СВІДОМІСТЬ ЯК ВІРА В ПІЗНАВАЛЬНІ МОЖЛИВОСТІ ЛЮДСЬКОГО ДУХУ
З чого розпочинається духовність, залишаючи інстинкт для здобуття відносно самостійного існування? На наш погляд, з усвідомлення власного існування у відповідних матеріальних і суспільних зв’язках, самостійного буття природного як особливого, невідомого й незалежного, можливості співжиття з ним завдяки шанобливому, трепетному ставленню.
Духовність розпочинається з віри у добродійність природи як відповідної реакції її на добродійність людини. Спочатку віра була безпосередньо вплетена в мову практичних дій. Людина довіряла своєму духу. Вона була впевнена в його здатності охопити й відтворити архітектоніку навколишнього світу так само живого і діючого, як і людина. Віра в свої пізнавальні можливості давала надію на співжиття. Гармонія людини і природи, початкова настанова на добродійність (бо лише вона, на думку первісної людини, може викликати аналогічну зворотну реакцію) формувала таку якість (сутнісну силу), як любов. Таким чином, духовність виникає як гармонійна єдність трьох складових - віри, надії й любові. Синтезуючим феноменом триєдинства духу була, ймовірно, віра. Саме віра в пізнавальні можливості людського духу спонукала індивіда до активного ставлення до дійсності, підносила його над світом природних речей, явищ і процесів, розкріпачувала діяльність.Індивідуальний практичний чи пізнавальний досвід не давав змоги осягнути суще і належне. Характеристики об’єктивної дійсності поставали перед людиною в надзвичайно розпливчастій формі. Первісна свідомість не охоплювала їхньої цілісності, не могла проникнути в сутність. Людина мала лише елементарне уявлення про дійсність. Вона володіла бездоказовим знанням. Її свідомість, усвідомлений інстинкт, підказувала лише приблизну схему дій. Людині залишалося лише вірити й сподіватися, що її дії, побудовані на сприйнятті дійсності, забезпечать умови для виживання. Сформована на засадах віри, надії й любові, духовність спрямовувалася на майбутнє.
Віра поставала як здатність сприймати і переживати образи бажаного чи небажаного майбутнього як неминучого, як механізм надії на звершення бажаного, сподівання на краще. Віра розкріпачувала діяльність, спонукала людину до практичної дії за умов, коли наявне знання не простягалося далі більш-менш адекватного усвідомлення навколишнього середовища. «Віра, - зазначає у цьому зв’язку П.Копнін, - це властивість людини вийти за межі даного, визнати наявність того, що реально не дається... Віра, переконаність не тільки не суперечить істині науки, а й випливає з неї; це також вихід людини за межі безпосередньо даного в знанні, але такий, який має реальну основу в самому знанні» (Копнин П.В. Диалектика как логика и теория познания. - M., 1973. - C.300).Обмеженість знань стримувала практичну діяльність; віра (в реальну можливість бажаного) розкріпачувала, стимулювала, активізувала її. Віра давала людині впевненість в істинності ідеї, яку вона намагалася втілити в дійсність. Впевненість пробуджувала волю, цілеспрямованість, емоційну енергію, збудженість. Саме останнє і виявилося тією краплиною, що переповнювала чашу і спонукала перейти від духу до дії, від думки (уявлення) про дійсність до активної практичної діяльності. Як підкреслює В.Шинкарук, позитивна якість віри проявляється саме в її здатності виявити й реалізувати сховану у людині можливість зробити те, що здається неможливим. Вона надихає людину, підносить її над обставинами. Віра постає як психологічна установка на сприйняття вірогідного знання як достовірно істинного. Вона «генетично пов’язана з цілепокладаючою творчою діяльністю, включає в себе бачення і передбачення майбутнього, але як припущення» (Шинкарук В.І., Яценко О.І. Гуманізм діалектико-матеріалістичного світогляду. - K., 1974. - С.ЗЗ).
Дефіцит достовірно істинного знання первісної людини постійно відтворював і підносив авторитетну чинність віри. Духовність первісної людини наскрізь пронизувалася вірою. Вона ставала її внутрішнім стрижнем, принципом організації, своєрідною ідеологією духовного життя, яке ще не мало достатньо достовірного й істинного знання.
Еще по теме СВІДОМІСТЬ ЯК ВІРА В ПІЗНАВАЛЬНІ МОЖЛИВОСТІ ЛЮДСЬКОГО ДУХУ:
- Суспільна свідомість. Масова свідомість. Групова свідомість. Індивідуальна свідомість. Механізмам соціально-психологічного впливу (наслідки, навіювання, переконання, зараження, чутки, мода).
- ПІЗНАВАЛЬНІ МОЖЛИВОСТІ НАУКИ ТА РЕЛІГІЇ, МИСТЕЦТВА ТА МОРАЛІ: ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ
- НАРОДЖЕННЯ І ЗЛЕТ ЛЮДСЬКОГО ДУХУ: CBlflOMICTb ЧИ ІНСТИНКТ?
- 7.2. ВІРА І ОБРЯД
- Осмисленість людського сприймання
- ДУХОВНЕ ЖИТТЯ СУСПІЛЬСТВА І КУЛЬТУРА. ФІЛОСОФІЯ ДУХУ
- ЛАНДШАФТИ І МОЖЛИВОСТІ
- Глобальні проблеми відображають суттєві негаразди, що охоплюють економічну, енергетичну, демографічну, соціальну, екологічну та інші сфери людського існування
- Миттєвість, розширена до меж людського життя.
- РЕГУЛЯТИВНІ МОЖЛИВОСТІ РЕЛІГІЇ
- Політична свідомість — її сутність, суб'єкти та функції
- Свідомість і несвідоме
- Структура творчого процесу та можливості його оігтимізації.
- СУТНІСТЬ ТА ГОЛОВНІ ОЗНАКИ ДЕРЖАВИ, її РЕГУЛЯТИВНІ МОЖЛИВОСТІ
- Свідомість і самосвідомість
- Пізнавальні почуття.