Сутність та ознаки держави

Термін «держава» використовується принаймні у двох відмінних смислових рядах: або він позначає країну, або - систему влади в країні. Ця смислова подвійність віддзеркалює неоднозначну сутність самого феноме­на, в якому нерозривно поєднуються дві сторони - державна організація суспільства і відчуженість державної влади від суспільства.

Державу можна визначити як форму організації політичної влади, що спирається на спеціальний апарат примусу й має монопольне право видавати закони, обов ’язкові для всього населення.

Але в ширшому розумінні держава - це союз людей, який організо­ваний на началах права, об’єднаний пануванням над єдиною територією та підпорядкуванням єдиній владі. Цим наголошується, що державна влада існує не заради самої себе, а заради людей, якими вона керує з метою вдос­коналення спільного життя шляхом установлення і підтримки справедли­вого правового ладу.

Вол. Соловйов пов’язував етимологію слова «держава» в різних мовах із різ­ним розумінням його завдань. Для стародавніх греків держава - це поліс (πόλις), тобто місто, самостійна громадянська община, що вказує перш за все на її культурні завдання. Держава у римлян - res publιka, тобто спільна справа, що вказує на захист суспільного цілого як вищий інтерес, якому все інше має безумовно підкорятись. Середньовіччя формує розуміння держави як стану (status), тобто результату взає­модії різних соціальних сил і елементів. Розуміння держави як держави, або госу­дарства (від господарства), має в собі не тільки слов’янську етимологію, яка вка­зує на патріархальний характер цього інституту, але й візантійсько-православні корені - визнання держави надправовим началом, «которое, не будучи произведе- нием данных правовых отношений, может и призвано самостоятельно изменять их согласно требованиям высшей правды», оскільки влада царя (імператора) є делега­цією влади Христової.

Визначальними ознаками держави, таким чином, є:

1. Народ - людська спільнота, яка проживає на території держави і складається з громадян цієї держави (основною цієї спільноти може бути етнічна нація, проте громадянство практично не буває етнічно гомоген­ним).

2. Територія - просторова основа держави. Територією є та частина суші, земних надр, повітряного простору й територіальних вод, на яку по­ширюється влада даної держави. Межі території визначаються кордонами, а в середині держави мають адміністративно-територіальний поділ.

3. Єдина правова влада, ознакою якої є суверенітет (фр. Souverainete - найвища влада), - верховенство влади держави в середині країни та її незалежність у зовнішніх зносинах. Внутрішній суверенітет передбачає такі ознаки:

а) примус, включаючи право на використання сили;

б) право на видання законів;

в) право на встановлення і стягнення податків.

Зовнішній суверенітет означає незалежність від інших держав.

Більша частина держав сучасного світу (а їх близько 200) здобула незалеж­ність у другій половині ХХ ст., із розпадом основних колоніальних імперій (англій­ської, французької, іспанської, португальської), а також Радянського Союзу та Югославії. Сьогодні залишається декілька невеликих залежних територій (напр., французька Гвіана); існують також вільно асоційовані держави (напр., Пуерто-Рико

- «держава, що вільно приєдналась» до США).

Донедавна існували перехідні форми між колоніальним станом та повною незалежністю держави:

Протекторат (від лат. protector - захисник, покровитель) - передання одні­єю державою іншій (не завжди добровільно) ведення своїх зовнішніх справ і захис­ту території (напр., протекторат Великобританії над Єгиптом у 1914 р. або Німеч­чини над Чехією у 1939 р.).

Кондомініум (від лат. con - разом, domιnιum - володіння) - співволодіння, спільне здійснення верховної влади над однією територією двома або кількома державами (напр., англо-єгипетський кондомініум над Суданом у 1899-1956 рр.).

Домініони - квазісуверенні держави у складі Британської Співдружності (Австралія, Канада, Південна Африка, Нова Зеландія та ін.), які отримали права самоврядування, але зберегли підпорядкування англійській короні; ця система по­чала формуватись під час Першої світової війни і була оформлена Вестмінстерсь- ким статутом 1931 р. Зараз вони є повністю суверенними. Проте 17 членів Британ­ської Співдружності лишаються монархіями з Британською короною на чолі дер­жави, яку на місцях репрезентує генерал-губернатор (фактично англійський монарх

- голова Співдружності).

Мандатні території - мандатна система встановлена державами Антанти над колишніми німецькими колоніями після Першої світової війни та над деякими арабськими територіями колишньої Османської імперії (діяла до Другої світової війни).

Підопічні території - система міжнародної опіки запроваджена ООН після Другої світової війни для управління над територіями, які раніше знаходились у мандатній системі та деякими іншими (остання підопічна територія США - тихо­океанські острови Палау - отримала незалежність у 1994 р.).

Неодмінною, хоча суто зовнішньою і формальною ознакою суве­ренності країни є державна символіка. Державний герб - відмітний знак держави, офіційно прийнята емблема, виконана за законами геральдики й зображувана на прапорах, монетах, печатках, офіційних паперах тощо. Державний гімн - урочиста пісня, офіційно визначена як символ державної єдності. При виконанні державного гімну належить вставати, демонструю­чи цим шану до держави, громадську лояльність. Державний прапор - офі­ційний відмітний знак держави у вигляді полотнища встановлених розмірів одного або кількох кольорів, можливо, з якимось зображенням, що є сим­волом держави. Деякі країни мають також державний девіз.