу, вдосконалення відносин суспільства і держави з метою забезпечення другого покоління прав людини, що виникли: соціальних, економічних і культурних.

З цього часу суспільство починає вимагати від держави здійснення соціально зорієнтованої політики, гарантування і забезпечення соціальних, економічних і культурних прав, певного зменшення соціальної нерівності, створення для всіх рівних стартових умов. Вирішення цих проблем і є завданням соціальної, правової держави.

Соціальна, правова держава — це політична організація суспільства, влада якої будується за принципом чіткого розподілу на законодавчу, виконавчу і судову, яка впорядковує життя суспільства на принципах верховенства права, закону, справедливості і гуманізму, визнає, гарантує і реально забезпечує права та свободи людини і громадянина; забезпечує умови для досягнення певного рівня добробуту всіма його членами, усунення соціальних загроз, здійснення комплексу захисних функцій для громадян, що цього потребують.

Основними ознаками соціальної, правової держави є:

- демократична організація державної влади і обмеження держави правом;

- чітке визначення юридичного статусу її органів;

- побудова влади за принципом її розподілу на законодавчу, виконавчу і судову;

- верховенство права;

- розвинутий виборчий процес;

- визнання, гарантування і забезпечення прав та свобод людини і громадянина;

- взаємна відповідальність держави і особи, держави і об'єднань громадян;

- законодавчо забезпечена можливість функціонування інститутів громадянського суспільства (всіх форм власності; ринкових відносин; громадських організацій; політичних партій; інститутів соціального контролю; незалежних засобів масової інформації тощо);

- високий економічний потенціал держави, соціально зорієнтована економічна політика, наявність надійної системи соціальної безпеки (реальної можливості заробляти собі на життя працею, яку громадянин обирає, або на яку погоджується, можливість громадян розраховувати на мінімум соціальних благ, гарантування державою мінімального (достатнього) життєвого рівня, наявність і матеріальне забезпечення соціальних програм з надання допомоги незахищеним верствам населення і громадянам, які цього потребують);

- наявність ефективного соціального законодавства.

Процес формування основ соціальної, правової держави в Україні, на відміну від західних моделей, має свої особливості.

Його початком треба вважати законодавче закріплення положення про те, що Україна є суверенною, демократичною, соціальною, правовою державою в Конституційному договорі між Верховною Радою України та Президентом України «Про основні засади організації функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України» від 8 червня 1995 року, а згодом у ст. 1 Конституції України, що була прийнята 28 червня 1996 року.

Складність і суперечливість процесу формування в Україні соціальної, правової держави полягає в тому, що в умовах слабких демократичних традицій перехідного суспільства, недосконалості національного законодавства, недостатнього рівня політичної, правової і економічної свідомості, культури законодавця, населення, стоїть завдання одночасного створення засад громадянського суспільства, правового та соціального аспектів державності.

Найбільш складним питанням є визначення збалансованих відносин держави і суспільства, меж втручання держави в економічну і соціальну сфери, співвідношення регулюючої ролі держави (соціальної функції) і стихії ринку (економічної свободи).

Головною проблемою державотворчого процесу в цьому плані є створення ефективної нормативної бази, демократичної правової системи, тобто створення основ правової державності, на основі якої змогли б формуватись інститути громадянського суспільства і соціальний аспект державності.

Важливу роль у цьому відіграє реалізація демократичних принципів побудови і функціонування владних органів, переорієнтації їх політики від захисту інтересів держави до захисту інтересів людини; наповнення реальним змістом принципу верховенства права; здійснення державно-правової реформи (парламентської, виборної, адміністративної, муніципальної та судової); створення на засадах європейських цінностей механізму захисту прав та свобод людини і громадянина; формування високого рівня політичної, правової та економічної свідомості і культури населення.

Водночас, на основі законності і високого рівня правового порядку повинні здійснюватись кроки щодо: створення відповідного економічного потенціалу, розвитку всіх форм власності, політичного і економічного плюралізму, умов для формування середнього класу суспільства; обмеження монополізму і розвитку конкуренції; проведення соціально орієнтованої політики, розробка концепцій та стратегій і забезпечення соціальних програм, визначення пріоритетності їх здійснення.